Постанова у справі № 240/24118/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Київ

справа 240/24118/25

адміністративне провадження К/990/3062/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Кашпур О.В.,

перевіривши касаційну скаргу адвокатки Єрьоміної Вікторії Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року (суддя Окис Т. О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року (головуючий суддя Капустинський М. М., судді: Сапальова Т. В., Шидловський В. Б.) у справі 240/24118/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 30 вересня по 05 листопада 2022 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, у якому проводяться такі виплати, та зобов`язання вчинити відповідні дії.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року визнано неповажними наведені підстави для поновлення строку та у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Надано позивачу строк для усунення недоліків 10 (десять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснено, що в разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.

3. Суд першої інстанції зазначив, що після переведення до нового місця несення військової служби 05 листопада 2022 року позивач лише у вересні 2024 року подав запит до відповідача про виплату спірних сум, а з позовом звернувся тільки у жовтні 2025 року. Тобто, через майже 10 місяців після переведення позивач почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати належного йому грошового забезпечення. До вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище інформації щодо виплаченого грошового забезпечення. При цьому позивач не зазначає будь-яких причин, що перешкоджали йому вчинити такі дії. Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку. Отже, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

4. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 жовтня 2025 року визнав неповажними наведені підстави для поновлення строку та у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовив.

Продовжив позивачу строк для усунення визначених в ухвалі суду від 20 жовтня 2025 року недоліків на п`ять днів з дати отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснив, що в разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.

5. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії повернуто особі, яка її подала.

6. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 у вказаній частині особі, яка її подала, Житомирський окружний адміністративний суд указав, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, розмір якого щомісяця відомий особі, що його отримує. Отримуючи таке забезпечення у неналежному, на думку особи, розмірі, вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не наслідком об`єктивно існуючих обставин, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.

7. Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку.

8. Отже, Житомирський окружний адміністративний суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для повернення позовної заяви позивачеві.

9. Залишаючи без змін ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки позовна заява в частині позовних вимог подана з пропуском строку звернення до суду, при цьому позивачем не наведено доводів та їх документального підтвердження, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом у відповідній частині за захистом порушеного права протягом установленого законом строку, то наявні правові підстави, передбачені частиною другою статті 123 КАС України, для повернення позовної заяви позивачеві.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

10. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, адвокатка Єрьоміна В. А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що повернення позовної заяви на підставі начебто формального пропуску строку, без врахування реальної дати отримання інформації про порушення, є непропорційним обмеженням права позивача на доступ до суду. Це суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці ЄСПЛ, зокрема у справі Скорик проти України (заява 29806/20), де суд наголосив, що право на справедливий суд не може нівелюватися формалізмом.

11. Скаржниця також послалась на те, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваної постанови не взяв до уваги позицію Великої палати Конституційного Суду України, яка 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

12. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи

13. У відзиві на касаційну скаргу військова частина НОМЕР_1 указала, що, ознайомившись з касаційними вимогами вважає, що вони не підлягають задоволенню. Водночас суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позовна заява в частині позовних вимог подана з пропуском строку звернення до суду.

14. У зв`язку з викладеним військова частина НОМЕР_1 просить відмовити в задоволенні касаційних вимог в повному обсязі, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги

15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою адвокатки Єрьоміної В. А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі 240/24118/25 та витребував цю справу із Житомирського окружного адміністративного суду.

16. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу 240/24118/25 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2026 року (у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Желєзного І.В. у цій справі) для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів: Білак М.В., Кашпур О.В.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

18. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.

19. Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправними, на думку позивача, діями військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 30 вересня по 05 листопада 2022 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, у якому проводяться такі виплати, та зобов`язання вчинити відповідні дії.

20. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

21. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

22. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

23. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

24. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

25. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

26. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

27. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

28. За висновком судів попередніх інстанцій, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року 2352-IX).

29. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

30. У зазначеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

31. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року 1-зп, від 09 лютого 1999 року 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

32. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону 2352-IX).

33. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивача не було звільнено з військової служби.

34. Так, як указав суд першої інстанції в ухвалі від 20 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, після переведення до нового місця несення військової служби 05 листопада 2022 року позивач лише у вересні 2024 року подав запит до відповідача про виплату спірних сум, а з позовом звернувся тільки у жовтні 2025 року.

35. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, варто наголосити, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

36. Водночас Рішенням Конституційного Суду України 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

37. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

38. У випадку ж, який склався у цій справі, як зазначив Житомирський окружний адміністративний суд в ухвалі від 20 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, позивач був переведений до нового місця несення військової служби, тобто не був звільнений з військової служби.

39. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

40. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу, який продовжував проходити військову службу, ґрунтується на неповно з`ясованих обставинах та є передчасним.

41. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви у відповідній частині особі, яка її подала.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

43. Оскільки суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 позивачу, оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвокатки Єрьоміної Вікторії Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

2. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року скасувати, а справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

О. В. Кашпур