Рішення у справі № 127/15781/26

Справа 127/15781/26

Провадження 2/127/4522/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Воробйова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька, мотивуючи позовну заяву тим, що перебуваючи у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.07.2021 року у справі 127/14292/21 шлюб між ними було розірвано. Наразі дитини постійно проживає з матір`ю та знаходиться на її утриманні. Малолітній ОСОБА_3 відвідує заклад освіти та активно займається спортом, зокрема футболом. Дитина систематично приймає участь у спортивних тренуваннях та змаганнях, в тому числі за кордоном, що свідчить про його активний розвиток та необхідність підтримки стабільного режиму спортивної діяльності.

Також рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.07.2021 року у справі 127/14286/21 з відповідача стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина. Батько сплачує аліменти, однак фактичної участі у вихованні дитини не бере. Разом з тим, ОСОБА_2 не надає згоди на окремі виїзди дитини за межі України для участі у спортивних змаганнях та навчально-тренувальних заходах, що суперечить інтересам дитини, ускладнює участь дитини у змаганнях та негативно впливає на спортивну кар`єру. З огляду на викладене, враховуючи наявність конфлікту між батьками та відсутність згоди відповідача на виїзд дитини, існує обґрунтована необхідність отримання судового дозволу на майбутні виїзди дитини за межі України у супроводі позивача або уповноважених осіб, що забезпечить стабільність реалізації права дитини на участь у міжнародних заходах, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом та просила надати їй дозвіл на виїзд її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України з метою участі у спортивних заходах та футбольних тренуваннях/змаганнях, у супроводі матері, без згоди та без супроводу батька. Також просила стягнути з відповідача судові витрати.

Вподальшому, в заяві про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 уточнилапрохальну частину позовної заяви та просить суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без згоди та супроводу батька у супроводі матері ОСОБА_1 у період по 21.07.2033 року до Республіки Польща, Чеської Республіки, Словацької Республіки, Румунії, Угорщини, Федеративної Республіки Німеччина, Італійської Республіки, Королівства Іспанія та інших держав Європейського Союзу з метою участі у міжнародних спортивних змаганнях, турнірах, навчально-тренувальних зборах та інших заходах, пов`язаних зі спортивною діяльністю дитини.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.05.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

У визначені судом строки, відзиву на позовну заяву відповідачем подано не було, судову кореспонденцію надіслано судом на останнє зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 . Судова кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою за закінченням встановленого терміну зберігання .

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.07.2021 року у справі 127/14292/21 було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 10.11.2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис 3501 (а.с. 8-9).

В період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6), який зареєстрований разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 5, 7).

Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.07.2021 року у справі 127/14286/21 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду з даним позовом, тобто з 03.06.2021 року, до досягнення дитиною повноліття (а.с. 10-11).

Згідно довідки ТОВ Спортивно-футбольний клуб Нива-В 45 від 01.05.2026 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахований до групи початкової підготовки 1 року навчання футбольної Академії Товариства - наказом від 01.10.2025 року 01. В складі команд бере участь в міських, обласних та всеукраїнських змаганнях. Може брати участь у міжнародних змаганнях (а.с. 12).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року 475/97-ВР.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Однак, при цьому йдеться про відсутність спору між батьками з цього питання.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм Закону, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення та точного місця перебування за кордоном.

Одночасно, суд зазначає, що надання дозволу на необмежений по кількості разів виїзд дитини за кордон чинним законодавством не передбачено.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, зроблену 03 липня 2019 року у справі 643/1090/17 (провадження 61-28548св18), відповідно до якої Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не зазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини. Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки. Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.

У постанові від 31 травня 2023 року по справі 297/1949/21 Верховний Суд виснував, що: Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька, на підставі наведених нормативних актів, не передбачає можливості його видачі на майбутні, постійні поїздки, є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі 712/10623/17 викладено правовий висновок про те, що дозвіл на виїзд за кордон дітей у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, із визначенням його початку й закінчення. Суди, на підставі належно оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька без визначення відповідного часового проміжку перебування дитини в іншій державі, строку та мети виїзду, не свідчить про одноразовий виїзд, що призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких позовних вимог (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі 235/139/16-ц (провадження 61-36629св18) .

Отже, тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду, на конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини.

Слід також зазначити, що з 24 лютого 2022 року в Україні на підставі Указу Президента України 64/2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває донині.

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні Кабінетом Міністрів України спрощено порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку.

Так, абз. 13 п.2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Аналіз норм чинного законодавства вказує на те, що у період воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку можливий, зокрема, в супроводі одного з батьків, без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.

На момент пред`явлення даного позову, так і на момент розгляду судом даної справи воєнний стан в Україні не скасовано, тому фактично будь-яких перешкод для виїзду з дитиною за кордон без згоди батька саме позивач немає.

Водночас, звертаючись до суду, позивачем належними, допустимими та достатніми доказами не доведено обґрунтованості надання неповнолітньому сину дозволу на тимчасовий виїзд за межі України без згоди та супроводу батька, зокрема необхідності у наданні дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон у визначені нею країни саме на термін до 21.07.2033 року, конкретного місця перебування дитини, підтвердження повернення дитини, що виключає суду можливість встановити чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.

Однак, судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 навчається у футбольній Академії ТОВ Спортивно-футбольний клуб Нива-В , проте доказів того, що він братиме участь у міжнародних змаганнях з футболу, турнірах, навчально-тренувальних зборах та інших заходах, пов`язаних зі спортивною діяльністю дитини (в перелічених позивачем країнах) суду не надано. В надані позивачем довідці 45 містить лише припущення проможливу його участь у міжнародних змаганнях.

З огляду на викладене, позивачем не визначено відповідного часового проміжку перебування дитини в іншій державі, строку та мети виїзду, що свідчить про неодноразовий виїзд, який призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 18 Конвенції про права дитини, ст. 51 Конституції України, Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , ст. 313 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька- відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 07.09.2026 року.

Суддя: