Судовий акт у справі № 914/593/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 914/593/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026

у справі 914/593/26

за результатами розгляду заяви Львівської міської ради про забезпечення позову до подання позовної заяви

у справі 914/593/26

за заявою Львівської міської ради

про забезпечення позову до подання позовної заяви

особа, яка може отримати статус учасника справи (відповідача) Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес-2", місто Львів

В С Т А Н О В И В:

02.03.2026 Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви. Предметом майбутнього позову є скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю та звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі.

Заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення сторонам, а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлової будівлі Б-1 загальною площею 157 кв.м за адресою місто Львів, вулиця Дністерська,1-а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 153220246101.

Заява про вжиття заходів до забезпечення позову обґрунтована тим, що Львівська міська рада, як власник земельної ділянки на вулиці Дністерська,1-а у місті Львові вважає, що діяльність щодо самовільного встановлення, а також небажання самостійно демонтувати споруду за вказаною адресою порушує передбачене ст . 95 Земельного кодексу України право Львівської міської ради, як власника земельної ділянки самостійно господарювати на землі, використовуючи у встановленому порядку для власних та територіальної громади потреб корисні властивості землі. Львівська міська рада в результаті укладених правочинів щодо спірного майна на вулиці Дністерська, 1а у місті Львові позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на вулиці Дністерська,1-а у місті Львові, на якій знаходиться нежитлове приміщення, що перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю Експрес-2 . Також Львівська міська рада вважала, що Товариство з обмеженою відповідальністю Експрес-2 може розпорядитися спірним об`єктом, що знаходиться на праві власності та відчужити його на користь інших осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що ускладнить, або навіть зробить неможливим виконання рішення суду. Оскільки відбулась уже неодноразова перереєстрація об`єкта по вулиці Дністерська,1а у місті Львові, а отже і в подальшому може відбутись ще не одна зміна власника вказаного об`єкта з внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Львівська міська рада (заявник) просила суд задовольнити заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.03.2026 (суддя Сухович Ю.О.) заяву Львівської міської ради про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено повністю. Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю Експрес-2 , а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі Б-1 загальною площею 157 кв.м за адресою місто Львів, вулиця Дністерська,1а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 153220246101.

Ухвала суду обґрунтована тим, що існує достатня ймовірність розпорядження відповідачем належним йому на праві власності майном, стосовно якого позивач заявлятиме позовні вимоги для відновлення захисту своїх прав, як власника земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості. Місцевий господарський суд також зауважив, що у випадку невжиття таких заходів і постановлення рішення на користь позивача, об`єкт нерухомості може бути відчужений чи змінений і відповідно задоволений позов у цій справі стане неефективним способом захисту прав позивача і останній буде змушений ініціювати нові позовні вимоги до нових власників.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції фактично досліджував питання по суті спору, встановлював первинного власника об`єкта нерухомості, процедуру її скасування, перехід права власності до наступних набувачів, реєстраційні дії при переході права власності, договірне користування земельною ділянкою для обслуговування об`єкта нерухомості попередніми власниками, встановлював відсутність правовстановлюючих документів на будівлю, тощо, що є прерогативою розгляду справи по суті спірних правовідносин. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до предмету спору, який має намір заявити Львівська міська рада, не стоїть питання про визнання недійними договорів, в тому числі і договір, за яким відповідач набув об`єкт нерухомого майна та заявник - Львівська міська рада не заявляє про свої права або інтереси щодо об`єктів купівлі-продажу. Отже, предметом спору не є договори купівлі-продажу, що укладені між сторонами про набуття права на об`єкт будівлі. Саме лише твердження позивача з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнано судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди міській раді. Відтак, суд не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили, що невжиття таких заходів як заборона Товариству з обмеженою відповідальністю Експрес-2 , а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі Б-1 загальною площею 157 кв.м за адресою місто Львів, вулиця Дністерська,1а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 153220246101 зумовить настання негативних і незворотних наслідків для позивача.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Львівська міська рада звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень ст.ст. 136, 137 ГПК України та зазначає, що суд не врахував висновків Верховного Суду від 16.08.2018 у справі 910/1040/18, від 25.02.2019 у справі 924/790/18, від 15.01.2019 у справі 915/870/18, від 03.03.2023 у справі 905/448/22, від 25.09.2024 у справі 904/2271/24, від 19.10.2020 у справі 916/30/20, від 24.04.2024 у справі 754/5683/22, від 15.09.2021 у справі 910/16370/20, від 12.02.2020 у справі 381/4019/18. Вказує, що застосований захід має виключно тимчасовий характер та діє лише до набрання законної сили рішенням у справі. Така заборона не позбавляє ТОВ Експрес-2 права власності на нерухоме майно, не перешкоджає його володінню та користуванню об`єктом, не обмежує здійснення господарської діяльності та не створює для відповідача надмірного втручання у його права. Водночас відсутність такого заходу створює реальний ризик повторного відчуження спірного майна та зміни його власника, що може призвести до необхідності залучення до участі у справі нових відповідачів, уточнення позовних вимог, пред`явлення нових позовів та, як наслідок, істотного ускладнення або навіть унеможливлення ефективного захисту прав територіальної громади міста Львова. Також посилається на те, що у даній справі існує реальний ризик подальшого відчуження спірного майна, оскільки матеріалами справи підтверджується, що спірний об`єкт уже неодноразово відчужувався, а останній перехід права власності відбувся між пов`язаними юридичними особами, які перебувають під контролем одного кінцевого бенефіціарного власника.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 10.08.2026.

