Постанова у справі № 914/1649/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 914/1649/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Цимбала І. З., Одінцов Е. В.,

відповідача - Галадій А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестнол"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 (судді: Прядко О. В - головуючий, Рим Т. Я., Манюк П. Т.) і рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2026 (суддя Долінська О. З.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнолоджі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестнол"

про стягнення 14 070 996,37 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову

1.1. У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехнолоджі" (далі - ТОВ "Агротехнолоджі") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестнол" (далі - ТОВ "Вестнол") про стягнення з нього 8 484 603,09 грн боргу, 1 686 981,58 грн неустойки, 79 911,46 грн інфляційних втрат, 3 393 841,24 грн штрафу та 425 659,00 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки від 06.11.2024 06/11-24АТ (далі - договір від 06.11.2024) в частині вчасного і повного проведення розрахунків за отриманий товар.

1.2. ТОВ "Вестнол" у відзиві на позов проти його задоволення заперечило, посилаючись зокрема на те, що зобов`язання відповідача зі сплати заборгованості за спірним договором у розмірі 8 484 603,09 грн було припинено 15.04.2025 у повному обсязі зарахуванням зустрічних однорідних вимог за заявою відповідача від 15.04.2025 54.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.02.2026 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із ТОВ "Вестнол" на користь ТОВ "Агротехнолоджі" 8 484 603,09 грн заборгованості, 284 574,01 грн неустойки, 79 911,46 грн інфляційних втрат, 3 393 841,24 грн штрафу, 425 659,00 грн збитків і 190 028,83 грн судового збору. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання зі своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за договором від 06.11.2024 у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 8 484 603,09 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Суд першої інстанції установив, що зобов`язання відповідача перед позивачем не могло бути припинене у спосіб зарахування зустрічних однорідних вимог в силу відсутності такої умови як безспірність вимог, які зараховуються.

Водночас, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що інфляційні втрати у розмірі 79 911,46 грн нараховані правильно; сума збитків у розмірі 425 659,00 грн (20 % від ціни несплаченого товару, період прострочення 66 днів) та штраф у розмірі 339 3841,24 грн розраховані відповідно до погоджених сторонами умов договору від 06.11.2024. Здійснивши перерахунок неустойки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, суд визнав обґрунтованим розмір неустойки лише в сумі 284 574,01 грн, зазначивши, що решта суми неустойки нарахована безпідставно.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 задоволено заяву ТОВ "Агротехнолоджі" про часткову відмову від позову та прийнято відмову вказаного товариства від позову у цій справі в частині вимоги про стягнення 425 659,00 грн збитків. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2026 у справі 914/1649/25 визнано нечинним в частині задоволення вимоги ТОВ "Агротехнолоджі" про стягнення з ТОВ "Вестнол" 425 659,00 грн збитків і 6 384,89 грн судового збору. Закрито провадження у справі 914/1649/25 за позовом ТОВ "Агротехнолоджі" в частині вимоги про стягнення з ТОВ "Вестнол" 425 659,00 грн збитків.

Апеляційну скаргу ТОВ "Вестнол" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2026 в частині стягнення 8 484 603,09 грн основної заборгованості, 284 574,01 грн неустойки, 79 911,46 грн інфляційних втрат, 3 393 841,24 грн штрафу та 183 643,94 грн судового збору залишено без змін.

Апеляційний господарський суд, приймаючи відмову ТОВ "Агротехнолоджі" від позову у цій справі в частині вимоги про стягнення 425 659,00 грн збитків, дійшов висновку про відсутність обставин, які не допускали би прийняття відмови позивача від позову в означеній частині. Суд установив, що заява позивача про часткову відмову від позову відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України, підписана представником ТОВ "Агротехнолоджі" адвокатом Одінцовим Е. В., який діє на підставі ордера на надання правничої допомоги від 02.06.2026 серії АН 1893419 без обмеження повноважень представника на вчинення відповідної процесуальної дії. Заява про відмову від позову в частині стягнення збитків не суперечить чинному процесуальному законодавству України, не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб.

Щодо вирішення спору по суті, то суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про неналежне виконання відповідачем зобов`язань за спірним договором в частині вчасного та повного проведення розрахунків за ним, а також погодився із перевіреним судом першої інстанції розрахунком заявлених до стягнення сум.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 12.02.2026 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 у цій справі, ТОВ "Вестнол" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених постановах Верховного Суду від 13.05.2025 у справі 924/113/23, від 08.07.2021 у справі 911/618/20, від 22.08.2018 у справі 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі 914/2326/18, від 28.02.2018 у справі 910/4312/17, від 04.07.2018 у справі 910/16430/16, від 05.07.2018 у справі 914/3013/16, від 19.07.2018 у справі 910/14503/16, від 26.09.2018 у справі 910/20105/17, від 04.04.2019 у справі 918/329/18, від 22.01.2021 у справі 910/11116/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі 916/3006/17, від 15.01.2020 у справі 305/2082/14-ц щодо умов зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема щодо безспірності заборгованості; (2) необґрунтоване, на думку скаржника, відхилення судом першої інстанції його клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, а також про приєднання до матеріалів справи доказів, що призвело до невстановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Загалом доводи скаржника зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам, за яких відбулося зарахування зустрічних вимог; місцевий господарський суд порушив принцип змагальності сторін, адже відмовив у задоволенні клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та долучення додаткових доказів.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агротехнолоджі" заперечує проти доводів касаційної скарги та просить її залишити без задоволення, а оскаржені рішення та постанову - без змін як законні та обґрунтовані.

3.3. Від ТОВ "Агротехнолоджі" надійшли додаткові пояснення у справі.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 06.11.2024 між ТОВ "Агротехнолоджі" (продавець) та ТОВ "Вестнол" (покупець) укладено договір 06/11-24АТ, за умовами якого продавець зобов`язується продати та відвантажити погодженими партіями продукцію у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну товару). Найменування товару, його кількість і ціна вказуються в додатках, специфікаціях, видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору. Якість товару повинна відповідати сертифікату якості фірми - виробника.

Згідно з пунктом 1.2 договору від 06.11.2024 загальна сума договору складається із сум, що вказані у всіх рахунках-фактурах, додатках, специфікаціях, видаткових накладних, що виписуються, додаються та є невід`ємними складовими цього договору (стаття 632 Цивільного кодексу України).

Загальна кількість (асортимент) товару, який планується поставити покупцю, може бути зафіксований сторонами даного договору у протоколі постачань, що плануються. У разі, якщо сторони не узгодили загальну кількість (асортимент) товару у відповідному протоколі, то загальна кількість товару, що було поставлено, визначається за всіма видатковими накладними, підписаними сторонами даного договору або їх представниками (пункт 2.5 договору від 06.11.2024).

Відповідно до підпункту "г" пункту 3.2 цього договору ціна товару базується на встановленому прайс-листі продавця, що є офіційним переліком продукції продавця, яка пропонується до реалізації на підставі замовлення покупця і повинна бути повністю сплачена продавцю покупцем на таких умовах, зокрема, якщо оплата конкретної партії товару не узгоджено сторонами у відповідному додатку, специфікації (здійснюється без специфікації), то покупець оплачує продавцю товар за видатковою накладною, протягом 50 календарних днів з дати прийняття товару та у відповідності з умовами цього договору.

За змістом пункту 6.7 договору від 06.11.2024 покупець зобов`язується сплатити ціну товару, згідно з пунктом 3 (умови оплати) цього договору.

Відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання зобов`язань за договором у виді пені та штрафу сторони погодили у пунктах 4.6, 4.7 цього договору.

У додатку від 06.11.2024 06/11/24 до спірного договору, який є його невід`ємною частиною, сторони погодили асортимент товару, кількість та вартість товару.

Зокрема, згідно з пунктом 2 вказаного додатку покупець зобов`язується здійснити оплату за товар відповідно до специфікації за таким графіком: оплата 100 % від загальної вартості продукції протягом 60 днів із моменту отримання товару покупцем шляхом перерахування на рахунок продавця; у випадку, якщо в зазначений термін оплата не буде проведена, в силу вступають положення про санкції, передбачені договором.

