Постанова у справі № 528/854/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа 528/854/18

провадження 51-3827км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12018170150000202 за обвинуваченням,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Яготин Київської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовозобов`язаного, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що він 11 липня 2018 року, приблизно о 23:00, перебуваючи неподалік магазину Форміка , що знаходиться по вул. Є. Гребінки, 4 у м. Гребінка Полтавської області, з метою заволодіння чужим майном застосував до ОСОБА_9 насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, та заволодів спортивним велосипедом марки Оskar , вартістю 2 506,37 грн, яким розпорядився на власний розсуд.

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 липня 2019 року ОСОБА_7 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 186 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдовуючи ОСОБА_7 , суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не доведено наявність корисливого мотиву при вчиненні ОСОБА_7 цього кримінального правопорушення.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 липня 2019 року щодо ОСОБА_7 було залишено без зміни.

Однак п остановою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року ухвалу Полтавсько го апеляційного суду від 20 вересня 2022 року щодо ОСОБА_7 було скасовано й призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді Полтавський апеляційний суд скасував вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 липня 2019 року щодо ОСОБА_7 та постановив новий вирок, яким визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 11 липня 2018 року, приблизно о 23:00, перебуваючи неподалік магазину Форміка , що знаходиться по вул. Є. Гребінки, 4 у м. Гребінка Полтавської області, з метою заволодіння чужим майном застосував до ОСОБА_9 насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, та відкрито заволодів його спортивним велосипедом Оskar , вартістю 2 506,37 грн, яким розпорядився на власний розсуд.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить вирок апеляційного суду скасувати й закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діянні засудженого складу кримінального правопорушення.

Зазначає, що Полтавський апеляційний суд при призначенні покарання ОСОБА_7 вийшов за межі апеляційної вимоги прокурора та погіршив становище обвинуваченого, призначивши йому за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі, хоча прокурор в апеляційній скарзі просив призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Вказує, що апеляційний суд за відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов`язково має відповідати положенням ч. 3 ст. 404 КПК України, безпідставно повторно дослідив докази, які уже були попередньо досліджені судом.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно визнав винним ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, без урахування того, що в діях обвинуваченого був відсутній умисел на вчинення грабежу, а саме корисливий мотив як складовий елемент суб`єктивної сторони цього кримінального правопорушення.

Також апеляційний суд при повторному розгляді кримінального провадження не виконав вказівки Верховного Суду, які є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді кримінального провадження (ч. 2 ст. 439 КПК України) і які були зазначені у постанові Верховного Суду від 21.02.2023 у цій справі.

Крім цього зазначає, що апеляційний розгляд проводився за відсутності потерпілого, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вбачає, що цих вимог суд апеляційної інстанції дотримався.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника про вихід апеляційного суду за межі вимог апеляційної скарги прокурора, чим було погіршено становище обвинуваченого, то вони не вбачаються обґрунтованими.

Відповідно до змісту статті 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник (ч. 1 ст. 421 КПК України).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за вироком місцевого суду ОСОБА_7 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку доказам обвинувачення; зазначав про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи; не погоджувався з висновком місцевого суду про виправдання обвинуваченого ОСОБА_7 у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор заявив вимогу про скасування вироку місцевого суду та ухвалення нового вироку, яким просив визнати ОСОБА_7 винуватим за ч. 2 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі зі звільненням на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України (т. 1 а.п. 231).

Вироком Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2026 року апеляційну скаргу прокурора було задоволено частково, вирок місцевого суду було скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 було визнано винуватим за ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням на підставі положень ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

При цьому апеляційний суд визнав доводи прокурора про призначення ОСОБА_7 за ч. 2 ст.186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки неприйнятними, оскільки санкцією цього злочину передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років, а підстав для застосування положень ст.69 КК України судом не було встановлено, про що також не просив і прокурор в своїй апеляційній скарзі. Таким чином, апеляційний суд діяв згідно з положеннями закону, неухильне дотримання яких є обов`язком суду та інших учасників провадження.

Твердження захисника про те, що апеляційний суд за відсутності мотивованого клопотання прокурора не повинен був повторно досліджувати докази, також є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів провадження,в апеляційній скарзі прокурора йшлося про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам провадження, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Також прокурор у апеляційній скарзі просив апеляційний суд повторно дослідити письмові докази й повторно допитати обвинуваченого, потерпілого та свідків.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням приписів ст. 404 КПК України.

За висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду про застосування норми права, передбаченої ч. 3 ст. 404 КПК України (постанова від 03 квітня 2023 року, справа 537/984/20, провадження 51-1747кмо22), під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів.

Враховуючи, що в апеляційній скарзі прокурор ставив питання про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та можливе неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд цілком обґрунтовано перевірив це шляхом повторного дослідження окремих доказів у кримінальному провадженні.

Доводи касаційної скарги про те, що у ОСОБА_7 був відсутній корисливий мотив при вчиненні інкримінованого йому діяння, а тому в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, також не є слушними, оскільки апеляційний суд у змісті свого вироку зробив чіткий і вмотивований висновок про наявність в діях обвинуваченого корисливого мотиву й умислу на відкрите заволодіння чужим майном.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу .

Свої висновки апеляційний суд обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також даними протоколів проведення слідчих експериментів за участю цих осіб, які зазначили, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 стався конфлікт, в ході якого ОСОБА_7 вимагав від потерпілого передачі йому 1000 грн або велосипед. Коли ОСОБА_9 сказав про відсутність грошей, то ОСОБА_7 заволодів його велосипедом.

Про наявність в діях ОСОБА_7 під час грабежу ознак насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, свідчить заподіяння ним ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, які не могли бути спричинені потерпілим власноручно та не могли утворитися при падінні на площину, що підтверджується висновком судово-медичного експерта 204 (т.1 а.с.134-135).

Таким чином, із встановлених судом апеляційної інстанції обставин дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами сторони захисту про те, що апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду, які були зазначені в постанові від 21 лютого 2023 року.

Як убачається з матеріалів провадження, Верховний Суд раніше скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у зв`язку тим, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 КПК України не перевірив належним чином твердження прокурора про наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не надав на них вмотивованих відповідей та залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 без зміни. Також Верховний Суд вказував, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 404 КПК України не постановив процесуального рішення про дослідження доказів, хоча сторона обвинувачення заявляла відповідне клопотання.

Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд при новому розгляді належним чином перевірив доводи апеляційної скарги прокурора й відповідно до вимог ст. 404 КПК України повторно дослідив окремі докази. Колегією суддів не встановлено, що апеляційний суд при постановлені нового вироку допустив порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК України.

Також не вбачаються обґрунтованими й доводи про те, що апеляційний розгляд проводився за відсутності потерпілого, який належним чином не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

В матеріалах провадження міститься заява від 22.04.2024 про неможливість взяти участь потерпілим ОСОБА_9 в судовому процесі під час перегляду Полтавським апеляційним судом вироку Лубенського міськрайонного суду у зв`язку з тим, що потерпілий виїхав до Іспанії на постійне проживання через військову агресію, розпочату РФ проти України (т. 2 а.п. 165-166). Також в матеріалах провадження містяться довідки про повідомлення потерпілого ОСОБА_9 на судові засідання до апеляційного суду через мобільний інтернет зв`язок (т. 2 а.п. 176, 212, 234, т. 3 а.п. 8, 24, 31).

З огляду на це Верховний Суд вважає, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність апеляційним судом не допущено.

Тому, керуючись положеннями ст. ст. 412, 419, 434 , 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3