З урахуванням перебування головуючого суддів у відпустці, розгляд касаційної скарги здійснюється у розумний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі 916/10/18, від 23.06.2018 у справі 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі 909/526/18, від 21.01.2019 у справі 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі 925/288/17, від 26.09.2019 у справі 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст . 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст . 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії (п. 2 ч . 1 ст . 137 ГПК України); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (п. 4 ч. 1 ст . 137 ГПК України) .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови) .

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови) .

Колегія суддів відзначає, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі 908/1671/16.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі 910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.

Верховний Суд зазначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі 910/1200/20.

Крім цього, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Враховуючи викладене та встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що саме лише твердження позивача з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнано достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди міській раді.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що місцевий господарський суд не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили, що невжиття таких заходів як заборона Товариству з обмеженою відповідальністю Експрес-2 , а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі Б-1 загальною площею 157 кв.м за адресою місто Львів, вулиця Дністерська,1а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 153220246101 зумовить настання негативних і незворотних наслідків для позивача.

Суд апеляційної інстанції вказав, що можливість настання негативних наслідків не підтверджена наданою оцінкою судами будь-яких доказів. Так само суд не зазначив з посиланням на відповідні докази й про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених прав міської ради.

Верховний Суд зауважує, що саме лише посилання на потенційну можливість відчуження майна вказує на те, що такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях. Відтак, суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам та правовим підставам вжиття заходів забезпечення позову, при постановленні відповідної ухвали допустив порушення норм статей 74, 86, 136, 137 ГПК України та застосував забезпечення позову на припущеннях, не навівши у своїх висновках докази, які підтверджували наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Також Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що інститут забезпечення позову покликаний охороняти матеріальні інтереси позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, але у чіткій відповідності до предмета спору і його підстав. Предметом майбутнього позову не є договори купівлі-продажу, що укладені між сторонами про набуття права на об`єкт будівлі. Заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлової будівлі виходять за межі предмета спору, спрямовані не на збереження статусу об`єктів спору, а на обмеження відповідачів у їх діяльності. Вказане не відповідає критерію співвіднесення заходу забезпечення позову з предметом позову, що прямо викладено у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі 910/10598/21.

При цьому посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України вказаного не спростовують, оскільки питання наявності або відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не має універсального (абстрактного) характеру і підлягає дослідженню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуальних фактичних обставин справи та оцінки наданих заявником доказів.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі 914/593/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.