Попередні судові інстанції установили та це підтверджено матеріалами справи, що позивач на виконання умов договору від 06.11.2024 поставив відповідачеві товар на загальну суму 11 164 603,09 грн згідно з видатковими накладними, а саме видатковою накладною від 10.12.2024 1 на суму 10 615 72,50 грн зі строком оплати до 08.02.2025; видатковою накладною від 27.11.2024 2 на суму 1 066 203,00 грн зі строком оплати до 26.01.2025; видатковою накладною від 18.12.2024 3 на суму 534 613,50 грн зі строком оплати до 16.02.2025; видатковою накладною від 20.12.2024 4 на суму 2 145 906,00 грн зі строком оплати до 18.02.2025; видатковою накладною від 03.01.2025 1 на суму 1 057 251,66 грн зі строком оплати до 04.03.2025; видатковою накладною від 09.01.2025 4 на суму 2 141 884,94 грн зі строком оплати до 10.03.2025; видатковою накладною від 29.01.2025 6 на суму 1 068 687,00 грн зі строком оплати до 31.03.2025; видатковою накладною від 16.02.2025 1 на суму 1 566 799,07 грн зі строком оплати до 17.04.2025; видатковою накладною від 16.02.2025 2 на суму 521 685,42 грн зі строком оплати до 17.04.2025, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб. Факт доставки товару позивачем відповідачеві підтверджується товарно-транспортними накладними (ТТН), а саме від 26.11.2024 5859; від 09.12.2024 6140; від 17.12.2024 6302; від 03.01.2025 301; від 08.01.2025 801; від 16.02.2025 2901; від 16.02.2025 2902; від 19.12.2024 6422; від 29.01.2025 2901.

Також суди установили, що позивач виставив відповідачеві рахунки на оплату товару від 02.01.2025 1 на суму 1 057 251,66 грн; від 19.12.2024 142 на суму 2 145 906,00 грн; від 17.12.2024 140 на суму 534 613,50 грн; від 09.12.2024 139 на суму 1 061 572,50 грн; від 08.01.2025 на суму 2 141 884,94 грн; від 10.02.2025 9 на суму 521 685,42 грн; від 10.02.2025 8 на суму 1 566 799,07 грн; від 29.01.2025 7 на суму 1 068 687,00 грн; від 26.11.2024 136 на суму 1 061 096,30 грн.

Попередні судові інстанції установили, що факт отримання товару за вказаними видатковими накладними відповідач не заперечував. Водночас, прийнявши товар у повному обсязі, відповідач лише частково оплатив його вартість згідно з платіжними інструкціями від 09.01.2025 на суму 425 000,00 грн, від 27.01.2025 на суму 925 000,00 грн, від 31.01.2025 на суму 450 000,00 грн, від 06.02.2025 на суму 450 000,00 грн, від 13.02.2025 на суму 430 000,00 грн. Таким чином, відповідач сплатив на рахунок позивача кошти на загальну суму 2 680 000,00 грн; ці кошти позивач зарахував на погашення вартості поставленого товару за видатковими накладними від 10.12.2024 1 на суму 1 061 572,50 грн, від 27.11.2024 2 на суму 1 066 203,00 грн, від 18.12.2024 3 на суму 534 613,50 грн і частково у розмірі 17 611,00 грн за видатковою накладною від 20.12.2024 4 на суму 2 145 906,00 грн, а отже, залишок суми за цією видатковою накладною становить 2 128 295,00 грн.

Таким чином, як установили господарські суди попередніх інстанцій, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за договором від 06.11.2024, із урахуванням проведеної часткової оплати відповідачем в сумі 2 680 000,00 грн, становить 8 484 603,09 грн.

Відповідач надсилав на адресу позивача гарантійний лист, у якому зобов`язувався сплатити заборгованість за спірним договором, однак цього так і не здійснив.

31.03.2025 позивач надіслав на адресу відповідача лист-нагадування 31/03-25, у якому просив погасити заборгованість за товар, проте такий лист залишився без відповіді і реагування з боку відповідача.

Під час розгляду спору попередні судові інстанції також установили, що 05.06.2023 між ТОВ "Агротехнолоджі" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрут Про" (далі - ТОВ "Фрут Про") (замовник) укладено договір інжинірингу на створення (передачу) науково-технічної продукції 05/06-23 (далі - договір інжинірингу), за умовами якого замовник доручає (приймає), а виконавець створює (передає) науково-технічну продукцію інжинірингу: "Роботи з технологічного проєктування та авторського нагляду будівництва та введення в експлуатацію технологічної лінії виробництво біоетанолу та/або спирту етилового денатурованого номінальною потужністю 100…120 м 3 /добу".

На виконання договору інжинірингу ТОВ "Агротехнолоджі" розробило на користь ТОВ "Фрут Про" науково-технічну продукцію інжинірингу "Роботи з технологічного проєктування та авторського нагляду будівництва та введення в експлуатацію технологічної лінії виробництво біоетанолу та/або спирту етилового денатурованого номінальною потужністю 100..120 м 3 /добу".

Загальна вартість робіт за договором інжинірингу була погоджена у розмірі 15 738 400,00 грн.

22.05.2024 між ТОВ "Вестнол" як орендарем та ТОВ "Фрут Про" як орендодавцем було укладено договір оренди 220524-1, за яким ТОВ "Фрут Про" передало ТОВ "Вестнол" у користування приміщення - виробничо-складську будівлю, буферний силос для зерна та бродильні ємності, цех для переробки овочів і фруктів та виробництва пектину.

Також 22.05.2024 між ТОВ "Вестнол" і ТОВ "Фрут Про" укладено додаток 1 до договору оренди, в якому зазначено, крім передачі нерухомого майна в оренду, передання ТОВ "Фрут Про" на користь ТОВ "Вестнол" науково-технічної продукції інжинірингу "Роботи з технологічного проєктування та авторського нагляду будівництва та ведення в експлуатацію технологічної лінії виробництва біоетанолу та/або спирту етилового денатурованого номінальною потужністю 100…120 м 3 куб/добу".

У пункті 1.2 додатку від 22.05.2024 1 до договору оренди ТОВ "Фрут Про" гарантувало ТОВ "Вестнол", що науково-технічна продукція забезпечує виробництво біоетанолу та/або етилового денатурованого з певним рівнем виробничих показників, а згідно з пунктом 1.4.2 додатку ТОВ "Фрут Про" зобов`язалося відшкодувати ТОВ "Вестнол" збитки у випадку, якщо при використанні такої науково-технічної продукції не буде досягнуто визначених у пункті 1.2 цього додатку показників.

За доводами ТОВ "Вестнол" (відповідача), у ході здійснення ним діяльності у орендованому у ТОВ "Фрут Про" приміщенні протягом листопада, грудня 2024 року, січня 2025 року, з урахуванням розробленої ТОВ "Агротехнолоджі" інжинірингової документації, відповідач не отримав очікуваних показників та поніс додаткові витрати.

ТОВ "Фрут Про" станом на 21.01.2024 мало вимоги до ТОВ "Агротехнолоджі" на суму 13 444 230,00 грн, частину з яких переуступило ТОВ "Вестнол" 20.03.2025 і 30.05.2025 на суму 12 500 000,00 грн, з яких: 10 000 000,00 грн відступлено 20.03.2025, а 2 500 000, 00 грн - 30.05.2025.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Агротехнолоджі" про стягнення з ТОВ "Вестнол" 8 484 603,09 грн боргу, 1 686 981,58 грн неустойки, 79 911,46 грн інфляційних втрат, 3 393 841,24 грн штрафу та 425 659,00 грн збитків. Як на підставу позову позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором від 06.11.2024 щодо вчасного і повного проведення розрахунків за отриманий товар за таким договором.

Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував, зокрема, на припиненні зобов`язань зі сплати заборгованості за спірним договором шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог за відповідною заявою відповідача.

4.4. Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув із ТОВ "Вестнол" на користь ТОВ "Агротехнолоджі" 8 484 603,09 грн заборгованості, 284 574,01 грн неустойки, 79 911,46 грн інфляційних втрат, 3 393 841,24 грн штрафу, 425 659,00 грн збитків і 190 028,83 грн судового збору. У задоволені решти позовних вимог відмовив.

4.5. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд задовольнив заяву ТОВ "Агротехнолоджі" про часткову відмову від позову, прийняв відмову ТОВ "Агротехнолоджі" від позову у цій справі в частині вимоги про стягнення 425 659,00 грн збитків, визнавши нечинним рішення в означеній частині (з урахуванням судового збору) та закривши провадження у справі в цій частині. Водночас апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача 8 484 603,09 грн основної заборгованості, 284 574,01 грн неустойки, 79 911,46 грн інфляційних втрат, 3 393 841,24 грн штрафу та 183 643,94 грн судового збору, залишивши в силі рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

4.6. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, із того, що згідно з положеннями статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України)

У статті 662 вказаного Кодексу передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині 1 статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язанням (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язанням або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статей 610, 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 611 названого Кодексу у разі порушення зобов`язанням настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язанням. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

4.7. Як уже зазначалося, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, штрафних санкцій, інфляційних втрат, збитків внаслідок порушення зобов`язань за договором поставки. У свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач наголошував на припиненні зобов`язань зі сплати заборгованості за спірним договором шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог за відповідною заявою відповідача.

У контексті вказаних заперечень господарські суди зазначили, що відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Згідно зі статтею 602 вказаного Кодексу не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4 1 ) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі 914/3217/16 акцентовано, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 Господарського кодексу України та статтею 601 Цивільного кодексу України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами, що вже є усталеною судовою практикою та підтверджується численними постановами Верховного Суду, зокрема від 11.10.2018 у справі 910/23246/17, від 05.11.2019 у справі 914/2326/18, від 25.02.2021 у справі 910/21683/17.

Суди попередніх інстанцій також зауважили, що висновки Верховного Суду щодо безспірності вимог, які зараховуються, були викладені (уточнені) у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі 910/11116/19. Зокрема, зазначено, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язання не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Отже, зобов`язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

4.8. Дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, надавши оцінку доводам та запереченням сторін, зокрема й твердженням відповідача про припинення зобов`язання за спірним договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог, попередні судові інстанції установили, що вчинений відповідачем односторонній правочин - заява щодо припинення взаємних зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.04.2025 54 не може бути підставою для припинення спірних зобов`язань зарахуванням, адже така умова як безспірність вимог, що зараховуються, у наведеному випадку недотримана.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що зустрічна вимога ТОВ "Вестнол" до ТОВ "Агротехнолоджі" є спірною в силу: необґрунтованості та спору щодо змісту самого ймовірного зобов`язання з відшкодування збитків (підставою виникнення збитків вказано неналежне виконання договору інжинірингу на створення (передачу) науково-технічної продукції від 05.06.2023 05/06-23, укладеного між ТОВ "Агротехнолоджі" і ТОВ "Фрут Про", водночас можливість (підстава) стягнення збитків була передбачена лише договором оренди від 22.05.2024 220524-1, укладеним між ТОВ "Фрут Про" та ТОВ "Вестнол"); спірності умов ймовірного виконання ТОВ "Агротехнолоджі" будь-яких зобов`язань щодо відшкодування збитків (за умов, коли ні обставини заподіяння збитків, ні методика їх визначення ТОВ "Агротехнолоджі" невідомі, участі у таких процесах позивач не брав, жодним первинним документом такого свого зобов`язання не визнавав); необґрунтованості та спірності розміру ймовірних збитків (позивач не підтверджував ні ймовірного заподіяння збитків, ні їхнього розміру, такі процеси реалізовувались відповідачем і ТОВ "Фрут Про" в рамках виключно їхньої двосторонньої взаємодії).

Звідси суди констатували відсутність у наведеному випадку такої умови як безспірність вимог, які зараховуються.

За висновками судів попередніх інстанцій, фактичні обставини справи свідчать про неналежне виконання відповідачем зобов`язань за спірним договором в частині вчасного і повного проведення розрахунків за отриманий товар за договором та відсутність у наведеному підстав для припинення зобов`язань відповідача за договором зарахуванням. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, суди загалом погодилися з ним, окрім розміру неустойки, установивши, що обґрунтованою є неустойка в сумі 284 574,01 грн, тоді як решта нарахована безпідставно.

4.9. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних у справі рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.10. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Скаржник у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтувало неврахуванням судами попередніх інстанцій при вирішенні спору правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування положень статті 203 Господарського кодексу України, статті 601 Цивільного кодексу України та необхідності встановлення певного кола обставин, які підтверджують/спростовують безспірність вимог, які зараховуються.

Здійснивши аналіз зазначених постанов, на які послався скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд зазначає, що у цих постановах Верховного Суду положення статті 203 Господарського кодексу України, статті 601 Цивільного кодексу України застосовано судом залежно від встановлених у цих справах фактичних обставин і правовідносин, які виникли між сторонами у кожній із цих справ. При цьому висновки судів, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, у справі, в якій подано касаційну скаргу, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах, оскільки відповідне питання в кожному конкретному випадку вирішувалося судом в залежності від встановлених обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів.

Водночас необхідно зауважити, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування наведених скаржником норм права, викладені у постановах від 22.01.2021 у справі 910/11116/19, від 22.08.2018 у справі 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі 914/2326/18, що підтверджується змістом оскаржуваних судових рішень.

Відмінність результату вирішення спору у справі, що розглядається, та у справах, на які послався скаржник, зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими встановленими судами фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Ухвалюючи судові рішення у справ, в якій подано касаційну скаргу, попередні судові інстанції урахували, зокрема, положення статей 601, 602 Цивільного кодексу України, судову практику суду касаційної інстанції щодо умов зарахування зустрічних однорідних вимог, дослідили обставини справи і наявні у ній докази, надали оцінку односторонньому правочину про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог та установили фактичні обставини, за якими така умова як безспірність вимог, що зараховуються, у наведеному випадку відсутня.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам, наявним у справі, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Загалом доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені судами, фактичних обставин (зокрема встановлених судами обставин відсутності такої умови для припинення зобов`язання зарахуванням як безспірність вимог, що зараховуються) задля ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про відмову у позові. Однак, з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переоцінка доказів та встановлення по-новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду. Незгода скаржника з ухваленими судовими рішеннями у справі або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у них, не свідчить про їх незаконність.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 925/698/16).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі 916/1004/18).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі 908/1795/19).

Звідси здійснене господарськими судами попередніх інстанцій правозастосування та їх висновки, покладені в основу судового рішення у цій справі, не суперечать правовим висновкам суду касаційної інстанції у вказаних у касаційній скарзі справах.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

4.11. Щодо посилань скаржника на необґрунтованість, на його думку, відмови суду першої інстанції у відхиленні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та приєднання до матеріалів справи доказів, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що підставою для скасування судового рішення є не будь-яке порушення норм процесуального права, а лише таке, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі 910/2422/22, від 11.05.2023 у справі 921/477/20, від 27.04.2023 у справі 927/738/19, від 20.10.2022 у справі 910/1554/19, від 20.10.2022 у справі 910/9076/18, від 16.03.2021 у справі 910/18774/15, від 23.02.2021 у справі 907/62/18.

Відповідно до практики Верховного Суду суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Такі висновки викладено, зокрема, у постановах від 14.03.2023 у справі 921/174/21, від 16.12.2021 у справі 910/7103/21, від 16.05.2024 у справі 905/36/22 тощо.

Перевіривши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції в оцінці вказаного клопотання відповідача констатував ненаведення відповідачем достатньо переконливих і виключних підстав для повернення до стадії підготовчого провадження. Мотиви клопотання відповідача фактично зводяться до незгоди з наданими позивачем доказами. Такі обставини не є правовою підставою для скасування завершеної процесуальної стадії, оскільки незгода з доказами іншої сторони має вирішуватися в межах розгляду справи по суті.

Водночас суд зазначив, що відповідач під час подання відзиву на позов, письмових заперечень, мав вказати усі докази, які, на його думку, мають значення для розгляду справи і вирішення цього спору по суті. У той же час представник відповідача у підготовчих засіданнях 05.08.2025 і 10.12.2025 вважав, що всі завдання підготовчого провадження виконано і можливо закрити підготовче провадження у справі та перейти до розгляду справи по суті, що свідчить про реалізацію ним своїх процесуальних прав. Жодних інших клопотань, які могли б обґрунтовувати необхідність повернення до стадії підготовчого провадження, відповідач не подав. Поряд із цим відповідач не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права під час розгляду справи по суті, зокрема подавати клопотання про дослідження додаткових доказів, надавати пояснення, заперечення, ставити запитання іншим учасникам процесу тощо.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, надав оцінку цим процесуальним діям суду першої інстанції та установив, що місцевий господарський суд не допустив порушень норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості відмови у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та приєднання до матеріалів справи доказів зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій інстанції під час розгляду справи. Тому доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 21.06.2007 у справі "Васильєв проти України" (заява 11370/02) також зазначається, що перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох поглядів на предмет не є підставою для повторного розгляду справи.

Отже, зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень з такої підстави.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують встановленого судами у зв`язку з чим оскаржену у справі постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскарженої у справі постанови та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестнол" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 у справі 914/1649/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак