Постанова у справі № 466/4925/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року

м. Київ

справа 466/4925/20

провадження 51 - 4146 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника виправданих ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за 1201914000000506 від 04 червня 2019 року, щодо:

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Замок, Жовківського району, Львівської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 191 ч. 3, ст. 369 ч. 3 КК України,

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Старичі, Яворівського району, Львівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 191 ч. 3, ст. 369 ч. 3 КК України,

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Зелів, Яворівського району, Львівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого, військовослужбовця Збройних Сил України, загиблого 05 квітня 2022 року, кримінальне провадження щодо якого здійснюється з метою його реабілітації,

за ст. 191 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_10 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2025 року визнано невинуватими і виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення злочинів ОСОБА_6 за ст. 191 ч. 3, ст. 369 ч. 3 КК України, ОСОБА_9 за ст. 191 ч. 3, ст. 369 ч. 3 КК України та ОСОБА_7 недоведеністю вчинення злочину за ст. 191 ч. 3 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 обвинувачувалися у вчиненні злочинів за таких обставин.

Директор Яворівського ДЛГП Галсільліс ОСОБА_6 , лісничий Івано-Франківського лісництва Яворівського ДЛГП Галсільліс ОСОБА_9 та лісник Івано-Франківського лісництва Яворівського ДЛГП ОСОБА_7 обвинувачувалися у тому, що вони, за попередньою змовою групою осіб між собою, будучи службовими особами, шляхом зловживання своїм службовим становищем, 31 жовтня 2019 року здійснили розтрату майна Яворівського ДЛГП Галсільліс , а 04 листопада 2019 року здійснили таку розтрату аналогічним чином, повторно, внаслідок чого цьому підприємству було заподіяно матеріальну шкоду на суму 4 459 грн 20 коп. та 6 581 грн 18 коп. відповідно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 191 ч. 3 КК України.

Крім того, ОСОБА_6 і ОСОБА_9 обвинувачувалися у тому, що вони, за попередньою змовою групою осіб між собою, з метою сприяння ОСОБА_6 у здійсненні службової діяльності на посаді директора Яворівського ДЛГП Галсільліс та не створенні йому штучних перешкод, а саме - не перешкоджання у здійсненні професійної діяльності, лояльне ставлення до нього з боку керівника і невжиття заходів службового та дисциплінарного характеру за наявності на це підстав, у тому числі звільнення з посади, за обставин і у спосіб наведених у обвинувальному акті, 13 січня 2020 року надали генеральному директору ОКС ЛГП Галсільліс ОСОБА_11 неправомірну вигоду в розмірі 17 800 грн та 300 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 7 190 грн 31 коп.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 липня 2025 року апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст заперечень

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Надаючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, заперечує висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності доказів вини цих осіб у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Вважає, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 370, 419 КПК України належним чином не обґрунтував підстав, з яких відхилив доводи апеляційної скарги прокурора. На переконання прокурора в цьому кримінальному провадженні наявні непрямі докази, які свідчать про наявність у діях виправданих осіб складів інкримінованих їм злочинів, передбачених ст. 191 ч. 3, ст. 369 ч. 3 КК України, у зв`язку із чим, ураховуючи практику касаційного кримінального суду, їх необхідно було оцінити іншим чином ніж суди попередніх інстанцій.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 указує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення. Заперечень на касаційну скаргу прокурора від інших учасників судового провадження не надходило.

Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду .

В клопотанні захисник ОСОБА_8 указує про те, що ОСОБА_6 і ОСОБА_9 не мають можливості взяти участь під час касаційного розгляду через проведення мобілізаційних заходів, у зв`язку із чим узгоджено рішення про участь цього захисника в судовому засіданні касаційного суду.

Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою частково і просив її задовольнити частково, скасувавши ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Захисник у судовому засіданні заперечував проти касаційної скарги прокурора, вважав її необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип indubioproreo , згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Згідно з вимогами ст. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу .

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання у касаційній скарзі прокурора, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, передбачених ст. 191 ч. 3, ст. 369 ч. 3 КК України, та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України , відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.

Так, допитані в суді першої інстанції обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 вину у вчиненні інкримінованих злочинів не визнали і надали показання про таке.

