Судовий акт у справі № 916/4870/23

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 916/4870/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Волковицька Н. О.,

секретар судового засідання - Кондратюк Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 (колегія суддів: Поліщук Л. В., Таран С. В., Аленін О. Ю.) та рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 (суддя Невінгловська Ю. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради про стягнення 2 171 821,68 грн,

за участю представника позивача - Єфременко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради (далі - Генічеська центральна лікарня, підприємство), в якій просило стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 217 1821,68 грн, із яких: основний борг у сумі 1 519 479,49 грн, пеня у сумі 360 574,22 грн, 3 % річних у сумі 63 107,35 грн та інфляційні втрати у сумі 228 660,62 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 15.11.2021 20-1142/21-БО-Т (далі - договір) в частині оплати за отриманий природний газ у період із лютого по травень 2022 року, у зв`язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 15.11.2021 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" (постачальником) та Генічеською центральною лікарнею (споживачем) було укладено договір постачання природного газу 20-1142/21-БО-Т, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві породний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

4. Згідно з пунктом 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб.

5. Як вбачається з пункту 2.1 договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період із 01.01.2021 по грудень 2022 року (включно) в кількості 281 тис. куб. м, в тому числі за місяцями (далі - розрахункові періоди) (тис. куб. м): жовтень 2021 року - ; листопад 2021 року - 40,0 тис. куб. м; грудень 2021 року - 40,0 тис. куб. м; січень 2022 року - 40,0 тис. куб. м; лютий 2022 року - 32,0 тис. куб. м; березень 2022 року - 37,0 тис. куб. м; квітень 2022 року - 7 тис. куб. м; травень 2022 року - ; червень - липень 2022 року - ; серпень 2022 року - ; вересень 2022 року - ; жовтень 2022 року - 5,0 тис. куб. м; листопад 2022 року - 40,0 тис. куб. м; грудень 2022 року - 40,0 тис. куб. м.

6. Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається із сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (пункт 2.1.3 договору).

7. Згідно з пунктом 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, у тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.

8. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів та своєчасного (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.

9. В будь-якому випадку обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.

10. Відповідно до пункту 3.4 договору постачальник із застосуванням ресурсів інформаційної платформи оператора газотранспортної системи (далі - оператор ГТС) та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.

11. На запит постачальника споживач надає інформацію щодо планового використання газу за розрахунковий період (місяць) в розрізі добових обсягів та до 13:00 поточної доби - оперативну інформацію щодо фактичних обсягів використання газу за минулу добу, планових обсягів використання газу на наступну добу та до 24:00 поточної доби - оперативну інформацію щодо використання газу за поточну добу.

12. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5 договору).

13. У підпункті 3.5.1 договору сторони погодили, що споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу / транспортування газу за такий період, що складений між оператором (ами) газорозподільної мережі та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 2493 / Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 2494.

14. Пунктом 3.5.2 договору передбачено, що на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі - акт), підписані уповноваженим представником постачальника.

15. Згідно з пунктом 3.5.3 договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

16. За умовами пункту 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

17. У пункті 3.6 договору сторони погодили, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними інформаційної платформи оператора ГТС.

18. Відповідно до пункту 4.1 договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється таким чином:

- ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658,42 грн, крім того, податок на додану вартість за ставкою 20 %;

- при цьому тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ; коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того, ПДВ 20 %, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.

19. Всього ціна газу за 1000 куб. м із ПДВ з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 554,00 грн.

20. Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в такому порядку: 70 % вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

21. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

22. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

23. У пункті 5.3 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.

24. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.

25. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100 % вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100 % оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

26. Згідно з пунктом 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

27. Відповідно до положень пункту 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

28. За умовами пункту 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх.

29. У пункті 10.2 договору сторони погодили, що строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.

30. Сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства (пункт 10.3 договору).

31. Настання форс-мажорних обставин підтверджується у порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 10.4 договору).

32. Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 213 436,34 тис. куб. м на загальну суму 3 532 046,88 грн, на підтвердження чого до суду надано копії актів приймання-передачі природного газу за період листопад 2021 року - травень 2022 року.

33. Вказані акти споживачем не підписані.

34. Позивач виставив акти відповідачу шляхом надсилання на електронну адресу споживача, що зазначена у розділі 14 договору.

35. Водночас на підтвердження обсягу спожитого підприємством відповідача природного газу позивач до матеріалів справи додав роздруківки з Інформаційної платформи Оператора ГТС, згідно з якими: відповідач спожив природний газ у листопаді 2021 року в обсязі 15 182,35 куб. м; у грудні 2021 року в обсязі 41 935,00 куб. м; у січні 2022 року в обсязі 48 301,00 куб. м; у лютому 2022 року в обсязі 31 833,00 куб. м; у березні 2022 року в обсязі 48 504,00 куб. м; у квітні 2022 року в обсязі 27 187,00 куб. м; у травні 2022 року в обсязі 491,00 куб. м.

36. Позивач до матеріалів позову також додав лист Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 18.08.2023 16/2-09/47661/2023 з інформацією про надходження коштів на поточний рахунок ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", з якого вбачається, що за період із 15.11.2021 до 31.07.2023 від підприємства відповідача надійшли грошові кошти у сумі 2 012 567,39 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

37. 26.02.2024 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову.

38. Стягнув із підприємства на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" основний борг у сумі 1 519 479,49 грн, 3 % річних у сумі 54 588,28 грн, інфляційні втрати у сумі 228 660,62 грн, пеню у сумі 5000,00 грн, а також 25 959,63 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовив.

39. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач цілком правомірно визначив вартість спожитого відповідачем природного газу, яка підлягає сплаті останнім, з огляду на що дійшов висновку про правомірність доводів позивача щодо існування у відповідача невиконаного зобов`язання з оплати за поставлений позивачем природний газ у заявленій позивачем сумі.

40. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначив про його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задовольнив у повному обсязі.

41. При перевірці здійсненого позивачем розрахунку 3 % річних в сумі 63 107,35 грн суд встановив його помилковість. За розрахунком суду сума 3 % річних складає 54 588,28 грн.

42. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вказав, що він є арифметично вірним, водночас керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії російської федерації проти України, а також беручи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, зменшив розмір нарахованої пені до 5000,00 грн.

43. 23.03.2026 Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову про скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 259 988,72 грн основного боргу, 44 521,47 грн 3 % річних, 180 169,35 грн інфляційних нарахувань та 4238,10 грн пені, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В частині розподілу судових витрат рішення змінив, а в решті рішення залишив без змін.

44. Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 259 490,77 грн основного боргу за лютий 2022 року.

45. Перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку, апеляційний суд визнав обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 10 066,81 грн, інфляційних втрат в сумі 48 491,27 грн та пені у сумі 54 812,98 грн, нарахованих за зобов`язаннями лютого місяця 2022 року.

46. Крім того, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 98,61 % за зобов`язаннями лютого 2022 року до 761,90 грн.

47. Стосовно заборгованості з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору у період із березня по травень 2022 року на загальну суму 1 259 988,72 грн, а також нарахованих на неї 3 % річних, інфляційних втрат та пені, апеляційний суд з посиланням на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі 908/1162/23 дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові щодо їх стягнення, оскільки позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію після 24 лютого, зокрема, у період із березня по травень 2022 року.

48. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що строк оплати за зобов`язаннями березня - травня 2022 року настав для відповідача вже після тимчасової окупації Генічеської міської територіальної громади, тобто на період, під час якого банківські установи не мали можливості здійснювати розрахункові операції внаслідок тимчасової окупації відповідної території, що, у свою чергу, об`єктивно унеможливлювало своєчасне виконання підприємством вказаних грошових зобов`язань. Отже, покладення на боржника обов`язку щодо сплати основного боргу, а також відповідальності за невиконання зобов`язання в період, коли виконання суперечило або фактично унеможливлювалося імперативними заборонами, означало б ігнорування пріоритету публічно-правового регулювання та принципу верховенства права.

Короткий зміст касаційної скарги

49. ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

50. Підставою касаційного оскарження ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" визначило пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) , наполягаючи на ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі 918/116/19, від 31.03.2020 у справі 910/8698/19, від 03.06.2020 у справі 916/187/17, від 23.09.2019 у справі 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі 904/2847/19 (щодо застосування статті 551 ЦК України).

51. Скаржник також наполягає на необхідності відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2025 у справі 908/1162/23, згідно з якими положення статей 13 та 13-1 Закону України від 15.04.2014 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон 1207-VII) можуть бути поширені на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

52. Генічеська центральна лікарня у відзиві на касаційну скаргу просить залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, наполягаючи на тому, що вона повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права та правовим висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах. При цьому, на переконання відповідача, будь-які підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2025 у справі 908/1162/23, щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону України

1207-V, наразі відсутні.

53. За доводами відповідача, апеляційний суд правильно застосував статтю 551 ЦК України та обґрунтовано зменшив розмір пені на 98,61 %, зважаючи на встановлені обставини, а саме: перебування підприємства відповідача в окупації, невжиття позивачем заходів щодо мінімізації власних витрат та збитків шляхом відключення підприємства відповідача від газопостачання.

Позиція Верховного Суду

54. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

56. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спір у справі, що переглядається, виник внаслідок того, що відповідач порушує умови укладеного між сторонами договору від 15.11.2021 в частині оплати за отриманий природний газ, у зв`язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість, на яку позивачем нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

57. Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 551 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду щодо її застосування, а також про застосування судами правової позиції щодо заборони передачі енергоресурсів на тимчасово окуповану територію, висловленої у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі 908/1162/23, від якої скаржник прагне відступити.

Щодо підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України

58. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

59. Питання про застосування приписів статті 551 ЦК України щодо повноважень суду на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій вже неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом.

60. Так, у постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі 923/77/22 зазначено, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі 902/417/18 (пункти 8.23, 8.24) вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України.

62. У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі 910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

63. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі 902/417/18 (пункт 8.24) виснувала, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

64. Застосовані у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі 911/95/20, від 18.12.2024 у справі 921/320/24, від 08.01.2025 у справі 921/299/24, від 19.02.2025 у справі 903/665/24).

65. Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин і поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), і з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, й конкретний розмір зменшення неустойки.

66. У справі, що переглядається, апеляційний суд, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії російської федерації проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх установ без виключення, те, що відповідач є некомерційним підприємством, беручи до уваги обставини ненадання позивачем доказів погіршення матеріального стану товариства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, а також значний розмір пені, заявлений до стягнення позивачем, який є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 98,61 % за зобов`язаннями лютого 2022 року до 761,90 грн.

67. Верховний Суд вважає, що такий висновок апеляційного суду відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України.

68. При цьому Верховний Суд наголошує, що визначення конкретного розміру (відсоткового співвідношення), до якого суд зменшує неустойку, є результатом реалізації дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції. Переоцінка судом касаційної інстанції висновків апеляційного суду щодо обраного ним розміру такого зменшення, за умови дотримання критеріїв справедливості, пропорційності та розумності, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

69. Доводи скаржника про те, що зменшення пені на 98,61 % фактично нівелює її значення як міри відповідальності (з посиланням на постанову Верховного Суду від 04.02.2020 у справі 918/116/19), не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції у цій конкретній справі. Суд зауважує, що правовідносини у справі 918/116/19 та у справі, що переглядається, не є подібними з огляду на фактичні обставини, встановлені у кожній справі, зокрема, щодо статусу відповідача як некомерційного медичного закладу та початку повномасштабної військової агресії саме в період виникнення прострочення.

70. Апеляційний суд дотримав справедливого балансу між інтересами позивача, який не довів понесення реальних збитків, та відповідача - лікарні, яка виконує критично важливу соціальну функцію в умовах воєнного стану та фінансової кризи. Зменшення пені до символічного розміру в цьому випадку не є звільненням від відповідальності, а є необхідним заходом для недопущення перетворення неустойки на джерело отримання надмірних прибутків кредитором за рахунок бюджетної установи у надскладних об`єктивних умовах.

71. З огляду на викладене, оскільки апеляційний суд застосував норми права відповідно до висновків Верховного Суду щодо права суду на дискреційне зменшення неустойки, наведена скаржником підстава касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.

Щодо підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України

72. Водночас позивач із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України вказав на необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеного у постанові від 03.10.2025 у справі 908/1162/23, про те, що положення статей 13 та 13-1 Закону 1207-VII можуть бути поширені на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

73. Позивач, не погоджуючись із наведеним висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначає про те, що у справі 908/1162/23 Судом фактично ототожнено сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 13- 1 Закону 1207-VII. Водночас законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час прийняття постанови апеляційним судом) в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення зазначених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

74. Оскільки Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 та 13-1 Закону 1207-VII на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону 1207-VII, на переконання позивача, немає й підстав поширення зазначених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.

75. У вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зауважує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

76. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі 823/2042/16).

77. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумачення судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

78. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі 823/2042/16 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі 914/2614/13).

79. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тому для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

80. При цьому слід зазначити, що сама лише незгода скаржника з правовим висновком Верховного Суду та наявність у нього іншого бачення щодо застосування норм матеріального права не є достатньою й обґрунтованою підставою для відступу від уже сформованої сталої судової практики.

81. Доводи скаржника про необхідність обов`язкової наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України для поширення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону 1207-VII, на тимчасово окуповану територію ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права та жодним чином не спростовують висновків об`єднаної палати.

82. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі 908/1162/23 здійснила системний аналіз законодавства та чітке розмежування правового режиму для різних категорій територій. Так, до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 3 Закону 1207-VII (сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України), заборони та обмеження статей 13 та 13-1 Закону 1207-VII застосовуються прямо і безпосередньо в силу приписів абзацу першого частини першої вказаних статей.

83. Скаржник у своїй аргументації безпідставно ототожнює вказані території з територіями, визначеними пунктом 3 частини першої статті 3 Закону 1207-VII ("інша сухопутна територія ..."), для яких дійсно передбачено факультативний механізм - поширення режиму лише у разі ухвалення окремого рішення Кабінетом Міністрів України. Проте такий підхід скаржника суперечить об`єктивній дійсності та нормам міжнародного права. Відповідно до положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції. Національний закон не створює і не змінює самого факту окупації, а лише встановлює відповідний правовий статус та режим на цій території.

84. З огляду на це правовий статус тимчасово окупованої території в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону 1207-VII не ставиться у залежність від того, чи ухвалив уповноважений орган державної влади (зокрема, Кабінет Міністрів України) формальне рішення про визнання певної частини території України окупованою. Як цілком слушно виснувала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, таке рішення Уряду має не конститутивне, а виключно інформативне (декларативне) значення, публічно підтверджуючи дату, з якої фактична окупація почалася чи припинилася.

85. Отже, висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що застосування економічних заборон на територіях, окупованих в період воєнного стану, здійснюється з огляду на загальновідомий факт окупації і не потребує окремого рішення Кабінету Міністрів України, є правомірним, системним та таким, що відповідає духу закону. Заборона передачі енергоресурсів на окуповану територію ґрунтується на об`єктивній дійсності (фактичному контролі території ворогом), що є загальновідомим фактом і не потребує додаткового доказування чи легалізації шляхом видання підзаконних актів.

86. Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі 908/1162/23, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі 908/1162/23.

87. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновку Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі 908/1162/23. Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях.

88. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

90. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати

91. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 у справі 916/4870/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Н. О. Волковицька