Постанова у справі № 554/3096/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Київ

справа 554/3096/20

провадження 61-14210св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк - Дзех Тетяни Василівни на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави (раніше - Октябрський районний суд м. Полтави) від 19 березня 2025 року в складі судді Материнко М.О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Панченка О. О., Пікуля В. П., Одринської Т.В.

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 рокуПублічне акціонерне товариство Акціонерний банк Укргазбанк (далі - ПАТ АБ Укргазбанк ) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 04 липня 2008 року 617 К-Ф у розмірі: 97 540,86 дол. США - залишок кредиту, який підлягає достроковому стягненню; 4 637,48 дол. США - заборгованість за несплаченими процентами; 663 109,15 грн - пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

19 березня 2025 року рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави (раніше - Октябрський районний суд м. Полтави) в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що вимогою від 19 серпня 2016 року 129/9268/2016 про дострокове повернення кредиту банк змінив строк сплати коштів та остаточною датою повернення кредиту є 18 вересня 2016 року. З позовною заявою до суду кредитор звернувся 20 березня 2020 року, тобто через 3 роки 6 місяців і 2 дні після того, як настав строк сплати кредиту. Трирічний строк давності щодо стягнення боргу минув 19 вересня 2019 року. Платежі в сумі 9,06 доларів США та 0,01 долар США суд не прийняв до уваги, оскільки позивачем не надано належних доказів їх сплати саме ОСОБА_1 чи його уповноваженим представником. Суд виснував, що позовні вимоги не підлягають логічному математичному розрахунку та протягом розгляду справи ПАТ Укргазбанк недоліки не усунув та тривалий час не проявляв інтересу до розгляду справи. Ураховуючи те, що позов підписаний неуповноваженим представником, розрахунок заборгованості не відповідає заявленим позовним вимогам, крім того, до заявлених вимог підлягає застосуванню строк давності, суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

14 жовтня 2025 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ПАТ АБ Укргазбанк задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави (раніше - Октябрський районний суд м. Полтави) від 19 березня 2025 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції постанови.

Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави (раніше - Октябрський районний суд м. Полтави) від 19 березня 2025 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні позову залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач посилався на те, що у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 09 березня 2020 року він має заборгованість у розмірі 110 523,94 доларів США, з яких 69 227,92 дол США - залишок кредиту, строк повернення якого не настав, 41 296,02 доларів США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, та загальна сума пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом - 663 109,15 грн. Проте відповідно до матеріалів справи 19 серпня 2016 року ПАТ АБ Укргазбанк надіслав на адресу відповідача вимогу за вих. 129/9268/2016, якою вимагав достроково повернути позику у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором у тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги у загальному розмірі 72 643,17 доларів США. Надіславши відповідачу вимогу щодо дострокового повернення кредитних коштів, банк змінив строк повернення кредиту, тобто істотні умови кредитування. За вказаних обставин позивач поза межами зазначеного строку неправомірно провів нарахування відсотків та штрафних санкцій за користування кредитом у розмірі і на умовах, передбачених договором, після 19 серпня 2016 року, тобто після вимоги про дострокове повернення кредиту. Досліджуючи розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів сплати саме ОСОБА_1 платежів від 29 серпня 2016 року та 24 листопада 2017 року в сумі 9,50 доларів США та 0,01 доларів США, оскільки (як пояснила представниця банку під час розгляду справи в апеляційному суді) вказані кошти були списані банком самостійно з рахунку відповідача, а не сплачені позичальником особисто в банку. З урахуванням часу проведення відповідного останнього платежу за кредитом і звернення до суду з позовом у квітні 2020 року банк пропустив трирічний строк давності щодо стягнення боргу за тілом кредиту. Оскаржуване судове рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини у редакції постанови апеляційного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2025 року представник ПАТ АБ Укргазбанк - Дзех Т. В. через систему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави (раніше - Октябрський районний суд м. Полтави) від 19 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог уповному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі 910/17048/17, в постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі 635/806/17-ц, від 13 січня 2020 року в справі 442/5498/16-ц, про те, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів; строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання; стосовно переривання позовної давності: відрахування позовної давності починається з моменту останнього списання коштів з рахунків боржника.

