Судовий акт у справі № 910/14980/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 910/14980/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Петрик С.А.

відповідача - Корнієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тіхонової Світлани Андріївни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026

(головуючий - Шаратов Ю.А., судді Скрипка І.М., Бестаченко О.Л.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026

(суддя - Ващенко Т.М.)

у справі 910/14980/25

за позовом Фізичної особи-підприємця Тіхонової Світлани Андріївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімлізинг"

про визнання недійсним положення Загальних умов до Договору фінансового лізингу 1218-ЛД від 29.01.2024 та стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець Тіхонова Світлана Андріївна (далі - позивач, ФОП Тіхонова С.А.) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Ексімлізинг? (далі - відповідач, ТОВ ?Ексімлізинг?) про визнання недійсними положення Загальних умов до Договору фінансового лізингу 1218-ЛД від 29.01.2024 в частині:

- пункту 8.21: ?Лізингові платежі, сплачені Лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови Лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню Лізингоодержувачу, крім випадків, коли одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюється до моменту передачі Об`єкта фінансового лізингу Лізингоодержувачу?;

- пункту 15.6: (останній абзац) ?Сторони погодили, що в разі знаходження Об`єкта фінансового лізингу на зберіганні у інших осіб в рамках оперативно-господарських санкцій, Лізингодавець на підставах, передбачених Договором, прийме рішення про розірвання або відмову від Договору та вилучення Об`єкта фінансового лізингу, Об`єкт фінансового лізингу не повертається Лізингоодержувачу, і Лізингодавець має право розпоряджатися ним на власний розсуд?;

- пункту 17.8 (абзац другий): ?При цьому, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю всі лізингові платежі та інші платежі за цим Договором на дату розірвання Договору, та усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі та інші платежі поверненню не підлягають?;

- пункту 18.2: ?У випадку припинення дії або розірвання цього Договору, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем Лізингодавцю будь-які платежі в межах цього договору, поверненню не підлягають?;

та стягнення компенсації частини вартості предмета лізингу в сумі 492 805, 54 грн.

2 . Позов обґрунтовано тим, що оспорювані положення договору встановлюють абсолютне неповернення всіх сплачених платежів (включаючи компенсацію вартості об`єкта лізингу) незалежно від підстав припинення договору (з вини позивача чи через форс-мажор), а тому, за твердженням позивача, є недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України, як такі, що суперечать засадам справедливості та спрямовані на незаконне збагачення відповідача. Позовна вимога про стягнення 492 805,54 грн, обґрунтована посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, а також тим, що після розірвання договору та повернення автомобіля у відповідача відпала правова підстава утримання коштів сплачених як компенсація частини вартості предмета лізингу, отже, утримання активу і грошей за нього є безпідставним збагаченням відповідача за рахунок позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2026, залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026, в позові відмовлено повністю.

4. Судові рішення мотивовано тим, що

- на момент укладення договору фінансового лізингу, діяла редакція Загальних умов фінансового лізингу (для фінансування Об`єктів фінансового лізингу (в т.ч. нових: легкових та вантажних автомобілів, а також сільськогосподарської та спецтехніки), затверджена наказом директора ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? від 17.11.2023 50-з, і така редакція не містить оспорюваних пунктів. Отже, положення пунктів 8.21, 15.6, 17.8, 18.2 Загальних умов фінансового лізингу, затверджених наказом директора ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? від 06.10.2023 35-з, не регулюють спірні правовідносини та не порушують прав позивача, інших обставин позивачем суду не доведено;

- зміст оспорюваного договору фінансового лізингу не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення сторін договору фінансового лізингу було вільним і відповідало їх внутрішній волі, цей правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- суди вказали на відсутність підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача на користь позивача 492 805,54 грн, оскільки кошти вносились позивачем на виконання умов Договору фінансового лізингу 1218-ЛД від 29.01.2024.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

5. Позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням пояснень), в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.

6. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди неправильно застосували норми частини 7 ст. 17 Закону України ?Про фінансовий лізинг?, не застосували положення ст.ст. 693, 1212 Цивільного кодексу України та не врахували правових висновків Верховного Суду, що викладені в постановах від 15.06.2021 у справі 904/5726/19 щодо припинення обов`язку лізингоодержувача відшкодовувати вартість об`єкта лізингу з моменту розірвання договору та неможливість лізингодавця вимагати повернення об`єкта; від 15.01.2021 у справі 904/2357/20 щодо імперативності ст. 693 Цивільного кодексу України при поверненні авансових платежів та неможливості застосування умов договору лізингу щодо їх повернення; від 09.07.2018 у справі 911/2449/17 щодо відсутності права вимагати оплати покупної вартості об`єкта лізингу внаслідок розірвання договору та припинення зустрічного зобов`язання; від 26.04.2018 у справі 911/3438/16 щодо обов`язку повернення викупної частини лізингових платежів після дострокового розірвання договору.

Позиція інших учасників справи

7 . Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами та вимогами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. У відзиві на касаційну скаргу, відповідачем заявлено орієнтований розмір судових витрат, які відповідач очікує понести у суді касаційної інстанції на суму 70 000, 00 грн.

8. У своїх поясненнях позивач заперечив доводи відзиву на касаційну скаргу, та просив суд зменшити розмір витрат на правову допомогу, заявлених відповідачем, до співмірного, мінімального і розумного розміру.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

9 . Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 29.01.2024 між ФОП Тіхоновою С.А. (Лізингоодержувач) та ТОВ ?Ексімлізинг? (Лізингодавець) укладено Договір фінансового лізингу 1218-ЛД (далі - Договір).

10 . Договір складається із Індивідуальної частини та Загальних умов (Публічної частини), що розміщена на сайті ТОВ ?Ексімлізинг?.

11 . Відповідно до умов Індивідуальної частини Договору Лізингодавець зобов`язується набути у власність майно, визначене індивідуальними ознаками, не заборонене чинним законодавством України до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень (далі - Об`єкт фінансового лізингу), у Продавця (постачальника) вибір якого здійснений Лізингоодержувачем, відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, викладених в цій Індивідуальній частині Договору, та передати Об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування у розмірі та на умовах, обумовлених Договором, додатковими угодами, змінами доповненнями, Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Об`єкт фінансового лізингу, сплачувати лізингові платежі в розмірі та на умовах визначених цим Договором, включаючи сплату додаткових платежів і комісій (за наявності), пов`язаних з укладенням, виконанням, згідно з розірванням цього Договору, достроковим викупом Об`єкта фінансового лізингу, сплати неустойки (пені, штрафу) компенсації, відшкодування збитків та усі інші виплати, що безпосередньо пов`язані з виконанням Договору та передбачені цим Договором, сплата яких покладається на Лізингоодержувача у відповідності до положень цього договору та/або чинного законодавства України, а після сплати всіх лізингових платежів та інших платежів і за умов відсутності простроченої заборгованості, неустойки (пені, штрафів) по виставлених рахунках та комісіях, набути у власність Об`єкт фінансового лізингу.

12 . Відповідно до пункту 4 Індивідуальної частини Договору, об`єктом фінансового лізингу є легковий автомобіль PEUGEOT Rifter L2, загальна вартість Об`єкта лізингу з ПДВ 20 % - 1 130 000,00 грн.

13 . Сторони в пункті 5 Індивідуальної частини Договору погодили, що строк лізингу - 36 місяців; максимальний термін передачі - до 05.02.2024 включно; гранична дата сплати авансового лізингового платежу - до 31.03.2023 включно.

14 . Підписуючи даний Договір фінансового лізингу (Індивідуальна частина Договору), Лізингоодержувач приєднався до Загальних умов до Договору фінансового лізингу з Додатками, що є його Публічною частиною, розміщеною на власному веб-сайті ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? (пункт 9.1 Індивідуальної частини Договору).

15. Відповідно до пункту 9.6 Індивідуальної частини Договору, підписуючи цей Договір Лізингоодержувач підтверджує, що примірник цього Договору, а також усі Додатки до нього - були надані йому Лізингодавцем (та, відповідно були отримані Лізингоодержувачем) одразу після їх підписання, але до початку надання Лізингоодержувачу послуги з фінансового лізингу (фінансової послуги), в тому числі Лізингоодержувач був ознайомлений та отримав свій примірник Загальних Умов Договору, з усіма додатками та доповненнями до нього, роздрукований з сайту і які є в загальнодоступному форматі викладені на сайті ТОВ ЕКСІМЛІЗИНГ (чим Лізингодавець виконав свій обов`язок щодо надання Договору, згідно з вимогами діючого законодавства, в повному обсязі).

16 . У пункті 12.1 Індивідуальної частини Договору зазначено, що сторони домовились про те, що взаємні права та обов`язки та інші умови фінансового лізингу, визначаються Загальними Умовами. Своїм підписом на цій Індивідуальній частині договору, Лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами Договору фінансового лізингу, включаючи Загальні Умови, щодо всіх умов, викладених у вказаних документах. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладання цього Договору фінансового лізингу та він підтверджує свої зобов`язання по цьому Договору фінансового лізингу.

17 . Усі Додатки та Додаткові угоди до Договору фінансового лізингу є невід`ємними частинами Договору, в тому числі Загальні Умови до Договору фінансового лізингу (пункт 12.2 Індивідуальної частини Договору).

18. До 17.11.2023, дати, що передувала моменту укладення Договору фінансового лізингу від 29.01.2024 1218-ЛД, діяла редакція Загальних умов фінансового лізингу, затверджена наказом директора ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? від 06.10.2023 35-з.

19 . Саме у цій редакції Загальних умов фінансового лізингу наявні пункти 8.21, 15.6, 17.8 та 18.2 про визнання яких частково недійсними просив позивач, та які мають наступний зміст:

- пункт 8.21: ?Лізингові платежі, сплачені Лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови Лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню Лізингоодержувачу, крім випадків, коли одно стороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюється до моменту передачі Об`єкта фінансового лізингу Лізингоодержувачу?;

- пункт 15.6: (останній абзац) ?Сторони погодили, що в разі знаходження Об`єкта фінансового лізингу на зберіганні у інших осіб в рамках оперативно-господарських санкцій, Лізингодавець на підставах, передбачених Договором, прийме рішення про розірвання або відмову від Договору та вилучення Об`єкта фінансового лізингу, Об`єкт фінансового лізингу не повертається Лізингоодержувачу, і Лізингодавець має право розпоряджатися ним на власний розсуд?;

- пункт 17.8 (абзац другий): ?При цьому, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю всі лізингові платежі та інші платежі за цим Договором на дату розірвання Договору, та усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі та інші платежі поверненню не підлягають?;

- пункт 18.2: ?У випадку припинення дії або розірвання цього Договору, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем Лізингодавцю будь-які платежі в межах цього договору, поверненню не підлягають?.

20. На момент укладення Договору фінансового лізингу від 29.01.2024 1218-ЛД, діяла редакція Загальних умов фінансового лізингу (для фінансування Об`єктів фінансового лізингу (в т.ч. нових: легкових та вантажних автомобілів, а також сільськогосподарської та спецтехніки), затверджена наказом директора ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? від 17.11.2023 50-з (далі - Загальні умови фінансового лізингу).

21. Пунктом 5 наказу директора ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? від 17.11.2023 50-з ?Щодо затвердження Договору фінансового лізингу у формі приєднання до Публічної частини розміщеної на веб-сайті ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ?"? визнано таким, що втрачає чинність наказ ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? від 06.10.2023 35-з з моменту набуття чинності Публічної частини договору, зазначеної в пункті 1 цього наказу.

22. Пунктом 1 вказаного наказу від 17.11.2023 50-з затверджено Договір фінансового лізингу у формі приєднання, що складається з Публічної частини з додатками (Загальні Умови) з метою укладення із клієнтами договорів фінансового лізингу щодо фінансування об`єктів фінансового лізингу (в т.ч. нових: легкових та вантажних автомобілів, а також сільськогосподарської та спецтехніки), що додається до цього наказу (Додаток 1) та Індивідуальної частини Договору ?Стандарт (гривня)?, що додається до цього наказу (Додаток 2) і Індивідуальної частини Договору ?Обережний, (гривня)?, що додається до цього наказу (Додаток 3).

23 . Пунктами 2 та 3 наказу від 17.11.2023 50-з доручено розмістити Публічну частину Договору на веб-сайті ТОВ "ЕКСІМЛІЗИНГ" не пізніше наступного робочого дня за днем підписання цього наказу. Визначено набуття чинності Публічної частини Договору за 40 (сорок) календарних днів з дня розміщення на власному веб-сайті.

24 . Отже, з огляду на дату розміщення Загальних Умов (публічна частина) на Офіційному сайті товариства 17.11.2023, ця редакція, затверджена наказом директора ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ?" від 17.11.2023 50-з, набула чинності 27.12.2023.

25 . На виконання умов Договору фінансового лізингу від 29.01.2024 1218-ЛД ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? за Договором купівлі-продажу від 29.01.2024 26/01-2024 укладеним з ТОВ ?Компанія ?Комплект-авто? (код ЄДРПОУ 38324463) було придбано об`єкт лізингу: Легковий автомобіль PEUGEOT Rifter L2 BHDi 100 МТ6 ALLURE, 2023 року випуску, колір - Сірий (металік, платиновий) (VLM0), Номер шасі (кузова, рами, VIN): НОМЕР_1 .

26 . Право власності на цей автомобіль зареєстровано за ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ?, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 31.01.2024 серії НОМЕР_2 .

27. Вказаний об`єкт лізингу (автомобіль) був переданий ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? лізингоодержувачу - ФОП Тіхоновій С.А за Актом приймання-передачі від 31.01.2024.

28. Колегією суддів встановлено, що за час існування правовідносин від Лізингоодержувача за Договором було отримано наступні суми платежів:

30.01.2024 - 372 900,00 грн. (авансовий лізинговий платіж та адмін.. комісія згідно Графіку платежів);

23.02.2024 - 15 000,00 грн;

23.02.2024 - 15 000,00 грн;

01.03.2024 -29 184,80 грн;

21.03.2024 - 11 000,00 грн;

27.03.2024 -25 000,00 грн;

05.04.2024 -23 000,00 грн;

22.04.2024 - 30 000,00 грн;

03.05.2024 - 28 000,00 гри;

Об.05.2024 - 192,00 грн;

23.05.2024 - 57 000,00 грн;

01.07.2024 - 30 000,00 грн;

24.07.2024 -27 500,00 грн;

13.09.2024 - 108 000,00 грн.

29 . Таким чином, за весь час існування відносин Лізингоодержувачем було сплачено у загальному розмірі 771 776,80 грн.

30. Вищенаведені платежі за Договором Лізингодавцем було віднесено на погашення наступної заборгованості Лізингоодержувача: 768 596,93 грн. - лізингові платежі згідно Графіку платежів; 2 149,17 грн. - пеня згідно п. 12.1.1. Загальних умов Договору; 1 030,70 грн. - 24 % річних згідно п. 6.7 Загальних умов Договору.

31. У пункті 11.6 Загальних умов фінансового лізингу, затверджених наказом від 17.11.2023 50-з, визначено, що у будь-якому випадку, незважаючи на те чи вирішить Лізингоодержувач скористатися можливістю здійснити Викупний платіж, або не вирішить, Лізингодавець має право у односторонньому порядку відмовитись від Договору (розірвати Договір) та вилучити Об`єкт фінансового лізингу у випадках, передбачених пунктами 11.1.1 - 11.1.4, 11.1.8 Загальних умов.

32 . Відповідно до підпункту 11.1.1 пункту 11.1 Загальних умов фінансового лізингу, сторони погодили, що Лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити умови цього Договору у випадку: Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 60 (шістдесяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого у цьому Договорі.

33 . Пунктом 11.7 Загальних умов фінансового лізингу визначено, що у випадку вилучення Об`єкта фінансового лізингу, припинення або розірвання Договору, з причин зазначених у Даному Договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі у сукупності є платою за користування Об`єктом фінансового лізингу та поверненню не підлягають, окрім випадків коли Договір було розірвано до моменту передачі Об`єкта фінансового лізингу у разі прострочення передачі Лізингоодержувачу Об`єкта фінансового лізингу більше як на 30 календарних днів з вини Лізингодавця. Лізингодавець має право стягнути з Лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання Договору, а також збитки, неустойку (штраф, пеню), інші витрати, у тому числі понесені Лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом (якщо такий здійснювався), відкриття виконавчого провадження та/або витрат на примусове вилучення Об`єкта фінансового лізингу.

34 . Листом від 03.09.2024 157 ТОВ ?"ЕКСІМЛІЗИНГ?, із посиланням на норми частини четвертої статті 17 Закону України ?Про фінансовий лізинг?, підпункт 11.1.1 та пункт 11.6 Загальних умов Договору, у зв`язку із простроченням зобов`язання по сплаті лізингових платежів понад 60 днів, повідомили ФОП Тіхонову С.А. про відмову (розірвання) Договору фінансового лізингу від 29.01.2024 1218-ЛД.

35. Також Лізингодавець вимагав від Лізингоодержувача повернути (передати) йому Об`єкт лізингу.

36 . 12.09.2024 складено Акт приймання-передачі (повернення) об`єкта лізингу, згідно із яким ФОП Тіхоновою С.А. був повернутий ТОВ "ЕКСІМЛІЗИНГ" автомобіль, що раніше був отриманий нею за Договором фінансового лізингу від 29.01.2024 1218-ЛД. При цьому, в акті зазначено, що представник лізингоодержувача від його підписання та/або будь-яких інших документів відмовився.

37. ФОП Тіхонова С.А. звернулась до ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? з листами від 22.11.2024 та від 12.12.2024, в яких просила здійснити повернення грошових коштів, сплачених нею в якості передплати за автомобіль в сумі 492 805,54 грн.

38 . У відповідь на вказані звернення ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? листами від 04.12.2024 190 та від 20.12.2024 196 повідомило позивача про те, що Договір фінансового лізингу від 29.01.2024 1218-ЛД було розірвано Лізингодавцем в зв`язку із грубим порушенням Лізингоодержувачем умов договору, а саме прострочення сплати лізингових платежів на строк понад 60 днів.

39. А відповідно до частини сьомої статті 17 Закону України ?Про фінансовий лізинг? лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу.

40. Таким чином, у Лізингодавця відсутні правові підстави для перерахування (повернення) лізингоодержувачу коштів сплачених ним за договором.

Позиція Верховного Суду

41. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

42. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

43. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

44. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

45. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постанові Верховного Суду, наведених у пункті 6 цієї постанови.

46. Так, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

47. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі 522/2732/16-ц).

48. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ( постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах 522/2202/15-ц (пункт 22) і 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі 706/1272/14-ц (пункт 22)).

49. При цьому Суд враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19 (провадження 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

50. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

51. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає такі доводи безпідставними, з огляду на наступне.

52. Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

53. Згідно із частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

54. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

55. Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

56. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

57. Згідно зі статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

58 . Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

59. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 статті 634 Цивільного кодексу України).

60 . За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

61. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

62. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі), (частина перша статті 806 Цивільного кодексу України).

63. Предметом договору лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, яке відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства (частина перша статті 807 Цивільного кодексу України).

64 . Відповідно до частин другої, третьої статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

65 . Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

66. Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

67 . Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

68. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

69. Судами встановлено, що на момент укладення договору фінансового лізингу, діяла редакція Загальних умов фінансового лізингу (для фінансування Об`єктів фінансового лізингу (в т.ч. нових: легкових та вантажних автомобілів, а також сільськогосподарської та спецтехніки), затверджена наказом директора ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? від 17.11.2023 50-з, і така редакція не містить оспорюваних пунктів. Отже, положення пунктів 8.21, 15.6, 17.8, 18.2 Загальних умов фінансового лізингу, затверджених наказом директора ТОВ ?ЕКСІМЛІЗИНГ? від 06.10.2023 35-з, не регулюють спірні правовідносини та не порушують прав позивача, інших обставин позивачем суду не доведено.

70. З урахуванням встановленого суди зробили обґрунтований висновок, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові про визнання недійсними положень пунктів 8.21, 15.6, 17.8 та 18.2 Загальних умов фінансового лізингу.

71 . Крім того, позивач просив стягнути компенсацію частини вартості предмета лізингу в сумі 492 805, 54 грн, з посиланням на безпідставність її утримання відповідачем.

72 . Згідно із частинами першою, другою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

73 . Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних (кондикційних) зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

74. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі 910/1531/18).

75 . Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі 922/3412/17).

76 . Відповідно до частини сьомої статті 17 Закону України ?Про фінансовий лізинг?, лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.

77 . Аналогічні положення містяться у пункті 11.7 Загальних умов фінансового лізингу, які є невід`ємною Публічною частиною договору фінансового лізингу від 29.01.2024.

78. Також, у пункті 6.2 Загальних умов фінансового лізингу, вказано, шо лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості Об`єкта фінансового лізингу (з врахуванням коригування, вказаного у пунктах 6.5, 6.6 Загальних Умов Договору); винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Об`єкт фінансового лізингу з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 6.7-6.9, 7.5 Загальних умов ( Винагорода ). При цьому Сторони погодили, що такі платежі за цим Договором не містять викупної (покупної) ціни, передбаченої цим Договором, у сукупності, є платою за користування Об`єктом фінансового лізингу.

79 . З урахуванням вищезазначеного, суди правомірно вказали, що усі лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від нього (розірвання) не підлягають поверненню лізингоодержувачу. Тобто, згідно із вказаними нормами закону та умовами договору вказані суми є еквівалентом зустрічного надання у вигляді вартості послуги з фінансового лізингу - платою за користування об`єктом фінансового лізингу.

80. З огляду на викладене, суди правомірно вказали на безпідставність застосування до правовідносин положень статті 1212 ЦК України, та обґрунтовано відмовили у позові.

81 . У касаційній скарзі скаржник вказував на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду докладніше визначено у п. 6 цієї постанови.

82 . Проаналізувавши доводи касаційної скарги Суд зазначає наступне.

83. У справі 904/5726/19 предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, позов обґрунтовано несплатою відповідачем лізингових платежів.

84. У справі 904/2357/20 предметом спору у справі були вимоги про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо часткового задоволення позову, та зазначив, що частинами першою-другою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. В даному випадку, сторонами погоджено, що лізинговий платіж включає вартість предмету лізингу. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем як лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж. Верховний Суд зазначив, що договір фінансового лізингу в цій справі є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу після закінчення дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем як лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу поширюються загальні положення про купівлю-продаж. Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору, на які посилається відповідач, не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню. Лізингові платежі, сплачені позивачем, як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній. Відтак позивач правомірно посилався на положення частини другої статті 693 ЦК України, як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, з чим погодилися суди попередніх інстанцій.

85 . У справі 911/2449/17 предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості з оплати лізингових платежів, штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 відсотків річних, у зв`язку з порушенням строку оплати лізингових платежів.

86 . Предметом спору у справі 911/3438/16 були вимоги про стягнення суми заборгованості за договором про фінансовий лізинг, плати за фактичний час користування об`єктом лізингу, збитків, - трьох відсотків річних, інфляційних втрат.

87. Таким чином, проаналізувавши судові рішення у справах 904/5726/19, 904/2357/20, 911/2449/17, 911/3438/16 Верховний Суд зазначає, що судові рішення у вказаних справах прийнято за інших встановлених судами обставин справи, що відповідно впливає на правозастосування, враховуючи також, що судами у справі, що розглядається встановлено, що сторонами погоджено, що платежі за договором лізингу не містять викупної (покупної) ціни, передбаченої цим Договором, і, у сукупності, є платою за користування Об`єктом фінансового лізингу, яка не повертається лізингоодержувачу.

88 . Водночас, по своїй суті доводи скаржника у цій частині спрямовані на переоцінку доказів та встановлених судами попередній інстанцій обставин справи на користь скаржника, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (частина друга статті 300 ГПК України).

89 . Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

90 . Подібні висновки міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц та Верховного Суду від 17.09.2020 у справі 908/1795/19.

91 . При цьому сама по собі незгода скаржника з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою обставин справи та відмовою судами у позові, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

92 . Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

93. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд констатує про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

95. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

96. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

97. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

98. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тіхонової Світлани Андріївни залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі 910/14980/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

О. О. Мамалуй