Постанова у справі № 440/13808/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 р. Справа 440/13808/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, м. Полтава, повний текст складено 28.11.25 у справі 440/13808/24

за позовом Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської областів інтересах держави

до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави (далі за текстом також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі за текстом також відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області щодо невзяття на облік безхазяйного майна, а саме: протирадіаційного укриття 60410, просп. Свободи 4, м. Кременчук, Кременчуцького району;

- зобов`язати Кременчуцьку міську раду Кременчуцького району Полтавської області вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне майно шляхом звернення із заявою про взяття на облік до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та розміщення оголошення про взяття безхазяйного нерухомого майна на облік у друкованих засобах масової інформації.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області щодо невзяття на облік безхазяйного майна, а саме, сховища 60410 за адресою: м. Кременчук, просп. Свободи.

Зобов`язано Кременчуцьку міську раду Кременчуцького району Полтавської області вчинити дії, спрямовані на взяття на облік безхазяйного майна шляхом: проведення технічної інвентаризації сховища 60410 за адресою: м. Кременчук, просп. Свободи, 4, у встановленому законодавством порядку з внесенням відомостей до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та присвоєнням цьому об`єкту відповідного ідентифікатора в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва як на об`єкт нерухомого майна; звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйного майна захисної споруди цивільного захисту, сховища 60410 за адресою: м. Кременчук, просп. Свободи, 4; розміщення оголошення про взяття безхазяйної нерухомої речі захисної споруди цивільного захисту, сховища 60410 за адресою: м. Кременчук, просп. Свободи, 4 на облік у друкованих засобах масової інформації.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, із посиланням на обставини справи та висновки Верховного Суду у зазначеній категорії справ, зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не надав оцінки доводам Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, що прокурором при подачі відповідного позову не визначено профільного органу державної влади чи органи місцевого самоврядування, які повинні самостійно звертатися до суду та чиї права порушено саме бездіяльністю відповідача. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України. Так, протирадіаційне укриття (ПРУ) 60410, розташоване за адресою: м. Кременчук, проспект Свободи, 4, (фактична адреса розташування м. Кременчук, проспект Свободи 4-Г), загальною площею 135,7 кв.м є вбудованим та проходить по обліку як державна захисна споруда цивільного захисту за ПрАТ Кременчуцький завод дорожніх машин . Технічна документація ПРУ зберігається на заводі, згідно з інформацією в даній обліковій картці, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не досліджувалось, та вказані документи на протирадіаційну споруду (облікова картка та паспорт споруди наявні в матеріалах справи) не взяті до уваги. Із посиланням на рішення Конституційного суду України від 03.12.2025 у справі 6-р(ІІ)/2025, відповідач зауважує, що відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що її в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено як один із випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, за своєю суттю є фактом, що підлягає доведенню прокурором і встановленню судом, та не створює дискреції, межі якої не визначені приписами права. Враховуючи вищезазначене, прокурором при подачі відповідного позову не визначено профільного органу державної влади чи органи місцевого самоврядування, які повинні самостійно звертатися до суду та чиї права порушено саме бездіяльністю Кременчуцької міської ради, та відсутні докази щодо бездіяльності саме Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області. Також судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не застосовано до спірних правовідносин норми Кодексу цивільного захисту України та не зазначено, чим саме передбачено обов`язок Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області розпоряджатися майном державної власності зі спеціальним статусом, яке обліковується за ПрАТ Кременчуцький завод дорожніх машин . На теперішній час балансоутримувачем спірної захисної споруди згідно облікових даних є ПрАТ Кременчуцький завод дорожніх машин , яка знаходиться на земельній ділянці приватної власності на території заводоуправління (в підвальному приміщення), що увійшло до об`єкту приватизації та на сьогодні належить ПрАТ Кременчуцький завод дорожніх машин . Відповідно до положень ст. 7 Закону України Про управління об`єктами державної власності саме Фонд державного майна України виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна та приймає рішення про передачу до статутного капіталу господарських організацій об`єктів державної власності, а також забезпечує в межах повноважень функціонування єдиної державної інформаційної системи обліку, зберігання та оцінки майна, що реалізується за рішенням органів виконавчої влади. Також саме Фонд державного майна України приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі, здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного. Враховуючи викладене, у Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, яка є органом місцевого самоврядування і має право розпоряджатися лише комунальною власністю, відсутні повноваження, а значить і обов`язки щодо прийняття відповідних рішень щодо подальшого розпорядження об`єктами цивільного захисту державної власності. Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки вищезазначеним доводам відповідача. Також, головним, на думку відповідача, доводом є те, що прокуратурою до матеріалів справи не надано належних та достатніх доказів щодо безхазяйності спірного сховища. Отже, на теперішній час підстав для передачі спірного протирадіаційного укриття до комунальної власності немає, є протиправним та недоцільним, оскільки цей об`єкт знаходиться на території приватного підприємства. Допуск до вказаного об`єкта обмежено власником нерухомого майна. Крім того, пунктом 13 Порядку 138 встановлено, що у разі приватизації державного підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів та укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд. Вказаним органом є Фонд державного майна України.

За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до відомостей в паспорті сховища 60410 та облікової картки протирадіаційного укриття від 07.08.2006 протирадіаційне укриття здано в експлуатацію в 1960 році, місткість - 270 осіб, загальна площа 135,7 кв.м., належить ВАТ "Кредмаш" /а.с. 31-33/.

Згідно з актом оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційне укриття 60410 від 20.02.2024 бансоутримувачем є ПрАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" і розташоване на території даного підприємства /а.с. 72-75/.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Кременчук, проспект Свободи, 4-Г, не зареєстровано право власності на об`єкт цивільного захисту протирадіаційне укриття 60410. Земельна ділянка з кадастровим номером 5310436500:09:001:0490 за адресою м. Кременчук, просп. Свободи 4 є власністю територіальної громади м. Кременчука та перебуває в оренді ПрАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин"/а.с.76-83/.

У листі Фондом державноrо майна України 10-33-12731 від 09.05.2024 наведено, що матеріали справи з приватизації ВАТ "Кременчуцькі дорожні машини" не дають змогу ідентифікувати споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття 60410 за адресою: м. Кременчук просп. Свободи 4. Також Фонд державного майна України повідомив, що в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності, серед майна, яке не увійшло до статутного капіталу та перебувало на балансі ПрАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин", значаться захисні споруди цивільного захисту: 60464 та 60471, які передані до сфери управління Кременчуцької районної державної адміністрації /а.с.49/.

Кременчуцькою окружною прокуратурою скеровано лист 52-9751 вих-24 від 28.06.2024 до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району щодо безхазяйного нерухомого майна - споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття 60410 /а.с.17-18/.

У відповіді 01-36/12524 від 02.08.2024 відповідачем зазначено, що департаментом у межах своїх повноважень вживаються заходи контролю за готовністю захисної споруди цивільного захисту до використання за призначенням. Зокрема, департамент бере участь в роботі комісії з проведення перевірок (обстежень) стану готовності протирадіаційного укриття 60410, розташованого по проспекту Свободи 4, в м. Кременчуці Полтавської області. Зазначено, що передавати протирадіаційне укриття 60410 до комунальної власності є недоцільним, оскільки цей об`єкт знаходиться на території підприємства ПрАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин"/19-24/.

Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме Кременчуцька міська рада є уповноваженим органом для вжиття заходів щодо взяття на баланс безхазяйної споруди цивільного захисту на території громади шляхом звернення з заявою до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, для взяття безхазяйної нерухомої речі на облік.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 1932-XII (далі - Закон 1932-XII) оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Відповідно до статті 3 Закону 1932-XII підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення готовності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту об`єктів критичної інфраструктури до виконання завдань цивільного захисту в особливий період, зокрема у воєнний час, з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права.

Статтею 4 Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 5403-VI (далі - КЦЗ України) визначено, що цивільним захистом є комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.

За визначенням у пункті 14 частини першої статті 2 КЦЗ України захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 32 КЦЗ України до захисних споруд цивільного захисту належить протирадіаційне укриття - це негерметична споруда, в якій створені умови для перебування людей та їх захисту протягом певного часу (не менше 48 годин) шляхом зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників, які можуть виникнути внаслідок надзвичайної ситуації, та іонізуючого опромінення у разі радіаційної аварії і радіоактивного забруднення місцевості та непрямої дії звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів.

Згідно з частиною восьмою статті 32 КЦЗ України утримання об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об`єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел.

Згідно з пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об`єктів до складу та виключення таких об`єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 138 (далі - Порядок 138, у редакції, чинній на час звернення з позовом), утримання об`єктів фонду захисних споруд - комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності об`єктів фонду захисних споруд до використання за призначенням.

Пунктом 9 Порядку 138 передбачено, що утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами.

Пунктом 3 Порядку 138 також встановлено, що балансоутримувачі - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають об`єкти фонду захисних споруд (у тому числі ті, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).

Згідно з пунктом 11 Порядку 138 балансоутримувач забезпечує утримання об`єктів фонду захисних споруд у стані, необхідному для приведення у готовність до використання за призначенням відповідно до вимог щодо утримання, облаштування та експлуатації об`єктів фонду захисних споруд, крім об`єктів, що мають перебувати в постійній готовності.

Відповідно до пункту 26 частини другої статті 19 КЦЗ України до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі 904/9685/13 судом зроблено правовий висновок про те, що на орган місцевого самоврядування у випадку ліквідації суб`єкта господарювання, на балансі якого перебували захисні споруд цивільного захисту населення, а також за наявності безхазяйних захисних споруд, покладено прямий обов`язок щодо прийняття рішення про подальше використання таких захисних споруд цивільного захисту, у тому числі взяття їх на баланс та передачу у комунальну власність.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частинами третьою, п`ятою статті 16 Закону 280/97-ВР визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону 280 визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно.

Підставою набуття права комунальної власності є передача майна комунальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування, та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад, передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 329 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

З вищевикладених норм слідує, що сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Отже, відповідачу у справі, органу місцевого самоврядування, чинним законодавством України надані повноваження щодо вирішення питання використання безхазяйних захисних споруд.

Поняття безхазяйного майна визначене частиною першою статті 335 Цивільного кодексу України, відповідно до якої безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

У постанові від 21.06.2024 у справі 420/19870/21 Верховний Суд дійшов таких висновків про застосування статті 355 Цивільного кодексу України у питанні взяття на облік безхазяйних нерухомих речей:

(1) безхазяйною нерухомою річчю є нерухоме майно, яке відповідає двом умовам: - відомості про це майно відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; - власник цього майна невідомий органу місцевого самоврядування, на території якого воно розміщене;

(2) орган місцевого самоврядування, на території якого розміщено безхазяйну нерухому річ, зобов`язаний звернутися із заявою до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, для взяття безхазяйної нерухомої речі на облік.

Відповідно до частини другої статті 335 Цивільного кодексу України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Оскільки частина друга статті 355 Цивільного кодексу України сформульовано імперативно, звернення з відповідною заявою є обов`язком, а не правом органу місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначається необхідність державної реєстрації споруд, а також їх окремих частин.

Так, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Статтею 2 зазначеного Закону встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

У розумінні пункту 3 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" орган місцевого самоврядування є заявником реєстрації речових прав у разі взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Частиною чотирнадцятою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що взяття на облік безхазяйного нерухомого майна проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 82, 84, 85 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 1127 (далі - Порядок 1127), взяття на облік безхазяйного нерухомого майна здійснюється за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса в установленому для державної реєстрації прав порядку з урахуванням особливостей, визначених пунктами 83-88 цього Порядку.

За результатом розгляду заяви, а також за наявності відомостей про технічні характеристики відповідного безхазяйного нерухомого майна, отриманих з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, державний реєстратор приймає рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або рішення щодо відмови у взятті на такий облік.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості.

Таким чином процедура, передбачена статтею 335 Цивільного кодексу України, складається з декількох послідовних етапів, у зв`язку з чим для визнання судом безхазяйної нерухомої речі комунальною власністю орган місцевого самоврядування, на території якого розміщено відповідне майно, зобов`язаний:

1) у порядку, визначеному частиною чотирнадцятою статті 18 Закону та Порядком 1127, подати до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, заяву про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік;

2) після взяття нерухомої безхазяйної речі на облік та внесення відповідних даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно забезпечити публікування в друкованих засобах масової інформації оголошення про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік;

3) після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі звернутися до суду з належно оформленою заявою про визнання безхазяйної нерухомої речі комунальною власністю.

Зазначені етапи реалізації цих повноважень органом місцевого самоврядування вказують на те, що заява про визнання безхазяйної нерухомої речі комунальною власністю подається в порядку окремого провадження за правилами статті 333 Цивільного кодексу України тільки в разі, якщо цей об`єкт вже перебуває на обліку як безхазяйне майно й оголошення про зазначені обставини опубліковано в друкованому засобі масової інформації не менше року тому.

Отже, саме Кременчуцька міська рада є уповноваженим органом для вжиття заходів щодо взяття на баланс безхазяйної споруди цивільного захисту на території громади шляхом звернення з заявою до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, для взяття безхазяйної нерухомої речі на облік.

Споруда цивільного захисту сховище 60410, що знаходиться по проспекту Свободи, 4, м. Кременчук, Полтавська область є безхазяйним, оскільки перебування його у власності не підтверджено сторонами у справі й відомості про право власності та інші речові права на нього у Реєстрах відсутні.

Як установлено в ході розгляду справи, відповідач не звертався до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а саме: вищенаведеної споруди цивільного захисту. Безпідставне зволікання відповідача у питання взяття на облік укриття як безхазяйного майна може призвести до його нецільового використання, руйнування, що прямо порушує інтереси держави.

З огляду на викладене, з метою уникнення загрози заподіяння шкоди інтересам держави у сфері запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з неналежним утриманням захисної споруди цивільного захисту та готовності її до використання за призначенням, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що саме Кременчуцька міська рада зобов`язана вживати дії, спрямовані на визначення правового статусу протирадіаційного укриття.

У контексті правового режиму воєнного стану, введеного із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента 64/2022, неоформленість правового режиму захисної споруди створює умови для безтитульного володіння та становить загрозу для життя і здоров`я людей у разі необхідності використання сховища за призначенням.

При цьому обов`язок органу місцевого самоврядування, передбачений частиною другою статті 335 ЦК України, є триваючим і зберігається до моменту взяття нерухомості на облік або встановлення її власника, а його невиконання спричиняє правову невизначеність статусу захисної споруди, що в умовах воєнного стану посилює зазначену загрозу безпеці населення.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.05.2026 у справі 160/29737/24.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що сховище 60410 перебуває на балансі ПрАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" і проходить по обліку як державна захисна споруда цивільного захисту, оскільки зазначення певної особи як балансоутримувача в облікових документах Департаменту громадського порядку і цивільного захисту Кременчуцької міської ради чи у загальнодержавному електронному обліку захисних споруд цивільного захисту не може бути ототожнене із встановленням власника нерухомої речі у розумінні статті 335 ЦК України або з підтвердженням наявності у такої особи речового права на це майно. Це ж стосується формального посилання на державну форму власності без ідентифікації конкретного власника та органу управління, що не виключає кваліфікації майна як такого, власник якого є невідомим у розумінні статті 335 ЦК України.

Окрім того, незалежно від внутрішнього розподілу повноважень між структурними підрозділами та/або комунальними підприємствами, обов`язок звернення із заявою про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік відповідно до частини другої статті 335 ЦК України покладено саме на орган місцевого самоврядування, на території якого розміщено безхазяйну нерухому річ, тобто на Кремечуцьку міську раду.

Не приймаються до уваги і посилання відповідача на Кодекс цивільного захисту України та Закон України Про оборону , оскільки при розгляді цієї справи встановлено, що спірне майно ПРУ 60410 не має власника та є базхазяйним.

Доводи відповідача про приватизаційну справу також є безпідставними, оскільки як слідує з матеріалів справи, спірне сховище 60410 не увійшло в приватизацію та на обліку в ПрАТ Кременчуцький завод дорожніх машин не перебуває.

Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що позов прокурора містить вимоги про передачу майна в комунальну власність, і така вимога є протиправною та недоцільною, адже воно перебуває у приватній власності, оскільки в даному випадку позовні вимоги прокурора спрямовані на розшук власника протирадіаційного укриття 60410, яке на даний час носить ознаки безхазяйного.

У постанові від 16 березня 2023 року у справі 400/4409/21 Верховний Суд дійшов висновку, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, спрямоване на захист суспільних інтересів, унаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства. Такий підхід не може бути застосований у цій справі для уникнення Кременчуцькою міською радою обов`язку, передбаченого частиною другою статті 335 ЦК України.

За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому у справі, що розглядається, позивачем є заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури, який діє у порядку, передбаченому статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року 1697-VII Про прокуратуру (далі Закон 1697-VII) та статтею 53 КАС України.

Ураховуючи, що зверненню прокурора до суду у цій справі передувало листування з Кременчуцькою міською радою щодо необхідності вжиття заходів для взяття сховища 60410 на облік як безхазяйного нерухомого майна, зокрема, лист прокуратури за 52-9751 вих-24 від 28.06.2024 та відповідь Кремечуцької міської ради за 01-36/12524 від 02.08.2024 про відмову у вжитті таких заходів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор підтвердив наявність, передбачених частиною третьою статті 23 Закону 1697-VII підстав для представництва інтересів держави та у зв`язку з чим набув статусу самостійного позивача в порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 53 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.05.2026 у справі 160/29737/24.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на рішення Конституційний Суд України від 3 грудня 2025 року 6-р(ІІ)/2025, яким визнано такими, що не відповідають Конституції окремі приписи ст. 23 Закона України Про прокуратуру , колегія суддів зауважує, що вказане рішення стосується саме представлення інтересів органів державної влади та органів місцевого самоврядування та не відноситься до позовних заяв, де прокурор виступає самостійним позивачем, як у цій справі.

Окрім того, вказане рішення не має зворотної дії в часі та набирає законної сили з 01.01.2027, тому дане Рішення Конституційного суду України не може бути застосовано у спірних правовідносинах.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.06.2025 у справі 440/249/24, колегія суддів зазначає, що під час вирішення судом спору врахуванню підлягають висновки Верховного Суду у справах у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

З урахуванням висновків, викладених вище, колегія суддів зазначає, що обставини справи та, відповідно, спірні правовідносини у справі 440/249/24 не є подібними до обставин цієї справи, адже у справі 440/249/24 розглядалися інші правовідносини (зобов`язання привести у готовність об`єкти цивільного захисту) та інший склад сторін. Зокрема, у справі 440/249/24 прокурор позивався в інтересах уповноважених осіб, в той час у цій справі позивачем є прокуратура, яка фактично в інтересах територіальної громади, яка не є юридичною особою, і не може звертатися з позовними заявами до суду. Відтак правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові, не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

Інші правові позиції Верховного Суду, на які посилається відповідач в обґрунтування апеляційної скарги, або не є застосовними до спірних правовідносин у силу різниці у фактичних обставинах і неподібності правовідносин, або, навпаки, підтверджують правильність висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі 440/13808/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц