Постанова у справі № 400/607/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року

м. Київ

справа 400/607/24

адміністративне провадження К/990/39059/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу 400/607/24

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року (суддя - Лісовська Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Кравченко К.В, судді: Джабурія О.В., Ступакова І.Г.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведения нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 27.12.2023 року по виплаті грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 26.04.2020 року;

- зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки остаточного розрахунку по виплаті грошового забезпечення за період з 26.04.2020 року по 27.12.2023 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року 100, із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням висновків щодо застосування норм права викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі 821/1083/17 провадження 11-1329апп18.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 26.04.2020, однак у день звільнення відповідач не провів із ним повного розрахунку. У зв`язку із цим позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ).

Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

З 19.03.2014 по 26.04.2020 позивач проходив військову службу.

Відповідно до наказу командувача військ Оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12 березня 2020 року 55 позивача звільнено з військової служби у відставку.

Уважаючи, що відповідач не повністю виплатив грошове забезпечення при звільненні, позивач у квітні 2023 року звернувся до суду з позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 червня 2023року у справі 400/4225/23, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпустки, допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань.

На виконання зазначених судових рішень відповідач 27 грудня 2023 року нарахував та виплатив позивачу кошти в сумі 32 516,97 грн, що підтверджується випискою з рахунку.

Уважаючи, що станом на день виключення із списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки рішенням у справі 400/4225/23 підтверджено, що на день звільнення позивачу не було виплачено всіх належних сум, він звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 27.04.2020 по 27.12.2023.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 27.04.2020 по 27.12.2023 у сумі 32 516,97 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні (наказ від 26.04.2020) відповідачем вчасно проведено не було, у зв`язку з чим позивач має право на відшкодування за ст. 117 КЗпП України.

Визначаючи розмір відшкодування, суд застосував критерії його зменшення та урахував: що позивач не заявляв претензій щодо розрахунку на момент звільнення та не звертався до відповідача до або одразу після звільнення; до суду звернувся лише через три роки; спір щодо виплати грошового забезпечення вирішено судовим рішенням, яке набрало законної сили 06.09.2023, а виплату здійснено 27.12.2023; обчислена відповідачем за Постановою 100 сума (760 018,47 грн) у двадцять разів перевищує розмір фактично невиплаченого вчасно грошового забезпечення.

З огляду на це суд першої інстанції, із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі 821/1083/17 провадження 11-1329апп18, визнав пропорційним визначити розмір відшкодування в сумі, що дорівнює розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення у розмірі 32 516,97 грн .

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 жовтня 2024 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, однак додатково уточнив розрахунок, а саме, що загальний розмір середнього заробітку за період з 26.04.2020 по 24.12.2023 становить 556 056,81 грн. Разом з тим, цей суд урахував, що згідно з довідкою начальника ТЦК від 31.01.2023 9/2/156, позивачу при звільненні було нараховано 105 840,82 грн, а з урахуванням виплаченого на виконання судового рішення грошового забезпечення (32 516,97 грн) загальний розмір належних виплат складає 138 357,79 грн. Отже, невиплачена позивачу при звільненні частка становить 23,50% (130 673,35 грн), що в рази перевищує суму фактично не сплачених роботодавцем коштів.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції погодилася із застосуванням судом першої інстанції критеріїв зменшення розміру відшкодування за ст. 117 КЗпП України та визнала правильним визначення розміру відповідальності відповідача в сумі 32 516,97 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Як підставу оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник, посилаючись на підпункти а , в пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач зазначив, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, а саме, статті 116, 117 КЗпП України, без урахування висновків, викладених, зокрема у постановах від 28.06.2023 у справі 560/11489/22 та від 30.04.2024 у справі 400/8493/23 .

Верховний Суд ухвалою від 06 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.

Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду, за який позивачеві належить виплатити середній заробіток, до статті 117 КЗпП України, яка регулює загальні умови нарахування середнього заробітку, було внесено зміни.

Так, статтею 117 КЗпП України (у попередній редакції) було передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку. Законом 2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, проте не більш як за шість місяців. Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при вирішенні спору застосували приписи статті 117 КЗпП України щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, не приймаючи до уваги строк та редакції цієї статті, застосувавши співмірність визначив суму середнього заробітку за час затримки такого розрахунку у розмірі 32 516,97 грн.

Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, уважає за необхідне зазначити таке.

Після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом 2352-IX, тобто з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України від 20.12.2005 3248-IV (далі - Закону 3248-IV), тоді як після 19.07.2022 - підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Крім того, Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону 2352-IX та дійшов висновків, що розповсюдження цих висновків в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є неможливим.

Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі 489/6074/23 (провадження 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі 761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України .

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- р озмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій період затримки (прострочення) , установивши для нього граничну межу.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі 489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Повертаючись до обставин цієї справи та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, Суд зазначає, що позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини і усіх видів забезпечення 26.04.2020. Повний та остаточний розрахунок із позивачем було проведено 27.12.2023. Період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 26.04.2020 по 27.12.2023, тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.

У межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, щодо періоду з 26.04.2020 по 18.07.2022, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 27.06.2023 по 27.12.2023, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі 489/6074/23 із застосуванням принципу співмірності до обох періодів.

Водночас здійснені судами обох попередніх інстанцій обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають таким висновкам.

Зокрема, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вважав справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі, що дорівнює розміру виплаченого несвоєчасно грошового забезпечення, тобто 32 516,97 грн.

У зв`язку з наведеним Суд погоджується з доводами скаржника, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо розміру середнього заробітку, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача, є помилковими.

Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди мають присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, і, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року скасувати, а справу 400/607/24 направити на новий судовий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді В.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк