Постанова у справі № 161/10719/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа 161/10719/25

адміністративне провадження К/990/2700/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року (суддя-доповідач - Шевчук С.М., судді: Кухтей Р.В., Нос С.П.)

у справі 161/10719/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради

про скасування постанови.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (далі - Департамент), у якому просив скасувати постанову Департаменту муніципальної варти MVA 2503458, у справі про адміністративне правопорушення від 04 березня 2025 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за пунктом 15.9 г Правил дорожнього руху України та частини третьої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 гривень.

2. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання адміністративного позову. Позовні вимоги задоволено. Скасовано постанову Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради MVA 2503458 від 04 березня 2025 року, а провадження у справі - закрито.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року скасовано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року. Ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

4. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

6. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, вказав на пропуск ОСОБА_1 десятиденного строку звернення до суду, оскільки оскаржувана постанова отримана позивачем 08 травня 2025 року, а до суду звернувся - 02 червня 2025 року. Суд констатував відсутність поважних причин для його поновлення, що стало підставою для залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

7. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції та доводи позивача про наявність поважних причин не відповідають наведеним положенням законодавства, оскільки не ґрунтуються на наявності об`єктивних непереборних обставин та перепон, які не залежали від волі позивача.

8. У оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції, керуючись практикою Верховного Суду, зазначив, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що місце проживання позивача не віднесено до зони активних бойових дій, у період 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області не припиняв своєї роботи. Інших суттєвих перешкод внаслідок запровадженого воєнного стану, які б слугували об`єктивною перепоною для своєчасного звернення позивача до суду з цим позовом не встановлено, а позивачем не доведено.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме - пункту 8 частини першої статті 240 та статті 123 КАС України.

10. У касаційній скарзі скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції не розглянув заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, врахувавши виключно твердження Департаменту, зазначені в апеляційній скарзі.

11. Департамент подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

12. У відзиві наголосив, що позивач був своєчасно та належним чином повідомлений про винесення постанови, а отже, мав реальну можливість у встановлений законом строк реалізувати право на її оскарження. Департамент вказав, що позивач у своїй позовній заяві підтвердив факт своєї присутності під час розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, а отже, був належним чином повідомлений про розгляд матеріалів та винесення постанови про його притягнення до адміністративної відповідальності. Крім того, 18 березня 2025 року копію спірної постанови направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення на адресу, що є його офіційним місцем проживання відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Зазначене поштове відправлення повернуто відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, що свідчить про ухилення позивача від отримання кореспонденції та не може розцінюватися як відсутність належного повідомлення з боку уповноваженого органу.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

14. З касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 та частини четвертої статті 123 КАС України. При цьому, позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

15. Як уже зазначалося, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач, звертаючись до суду з позовом про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, пропустив строк такого звернення.

16. Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

17. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

18. Відповідно до частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

19. За перевіркою матеріалів справи, Луцький міськрайонний суд Волинської області, постановляючи 07 липня 2025 року ухвалу, відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , зазначивши про відсутність підстав, визначених статтями 169-170 КАС України, для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі, та розглянув справу по суті. У свою чергу, розглядаючи справу по суті та приймаючи 17 жовтня 2025 року рішення, Луцький міськрайонний суд Волинської області розглянув клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та поновив його.

20. Однак, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.

21. Статтю 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

22. Отже, системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

23. Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

24. Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).

25. Таким чином суд апеляційної повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку.

26. Втім, зі змісту оскаржуваного судового рішення слідує, що суд апеляційної інстанції не надав можливості позивачу обґрунтувати підстави поважності пропуску строку звернення до суду. Натомість, суд апеляційної інстанції надав оцінку клопотанню позивача про поновлення строку звернення до суду, поданому до суду першої інстанції.

27. З огляду на наведене, залишення вказаного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду колегія суддів визнає передчасним, оскільки обов`язковою умовою для застосування частини третьої статті 123 КАС України є залишення позовної заяви без руху за правилами частини першої цієї ж статті.

28. Однак, матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.

29. На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 11 лютого 2021 року у справі 140/2046/19, від 10 червня 2020 року у справі 620/1715/19, від 23 вересня 2020 року у справі 640/5645/19, від 03 грудня 2020 року у справі 817/660/18, від 17 березня 2021 у справі 160/3092/20, від 18 березня 2021 у справі 640/23204/19, від 20 квітня 2021 року у справі 640/17351/19, від 14 липня 2022 року 380/10649/21, від 09 червня 2022 року у справі 160/15960/20, від 05 травня 2022 року у справі 420/6134/21, від 28 березня 2024 року у справі 460/6314/20 і Суд не знаходить підстав застосовувати інший підхід до тлумачення вимог статті 123 КАС України.

30. Ураховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

31. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

32. Отже, оскільки оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє права особи на судовий захист, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то воно підлягає скасуванню.

33. За таких підстав, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

34. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у справі 161/10719/25 скасувати.

Справу 161/10719/25 направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько,

Судді Верховного Суду