Вирок у справі № 720/501/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:

Головуючого ОСОБА_1 суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4

та сторін судового провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченої ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

законного представника

потерпілого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за 12023262020003936 від 11.10.2023 року, за апеляційними скаргами прокурора Окружної прокуратури міста Чернівці ОСОБА_9 , обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_10 , законного представника потерпілого ОСОБА_8 на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 травня 2026 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки російської федерації, уродженки с. Чорнівка Чернівецького району Чернівецької області, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , яка не працює, не одруженої, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.166 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 травня 2026 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст.166 КК України, і призначено їй покарання у виді п`яти років обмеження волі.

ЄУНСС:720/501/24

НП:11-кп/822/243/26 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_11

Категорія: ст.166 КК України Суддя - доповідач: ОСОБА_1

Термін відбування покарання ОСОБА_6 обраховано з дня її прибуття та постановки на облік у виправному центрі в порядку ст. 58 КВК України.

На вказаний вирок надійшли апеляційні скарги прокурора Окружної прокуратури міста Чернівці ОСОБА_9 , обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_10 , а також законного представника потерпілого ОСОБА_8 .

У своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_6 та правильності кваліфікації її дій за ст.166 КК України, просить вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 травня 2026 року щодо ОСОБА_6 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України, і призначити їй покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Зазначає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, призначивши ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі, тоді як відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Указує, що ОСОБА_6 має на утриманні двох малолітніх дітей - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відповідно до інформації Служби у справах дітей Чернівецької міської ради вона не позбавлена батьківських прав.

За таких обставин, на думку прокурора, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі застосував закон, який не підлягає застосуванню, у зв`язку з чим вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку.

Вказує, що ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення щодо малолітньої дитини, яка через свій вік була позбавлена можливості самостійно вжити заходів до самозбереження, а внаслідок невиконання матір`ю своїх обов`язків по догляду за дитиною малолітній ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, та перебував у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з такими діями обвинуваченої.

У зв`язку з цим вважає, що ОСОБА_6 має бути призначено покарання у виді позбавлення волі без застосування положень ст. 69, 75 КК України.

У спільній апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_10 просять вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 травня 2026 року в частині призначення покарання змінити, призначивши ОСОБА_6 покарання із застосуванням до неї положень ст.75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням та встановивши іспитовий строк два роки.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що призначене судом покарання за своїм розміром та з урахуванням особи обвинуваченої і фактичних обставин кримінального провадження є явно несправедливим внаслідок суворості.

Вказують, що згідно з обвинувальним актом від 29.02.2024 року обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , визначено щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, однак суд першої інстанції у вироку таких обставин не встановив.

Зазначають, що ОСОБА_6 дійсно сприяла слідству, брала участь у слідчих діях, не відмовлялася від участі у них, давала пояснення, а також брала участь у слідчому експерименті.

Крім того, сторона захисту вважає неправильним висновок суду першої інстанції про часткове визнання ОСОБА_6 своєї вини, оскільки обвинувачена свою вину визнала повністю та щиро каялася у вчиненому.

Також зазначають, що суд першої інстанції не врахував як пом`якшуючу обставину вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.

На підтвердження цього посилаються на те, що ОСОБА_6 не працює, має на утриманні двох малолітніх дітей, яких виховує без батька, її старший син має вади здоров`я та у зв`язку з цим навчається за інклюзивною формою навчання, у ОСОБА_6 відсутнє власне житло, вона не може влаштуватися на роботу, що свідчить про її важкий матеріальний стан.

Крім того, вказують, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано висновок судово-психіатричної експертизи від 27.02.2024 року, відповідно до якого ОСОБА_6 виявляє ознаки психічного розладу у формі легкої розумової відсталості з порушенням поведінки та емоцій.

Водночас стверджують, що подія сталася у нічний час на відрізку дороги, який не освітлювався, а ОСОБА_6 після падіння перебувала в яру разом із сином та намагалася витягнути дитину, однак не змогла.

Звертають увагу й на те, що після одужання ОСОБА_6 відвідувала сина, приносила ліки, а суд першої інстанції не врахував думку законного представника потерпілого щодо призначення покарання.

Крім того, сторона захисту посилається на стан здоров`я ОСОБА_6 , яка у 2025 році перебувала на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні з діагнозом: кардіоміопатія, цироз печінки, хронічна печінкова недостатність, асцит, хронічний панкреатит.

На думку апелянтів, наведені обставини дають підстави для висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства із застосуванням до неї положень ст. 75 КК України.

У своїй апеляційній скарзі законний представник потерпілого ОСОБА_8 також просить вирок районного суду щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання змінити, призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк.

В обґрунтування апеляційної скарги законний представник потерпілого посилається на ті ж обставини, що і обвинувачена та її захисник у поданій ними апеляційній скарзі.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_6 в період часу з 23 години 00 хвилин 10.10.2023 року по 08 годину 00 хвилин 11.10.2023 року, прямуючи пішки по селу Чорнівка Чернівецького району Чернівецької області в напрямку до місця свого фактичного проживання та ведучи у дитячій колясці свого малолітнього сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по автомобільному мосту, який розміщений над річкою Могера, допустила падіння разом із малолітнім сином із вищевказаного мосту у дану річку.

Після чого вона, перебуваючи на досить близькій відстані від берегової лінії річки, достовірно знаючи, що її малолітній син позбавлений можливості через свій вік вжити заходів до самозбереження у воді, та через нетверезий стан умисно ухилилася від піклування за здоров`я своєї малолітньої дитини, залишила останнього у безпорадному стані у водоймищі без належного нагляду.

Внаслідок такої бездіяльності ОСОБА_6 її малолітній син ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя та перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із невиконанням матір`ю своїх обов`язків по догляду за дитиною.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 166 КК України, а саме злісне невиконання батьками встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки.

Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку та вимоги апеляційної скарги, думку прокурора, яка підтримала подану стороною обвинувачення апеляційну скаргу та просила її задовольнити, посилаючись на доводи в ній викладені, думку обвинуваченої, її захисника, законного представника, які заперечили проти апеляційної скарги прокурора, водночас просили подані ними апеляційній скарги задовольнити, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченій і останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційних скаргах та обговоривши наведені у них доводи, колегія суддів доходить такого.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_6 в апеляційних скаргах не оспорюються, то колегія суддів, керуючись ст. 404 КПК України, не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорено в апеляційних скаргах.

Що стосується призначеного покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , то колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги прокурора та вважає, що судом першої інстанції дійсно було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно де положень Загальної частини цього Кодексу.

Як убачається з вироку, ОСОБА_6 за ст.166 КК України призначено покарання у виді 5 років обмеження волі.

Водночас суд першої інстанції не врахував імперативні вимоги ч.3 ст.61 КК України, відповідно до яких покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 має на утриманні двох малолітніх дітей, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо яких вона не позбавлена батьківських прав.

За таких обставин покарання у виді обмеження волі ОСОБА_6 не може бути призначене.

Відповідно до ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, або застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п.2 ч.1 ст.409 КПК України є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання.

При призначенні ОСОБА_6 покарання апеляційний суд враховує вимоги ст.50, 65 КК України, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, характер і тяжкість наслідків, дані про особу обвинуваченої, її вік, сімейний та матеріальний стан, стан здоров`я, те, що вона раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , колегія суддів визнає: визнання вини, висловлення жалю щодо обставин, які стались, а обставинами, що які його обтяжують вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та в стані алкогольного сп`яніння.

Порязд з цим колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення щодо свого малолітнього сина, який через свій вік був позбавлений можливості самостійно вжити заходів до самозбереження, перебував у безпорадному стані та був повністю залежним від матері.

Крім того, внаслідок невиконання ОСОБА_6 встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною малолітній потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, зокрема загальне переохолодження організму з холодовим шоком тяжкого ступеня, ускладнене поліорганною недостатністю та перенесеною клінічною смертю.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що обвинуваченій ОСОБА_6 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ст.166 КК України, яке буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст.69 КК України колегія суддів не вбачає, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного.

Разом із тим, на думку колегії суддів, те, що ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення щодо малолітньої дитини, яка перебувала у безпорадному стані та була повністю залежною від матері, а наслідком невиконання обвинуваченою батьківських обов`язків стало заподіяння дитині тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, то вищевказані пом`якшуючі обставини з урахуванням даних про особу ОСОБА_6 у своїй сукупності істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Водночас колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявні підстави для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів враховує те, що ОСОБА_6 відповідно до ст.12 КК України вчинила нетяжкий злочин, її особу, зокрема те, що вона раніше не судима, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має постійне місце проживання, не ухилялася від органів досудового розслідування та суду, після події висловлювала жаль з приводу вчиненого, відвідувала малолітнього потерпілого, цікавилася його станом здоров`я, надавала допомогу в межах своїх можливостей, а також намагається змінити спосіб життя, припинила вживати алкогольні напої та бажає працевлаштуватися.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує стан здоров`я ОСОБА_6 , її сімейний стан, наявність на утриманні малолітніх дітей, а також дані висновку судово-психіатричної експертизи щодо особливостей її психічного розвитку.

Колегія суддів також бере до уваги позицію законного представника потерпілого ОСОБА_8 , яка фактично здійснює піклування про малолітнього потерпілого, обізнана з його станом здоров`я та обставинами життя сім`ї, і при цьому не наполягає на ізоляції ОСОБА_6 від суспільства.

Також апеляційний суд виходить із того, що тяжкість кримінального правопорушення, наслідки для малолітнього потерпілого та інші обставини справи вже враховані при визначенні ОСОБА_6 виду та строку основного покарання у виді позбавлення волі.

Водночас наведені вище дані про особу обвинуваченої та її посткримінальну поведінку дають підстави для висновку, що мета покарання може бути досягнута без реального його відбування, але за умови здійснення уповноваженим органом з питань пробації контролю за її поведінкою протягом іспитового строку відповідно до вимог кримінально-виконавчого законодавства.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк тривалістю 2 роки з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України, у зв`язку з необхідністю застосування більш суворого покарання, вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 травня 2026 року в частині призначеного покарання підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового вироку.

Таким чином, апеляційні скарги прокурора, обвинуваченої ОСОБА_6 , її захисника ОСОБА_10 та законного представника потерпілого ОСОБА_8 слід задовольнити.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 409, 413, 414, 418, 420, ч.15 ст.615 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги прокурора Окружної прокуратури міста Чернівці ОСОБА_9 , обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_10 , законного представника потерпілого ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 травня 2026 року щодо ОСОБА_6 за ст.166 КК України скасувати у частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У решті вирок районного суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3