Постанова у справі № 826/11521/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа 826/11521/17 Суддя (судді) першої інстанції: Свентух Віталій Михайлович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення 45830-1305 від 28.04.2017.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за відсутності інформації про реєстрацію вказаної земельної ділянки за позивачем в силу вимог п.286.1 статті 286 Податкового кодексу України, контролюючий орган не мав правових підстав дійти висновку про наявність у позивача податкових зобов`язань що сплати земельного податку за земельну ділянку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій останній просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінку тим обставинам, що в матеріалах справи відсутні відомості з Державного земельного кадастру щодо ділянки під будівлею, її кадастрового номеру, відсутність в договорі купівлі-продажу даних про передачу у власність чи користування земельної ділянки позивачу.

Апелянт вважає, що судом помилкового встановлено те, що позивач є землекористувачем вказаної земельної ділянки. Зазначає, що судом не здійснено повного та всебічного розгляду справи та з`ясування всіх обставин справи, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2026 та від 11.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено розгляд справи в порядку письмового провадження.

Від представника Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до суду 26.02.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до фактичних обставин справи, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статі 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України, позивачу податковим повідомленням-рішення від 28.04.2017 45830-1305 визначено суму грошового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 91 986,03 грн.

Вважаючи протиправним вказане податкове повідомлення-рішення відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником господарської споруди, розміщеної на спірній земельній ділянці, а тому з моменту державної реєстрації права власності на цей об`єкт нерухомого майна, він фактично користується відповідною земельною ділянкою. За таких обставин, обов`язок зі сплати плати за землю виникає не лише у осіб, які мають належним чином оформлені права на земельну ділянку, а й у тих, хто реально використовує її у зв`язку з набуттям права власності на будівлю чи споруду, розташовану на цій землі. Відсутність у позивача державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою сама по собі не звільняє його від обов`язку сплачувати земельний податок, оскільки такий обов`язок виникає з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомості та фактичного користування земельною ділянкою.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпунктів 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

У силу пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Разом з тим, відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Абзацом першим пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Так, законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.

За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статей 271 та 289 Податкового кодексу України.

Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Аналізуючи підстави визначення позивачеві грошового зобов`язання із земельного податку, суд наголошує на наступному.

Системний аналіз норм Земельного кодексу України і Податкового кодексу України свідчить про те, що дійсно власники (фізичні особи) нежитлових приміщень, споруд наділені обов`язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок). Втім, такий податок нараховується контролюючий органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).

Отже, наведені положення податкового законодавства у їх системному взаємозв`язку свідчать про те, що для визначення фізичній особі суми земельного податку контролюючий орган повинен мати належні та достовірні відомості щодо конкретної земельної ділянки, яка є об`єктом оподаткування, її площі, нормативної грошової оцінки, а також інших показників, необхідних для визначення розміру податкового зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт набуття особою права власності на будівлю чи споруду може мати наслідком виникнення у неї обов`язку щодо сплати плати за землю за наявності передбачених законом підстав. Водночас зазначена обставина не звільняє контролюючий орган від обов`язку довести правомірність визначення конкретної суми податкового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу господарської споруди від 20.02.2009 є власником господарської споруди (літ. Б ) загальною площею 42,20 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, згідно листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) від 15.11.2016 0570291-21358 інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня (а.с.10).

Розглядаючи питання правомірності визначення позивачу податкового зобов`язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання відповідачем офіційних відомостей при здійсненні розрахунку податкового зобов`язання.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Так, відповідачем не надано належних відомостей Державного земельного кадастру щодо відповідної земельної ділянки, у тому числі її кадастрового номера, площі та інших характеристик, які були використані при визначенні податкового зобов`язання.

Матеріали справи не містять належного та детального розрахунку суми земельного податку у розмірі 91 986,03 грн, з якого можливо було б встановити вихідні дані, використані контролюючим органом.

Отже, відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України, зокрема п.286.1 статті 286 Податкового кодексу України.

За таких обставин посилання суду першої інстанції на те, що позивач як власник господарської споруди фактично користується земельною ділянкою, саме по собі не підтверджує правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Факт фактичного користування земельною ділянкою має бути встановлений щодо конкретної земельної ділянки, а обсяг такого користування має бути визначений на підставі належних доказів. При цьому саме на контролюючий орган покладається обов`язок довести правомірність прийнятого ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, у цій справі саме відповідач повинен був довести не лише наявність у позивача обов`язку зі сплати земельного податку, а й правомірність визначення йому податкового зобов`язання саме у розмірі 91 986,03 грн. Колегія суддів вважає, що такого обов`язку відповідач не виконав щодо подання детального, розгорнутого, викладеного у хронологічній послідовності розрахунку податкового зобов`язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, а також не надано належні дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває у власності позивача.

При цьому суд першої інстанції, погоджуючись із правомірністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, фактично обмежився встановленням факту належності позивачу нерухомого майна та зробив висновок про фактичне користування земельною ділянкою без встановлення її конкретних характеристик та без перевірки правильності розрахунку визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання.

Також, колегія суддів вважає слушними доводи апелянта про те, що практика Верховного Суду, на яку послався суд першої інстанції, не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у справі 460/9560/23 предметом спору було стягнення податкового боргу з орендної плати за землю. Більше того, земельна ділянка у цій справі 826/11521/17 не має технічної документації і кадастрового номеру і не внесена в Державний земельний кадастр України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тоді як у застосованій судом позиції земельні ділянки винесені в натурі, мали присвоєні кадастрові номери та були внесені до державних реєстрів.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення 45830-1305 від 28.04.2017 є передчасним та таким, що зроблений за неповного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, а також із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 спростовують висновки суду, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції від 05.01.2026 слід скасувати. Таким чином, податкове повідомлення-рішення 45830-1305 від 28.04.2017 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, варто враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Як свідчать матеріали справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову в розмірі 919,86 гривень, що підтверджується квитанціє 53 від 13.09.2017, а також за подання апеляційної скарги - у розмірі 1 380,00 гривень, що підтверджується квитанціє про сплату судового збору 9550-1892-3161-5871 від 04.02.2026.

Колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 299,86 гривень.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі 826/11521/17 - скасувати, прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 45830-1305.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 299 (дві тисячі двісті дев`яносто дев`ять) гривень 86 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

О.В.Карпушова