Постанова у справі № 914/2649/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 914/2649/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Агро-Сервіс"

на рішення Господарського суду Львівської області

(суддя - Мазовіта А.Б.)

від 06.11.2025

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Желік М.Б., судді: Галушко Н.А., Орищин Г.В.)

від 08.04.2026

у справі 914/2649/24

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Агро-Сервіс"

до Приватного підприємства Приватна агрофірма "Желдець"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю представників учасників справи:

позивача - Прокопик І.А.

відповідача - не з`явилися

третьої особи - Алексеєнко А.А.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з додатковою відповідальністю "Агро-Сервіс" (далі - ТДВ "Агро-Сервіс") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Приватного підприємства Приватна агрофірма "Желдець" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами розгляду справи 4/1172-20/247 ухвалою від 29.04.2004 затверджено мирову угоду між позивачем та відповідачем, якою відповідачем у власність позивача передано, зокрема, частку у пайовій участі в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві. Проте, відповідно до рішення загальних зборів уповноважених представників Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства, учасником підприємства визнано саме відповідача. За переконанням позивача пайова частка у зазначеному підприємстві, яка належить позивачу, фактично перебуває у чужому незаконному володінні.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі 914/2649/24 у задоволенні позову відмовлено, стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Агро-Сервіс" на користь Приватного підприємства Приватна агрофірма "Желдець" 20 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін, а тому у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, з огляду на що, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі 914/2649/24 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.

2.5. Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2026 у справі 914/2649/24 стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Агро-Сервіс" на користь Приватного підприємства Приватна агрофірма "Желдець" 13 000,00 витрат на професійну правничу допомогу

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі 914/2649/24, ТДВ "Агро-Сервіс" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

3.2. Підставами касаційного оскарження ТДВ "Агро-Сервіс" визначило пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.4. Підставою касаційного оскарження товариство зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- щодо можливості застосування до спірних правовідносин положення статей 6, 13 Закону України "Про кооперацію";

- щодо того, чи можна за рішенням суду відчужувати частку учасника господарського товариства відповідно до пункту 3 частини першої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості про розмір такої частки та відомості про статутний капітал господарського товариства у якому відчужується частка не внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (вимоги пункту 15 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України);

- щодо застосування частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, статті 387 Цивільного кодексу України; частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України у правовідносинах щодо оспорювання переходу корпоративних прав та визначення того, чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним і таким, що забезпечує реальне поновлення порушеного права.

Також скаржник заперечує щодо стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу третя особа Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство проти вимог та доводів останньої заперечує, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що Приватна агрофірма "Желдець" намагалась передати позивачу право участі в Колективному підприємстві "Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство", проте з моменту укладення мирової угоди у справі 4/1172-20/247, її затвердження ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2004 позивач не звертався до КП "Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" з заявою щодо включення його до складу учасників (засновників) підприємства, а тому він не набув прав учасника колективного підприємства.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

У 1986 році створено та побудовано зерноочисний комплекс. Будівництво цього комплексу відбувалося за рахунок пайових внесків чотирьох колективних господарств (колгоспів): Колгоспу "Ім. Жданова"; Колгоспу "Ім. Б.Хмельницького"; Колгоспу "Ім. Леніна"; Колгоспу "Україна".

17.02.1987 відбулися збори уповноважених представників господарств учасників Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства Львівської області, на яких прийнято рішення про створення на базі існуючого зерноочисно-сушильного комплексу міжгосподарського сортонасінницького підприємства та надання йому права юридичної особи, затвердження розміру пайових внесків на 1987 рік для створення оборотних коштів в сумі 500 тис. крб. згідно додатку 3, звернення до виконкому Кам`янка-Бузької районної ради народних депутатів про затвердження рішення зборів-уповноважених про створення Кам`янка-Бузького районного міжгосподарського сортонасінницького підприємства та реєстрацію статуту підприємства.

Відповідно до додатку 3 склад господарств-учасників та їх пайова участь у створенні районного міжгосподарського сортонасінницького підприємства одним з учасників зазначено Колгосп "Ім. Ілліча" та розмір його пайової участі у Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві.

19.02.1987 Виконавчий комітет Кам`янка-Бузької районної ради народних депутатів прийняв рішення 28, яким затвердив рішення зборів уповноважених представників господарств-учасників міжгосподарського районного сортонасінницького підприємства від 17.02.1987; зареєстрував статут Кам`янка-Бузького міжколгоспного сортонасінницького підприємства та зобов`язав Кам`янка-Бузьке відділення Держбанку відкрити новоствореній юридичній особі відповідні банківські рахунки.

Рішенням 134 від 30.03.1992 Виконавчого комітету Кам`янка-Бузької районної ради народних депутатів Львівської області "Про реєстрацію Статутів спілок власників селянських господарств", з огляду на ліквідацію колгоспів і створення на їх базі спілок власників селянських господарств, зареєстровано статут новоствореної спілки селянських господарств "Ім. Лесі Українки".

Відповідно до листа Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області від 05.06.2014 за вих. 1417/02-18, правонаступником колгоспу "Ім. Ілліча" стало СВСГ "Ім. Л. Українки".

Згідно зі статутом Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства в редакції від 1992 року, додатку до нього, СВСГ "Ім. Л. Українки" зазначене у переліку сільськогосподарських підприємств, на паях яких створене Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство.

Надалі СВСГ "Ім. Лесі Українки" реорганізовано, правонаступником всіх прав та обов`язків СВСГ "Ім. Лесі Українки" стало Приватне підприємство Приватна агрофірма "Желдець", про що зазначено у пункті 1.2 розділу І Загальні положення статуту Приватного підприємства Приватна агрофірма "Желдець".

У 2003 році на розгляді у Господарському суді Львівської області перебувала справа 4/1172-20/247 за позовом ВАТ "Агросервіс" до Приватної агрофірми "Желдець" про стягнення 50 383,16 грн.

29.04.2004 Господарський суд Львівської області у справі 4/1172-20/247 постановив ухвалу, якою затвердив мирову угоду від 22.03.2004 між ВАТ "Агросервіс" та Приватною агрофірмою "Желдець", згідно якої Приватна агрофірма "Желдець" зобов`язувалась передати у власність ВАТ "Агросервіс" майно, зокрема частку у пайовій участі в Кам`янка-Бузькому сортонасінницькому підприємстві.

12.05.2004 між Відкритим акціонерним товариством "Агросервіс" та Приватною агрофірмою "Желдець" укладено акт приймання-передачі майна Відкритому акціонерному товариству "Агросервіс" відповідно до мирової угоди у справі 4/1172-20/247.

Відповідно до пункту 1 акта приймання-передачі, на виконання мирової угоди у справі 4/1172-20/247 від 22.03.2004, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2004, боржник передав, а кредитор прийняв у власність майно, зокрема пайову частку в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві.

Згідно з пунктом 2 акта пайова частка, що вказана у підпункті 1.5, в повному об`ємі належить боржнику станом на дату підписання цього акту.

У пункті 3 акта зазначено, що відповідно до умов мирової угоди відбувся перехід права власності від боржника до кредитора на пайову частку, що вказана у підпункті 1.5 в повному об`ємі.

30.04.2011 загальні збори акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Агросервіс" прийняли рішення про припинення Відкритого акціонерного товариства "Агросервіс" шляхом зміни організаційно-правової форми перетворення у Товариство з додатковою відповідальністю "Агро-Сервіс". 01.09.2011 було проведено відповідну реєстрацію у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03.08.2024 відбулися загальні збори уповноважених представників Колективного підприємства "Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" (ідентифікаційний код 04527862), де одним з питання порядку денного були зміни у складі учасників підприємства їхніми правонаступниками. Зокрема, на загальних зборах уповноважених представників було прийнято рішення щодо заміни учасника/засновника Колективного підприємство СВСГ "Ім. Л. Українки" (ідентифікаційний код 05291077) правонаступником - Приватним підприємством Приватна агрофірма "Желдець".

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі 910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту, визначених у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

5.4. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позову є стягнення (витребування з чужого незаконного володіння) з відповідача на користь позивача пайової частки у статутному капіталі колективного підприємства, набутого позивачем у відповідача на підставі мирової угоди, затвердженої судом.

На підтвердження свого права на вказане майно, позивачем надано ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.04.2004 у справі 4/1172-20/247 у справі за позовом ВАТ "Агросервіс" до Приватної агрофірми "Желдець" про затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, відповідно до якої мирову угоду від 22.03.2004 між сторонами затверджено; зобов`язано Приватну агрофірму "Желдець" в місячний термін передати у власність ВАТ "Агросервіс" піднавіс на сіно незавершене будівництво, автомашину ЗІЛ 157, акції ВАТ "Кам`янка-Бузький комбайновий завод", частку пайової участі в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві; мирову угоду від 22.03.2004; акт приймання-передачі майна Відкритому акціонерному товариству "Агросервіс" відповідно до мирової угоди від 22.03.2004 у справі 4/1172-20/247.

Відповідно до акта приймання-передачі майна від 12.05.2004 на виконання мирової угоди у справі 4/1172-20/247 від 22.03.2004 Приватна агрофірма "Желдець" передала, а ВАТ "Агросервіс" прийняв у власність пайову частку в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві розташованого за адресою Кам`янка-Бузький район, м. Кам`янка-Бузька, вул. Шевченка, 172, ідентифікаційний код 04227862.

На підставі вказаних документів, позивач стверджує, що відбувся перехід права власності від боржника до кредитора, зокрема, пайової частки в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві розташованому за адресою Кам`янка-Бузький район, м. Кам`янка-Бузька, вул. Шевченка, 172, ідентифікаційний код 04227862 у повному об`ємі.

5.5. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу - в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 Господарського кодексу України чинна станом на час виникнення спірних правовідносин). Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства (частина п`ята статті 63 Господарського кодексу України).

З огляду на вказане за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу колективне підприємство як різновид підприємства колективної власності (стаття 93 Господарського кодексу України) є корпоративним. Учасники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (статті 167 Господарського кодексу України). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 13.11.2019 у справі 146/616/15-ц, від 28.01.2020 у справі 924/641/17.

Відповідно до статті 93 Господарського кодексу України підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

5.6. Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить колективне підприємство, а саме, що колективне підприємство є господарським товариством або кооперативом, у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема: законів України "Про господарські товариства", "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", "Про кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію".

Закон України "Про кооперацію" визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в України.

За нормами цього Закону:

метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю (частина перша статті 3 Закону);

кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності (стаття 4 Закону);

кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі (частини перша, друга статті 6 Закону).

5.7. Відповідно до пунктів 1, 2 статуту колективного підприємства міжгосподарське сортонасінницьке підприємство є добровільне об`єднання господарств по виробництву, заготівлі і реалізації насіння зернових та зернобобових культур, льону і багаторічних трав, наданню послуг фермерським і селянським господарствам у веденні господарства і переробці сільськогосподарської продукції. Підприємство створюється рішенням загальних зборів селянських спілок на основі пайових внесків і здійснює свою діяльність згідно делегованих йому функцій.

Як стверджувала третя особа Колективне підприємство "Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" та підтверджується матеріалами справи, у підприємства відсутній затверджений статутний капітал, не визначені та не затверджені частки його учасників, вищим органом управління підприємства рішень про їх затвердження не приймалось, на підприємстві при прийнятті рішень загальних зборів з моменту його створення діє принцип голосування "один учасник - один голос", а рішення приймаються більшістю голосів від усіх наявних засновників, що підтверджується протоколами загальних зборів.

5.8. Звертаючись з касаційною скаргою, ТДВ "Агро-Сервіс" підставою касаційного оскарження товариство зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування до спірних правовідносин положення статей 6, 13 Закону України "Про кооперацію". За переконанням скаржника, доцільніше до правовідносин у таких підприємствах застосовувати положення Цивільного кодексу України та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Суд зауважує, що згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Частини перша та друга статті 50 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на час реєстрації статуту) встановлювали, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів (частина перша статті 51 Закону України "Про господарські товариства" у вказаній редакції).

Разом з тим, касаційна скарга не містить посилання на конкретні пункти статуту та рішення загальних зборів, які б підтверджували, що колективне підприємство є максимально наближеним до організаційно-правової форми товариства з обмеженою відповідальністю.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для формування висновку із зазначеного скаржником питання.

5.9. Як зазначалося, ТДВ "Агро-Сервіс" звернувся з позовом до Приватного підприємства Приватна агрофірма "Желдець" про витребування майна (пайової частки) з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до рішення загальних зборів уповноважених представників Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства, учасником підприємства визнано саме відповідача, проте за переконанням позивача пайова частка у зазначеному підприємстві належить саме позивачу на підставі мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття права власності визначене у статті 316 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).

Отже, зазначені норми Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права власності, як витребування неволодіючим власником своєї речі від володіючого невласника. Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, коли річ незаконно вибула з його володіння.

Статтею 190 Цивільного кодексу України встановлено, що майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду частка у статутному капіталі товариства є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України та може бути об`єктом права власності. Зазначений висновок підтверджений висновком Верховного Суду, викладеним у постанові судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі 907/922/21, відповідно до якого частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого правочину. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу того, що позиція судів базувалася на тому, що пайова частка не може бути передана у зв`язку з не визначенням її розміру, з огляду на те, що суди не робили висновків, що частка у статутному капіталі не може бути об`єктом відчуження. Відсутність у статуті чи реєстрі відсоткового визначення розміру частки не позбавляє таку частку ознак об`єкта права власності та не обмежує законного володільця у праві на її відчуження.

5.10. Заявляючи позов про витребування пайової частки з чужого незаконного володіння, позивач фактично стверджує про перехід до нього корпоративних прав члена кооперативу.

Корпоративні права це обсяг повноважень щодо управління та участі в діяльності юридичної особи.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про кооперацію" вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Вступ до кооперативу (колективного підприємства) здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про кооперацію" та статутом, тобто на підставі письмової заяви особи з наступним затвердженням рішенням загальних зборів.

Втім статут Колективного підприємства "Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" не містить положень щодо набуття членства в ньому.

Членство в кооперативі має особистісний характер і є правовідносинами в цьому випадку між юридичною особою та колективним підприємством.

Відчуження пайової частки члена кооперативу (колективного підприємства) є підставою для припинення членства однієї особи та виникнення у набувача права на набуття членства в ньому у порядку, визначеному Законом України "Про кооперацію". Новий власник набуває членство самостійно. Тобто перехід права власності на пайову частку є підставою для виникнення у нового власника права звернутися із заявою про вступ до кооперативу у визначеному Законом порядку.

Укладення мирової угоди дає право набути членство, проте не робить набувача членом такого підприємства автоматично.

Отже на правовідносини щодо прийняття нового власника паю до складу кооперативу поширюються норми щодо вступу (статті 10, 11 Закону України "Про кооперацію").

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем не долучено і в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення позивача до Колективного підприємства Кам`янко-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства щодо прийняття рішення про включення його до складу учасників на підставі мирової угоди від 22.03.2004 затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.03.2004 у справі 4/1172-20/247 та акта передачі-приймання від 12.05.2004.

Пред`явлення позову про витребування пайової частки з чужого незаконного володіння спрямоване на фактичне встановлення корпоративних прав позивача в колективному підприємстві. Оскільки корпоративні права та статус члена кооперативу не набуваються автоматично у зв`язку з переходом до останнього права власності на пайову частку, позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту у цій справі.

З огляду на викладене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування висновків із зазначених скаржником питань щодо оспорювання переходу корпоративних прав.

5.11. Також скаржник заперечує щодо стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.

Так скаржник зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вказує скаржник, заяву про долучення доказів про понесення відповідачем витрат на правничу допомогу відповідачем подано перед стадією ухвалення рішення (31.10.2025, тоді як рішення ухвалено 06.11.2025). За переконанням скаржника, у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені доводи колегією суддів відхиляються, оскільки судом не встановлено пропущення строку для подання заяви про долучення доказів, пов`язаних з наданням правничої допомоги. До того ж, як вбачається з протоколу судового засідання від 06.11.2025, у судовому засіданні було оголошено перерву для надання позивачу можливості ознайомитися із зазначеною заявою.

При цьому, колегія суддів враховує, що в суді апеляційної інстанції встановлювалося питання щодо заявлення відповідачем в судових дебатах під час розгляду справи в місцевому господарському суді про намір подати докази на понесення правових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, що знайшло своє підтвердження у звукозаписі протоколу судового засідання проведеного Господарським судом Львівської області від 27.10.2025.

По суті задоволення місцевим господарським судом заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, касаційна скарга доводів та заперечень не містить.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Агро-Сервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі 914/2649/24 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова