Постанова у справі № 761/22576/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Київ

справа 761/22576/22

провадження 61-18382св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Шевченківський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення неправильності актового запису про народження.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення неправильності актового запису.

Позов обґрунтовувала тим, що актовий запис від 26 грудня 1968 року 1971 про її народження містить помилку у зазначенні батька, оскільки на момент реєстрації народження позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, тому батьком позивача мав бути зазначений саме ОСОБА_4 , оскільки позивач походить від батьків, які перебували в шлюбі.

Як зазначає позивач, неправильний запис в актовому записі про її народження щодо батька, серед іншого, не лише позбавляє її спадкових прав, а також позбавляє позивача мати походження від ОСОБА_4 та права на ім`я.

Для захисту порушеного права позивач звернулась до суду з цим позовом.

Позивач просила суд:

- встановити, що актовий запис від 26 грудня 1968 року 1971 про народження ОСОБА_6 (після укладення шлюбу - ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині зазначення в розділі Відомості про батька прізвища батька ОСОБА_7 є неправильним;

- зобов`язати Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести виправлення та зміни до запису актів цивільного стану в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про народження ОСОБА_6 (після укладення шлюбу - ОСОБА_1 ), виправивши та змінивши в розділі Відомості про батьків прізвище батька з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 із зазначенням дати його народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 24 травня 2023 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що мати позивача - ОСОБА_5 у власній заяві не вказала, що дитина походить від подружжя та подавши таку заяву вона фактично визнала, що позивач не походить від ОСОБА_4 . В той же час, факт перебування осіб в шлюбі не свідчить однозначно про походження дитини від чоловіка з яким мати перебуває в шлюбі.

Таким чином, враховуючи що зазначення батька в актовому записі про народження дитини зі слів матері не є неправильністю актового запису, суд відмовив у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Шевченківського районного суду міста Києва.

05 лютого 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі 425/2737/17, від 13 березня 2019 року у справі 466/1150/18 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що з 01 жовтня 1968 року Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім`ю, так само як і Кодексом законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану 1926 року встановлювалось правило, що запис про батька дитини на прізвище матері із записом імені та по батькові батька дитини за вказівкою матері, допускається лише для випадків, коли дитина народжувалась жінкою, яка не перебувала в шлюбі. В тому ж разі, якщо дитина народжувалась жінкою, яка перебувала в шлюбі, то в якості батька дитини мав записуватись саме чоловік такої жінки. В свою чергу, в разі народження дитини жінкою, яка перебувала в шлюбі, походження дитини від чоловіка такої жінки визначалось прямою вказівкою та вимогою закону і підтверджувалось записом про шлюб таких чоловіка і жінки, а не шляхом встановлення батьківства в судовому порядку. В судовому порядку допускалось лише оспорювання батьківства, а не його визнання.

Суди не врахували юридичний факт перебування матері та її чоловіка у зареєстрованому шлюбі на момент народження дитини. Шлюб був зареєстрований 15 червня 1968 року, а дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважає неправильним висновок судів про неможливість виправлення актового запису, оскільки, на її думку, неправильний запис про батька порушує її особисте немайнове право на достовірну інформацію про своє походження, а також може впливати на спадкові права.

Вказує також про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 0 5 червня 1968 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, про що 15 червня 1968 року відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва вчинено актовий запис 277. Подружжя не змінювали прізвища.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_6 , про що 26 грудня 1968 року відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва вчинено актовий запис 1971.

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану відомо, що батько - ОСОБА_9 записаний за заявою матері.

Надалі Подільський районний суд м. Києва рішенням від 08 червня 1970 року визнав ОСОБА_4 недієздатним.

17 вересня 1970 року зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва вчинено актовий запис 586.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

12 лютого 2003 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище на ОСОБА_1 .

21 серпня 2004 року до актового запису про народження ОСОБА_6 від 26 грудня 1968 року 1971 внесено зміни на підставі висновку про внесення змін до актового запису цивільного стану від 13 серпня 2004 року 179, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, а саме змінено прізвище батька дитини з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 , додано інформацію щодо дати народження батька дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 , проставлена відмітка про анулювання вперше виданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , а також додано відмітку про повторно видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 21 серпня 2004 року.

ОСОБА_2 , яка є племінницею померлого ОСОБА_4 , не погодилась із внесеними змінами та звернулась з позовом до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання дій неправомірними, скасування змін до актового запису.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 04 червня 2020 року визнав протиправними дії Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо внесення 21 серпня 2004 року змін до актового запису від 26 грудня 1968 року 1971 про народження ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в частині внесення змін до графи Відомості про батька де прізвище батька з ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 та у графу Відомості про батька: дата народження де інформація відсутня змінено на ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнано незаконними та скасовані зміни від 21 серпня 2004 року, внесені до актового запису від 26 грудня 1968 року 1971 про народження ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в частині внесення змін до графи Відомості про батька де прізвище батька з ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 та у графу Відомості про батька: дата народження де інформація відсутня змінено на ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану визначено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

За змістом статті 9 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону).

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану також регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року 96/5 (далі - Правила).

Згідно із пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Відповідно до підпункту 2.13.1 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що на момент її народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) її мати ОСОБА_5 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , зареєстрованому 15 червня 1968 року, а тому, на її думку, ОСОБА_4 повинен був бути зазначений її батьком в актовому записі про народження.

Однак, сам по собі факт перебування матері дитини у зареєстрованому шлюбі не може автоматично свідчити про те, що відомості, внесені зі слів матері до актового запису про народження дитини є неправильними та підлягають зміні без урахування всіх істотних обставин справи.

Як установлено судом, відповідно до актового запису про народження ОСОБА_6 від 26 грудня 1968 року 1971 державна реєстрація народження була проведена за заявою матері дитини - ОСОБА_5 , при цьому в графі особливі позначки зазначено: батько записаний за заявою матері .

Наведені відомості не є припущенням, а безпосередньо містяться в первинному актовому записі про народження, складеному ще у 1968 році.

Зазначена обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки свідчить про те, що під час державної реєстрації народження були внесені конкретні відомості щодо походження дитини, а відповідний запис був здійснений за заявою матері.

Водночас, касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, що зазначена в актовому записі інформація була внесена помилково. Посилання лише на факт перебування ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 не усуває необхідності встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення питання про походження дитини.

У справі, що переглядається суди не обмежилися оцінкою тривалості шлюбу. Вони врахували сукупність обставин, а саме: зміст первинного актового запису про народження; факт подання заяви про державну реєстрацію народження матір`ю дитини; наявність у графі особливі позначки запису батько записаний за заявою матері ; відсутність можливості встановити дійсні мотиви та обставини такого запису через значну давність правовідносин.

Доводи про те, що суди не врахували приписи чинного на той час законодавства є помилковими, з огляду на те, що перебування сторін у шлюбі створювало презумпцію їх батьківства щодо дитини, народженої у цьому шлюбі. Проте, оскільки запис про батька дитини проведений за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записані за її вказівкою, матір позивача фактично вчинила дії, що спростовують таку презумпцію.

Сукупність установлених судом обставин свідчить про те, що ОСОБА_5 при державній реєстрації народження дитини виявила власну волю щодо визначення порядку внесення відомостей про дитину, зокрема щодо її запису за прізвищем матері.

Судом не установлено, що цей запис було зроблено внаслідок помилки державного органу, технічної описки, неправильної правової кваліфікації обставин або всупереч волевиявленню матері.

Посилання позивача на те, що зазначення іншої особи батьком у актовому записі порушує її право знати своє походження, право на ім`я та спадкові права, саме по собі також не є достатньою підставою для внесення змін до актового запису.

Наявність у особи певного правового інтересу у встановленні свого походження не означає автоматичного задоволення вимоги про зміну актового запису без належного встановлення відповідних юридично значущих обставин.

Право особи на достовірність відомостей про своє походження не звільняє її від необхідності довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.

При цьому суди звернули увагу і на те, що питання щодо правильності дій державних органів при внесенні та подальшій зміні відомостей в актовому записі про народження вже було предметом розгляду адміністративного суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи не містять таких юридично значущих обставин або аргументів, які б могли поставити під сумнів правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому не є достатніми для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі 425/2737/17, від 13 березня 2019 року у справі 466/1150/18 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У касаційній скарзі позивач посилалася на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Відступлення від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією динамічного тлумачення права як складовими верховенства права.

Колегія суддів вважає, що позивач належно не обґрунтувала необхідності відступлення від висновків Верховного Суду та конкретно не зазначила від яких саме висновків необхідно відступити.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, позивач зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зазначені доводи позивача відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів позивача, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_1 також містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

У частині п`ятій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач не навела мотивів та аргументів для такої передачі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров