Судовий акт у справі № 916/2689/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 916/2689/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 (судді: Таран С. В. - головуючий, Богатир К. В., Поліщук Л. В.) та рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2026 (суддя Деркач Т. Г.) у справі

за позовом Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідріс Констракшн"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради

про стягнення 2 244 406,47 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У липні 2025 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідріс Констракшн" (далі - ТОВ "Ідріс Констракшн"), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (далі - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин/Департамент) про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у сумі 2 244 406,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на положення, зокрема, статті 1212 Цивільного кодексу України у зв`язку із використанням відповідачем у період з 01.02.2022 по 31.05.2024 земельної ділянки для експлуатації та обслуговування розташованого на цій земельній ділянці та належного товариству на праві власності нерухомого майна без укладення договору оренди землі та без сплати орендної плати.

1.2. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Ідріс Констракшн" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на неправомірність здійснення позивачем розрахунку заявлених до стягнення коштів із застосуванням ставки 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Так, відповідач користується спірною земельною ділянкою, яка відноситься до земель промисловості і на ній розташовані будівлі та споруди виробничої бази, а згідно з рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 1267-VІ(зі змінами) до земельних ділянок з цільовим призначенням "промисловість" передбачено застосування 3% ставки від нормативної грошової оцінки землі.

Розмір ставки 3% також підтверджується обставинами, встановленими у рішення Господарського суду Одеської області від 28.03.2023 у справі 916/1766/22 про стягнення з ТОВ "Ідріс Констракшн" безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою.

1.3. Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин у поясненнях на позовну заяву просив задовольнити позовні вимоги Одеської міської ради.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2026, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ТОВ "Ідріс Констракшн" на користь Одеської міської ради 1 346 643,76 грн безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів у виді орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне товариству на праві власності нерухоме майно.

Водночас перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення коштів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що позивачем безпідставно використано ставку 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у той час як правомірним у спірних правовідносинах є застосування ставки у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що з урахуванням положень Земельного кодексу України, Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 1051, а також відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку щодо категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки, спірна земельна ділянка фактично підпадає під землі промисловості за цільовим використанням, а відтак відповідно до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 1267-VI застосуванню підлягає відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 3%, у той час як ставка 5% згідно з цим рішенням ради застосовується до підприємств торгівлі, землі під якими відносяться до іншої категорії та цільового призначення: землі житлової та громадської забудови (03.07) (пункт 10 рішення).

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 та рішенням Господарського суду Одеської області від 19.01.2026, Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 96, 206 Земельного кодексу України, статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України та положення рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 1267-VI без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо визначення розміру безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, викладених у постановах Верховного Суду у справах 922/2060/20, 922/3412/17, 629/4628/16-ц, в яких суд касаційної інстанції виходив із того, що безпідставно збережені кошти підлягають стягненню у розмірі плати, яку власник земельної ділянки міг би реально отримати за звичайних умов користування землею.

Суди попередніх інстанцій визначаючи розмір спірної суми безпідставно виходили виключно із формального виду цільового призначення земельної ділянки, зазначеного у Державному земельному кадастрі, та повністю проігнорували фактичний спосіб її використання відповідачем, який підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема фотофіксацію об`єктів, розташованих на спірній земельній ділянці, інформаційною довідкою Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 16.05.2024 01-13/806, а також листом Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин від 24.10.2025 01-19/872, згідно з якими земельна ділянка фактично використовується відповідачем для розміщення та експлуатації складської бази та виробничо-складського комплексу.

Крім того судами не враховано, що одним із видів економічної діяльності ТОВ "Ідріс Констракшн", внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, є КВЕД 52.10 "Складське господарство", що також підтверджує фактичне використання об`єкта нерухомості та земельної ділянки саме у сфері складської діяльності.

При цьому, на переконання скаржника, висновок апеляційного суду про те, що інформаційна довідка від 16.05.2024 01-13/806 є лише "суб`єктивним баченням фактичного використання земельної ділянки" суперечить положенням статей 73-79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначений документ складений уповноваженим органом місцевого самоврядування за результатами безпосереднього огляд земельної ділянки та містить відомості щодо реального способу її використання.

Отже, заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції допустив суперечливе тлумачення доказів та норм права, оскільки з одного боку визнав фактичне існування складської інфраструктури, а з іншого безпідставно відмовився враховувати її при визначенні розміру плати за користування земельною ділянкою.

Департамент наголошує, що застосування ставки 3% у даному випадку призводить до фактичного заниження розміру плати за користування земельною ділянкою комунальної власності та порушує майнові інтереси територіальної громади міста Одеси, оскільки відповідач здійснює господарську діяльність, яка за своїм змістом відповідає діяльності складської бази, для якої рішенням Одеської міської ради 1267-VI прямо передбачено ставку 5%.

3.1.2. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на те, що у спірних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ставки орендної плати, визначеної рішенням органу місцевого самоврядування, виходячи із фактичного використання земельної ділянки та фактичного виду господарської діяльності землекористувача, а не виключно формального виду цільового призначення земельної ділянки, внесеного до Державного земельного кадастру.

3.2. Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 30.06.2025 433387518 та від 30.06.2025 433385947 вбачається, що ТОВ "Ідріс Констракшн" з 22.05.2019 є власником нежитлової будівлі загальною площею 18 м 2 , розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1837766151101), та нежитлової будівлі загальною площею 1888,3 м 2 , розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 109 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1837739751101);

- вказані об`єкти нерухомого майна розміщені на земельній ділянці площею 1,8146 га з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, 109, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради;

- рішенням Одеської міської ради від 12.06.2019 4779-VII надано ТОВ "Ідріс Констракшн" дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9000 га за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, 109 (цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних, допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств) для експлуатації та обслуговування будівель виробничої бази;

- відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.07.2020 НВ-6812089332020 земельну ділянку було сформовано та зареєстровано 29.07.2020. Цільове призначення: 11.03 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування будівель виробничої бази;

- згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 07.08.2020 1252, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 становить 15 876 657,73 грн;

- згідно з витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.02.2024 НВ-5100196722024 у 2024 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 становила 21 108 465,80 грн.

Суди попередніх інстанцій також установили, що рішенням Господарського суду Одеської області від 23.02.2023 у справі 916/1766/22, яке набрало законної сили, стягнуто з ТОВ "Ідріс Констракшн" на користь Одеської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 загальною площею 1,8146 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, 109, у розмірі 673 453,97 грн за період з липня 2020 року по січень 2022 року.

Судами встановлено, що зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що для розрахунку суми безпідставно збережених ТОВ "Ідріс Констракшн" коштів було застосовано ставку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки з урахуванням цільового призначення земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівель виробничої бази.

20.11.2023 у листі 01-20/224 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради за результатами розгляду наданого ТОВ "Ідріс Констракшн" проєкту землеустрою повідомив товариство про те, що площа земельної ділянки, яка передбачається до відведення, неспівмірна з площею об`єктів нерухомого майна, що знаходиться на цій земельній ділянці, у зв`язку з чим запропонував надати висновок щодо обґрунтування площі земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна, що належить ТОВ "Ідріс Констракшн" на праві власності, а також направив відповідачеві проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для доопрацювання.

16.05.2024 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради складено інформаційну довідку 01-13/806 стосовно спірної земельної ділянки, в якій зазначено, що станом на 13.05.2024 на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 площею 1,8146 га розташовані будівлі складської бази, при цьому земельна ділянка огороджена парканом, доступ до неї обмежений, а згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно нежитлова будівля загальною площею 18 м 2 за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105 та нежитлові будівлі загальною площею 1888,3 м 2 за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 109 належать ТОВ "Ідріс Констракшн" на підставі свідоцтв від 14.03.2006 серії САА 444667 та від 14.03.2006 серії САА 444656.

ТОВ "Ідріс Констракшн" листом від 03.10.2025 3, підготовленим за результатами виконання листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 20.11.2023 01-20/224 щодо доопрацювання проєкту землеустрою, направило проєкт землеустрою для підготовки проєкту рішення Одеської міської ради про затвердження проєкту землеустрою.

Суди попередніх інстанцій установили, що на наявній в матеріалах справи першій сторінці проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Ідріс Констракшн" вказане цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, а також вид використання - для експлуатації та обслуговування будівель виробничої бази.

02.10.2025 юридичний департамент Одеської міської ради звернувся до Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин із запитом 2672 щодо надання обґрунтування підстав застосування під час розрахунку суми безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 загальною площею 1,8146 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, 109, за період з 01.02.2022 по 31.05.2024 ставки у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, враховуючи обставини, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 23.02.2023 у справі 916/1766/22.

Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин на зазначене звернення у листі від 24.10.2025 01-19/872 повідомив, що ним було здійснено огляд спірної земельної ділянки за результатами якого встановлено, що остання використовується для розміщення будівель складської бази, при цьому відповідно до додатку до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 1267-VI при використанні земельної ділянки для розміщення підприємств торгівлі, зокрема, складських баз, застосовується ставка 5%. Водночас станом на час складання розрахунку безпідставно збережених коштів, який додано в якості доказів до справи 916/1766/22, відповідно до акта обстеження Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 28.08.2021 21-0045-09 на земельній ділянці були розташовані нежитлові будівлі та споруди, які експлуатувалися під виробничо-складський комплекс, при цьому згідно з додатком до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 1267-VI при використанні земельної ділянки для розміщення промисловості застосовується ставка 3%.

Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради направив ТОВ "Ідріс Констракшн" лист від 08.03.2024 01-13/423 щодо сплати у місячний термін коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, 109, який залишений відповідачем без реагування.

4.3. Предметом позову у справ, яка розглядається, є вимоги Одеської міської ради про стягнення з ТОВ "Ідріс Констракшн" безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні відповідачу об`єкти нерухомого майна, за відсутності оформленого договору оренди у розмірі 2 244 406,47 грн за період з 01.02.2022 по 31.05.2024 на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

4.4. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, та зокрема, застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізуються через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

В такий спосіб положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі 902/794/17, від 04.02.2019 у справі 922/3409/17, від 02.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі 922/652/18, від 21.05.2019 у справі 924/552/18, від 17.03.2020 у справі 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16 та від 20.09.2018 у справі 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі 922/2060/20 зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд також неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

4.5. За висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "Ідріс Констракшн" з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105 та 109 було зобов`язане оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку площею 1,8146 га з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 під будівлями та спорудами належними йому на праві власності.

Проте, як встановлено судами, відповідачем доказів оформлення права користування земельною ділянкою площею 1,8146 га з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, 109, надано не було, а тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про користування ТОВ "Ідріс Констракшн" спірною земельною ділянкою комунальної форми власності без достатньої правової підстави та наявність парових підстав для задоволення позовних вимог.

4.6. Принцип платного використання землі передбачено, у тому числі, статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

4.7. Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

За умовами підпункту 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства (пункт 289.1 статті 289 Податкового кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Згідно з пунктом 14.1.125 статті 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку і орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій" (частина 3 статті 18 Закону України "Про оцінку земель").

Частинами 1, 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі 920/1149/21, зазначив, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

4.8. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій установили, що згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 07.08.2020 1252, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 становила 15 876 657,73 грн.

Витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.02.2024 НВ-5100196722024 підтверджується, що у 2024 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 становила 21 108 465,80 грн.

Згідно з інформацією про значення коефіцієнтів індексації на відповідні роки, яка щороку розміщується на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за офіційними даними коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для земель несільськогосподарського призначення у 2021 році 1,1 (застосовується у 2022 році), у 2022 році 1,15 (застосовується у 2023 році), у 2023 році 1,051 (застосовується у 2024 році).

Суди установили, що у 2022 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 становила 17 464 323,50 грн, у 2023 році - 20 083 972,02 грн та у 2024 році - 21 108 465,80 грн.

Також, рішенням Одеської міської ради від 20.09.20211 1267-VI затверджено фіксовані відсотки при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі, які введено в дію 20.09.2011, згідно додатком до якого відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки визначається залежно від цільового використання земельної ділянки.

Закон України "Про землеустрій" визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування у статті 1 якого наведені визначення поняття та, зокрема, передбачено, що цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Згідно з частинами 3, 4 статті 20 Земельного кодексу України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини (частина 5 зазначеної норми).

Додатком 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 1051 є Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, який охоплює категорію земельної ділянки та у межах неї вид цільового призначення земельної ділянки відносяться до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Серед видів цільового призначення міститься 11.03 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Класифікатор видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок є Додатком 60 до зазначеного Порядку ведення Державного земельного кадастру, відповідно до якого територія з видом функціонального призначення: території логістичних центрів, складів та баз співвідноситься із видом цільового призначення 11.03 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

4.9. Суд апеляційної інстанції установив, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.07.2020 НВ-6812089332020 земельна ділянка площею 1,8146 га з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, 109 належить до категорії земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення із цільовим призначенням земельної ділянки: 11.03 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств; вид використання для експлуатації та обслуговування виробничої бази.

З урахуванням законодавчих положень та відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку щодо категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції установив, що спірна земельна ділянка фактично підпадає під землі промисловості за цільовим використанням, а тому відповідно до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 1267-VI у цьому випадку застосуванню підлягає відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 3%. Ставка 5% за змістом пункту 10 вказаного рішення міської ради застосовується до підприємств торгівлі, землі під якими відносяться до іншої категорії та цільового призначення: землі житлової та громадської забудови (03.07).

При цьому суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин про те, що використання відповідачем спірної земельної ділянки під складські приміщення автоматично свідчить про її використання для потреб підприємств торгівлі, зазначивши, що факт наявності складських будівель або їх використання для зберігання майна не свідчить про здійснення діяльності у сфері торгівлі у розумінні рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 1267-VI.

Суд апеляційної інстанції також вказав на те, що з урахуванням Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок використання частини об`єкта нерухомості як складу саме по собі не змінює належність земельної ділянки до категорії земель промисловості та не свідчить про її віднесення до земель житлової та громадської забудови (03.07), для яких передбачено інший розмір ставки.

Судом апеляційної інстанції також не взято до уваги доводи Департаменту про встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки для розміщення підприємств торгівлі за результатами огляду про що складено інформаційну довідку від 16.05.2024 01-13/806, оскільки така довідка лише фіксує суб`єктивне бачення фактичного використання земельної ділянки на певну дату та не є документом, який змінює або встановлює її цільове призначення.

4.10. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 має визначатися з урахуванням ставки 3% від нормативної грошової оцінки, а загальний розмір неотриманих коштів за користування відповідачем спірною земельною ділянкою у період з 01.02.2022 по 31.05.2024 становить 1 346 643,76 грн.

4.11. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19 (провадження 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі 696/1693/15-ц).

Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі 154/3029/14-ц.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене господарськими судами попередніх інстанцій правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Висновки Верховного Суду у вказаних справах, на які посилається скаржник, щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлення обставин стосовно підстави для нарахування заявлених до стягнення недоотриманих грошових коштів за користування земельною ділянкою, та результат їх урахування залежить від фактичних обставин конкретної судової справи. До того ж такі висновки виокремлені скаржником із контексту судового рішення безвідносно до спірних правовідносин і предмету спору у справі, що розглядається, тому цитування скаржником окремих норм права і висновків суду касаційної інстанції у справах не є належним правовим обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави касаційного оскарження.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені судами, фактичних обставин задля ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про відмову у позові. Однак з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду. Незгода скаржника з ухваленими судовими рішеннями у справі або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у них, не свідчить про їх незаконність.

Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваному судовому рішенні, скаржник має навести не особисті міркування щодо його незаконності та необґрунтованості, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди з урахуванням встановлених ними обставин справи.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам, наявним у справі, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 925/698/16).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі 916/1004/18).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі 908/1795/19).

Звідси здійснене господарськими судами попередніх інстанцій правозастосування та їх висновки, покладені в основу судового рішення у цій справі, не суперечать правовим висновкам суду касаційної інстанції у вказаних у касаційній скарзі справах.

З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанцій у справі з цієї підстави.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.12. Департамент, оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування ставки орендної плати, визначеної рішенням органу місцевого самоврядування, виходячи із фактичного використання земельної ділянки та фактичного виду господарської діяльності землекористувача, а не виключно формального виду цільового призначення земельної ділянки, внесеного до Державного земельного кадастру.

4.13. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Ггосподарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У пункті 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі 522/22473/15-ц викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України:

"У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися".

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі 910/800/19 та від 13.04.2021 у справі 910/17693/19 (пункт 25).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними Господарським процесуальним кодексом України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно заявнику в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для задоволення позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

Проте з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів визнає недоведеною наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є правильними і підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - залишенню без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2026 у справі 916/2689/25, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2026 у справі 916/2689/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак