Ухвала у справі № 346/4614/26

Справа 346/4614/26

Провадження 2-о/346/275/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 р. м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Яремин М.П., вивчивши заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Репалом Олексієм Олександровичем, заінтересована особа: Дворічанська селищна рада Куп`янського району Харківської області, про встановлення факту належності на праві власності майна, -

В С Т А Н О В И В:

01.09.2026 року представник заявника, адвокат Репало О.О. звернувся до Коломийського міськрайонного суду із вказаною заявою, яку обгрунтовує тим, що на підставі договору дарування, укладеного 26.02.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та посвідченого державним нотаріусом Дворічанської державної нотаріальної контори, заявниці на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за заявницею в КП " Дворічанське бюро технічної інвентаризації " 26.02.2003 року. 11.08.2025 року вона з метою реєстрації права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Коломийської міської ради Івано-Франківської області, однак, у здійсненні реєстрації права власності їй відмовлено, оскільки державним реєстратором не отримано у порядку, визначеному Законом України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ", документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстроване речове право до 01.01.2013 року. У зв`язку із розташуванням паперових архівів БТІ на окупованій території, у заявниці відсутня можливість отримання відомостей про зареєстровані права від суб`єкта, який провів державну реєстрацію прав, що виникли та були зареєстровані на паперових носіях до 2013 року. Тому представник заявника просить встановити факт належності ОСОБА_1 на праві власності житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на земельній ділянці Тавільжанської сільської ради розміром 0,30 га, житловою площею 65,2 кв. м.

Згідно з ч. 1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Тлумачення частини першої статті 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293, частини другої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту ч. 1 та ч. 2 ст. 315 ЦПК України вбачається, що суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

В судовому порядку підлягають встановленню факти: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ч. 1 ст. 315 ЦПК України).

В судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий та судовий.

Верховний Суд у постанові від 10.07.2024 року у справі 213/3417/23 зазначив, що суддя, приймаючи заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Відтак, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.

Представник заявниці вказує, що з метою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформації про належність заявниці права власності на житловий будинок остання звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Коломийської міської ради Івано-Франківської області. Проте їй відмовлено у вчиненні реєстраційних дій через не отримання реєстратором у порядку, визначеному Законом України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ", документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстроване речове право до 01.01.2013 року.

Як визначено статтею 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як визначив Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 року у справі 910/10987/18, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Також Верховним Судом у постанові від 13.05.2019 року у справі 905/494/18 зазначено, що у разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

У даному випадку правовстановлюючий документ на будинок у заявниці не втрачений, натомість через розташування паперових архівів БТІ на тимчасово окупованій території неможливо отримати документ на паперовому носії, який зберігався в архіві КП Дворічанське БТІ та посвідчував державну реєстрацію права власності заявниці на нерухоме майно. Саме через відсутність цих документів їй відмовлено у державній реєстрації права власності на житловий будинок, тобто існують перешкоди в проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З огляду на зазначене, заявлена ОСОБА_1 через її представника вимога спрямована на підтвердження права власності на нерухоме майно, оскільки встановленню підлягають фактично обставини того, що право заявниці дійсно було набуте і зареєстроване за законодавством України, чинним на момент набуття цього права, що за своєю юридичною природою свідчить про наявність спору про право.

Також, з огляду на те, що йдеться про правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним.

До того ж, мета заявниці не просто підтвердити подію, а набути можливість розпоряджатися своїми правами як власника нерухомого майна, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України, що прямо стосується матеріального права власності.

Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

Відповідно до ч. 4 ст.315 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Таким чином, враховуючи, що державою не визнається факт набуття заявницею права власності на нерухоме майно, тому в даному випадку вбачається спір про право, що свою чергу виключає розгляд вказаної заяви в порядку окремого провадження.

Отже, факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі 201/9106/24 та ухвалі Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі 755/5387/24.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в справі за заявою про встановлення факту належності на праві власності майна та роз`яснити заявниці її право на звернення до суду з позовом в порядку позовного провадження на загальних підставах.

На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 258, 260, 293, 315, 353, 354 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ :

відмовити у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Репалом Олексієм Олександровичем, заінтересована особа: Дворічанська селищна рада Куп`янського району Харківської області, про встановлення факту належності на праві власності майна.

Згідно з положеннями ч.3 ст.186 ЦПК України копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі та матеріали заяви надіслати заявниці ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Яремин М. П.