ОСОБА_7 показав, що у 2019 році працював лісником уходу 4 Івано-Франкового лісництва Яворівського ДЛГП Галсільліс , його безпосереднім керівником був ОСОБА_9 , з яким він мав службові стосунки, а керівником підприємства був ОСОБА_6 . Як працівник підприємства, він мав право періодично купляти певний об`єм дров`яної лісопродукції за собівартістю підприємства. Коли він мав покупця, то різав раніше придбану лісопродукцію на дрова та продавав її за ринковою ціною, оскільки вона вже перебувала у його приватній власності. Таким чином він у 2019 році майже кожного місяці виписував, оплачував та одержував дров`яну лісопродукцію у Яворівському ДЛГП Галсільліс , зокрема 09 серпня 10,5 кубів, 25 вересня 5 кубів та 21 жовтня 4 куби. Крім того, його брат ОСОБА_13 25 вересня та 18 жовтня 2019 року також виписував по 5 кубів ліспопродукції. Вказав обставини, за яких продав деревину ОСОБА_14 31 жовтня та 04 листопада 2019 року, заперечував обвинувачення, оскільки ця деревина у передбачений законом спосіб попередньо була придбана ним та його братом у ДЛГП Галсільліс і жодних збитків цьому підприємству заподіяно не було. Зазначив, що ні ОСОБА_9 , ні ОСОБА_6 не давали йому вказівок на здійснення необлікованого відпуску лісопродукції і кошти від реалізації такої продукції не вимагали.

02 березня 2022 року ОСОБА_7 був призваний на військову службу за мобілізацією. 05 квітня 2022 року ОСОБА_7 загинув у м. Попасна Луганської області України, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08 квітня 2022 року.

29 квітня 2022 року вдова ОСОБА_15 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила продовжити розгляд кримінального провадження щодо загиблого чоловіка ОСОБА_7 з метою його реабілітації (т. 4, а.с.161, 164-168). Інтереси ОСОБА_15 у судовому засіданні представляв адвокат ОСОБА_8 (т. 5, а.с.107).

ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів також не визнав та показав, що з лютого 2019 року виконував обов`язки керівника дочірнього підприємства Яворівського ДЛГП Галсільліс . Будь-яких вимог про надання неправомірної вигоди від керівника ОКС ЛГП Галсільліс ОСОБА_11 йому не надходило. В адміністративному приміщенні ОКС ЛГП Галсільліс він спілкувався з ОСОБА_11 з робочих питань. До службового автомобіля марки Nissan X-Trail р.н. НОМЕР_1 13 січня 2020 року він не підходив, автомобіль не відкривав, нічого в автомобіль не клав, у тому числі будь-яких грошей. З лісничим ОСОБА_9 , як і з іншими лісничими підприємства, він був знайомий, перебував з ними у робочих стосунках. Зазначив, що він не давав вказівок лісничому ОСОБА_9 та ліснику ОСОБА_7 на продаж необлікованої лісопродукції, такі випадки йому не відомі і останні не передавали йому кошти від реалізації такої лісопродукції.

Про реалізацію ОСОБА_7 31 жовтня та 04 листопада 2019 року деревини ОСОБА_14 йому на той час нічого відомо не було. Як в подальшому було з`ясовано, продаючи ОСОБА_14 деревину, ОСОБА_7 не повинен був виписувати йому електронну накладну в Яворівському ДЛГП Галсільліс , оскільки ця лісопродукція вже була раніше придбана ОСОБА_7 у цього підприємства і він міг нею вільно розпорядитися. Фактів нестачі чи розтрати в Яворівському ДЛГП Галсільліс не встановлено, шкоди підприємству не заподіяно. На території відповідальності лісника ОСОБА_7 у 2019 році фактів самовільних рубок чи інших порушень виявлено не було. Щодо грошових коштів, знайдених у столі його робочого кабінету, вважає, що такі могли бути підкинуті.

Допитаний в суді першої інстанції лісничий Івано-Франкового лісництва ОСОБА_9 свою винуватість у вчиненні інкримінованих злочинів також не визнав та надав аналогічні зазначеним вище показання щодо відомих йому обставин подій за його участю. ОСОБА_9 зазначив, що з ОСОБА_6 у нього ділові та дружні стосунки, він не ставив перед ним вимоги збирати з лісників кошти і передавати йому, а також не говорив йому про тиск зі сторони ОСОБА_11 . Про відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 йому нічого не відомо. В суді заперечив будь-яку змову з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на розтрату майна Яворівського ДЛГП Галсільліс , вчинення дій по розтраті такого майна або зловживання ним своїм службовим становищем.

З вироку суду першої інстанції вбачається, що після допиту обвинувачених, свідків та дослідження письмових доказів у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов до переконання, що сторона обвинувачення не довела в суді за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що встановлена в суді сукупність обставин підтверджує вчинення обвинуваченими ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 інкримінованих їм злочинів.

При цьому визначальною обставиною для ухвалення виправдувального вироку для суду першої інстанції стало те, що сторона обвинувачення не спростувала надані обвинуваченими показання про те, що продана ОСОБА_14 31 січня 2019 року та 04 листопада 2019 року лісопродукція належала не Яворівському ДЛГП Галсільліс , а на той час вже перебувала у власності ОСОБА_7 та його брата ОСОБА_13 , була ними в законний спосіб попередньо придбана і могла бути продана ОСОБА_14 . Основними письмовими доказами, які підтверджували такий висновок суду першої інстанції стали безпосередньо досліджені бухгалтерські та інші документи підприємства.

Таким чином, за відсутності доказів внесення службовими особами Яворівського ДЛГП Галсільліс до лісорубних квитків завідомо неправдивих відомостей щодо реальної кількості кубомаси та сорту деревини з метою створення необлікованих надлишків деревини, як і відсутності доказів недостачі лісоматеріалів у Яворівському ДЛГП Галсільліс за 2019 рік, у суду першої інстанції не було підстав робити висновок про те, що, продаючи лісоматеріали ОСОБА_14 , обвинувачені вчинили розтрату лісоматеріалів Яворівського ДЛГП Галсільліс .

У ході судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , починаючи з 19 червня 2019 року по 13 січня 2020 року перебували під повним контролем органу досудового розслідування та оперативного підрозділу УСБУ у Львівській області, які отримали дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) - аудіо- відеоконтролю, візуального спостереження з використанням відеозапису фотографування, застосуванням спеціальних технічних засобів для спостереження, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Щодо ОСОБА_6 також здійснювався аудіо- відеоконтроль за місцем його діяльності та перебування; обстеження публічно недоступного місця - робочого кабінету у приміщенні адмінбудівлі Яворівського ДЛГП Галсільліс і службового автомобіля шляхом таємного проникнення у нього, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою встановлення технічних засобів аудіо- відео контролю його особи, шляхом здійснення прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо-відеозапису. ОСОБА_9 також перебував під таким контролем з 20 серпня 2019 року, а ОСОБА_7 - з 18 жовтня 2019 року.

Разом з тим, судом встановлено, що протоколи за результатами проведення цих НСРД не містять доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вчинення ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 злочинів, передбачених ст. 191 ч. 3, ст. 369 ч. 3 КК України. При цьому в судовому засіданні сторона обвинувачення погодилася, що наявні у протоколах НСРД відомості не містять прямих доказів на підтвердження вчинення інкримінованих злочинів, розтрати майна та надання неправомірної вигоди службовій особі, проте прокурор вважав, що з врахуванням контексту розмов, наявні непрямі докази взаємовідносин між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , ОСОБА_9 і ОСОБА_7 , зловживання останніми своїм службовим становищем, розтрати майна підприємства, надання неправомірної вигоди службовій особі, за попередньою змовою групою осіб. Суд першої інстанції відхилив таку позицію сторони обвинувачення та визнав її припущеннями і не підтвердженою доказами.

Судом встановлено, що, незважаючи на проведення НСРД - аудіо-відеоконтролю в службовому кабінеті директора Яворівського ДЛГП Галсільліс , за його результатами не зафіксовано випадків передачі ОСОБА_6 коштів за продану лісопродукцію ОСОБА_9 чи ОСОБА_7 для подальшого надання неправомірної вигоди ОСОБА_11 . Поза розумним сумнівом не спростовані в суді і показання обвинувачених про надання в позику один одному грошових коштів як готівкою, так і безготівково, про збирання коштів для закупівлі грибів з метою виконання встановлених планів їх заготівлі.

Судом першої інстанції встановлено, що оперативні підрозділи УСБУ у Львівській області залучили ОСОБА_14 , який 09 вересня 2019 року написав заяву начальнику УСБУ у Львівській області про продажу працівником Яворівського Галсільлісу ОСОБА_16 лісу соснової породи без документів, за що висловив вимогу щодо передачі йому грошових коштів в сумі 18 000 грн. Проте, жодного контакту між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 на цю дату зафіксовано не було.

Листом від 28.10.2019 року за 62/8/2-3463 заступник начальника УСБУ у Львівській області повідомив слідчому СУ ГУ НП у Львівській області про те, що ….лісничий ОСОБА_9 та лісник ОСОБА_7 планують реалізувати необліковану лісопродукцію твердих порід громадянину ОСОБА_14 без належно оформлених документів та без відображення відомостей про відвантаження у реєстраційних формах та касових книгах. Зазначив, що згідно домовленостей, встановлених між працівниками Яворівського ДЛГП, частину виручених готівкових коштів, отриманих від аналогічних реалізацій, ОСОБА_7 віддає ОСОБА_9 , який в свою чергу передає частину коштів ОСОБА_6 .

У цей час ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 вже знаходились під контролем органу досудового розслідування, відносно них проводились НСРД, проте жодних відомостей, що станом на 28 жовтня 2019 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 відбулась домовленість про купівлю-продаж лісопродукції, протоколи НСРД не містять.

У подальшому лише 30 жовтня 2019 року о 15 годині 53 хвилини, за ініціативою ОСОБА_14 , відбулася телефонна розмова з ОСОБА_7 , у якій саме ОСОБА_14 розпитує ОСОБА_7 про наявність тієї чи іншої деревини і домовляється про придбання дров`яної продукції. Така домовленість про придбання лісопродукції відбулася вже після прийняття рішення про проведення контрольованої закупки. Судом констатовано, що логічними і не спростованими з цього приводу є показання ОСОБА_7 про те, що за цією домовленістю він погодився продати саме наявну у нього власну лісопродукцію, придбану у Яворівського ДЛГП.

Щодо проведеного 13 січня 2020 року на робочому місці ОСОБА_6 в кабінеті директора Яворівського ДЛГП Галсільліс обшуку та вилучення з шухляди робочого столу грошових коштів в сумі 1 200 грн, серії і номери яких збігаються з ідентифікованими грошовими коштами, виділеними для проведення контрольованої закупки ОСОБА_14 , суд врахував, що відносно ОСОБА_6 здійснювався аудіо- відеоконтроль за місцем його діяльності та перебування; обстеження публічно недоступного місця - робочого кабінету у приміщенні адмінбудівлі Яворівського ДЛГП Галсільліс , шляхом таємного проникнення у нього, у тому числі з використанням технічних засобів ще з 20 серпня 2019 року. Однак інформація про те хто, коли, яким чином поклав ці кошти в робочий стіл ОСОБА_6 ні засобами негласного отримання інформації, ні іншими матеріалами справи не встановлена, як і не зафіксовано доказів того, що виявлені кошти поклав туди ОСОБА_6 .

Відповідно до пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 13 січня 2020 року в першій половині дня прибув у службовий кабінет генерального директора ОКС ЛГП Галсільліс ОСОБА_11 та після розмови з останнім і за його вказівкою, вийшовши з адміністративної будівлі, підійшов до службового автомобіля ОКС ЛГП Галсільліс марки NissanX-Trail р.н. НОМЕР_1 та поклав туди грошові кошти в сумі 17 800 грн та 300 доларів США для ОСОБА_11 за вчинення ним дій з використанням свого службового становища. Проте результати застосованого візуального спостереження за ОСОБА_6 у публічно доступних місцях з використанням відео, фотографуванням спеціальних технічних засобів для спостереження, які б підтверджували факт, за яким ОСОБА_6 поклав у вказаний автомобіль ці кошти чи будь-які предмети, відсутні та стороною обвинувачення в суді надані не були.

Матеріали проведення НСРД - зовнішнє (візуальне) спостереження за ОСОБА_11 з аудіо - відео фіксацією та фотографуванням не зафіксували проникнення сторонніх осіб до службового автомобіля ОКС ЛГП Галсільліс марки NissanX-Trail , коли той перебував на майданчику перед адміністративним приміщенням ОКС ЛГП Галсільліс на вулиці Промисловій у місті Львові.

Допитаний у судовому засіданні водій автомобіля - свідок ОСОБА_17 показав, що 13 січня 2020 року ні ОСОБА_6 , ні будь-хто інший доступу до цього службового автомобіля марки Nissan X-Trail не мав. Свідок ОСОБА_11 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) також заперечив вказану вище версію обвинувачення і кримінальне провадження щодо нього закрито ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2024 року (т.6, а.с.40-57).

Контрольовані закупки відбувалися 31 жовтня 2019 року та 04 листопада 2019 року, проте беззаперечні докази того, що при їх проведенні були використані саме ідентифіковані грошові купюри обвинуваченням надано не було. Такі купюри не були виявлені ні при особистому обшуку ОСОБА_6 , ні за місцем його проживання, чи в службовому автомобілі, ні у ОСОБА_7 чи ОСОБА_9 .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено вчинення ОСОБА_6 і ОСОБА_9 дій, які полягали у наданні службовій особі, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою, в інтересах того хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, за попередньою змовою групою осіб, тобто, у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 ч. 3 КК України.

Висунута версія обвинувачення не є єдиною версією подій, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, не базується на беззаперечних доказах чи неспростовних презумпціях, а обґрунтовані сумніви у наданій обвинуваченням версії подій не були спростовані фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

При цьому місцевий суд констатував відсутність належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження факту розтрати майна Яворівського ДЛГП Галсільліс на загальну суму 11 040,38 грн, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, повторно, тобто злочину, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України, у вчиненні якого обвинувачувалися ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Оцінивши всебічно, повно і об`єктивно всі обставини кримінального провадження, зокрема надані стороною обвинувачення письмові докази в сукупності з іншими дослідженими безпосередньо доказами та показаннями осіб, суд першої інстанції, оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, зробив висновок, що під час судового провадження не здобуто та не надано суду незаперечних доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вчинення ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

У мотивувальній частині вироку відповідно до ст. 374 ч. 3 КПК України зазначено формулювання обвинувачення, яке пред`явлено особі і визнане судом недоведеним, підстави для виправдання обвинувачених із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законним, обґрунтованим і мотивованим.

Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_12 , не погодившись із таким висновком суду першої інстанції щодо виправдування ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу. Він просив скасувати вирок суду першої інстанції через невідповідність його висновків, викладеним у ньому, фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 , ОСОБА_9 винуватими за ст. 191 ч. 3, ст. 369 ч. 3 КК України з призначенням відповідного покарання, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ст. 191 ч. 3 КК України закрити за відсутності підстав реабілітації, у зв`язку з його смертю на підставі ст. 284 ч. 1 п. 5 КПК України.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 .

При цьому колегія суддів апеляційного суду не встановила підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів у цьому кримінальному провадженні, погодившись із наданою оцінкою сукупності доказів судом першої інстанції, що узгоджується з практикою касаційного суду в цьому питанні, зокрема і позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2023 року у справі 537/984/20.

У ст. 23 ч. 2 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Водночас якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а апеляційний суд погодився з ними, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Зміст апеляційної скарги прокурора та матеріали кримінального провадження в контексті приписів ст. 404 КПК України не давали суду апеляційної інстанції підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження, оскільки сторона обвинувачення не просила апеляційний суд здійснити повторне дослідження доказів. Клопотання прокурора про повторний допит представника потерпілого було залишено без задоволення, оскільки підстав для такого допиту у апеляційного суду не було і прокурор таких підстав апеляційному суду не навів. Як убачається з оскарженої ухвали, апеляційний суд за наслідками судового розгляду вмотивовано погодився з оцінкою доказів судом першої інстанції, а тому підстав для безпосереднього дослідження доказів у суду апеляційної інстанції не було.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу прокурора з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК, в ній зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою та викладено докази, що спростовують її доводи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК України та врахував практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування судових рішень за доводами касаційної скарги прокурора та призначення нового розгляду в суді першої інстанції не знаходить.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 ,залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_10 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3