Наявні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі 202/4494/16-ц, відповідно до яких після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов`язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється, з огляду на тлумачення Конституційним Судом України припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного Кодексу (далі - ЦК) України (Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року в справі 3-188/2020(455/20) за конституційною скаргою Акціонерного товариства Державний ощадний банк України щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України ), а також зважаючи на те, що з урахуванням принципу свободи договору сторони передбачили іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом до дня повного погашення заборгованості . В ід наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду необхідно відступити в тій частині , що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, якщо інше не передбачено договором.

Згідно із підпунктом 3.1.4 п ункту 3.1 кредитного договору сторони передбачили, що банк зобов`язується розраховувати проценти за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку. Відповідно до п ідпункту 3.1.7 пункту 3.1 кредитного договору проценти нараховуються за зобов`язаннями позичальника за період з дня одержання кредиту до дня його погашення, враховуючи перший день видачі кредиту та не враховуючи останній день користування кредитом. Проценти нараховуються на залишок заборгованості за кредитом. Судом неповно досліджено та проаналізовано сутність умов кредитного договору щодо порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами, зокрема про те, що проценти розраховуються за період з дня одержання кредиту до дня його погашення . Пунктом 7.4 кредитного договору передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишилися невиконаними з будь - яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов`язань, що випливають з цього договору, також у випадку, якщо такі зобов`язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов`язань, що лишились невиконаними на момент закінчення строку дії договору. Оскільки умовами кредитного договору було передбачено обов`язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитними коштами до дня повного погашення простроченої заборгованості за кредитом, то суди зробили неправильний виснов ок щодо відсутності підстав для нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій. Наслідком стала неправомірна відмова у стягненні заборгованості за кредитн им договором.

Списання грошових коштів 29 серпня 2016 року та 24 листопада 2017 року в сумі 9,50 доларів США та 0,01 доларів США здійснювалося банком за згодою позичальника, адже підписанням кредитного договору ОСОБА_1 надав банку повноваження на вчинення таких дій, що зазначено в пунктах 3.2.2-3.2.3 кредитного договору. Це перериває позовну давність. Крім того, 21 листопада 2017 року банк подав позовну заяву до Київського районного суду м. Полтави про стягнення заборгованості за кредитн им договором . Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2018 року в справі 552/7533/17 узадоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено .

Позиція інших учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2025 року встановлено десятиденний строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

ОСОБА_1 отримав копію касаційної скарги разом з додатками 27 листопада 2025 року. Останнім днем для подання відзиву було 09 грудня 2025 року.

Відзив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала 20 грудня 2025 року та просила поновити строк на подання відзиву, пропущений з поважних причин.

Відповідно до частини першої статті 127 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Ураховуючи перебування представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в стані тимчасової непрацездатості, що підтверджується відповідними доказами , Верховний Суд в изнаєпричини пропуску строку на подачу відзиву поважними та понов лює ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що з 2016 року він не вносив жодних коштів на банківські рахунки ПАТ Укргазбанк . Списання ж позивачем з його рахунку будь-яких коштів через 5 років після їх внесення не свідчить про переривання строку давності, а лише про недобросовісне користування своїми правами ПАТ Укргазбанк . Тобто позовн а давн ість застосована судом апеляційної інстанції правомірно. У тексті касаційної скарги представник позивача посилається на інші судові процеси, про які жодного разу під час розгляду цієї справи не згадував та матеріали цих судових проваджень не були доказовою базою в справі, тому не можуть складати предмет доказування. Жодна із перелічених позивачем судових справ не має предметом позову стягнення заборгованості за кредитним договором та не перериває строк давності. Уособи, яка підписала позов відсутні повноваження на його підписання. Заявлені позовні вимоги не відповідають розрахунку боргу і позов не може бути задоволений по суті .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк Укргазбанк в особі Полтавської філії Відкритого акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір 617 К-Ф про надання споживчого кредиту в розмірі 134 000,00 доларів США на строк з 04 липня 2008 року до 03 липня 2036 року.

За умовами підпунктів 3.3.3-3.3.4 кредитного договору позичальник зобов`язується здійснювати повернення суми отриманого кредиту щомісячного з 1-го до 10-е числа кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту в розмірі не менше 1/336 від суми отриманого кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно, виходячи з 14,8 % річних не пізніше 10-го числа кожного місяця, а також у день закінчення строку, на який надано кредит, відповідно до пункту 1.1 цього договору.

19 серпня 2016 року за вих. 129/9268/2016 ПАТ АБ Укргазбанк надіслало на поштову адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту, в якій вимагало у тридцятиденний строк з моменту отримання цієї вимоги достроково повернути всю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у загальному розмірі 72 643,17 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні .

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Стосовно нарахування процентів та пені після закінчення строку кредитування

Апеляційний суд мотивував відмову в позові про стягнення процентів за користування кредитом та пені за необґрунтованістю, зауваживши, що такі суми кредитор нарахував після закінчення строку кредитування, яким є останній день з моменту отримання вимоги про дострокове повернення кредиту.

Банк у касаційній скарзі оспорює такі висновки суду, посилаючись на те, що умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів до дня остаточного повернення кредиту, а не дати кінцевого кредитування, як уважає суд.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

У частині другій статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі 444/9519/12-ц зроблено висновок, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Саме такі висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі 202/4494/16-ц, від яких заявник просить відступити, пославшись на те, що з огляду на тлумачення Конституційним Судом України припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України в Рішенн і Другого сенату Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року в справі 3-188/2020(455/20) б анк має право на отримання відсотків за користування кредитними коштами до дня повернення кредиту , оскільки припис першого речення частини першої статті 1050 ЦК України не виключає права кредитодавця (банку) отримати/стягнути проценти як плату за користування кредитом (частина перша статті 1048 ЦК України), нараховані за прострочений період (період після настання строку повернення кредиту до моменту його фактичного повернення) . Від наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду необхідно відступити в тій частині , що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, якщо інше не передбачено договором.

Однак відповідне питання щодо урахування Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року в справі 3-188/2020(455/20) в контексті з висновками Великої Палати Верховного Суду постановах від 28 березня 2018 року в справі 444/9519/12-ц, від 04 липня 2018 року в справі 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі 202/4494/16-ц уже вирішено Великою Палатою Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі 910/4518/16 (провадження 12-16гс22) зазначено, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом ). У разі сумніву слід застосовувати принцип слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав .

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року в справі 3-188/2020(455/20) зазначено, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі. Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року в справі 910/4518/16 (провадження 12-16гс22) виснувала, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року в справі 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року в справі 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду виснувала про відсутність підстав для відступу від таких висновків, підкресл ила, що боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитом . Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за користування кредитом можуть нараховуватись, не скасовуючи обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом , сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року в справі 910/4518/16 (провадження 12-16гс22) уточнила свій висновок в пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року в справі 910/17048/17 про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, тобто у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

У зв`язку з наведеним безпідставними є доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування висновків Великої Палати Верховного Суду в пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року в справі 910/17048/17 про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Отже, з вернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Відповідно до матеріалів справи 19 серпня 2016 року ПАТ АБ Укргазбанк надіслав на адресу відповідача вимогу за вих. 129/9268/2016, якою вимагав достроково повернути позику у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором у тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги у загальному розмірі 72 643,17 доларів США.

Надіславши відповідачу вимогу щодо дострокового повернення кредитних коштів, банк змінив строк повернення кредиту, тобто істотні умови кредитування.

Колегія судів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що банк нарахував проценти та пеню поза межами кінцевого строку кредитування - після 19 серпня 2016 року, що є неправомірним та є підставою відмови в позові в цій частині за необґрунтованістю.

Заявник за касаційною скаргою наполягає, що підпункти 3.1.4 , 3.1.7 п ункту 3.1 та пункт 7.4 кредитного договору надають кредитору право нараховувати проценти за користування кредитом до дня повного погашення простроченої заборгованості, з чим колегія суддів не погоджується.

Згідно із підпунктом 3.1.4 п ункту 3.1 кредитного договору сторони передбачили, що банк зобов`язується розраховувати проценти за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку.

Відповідно до підпункту 3.1.7 п ункту 3.1 кредитного договору проценти нараховуються за зобов`язаннями позичальника за період з дня одержання кредиту до дня його погашення, враховуючи перший день видачі кредиту та не враховуючи останній день користування кредитом.

Пунктом 7.4 кредитного договору передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишилися невиконаними з будь -яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов`язань, що випливають з цього договору, також у випадку, якщо такі зобов`язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов`язань, що лишились невиконаними на момент закінчення строку дії договору.

Наведені положення кредитного договору передбачають алгоритм розрахунку процентів, а також уточнюють, що невиконані після припинення (закінчення) строку дії договору зобов`язан ня підлягають виконанню боржником.

Однак жоден з цих пунктів договірних умов не змінює визначеного пунктом 1.1 кредитного договору правила про те, що проценти сплачуються в межах строку кредитування - з 04 липня 2008 року до 03 липня 2036 року або до дня, визначеного в пункті 1.6 та підпункті 3.3.11 пункту 3.3 кредитного договору (дострокове стягнення кредиту у повному обсязі).

Пункт 7.4 кредитного договору в цьому контексті лише підтверджує висновки Велик ої Палат и Верховного Суду про те, що боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитом .

Стосовно позовної давності

Відмова в позові в частині тіла кредиту мотивована апеляційним судом тим, що банк пропустив строк звернення до суду. А пеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів сплати саме ОСОБА_1 платежів від 29 серпня 2016 року та 24 листопада 2017 року в сумі 9,50 доларів США та 0,01 доларів США, оскільки (як пояснила представниця банку під час розгляду справи в апеляційному суді) вказані кошти були списані банком самостійно з рахунку відповідача, а не сплачені позичальником особисто в банку. З урахуванням часу проведення відповідного останнього платежу за кредитом і звернення до суду з позовом у квітні 2020 року банк пропустив трирічний строк давності щодо стягнення боргу за тілом кредиту.

Банк у касаційній скарзі зазначає, що списання грошових коштів 29 серпня 2016 року та 24 листопада 2017 року в сумі 9,50 доларів США та 0,01 доларів США здійснювалося банком за згодою позичальника, адже підписанням кредитного договору ОСОБА_1 надав банку повноваження на вчинення таких дій, що зазначено в пунктах 3.2.2-3.2.3 кредитного договору. Це перериває позовну давність. Крім того, 21 листопада 2017 року банк подав позовну заяву до Київського районного суду м. Полтави про стягнення заборгованості за кредитн им договором . Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2018 року всправі 552/7533/17 в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Колегія суддів уважає наведені доводи безпідставними, з огляду на таке.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення.

Такі правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року в справі 191/2478/15-ц , від 11 липня 2018 року в справі 366/1088/16-ц та від 21 квітня 2021 року в справі 211/5281/16-ц, від 12 червня 2024 року в справ і 522/16932/15-ц .

Матеріали справи не містить доказів схвалення позичальником списання банком коштів 29 серпня 2016 року та 24 листопада 2017 року в сумі 9,50 доларів США та 0,01 доларів США , тому ці обставини апеляційний суд обґрунтовано виключив з підстав переривання позовної давності.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі 635/806/17-ц, від 13 січня 2020 року в справі 442/5498/16-ц, про те, що до дій, які свідчать про визнання боргу може належати часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій.

Однак наведені банком постанови Верховного Суду є підтвердженням, а не спростуванням висновків апеляційного суду в цій справі.

Зокрема, в постанові від 13 січня 2020 року в справі 442/5498/16-ц Верховний Суд відхилив а ргумент касаційної скарги про те, що позовна давність переривалася договірним списанням коштів у листопаді-грудні 2013 року та січні 2014 року, оскільки договірне списання грошових коштів не може призводити до переривання позовної давності, адже банк самостійно здійснює списання грошових коштів, і боржник у цьому випадку не вчиняє будь-яких активних дій, які б стали підставою для переривання.

Отже, списання банком коштів 29 серпня 2016 року та 24 листопада 2017 року в сумі 9,50 доларів США та 0,01 доларів США не є вольовим рішенням ОСОБА_1 щодо визнання заборгованості за кредитом.

У пункті 51 постанови від 14 червня 2023 року в справ і 755/13805/16-ц (провадження 14-208цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням та про звернення стягнення на предмет іпотеки. Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що строк давності перервався позовом банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, в задоволенні якого відмовлено рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2018 року в справі 552/7533/17, не впливають на правильність вирішення справи апеляційним судом.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Саме так вчинив апеляційний суд, розмежувавши вимоги банку, які є безпідставними через неможливість їх нарахування після закінчення строку кредитування, та вимоги, які заявлено до стягнення з пропуском позовної давності.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновк ами суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог банк у. Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Полтави (раніше - Октябрський районний суд м. Полтави) від 19 березня 2025 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат не здійснюється, витрати заявника за касаційною скаргою покладаються на нього.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити представнику ОСОБА_1 - адвокату Марченко Галині Іванівні строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк - Дзех Тетяни Василівни залишити без задоволення.

Р ішення Шевченківського районного суду м. Полтави (раніше - Октябрський районний суд м. Полтави) від 19 березня 2025 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська