Постанова у справі № 904/6166/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 904/6166/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте"

про стягнення коштів в загальній сумі 3 241 534, 21 грн,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" (далі - позивач, ТОВ "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд", ТОВ "Естм-Буд") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" (далі - відповідач, ТОВ "Релеванте") про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025.

1.2. Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, яку судом першої інстанції прийнято до розгляду. З урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог ТОВ "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" просило суд стягнути з ТОВ "Релеванте" 3 241 534,21 грн, з яких: 2 200 000 грн заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025, 216 745, 21 грн пені та 824 789 грн безпідставно збережених грошових коштів.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025 позивач перерахував відповідачу грошові кошти, однак останній у визначений договором строк отриману поворотну фінансову допомогу не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 2 200 000 грн. Також позивач зазначав, що відповідачем порушено строки виконання грошового зобов`язання щодо повернення поворотної фінансової допомоги, що відповідно до умов договору є підставою для нарахування пені у сумі 216 745, 21 грн. Крім того, позивач вказував, що фактично перерахована відповідачу сума грошових коштів становила 3 024 789 грн, тоді як умовами договору про надання поворотної фінансової допомоги передбачено надання фінансової допомоги у розмірі 2 200 000 грн. Оскільки правова підстава для набуття відповідачем грошових коштів у сумі 824 789 грн відсутня, позивач просив стягнути зазначену суму як безпідставно збережені грошові кошти на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної інстанції та Верховного Суду

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 у справі 904/6166/25 позов ТОВ "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Релеванте" на користь ТОВ "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" 2 200 000 грн поворотної фінансової допомоги, 216 745, 21 грн пені, 824 789 грн безпідставно збережених грошових коштів та 38 898, 41 грн судового збору.

2.2. Суд дійшов висновку, що між сторонами укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025, на виконання якого позивач перерахував відповідачу грошові кошти. При цьому відповідач у встановлений договором строк поворотну фінансову допомогу не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 2 200 000 грн. Місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені у сумі 216 745, 21 грн, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення поворотної фінансової допомоги. Крім того, судом встановлено, що відповідач фактично отримав від позивача 3 024 789 грн, тоді як договором про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025 передбачено надання фінансової допомоги у розмірі 2 200 000 грн. Оскільки відповідачем не доведено наявності правової підстави для набуття та збереження грошових коштів у сумі 824 789 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Релеванте" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 у справі 904/6166/25 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі відповідач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить Суд скасувати повністю рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі 904/6166/25; ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог. Крім того, у касаційній скарзі міститься клопотання про зупинення виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 у справі 904/6166/25.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга скаржника, з урахуванням доповнень, подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 22.01.2021 у справі 910/11116/19, від 14.07.2022 у справі 910/5109/21 про те, що заперечення, незгода і навіть факт звернення до суду з позовом однієї зі сторін не мають юридичного значення для зарахування вимог та не можуть слугувати підставою визнання правочину спірним або недійсним, допоки судом не буде ухвалено судового рішення про недійсність такого одностороннього правочину;

- від 02.04.2019 у справі 918/539/18 від 23.10.2018 у справі 910/18256/17, від 22.01.2021 у справі 910/11116/19, від 14.07.2022 у справі 910/5109/21 щодо єдиної форми вираження стороною незгоди та оскарження дійсності правочину про зарахування, а саме - звернення до суду з відповідним позовом та розгляд такого позову в межах спору про визнання недійсним одностороннього правочину шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог;

- від 25.03.2025 у справі 902/521/24, від 16.09.2022 у справі 913/703/20 щодо застосування статті 1212 ЦК України та не враховано, що на момент перерахування оплати у розмірі 824 789,00 грн між сторонами був наявний чинний та діючий Договір;

- від 22.02.2022 у справі 296/8719/16-ц, від 01.11.2023 у справі 317/2213/21 щодо застосування презумпції правомірності правочину, оскільки суди, виснувавши з приводу спірності/безспірності правочину відповідача про припинення зобов`язань зарахуванням, а також з приводу відсутності підстав припинення зобов`язань сторін у справі 904/6166/25, фактично вирішили спір щодо дійсності цього правочину в межах справи 904/6166/25, внаслідок чого порушили вимоги частини третьої статті 237 ГПК України та неправильно застосували положення статті 601 ЦК України;

- від 18.03.2020 у справі 129/1033/23-ц, від 03.08.2022 у справі 910/5408/21 про те, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс;

- від 19.03.2026 у справі 916/3821/21, від 26.09.2023 у справі 910/10699/21 про застосування положень статті 236 ГПК України та про необхідність достатнього обґрунтування судами власних рішень;

- від 22.01.2021 у справі 910/11116/19, від 14.02.2024 у справі 911/94/23 щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог;

- від 12.07.2023 у справі 910/5080/21 щодо застосування статей 86 та 269 ГПК України.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі 904/6166/25 - без змін.

5.2. Позивач зазначає, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 601 ЦК України та неврахування висновків Верховного Суду є необґрунтованими та фактично зводяться до незгоди скаржника з установленими судами фактичними обставинами справи.

5.3. За твердженням позивача, висновки судів щодо відсутності підстав для припинення спірного зобов`язання шляхом зарахування є результатом оцінки доказів та встановлених обставин справи, а не наслідком неправильного застосування статті 601 ЦК України.

5.4. Позивач вказує про те, що твердження скаржника про те, що сама наявність договору виключає можливість застосування положень глави 83 ЦК України, суперечить усталеній практиці Верховного Суду, оскільки для застосування статті 1212 ЦК України вирішальним є не сам факт існування між сторонами договору, а наявність правової підстави для набуття конкретного майна або коштів.

5.5. Позивач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не розглядали питання недійсності заяви про зарахування, не встановлювали підстав її недійсності та не застосовували наслідків недійсності правочину. Предметом судового дослідження було виключно питання про те, чи настали передбачені статтею 601 ЦК України правові наслідки у вигляді припинення спірного зобов`язання.

5.6. Позивач вказує про те, що скаржник ототожнює неприйняття судами його правової позиції з її ігноруванням. Водночас стаття 236 ГПК України не покладає на суд обов`язку надавати окрему відповідь на кожен аргумент сторони, достатнім є надання відповіді на істотні для вирішення спору доводи, що судами у цій справі було зроблено.

5.7. За твердженням позивача, доводи касаційної скарги щодо не з`ясування судами обставин припинення договору, характеру платежів, порядку оплати послуг та значення актів наданих послуг фактично спрямовані на переоцінку доказів.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ТОВ "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" (позикодавець) та ТОВ "Релеванте" (позичальник) 02.04.2025 укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф.

6.2. Відповідно до умов зазначеного договору позикодавець зобов`язався надати позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник прийняти грошові кошти та повернути їх у порядку і строки, визначені договором - до 02.07.2025.

6.3. Умовами договору сторони погодили суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 200 000 грн.

6.4. На виконання умов договору 02/04-ф від 02.04.2025 ТОВ "Естм-Буд" здійснило перерахування на користь ТОВ "Релеванте" грошових коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами.

6.5. Загальна сума грошових коштів, отриманих відповідачем від позивача з посиланням на договір про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025, становила 3 024 789 грн.

6.6. У подальшому між сторонами виник спір щодо виконання відповідачем обов`язку з повернення отриманої поворотної фінансової допомоги, а також щодо правових підстав набуття відповідачем коштів у сумі 824 789 грн понад суму фінансової допомоги, визначену договором.

6.7. Судом першої інстанції встановлено, що у передбачений договором строк ТОВ "Релеванте" не повернуло ТОВ "Естм-Буд" грошові кошти у розмірі 2 200 000 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення основної заборгованості, пені та безпідставно збережених коштів.

6.8. Крім договору про надання поворотної фінансової допомоги, 22.04.2025 між сторонами було укладено договір про надання послуг технікою 22/04-1, на який відповідач посилався як на підставу виникнення зустрічних грошових вимог до позивача.

6.9. Як зазначав відповідач, на виконання договору про надання послуг технікою 22/04-1 ним було здійснено оплату грошових коштів на користь позивача, а в подальшому, у зв`язку з ненаданням частини послуг, у ТОВ "Релеванте" виникло право вимоги до ТОВ "Естм-Буд" про повернення невикористаної попередньої оплати у розмірі 15 468 975, 26 грн.

6.10. Обґрунтовуючи зазначену позицію, відповідач посилався на направлення позивачу повідомлення про припинення надання послуг за договором 22/04-1 від 22.04.2025 та виникнення у зв`язку з цим обов`язку повернути невикористану частину попередньої оплати.

6.11. Разом з тим судом першої інстанції встановлено, що належних доказів отримання позивачем відповідного повідомлення про припинення договору або припинення надання послуг матеріали справи не містять.

6.12. Крім того, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що після дати, з якою відповідач пов`язував припинення договірних відносин за договором

22/04-1 від 22.04.2025, ТОВ "Релеванте" продовжувало здійснювати платежі на користь ТОВ "Естм-Буд" із посиланням на виконання зазначеного договору.

6.13. Також суд встановив, що поведінка відповідача після направлення повідомлення про припинення договору свідчила про подальше посилання ним на чинність та виконання сторонами договору про надання послуг технікою 22/04-1.

6.14. ТОВ "Релеванте" 21.11.2025 склало заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог за вих. 2111/25-1, у якій зазначило про зарахування власної вимоги до ТОВ "Естм-Буд" у розмірі 15 468 975, 26 грн у рахунок погашення зобов`язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025 та нарахованих штрафних санкцій.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Предметом розгляду у цій справі є стягнення 3 241 534, 21 грн, з яких: 2 200 000 грн заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025, 216 745, 21 грн пені та 824 789 грн безпідставно збережених грошових коштів.

8.3. Як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, правова природа укладеного сторонами договору відповідає ознакам договору позики, оскільки за змістом статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

8.4. Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

8.5. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.6. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

8.7. Судами встановлено та не заперечується сторонами факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги. При цьому обставина отримання відповідачем коштів у межах спірних правовідносин фактично не заперечується самим відповідачем, який у своїх процесуальних документах визнає отримання від позивача грошових коштів за договором 02/04-ф від 02.04.2025.

8.8. За встановленими судами обставинами, доказів повернення відповідачем позивачу суми поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 200 000 грн у строк, визначений договором, матеріали справи не містять. Такі докази не були надані ані до суду першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду.

8.9. Відтак, судами правомірно встановлено, що відповідач порушив взяте на себе грошове зобов`язання щодо повернення поворотної фінансової допомоги у встановлений договором строк.

8.10. Пунктом 4.1 договору 02/04-ф від 02.04.2025 сторони передбачили відповідальність відповідача за несвоєчасне повернення коштів поворотної фінансової допомоги у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожен день прострочення.

8.11. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання. За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

8.12. Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

8.13. Оскільки відповідач не повернув суму поворотної фінансової допомоги у строк, передбачений договором, позивач набув право на нарахування пені за період прострочення.

8.14. Суд першої інстанції перевірив здійснений позивачем розрахунок пені та дійшов висновку про його арифметичну правильність і відповідність умовам договору. При цьому, відповідач не навів самостійного контррозрахунку пені, не зазначив конкретних арифметичних помилок у розрахунку позивача та не довів неправильності визначеного судом розміру пені.

8.15. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що ключовим аргументом, яким відповідач обґрунтовував власну позицію щодо суті заявленого позову в судах попередніх інстанцій та у цій касаційній скарзі, є твердження останнього про припинення спірного зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви від 21.11.2025 2111/25-1, а також пов`язані з цим доводи про відсутність предмета спору та необхідність закриття провадження у справі.

8.16. За твердженнями скаржника, на момент вчинення заяви про зарахування у нього існувала зустрічна грошова вимога до позивача у розмірі 15 468 975, 26 грн, яка виникла з договору про надання послуг технікою 22/04-1 від 22.04.2025, а тому всі передбачені статтею 601 ЦК України умови для зарахування були наявні.

8.17. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

8.18. За приписами статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

8.19. Таким чином, для припинення зобов`язання зарахуванням необхідною є сукупність визначених законом умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними, однорідними, такими, строк виконання яких настав, а також реально існувати на момент здійснення зарахування.

8.20. При цьому, сама по собі наявність спору між сторонами щодо існування або розміру вимоги не є безумовною та автоматичною перешкодою для зарахування.

8.21. Разом з тим наведене не означає, що будь-яка заява про зарахування автоматично припиняє зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності передбачених законом умов для такого припинення.

8.22. Здійснюючи судовий контроль за правомірністю посилання сторони на припинення зобов`язання зарахуванням, суд зобов`язаний перевірити фактичне існування зустрічної вимоги, її розмір, момент виникнення, строк виконання та інші обставини, які мають значення для застосування статті 601 Цивільного кодексу України.

8.23. Так, відповідач під час розгляду справи неодноразово зазначав про те, що після припинення виконання договору у позивача виник обов`язок повернути невикористану попередню оплату в сумі 15 468 975,26 грн, яка в подальшому і була заявлена до зарахування.

8.24. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, підставою виникнення зазначеної вимоги ТОВ "Релеванте" вважає договір про надання послуг технікою 22/04-1 від 22.04.2025 та обставини, пов`язані з нібито припиненням надання послуг за цим договором.

8.25. Саме на відповідача як на особу, яка посилається на припинення спірного зобов`язання, покладається обов`язок доведення всіх обставин, необхідних для застосування статті 601 Цивільного кодексу України.

8.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, відповідачем не надано доказів для належного підтвердження того, що договір про надання послуг технікою 22/04-1 був припинений у спосіб та порядку, на які посилається відповідач.

8.27. Судами встановлено, що докази належного вручення позивачу повідомлення про припинення договору або припинення надання послуг відсутні.

8.28. Окрім того, судами встановлено, що після дати, з якою відповідач пов`язує припинення відповідних договірних відносин, останній продовжував здійснювати платежі з посиланням на договір 22/04-1 від 22.04.2025.

8.29. Крім того, судами встановлено, що для встановлення наявності у відповідача права вимоги у сумі 15 468 975, 26 грн необхідним є дослідження значного кола фактичних обставин, зокрема щодо обсягу фактично наданих послуг, вартості таких послуг, розміру освоєної попередньої оплати, наявності або відсутності підстав для повернення відповідних коштів, а також моменту виникнення такого права вимоги.

8.30. При цьому, судами встановлено відсутність у матеріалах справи належних та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували існування саме у такому розмірі зустрічної грошової вимоги відповідача до позивача на дату вчинення заяви про зарахування.

8.31. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, фактично доводи відповідача щодо наявності права вимоги на 15 468 975, 26 грн ґрунтуються на власному тлумаченні правових наслідків виконання договору 22/04-1 та не підтверджені належним комплексом доказів, які б дозволяли суду дійти однозначного висновку про виникнення та настання строку виконання відповідного зобов`язання позивача.

8.32. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами існування на момент подання заяви від 21.11.2025 2111/25-1 зустрічної грошової вимоги до позивача у заявленому розмірі та з настанням строку її виконання.

8.33. У той же час, відсутність належного підтвердження самої зустрічної вимоги виключає можливість висновку про припинення спірного зобов`язання шляхом зарахування незалежно від того, чи погоджується інша сторона із таким зарахуванням.

8.34. За наведених підстав, суди також дійшли висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

8.35. Оскільки відповідач не довів факту припинення спірного зобов`язання, підстави вважати відсутнім предмет спору у суду були відсутні як під час постановлення ухвали від 25.03.2026, так і під час ухвалення рішення по суті спору.

8.36. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України , за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах , викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.37. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.38. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.39. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.40. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин (див. пункти 24, 25, 26, 31, 32, 39).

8.41. Скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, що містяться в постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.

8.42. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.01.2021 у справі 910/11116/19, від 14.07.2022 у справі 910/5109/21 про те, що заперечення, незгода і навіть факт звернення до суду з позовом однієї зі сторін не мають юридичного значення для зарахування вимог та не можуть слугувати підставою визнання правочину спірним або недійсним, допоки судом не буде ухвалено судового рішення про недійсність такого одностороннього правочину; від 02.04.2019 у справі 918/539/18 від 23.10.2018 у справі 910/18256/17, від 22.01.2021 у справі 910/11116/19, від 14.07.2022 у справі 910/5109/21 щодо єдиної форми вираження стороною незгоди та оскарження дійсності правочину про зарахування, а саме - звернення до суду з відповідним позовом та розгляд такого позову в межах спору про визнання недійсним одностороннього правочину шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог; від 22.01.2021 у справі 910/11116/19, від 14.02.2024 у справі 911/94/23 щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

8.43. Так, у вказаних постановах у справах 910/11116/19, 910/5109/21,

918/539/18, 910/18256/17, 911/94/23 Верховним Судом викладено загальні висновки щодо застосування положень статті 601 ЦК України, зокрема про те, що:

- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги;

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;

- саме поняття "кредитор" та суб`єктний склад у правовідносинах зарахування (кредитор/боржник) обумовлює необхідність встановлення судами і відповідно доведення кредитором наявності безумовного (безспірного) зустрічного зобов`язання особи, яку вона вважає боржником, вчинити на користь такої сторони певну дію.

8.44. Натомість у цій справі 904/6166/25 судами встановлено, що:

- відповідачем не надано доказів для належного підтвердження того, що договір про надання послуг технікою 22/04-1 був припинений у спосіб та порядку, на які посилається відповідач;

- докази належного вручення позивачу повідомлення про припинення договору або припинення надання послуг відсутні;

- після дати, з якою відповідач пов`язує припинення відповідних договірних відносин, останній продовжував здійснювати платежі з посиланням на договір

22/04-1 від 22.04.2025;

- відсутність у матеріалах справи належних та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували існування саме у такому розмірі зустрічної грошової вимоги відповідача до позивача на дату вчинення заяви про зарахування;

- відповідач не довів належними та допустимими доказами існування на момент подання заяви від 21.11.2025 2111/25-1 зустрічної грошової вимоги до позивача у заявленому розмірі та з настанням строку її виконання.

8.45. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.46. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.47. Застосування вказаних висновків не залежить від категорії чи предмету спорів, що розглядаються судами, натомість можливість їх застосування перебуває у системному зв`язку із наданою судами кваліфікацією спірних правовідносин, оскільки стосуються досліджених судами доказів та встановлених обставин справи та формують принципи правозастосування у конкретній справі щодо наявності / відсутності підстав для того, щоб вважати зобов`язання між сторонами припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

8.48. Враховуючи викладене вище, Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у наведених постановах, оскільки висновки судів попередніх інстанцій останнім не суперечать та сформовані враховуючи зміст спірних правовідносин, оскільки суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

8.49. Доводи скаржника також в цьому випадку стосуються досліджених судами доказів та встановлених обставин справи, які визначають суть спірних правовідносин та формують принципи правозастосування у конкретній справі, до переоцінки яких (доказів) в силу положень статті 300 ГПК України Верховний Суд не може вдаватися.

8.50. При цьому, Суд вважає за необхідне зазначити про відсутність в цьому випадку порушеного права скаржника з огляду на те, що останній не позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом про стягнення з ТОВ "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" грошових коштів за договором 22/04-1 від 22.04.2025, за наявності на те правових підстав, передбачених чинним законодавством.

8.51. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.02.2022 у справі 296/8719/16-ц, від 01.11.2023 у справі 317/2213/21 щодо застосування презумпції правомірності правочину, колегія суддів зазначає наступне.

8.52. Так, у вказаних постановах у справах 296/8719/16-ц, 317/2213/21 Верховним Судом викладено загальні висновки про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

8.53. Предметом розгляду у цій справі не є питання дійсності чи недійсності заяви про припинення зобов`язання зарахуванням від 21.11.2025 2111/25-1.

8.54. При цьому, з огляду на доводи сторін, суди в цьому випадку, враховуючи положення чинного процесуального закону, були зобов`язані перевірити не лише факт існування відповідної заяви, а й наявність усіх передбачених статтею 601 ЦК України умов, необхідних для припинення зобов`язання.

8.55. Водночас, суди попередніх інстанцій не вирішували питання дійсності чи недійсності заяви про зарахування, не визнавали її недійсною та не спростовували презумпцію правомірності правочину.

8.56. Натомість суди дослідили, чи настали передбачені законом правові наслідки такого правочину, що повністю відповідає предмету спору та завданню судового розгляду.

8.57. При цьому, суди не виходили за межі позовних вимог та не вирішували питання, які не були предметом спору між сторонами, оскільки перевірка доводів відповідача про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог безпосередньо пов`язана із встановленням наявності чи відсутності боргу, який є предметом заявленого позову, а тому належить до предмета доказування у цій справі.

8.58. Враховуючи викладене вище, Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у наведених постановах, оскільки висновки судів попередніх інстанцій останнім не суперечать та сформовані враховуючи зміст спірних правовідносин, оскільки суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності та враховуючи межі розгляду та вимоги процесуального закону щодо надання оцінки доводам сторін.

8.59. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.03.2025 у справі 902/521/24, від 16.09.2022 у справі 913/703/20 щодо застосування статті 1212 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

8.60. У справі 902/521/24 предметом розгляду був позов Квартирно-експлуатаційний відділ міста Вінниця про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальтернатива" 2 072 205 грн. Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням Відповідачем вимог законодавства щодо врахування середньозважених регульованих державою тарифів на теплову енергію (їх зміни) під час виконання зобов`язань з постачання теплової енергії Військовій частині, виробленої на власних альтернативних джерелах, за договорами про закупівлю теплової енергії від 24.09.2020 1548, від 15.02.2021 1619 та від 16.12.2021 1619/2. Унаслідок цього, за доводами позивача, відповідач безпідставно отримав за надані послуги 2 072 205,12 грн.

8.60.1. У вказаній справі Верховний Суд звернув увагу на те, що потрібно розрізняти випадки, коли 1) особа намагається повернути кошти, оскільки була проведена повна оплата за договором, проте поставка товару здійснена не в повному обсязі ; 2) коли поставка товару здійснена в передбаченому договором обсязі, але оплата товару відбулася в більшому розмірі, ніж це передбачено договором, і особа намагається повернути суму переплати. У першому випадку застосуванню підлягають положення статті 670 ЦК України, оскільки були порушені умови договору щодо кількості товару. У другому випадку застосуванню підлягають положення статті 1212 ЦК України, оскільки така переплата була здійснена не відповідно до умов договору.

8.61. У справі 913/703/20 предметом розгляду був позов Департаменту житлово-комунального господарства Луганської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельний Альянс" про стягнення 7 726 556,62 грн, та зустрічний позов про стягнення 807 039,98 грн. Первісний позов був обґрунтований, зокрема, тим, що на виконання умов Договору Департамент перерахував ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" аванс, проте товариство роботи за Договором у повному обсязі не виконало, невикористану суму авансу Департаменту не повернуло; 31.08.2020 Договір припинився, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача безпідставно набуте майно (грошові кошти), а також нараховані 3% річних та інфляційні втрати. Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що Департамент всупереч вимогам п.4.4 Договору та статті 882 ЦК України не приступив до прийняття виконаної частини робіт за Договором, акт виконаних робіт КБ-2в 2 за березень 2020 на суму 2 266 671,13 грн (в т.ч. аванс, що виключається - 1 459 631,15 грн) не підписав та не сплатив 807 039,98 грн.

8.61.1. У вказаній справі Верховний Суд зазначив про те, що суди попередніх інстанцій, посилаючись на статтю 1212 ЦК України та п.4.2 Договору, дійшли висновку про необхідність повернення ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" Департаменту відповідної суми авансу. Верховний Суд погодився з висновком по суті, однак не погодився з мотивуванням, наведеним судами. Верховний Суд зазначив, що договір передбачає обов`язок повернення авансу у разі невикористання протягом трьох місяців. При цьому, враховуючи, що сторони укладали договір відповідно до вимог законодавства про закупівлі, така вимога щодо повернення авансу є імперативною , від якої сторони не могли відступити. Відтак, за висновком Суду, у ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" виник обов`язок щодо повернення невикористаної частини авансу, отриманого від Департаменту за Договором .

8.62. Натомість, у справі 904/6166/25 відповідач вказував, що кошти в сумі 824 789 грн були перераховані позивачем на підставі чинного договору про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025, а тому, на його думку, суд неправомірно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

8.63. Судами у цій справі встановлено, що договором про надання поворотної фінансової допомоги 02/04-ф від 02.04.2025 сторони погодили суму фінансової допомоги у розмірі 2 200 000 грн. Водночас із матеріалів справи вбачається та фактично визнається самим відповідачем, що загальна сума коштів, отриманих ним від позивача з посиланням на зазначений договір, становила 3 024 789 грн.

8.64. Таким чином, судами встановлено, що сума коштів, фактично отриманих відповідачем, перевищує погоджений сторонами розмір поворотної фінансової допомоги на 824 789 грн.

8.65. При цьому, за встановленими судами обставинами, будь-яких доказів внесення змін до договору 02/04-ф від 02.04.2025 щодо збільшення розміру фінансової допомоги або існування іншої самостійної правової підстави для отримання відповідачем додаткових 824 789 грн матеріали справи не містять. Більше того, відповідач, заперечуючи проти позову, не навів послідовного та належно підтвердженого обґрунтування правової природи зазначених коштів і не довів наявності окремої договірної чи іншої законної підстави для їх набуття та подальшого збереження.

8.66. Отже, проаналізувавши судові рішення у справах 902/521/24, 913/703/20 на неврахування яких вказує скаржник у касаційній скарзі, Суд зазначає, що правові висновки у вказаних справах, викладено у справах з іншим обґрунтуванням позовних вимог, суб`єктним складом та за інших обставин справи встановлених судами, зокрема щодо умов договірних правовідносин між сторонами, що відповідно вплинуло на правозастосування.

8.67. З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій наведених скаржником правових висновків Верховного Суду.

8.68. Натомість, встановлені судами у цій справі обставини, свідчать про неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у справах наведених скаржником.

8.69. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі 129/1033/23-ц, від 03.08.2022 у справі 910/5408/21 про те, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс; від 19.03.2026 у справі 916/3821/21, від 26.09.2023 у справі 910/10699/21 про застосування положень статті 236 ГПК України та про необхідність достатнього обґрунтування судами власних рішень; від 12.07.2023 у справі 910/5080/21 щодо застосування статей 86 та 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

8.70. Правові висновки у зазначених скаржником справах щодо застосування статей 86, 236, 269 ГПК України, є загальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від встановлених у справі обставин, оцінки дій та процесуальної поведінки учасників справи, які в свою чергу впливають на кваліфікацію спірних правовідносин у процесуальному аспекті.

8.71. При цьому, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

8.72. Так у вказаних справах 129/1033/23-ц, 910/5408/21, 916/3821/21,

910/10699/21, 910/5080/21 не було встановлено фактичних обставин, схожих до обставин, встановлених судами у справі 904/6166/25, зокрема щодо:

- відсутності у матеріалах справи належних та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували існування саме у такому розмірі зустрічної грошової вимоги відповідача до позивача на дату вчинення заяви про зарахування;

- відсутності належних та допустимих доказів існування на момент подання заяви від 21.11.2025 2111/25-1 зустрічної грошової вимоги до позивача у заявленому розмірі та з настанням строку її виконання;

- перевищення погодженого сторонами розміру поворотної фінансової допомоги, оскільки сума коштів, фактично отриманих відповідачем, більша на 824 789 грн за договірну.

8.73. Відтак, висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та процесуальної поведінки сторін, оцінюючи їх у сукупності.

8.74. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди надали всебічну оцінку обставинам, які склалися щодо спірних питань.

8.75. Ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.76. Наведеним спростовуються доводи скаржника.

8.77. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.

8.78. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.79. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.80. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.81. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.82. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.83. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу у цій справі необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі 904/6166/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі 904/6166/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова