Постанова у справі № 344/3806/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

справа 344/3806/25

адміністративне провадження К/990/33999/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів: Юрченко В.П., Шишова О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2025 про відмову у відкритті апеляційного провадження (судді: Шавель Р.М., Бруновська Н.В., Хобор Р.Б.)

у справі 344/3806/25

за позовом ОСОБА_1

до Львівської митниці

про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат Фреїшин Тетяна Михайлівна, звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Львівської митниці про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил від 04.02.2025 1605/20900/24.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.05.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено (т. 2 а.с. 7-16).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, представник позивача адвокат Фреїшин Т.М. подала апеляційну скаргу 12.06.2025, яку зареєстровано 13.06.2025 (т. 2 а.с. 17-19).

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025 апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого частиною 4 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків (т. 2 а.с. 27-28).

На виконання вимог ухвали представник позивача подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що на адресу ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не надходило, оскільки він постійно перебуває за межами території України (т. 2 а.с. 30-33).

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2025 наведені представником позивача причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнано неповажними, клопотання про поновлення строку залишено без задоволення та відмовлено у відкритті апеляційного провадження (т. 2 а.с. 35-40).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що справа належить до категорії справ, визначених статтею 286 КАС України, у яких апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що повне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.05.2025 було доставлено до електронного кабінету представника позивача адвоката Фреїшин Т.М. 13.05.2025 о 21:24 год. З урахуванням положень частини шостої статті 251 КАС України апеляційний суд визначив днем вручення судового рішення 14.05.2025.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 08 лютого 2024 року у справі 480/8341/22, відповідно до якого надсилання електронної копії судового рішення представнику - адвокату на його офіційну електронну адресу в ЄСІТС є належним способом вручення судового рішення представнику позивача, що на підставі частини сьомої статті 251 КАС України вважається врученням цього рішення і особі, яку представник представляє.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що десятиденний строк на апеляційне оскарження сплинув 26.05.2025, тоді як апеляційну скаргу подано 12.06.2025.

Не погоджуючись з ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2025, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Фреїшин Т.М. подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (т. 2 а.с. 43-46).

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема частини другої статті 295, частини четвертої статті 286, статті 271, частин п`ятої - сьомої статті 251 КАС України та статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Скаржник зазначає, що особисто рішення суду першої інстанції не отримував та при його проголошенні присутнім не був. На думку скаржника, адвокат Фреїшин Т.М., до електронного кабінету якої було доставлено рішення суду першої інстанції, не мала повноважень на отримання копій судових рішень.

Як зазначає скаржник, обсяг повноважень адвоката був визначений договором про надання юридичних послуг та конкретними замовленнями до нього. При цьому в договорі було передбачено, серед іншого, право оскаржувати судові рішення, однак, за твердженням скаржника, адвокат не мала повноважень на одержання копій рішень, постанов та ухвал.

Скаржник посилається на те, що в ордері відповідні обмеження не були відображені, однак, на її думку, це не змінює юридичної сили обмежень, встановлених договором.

Також скаржник зазначає, що представництво його інтересів у суді першої інстанції здійснював інший адвокат - Кіт Роман Степанович, повноваження якого були обмежені участю у суді першої інстанції, і якому рішення суду першої інстанції також не надходило.

У зв`язку з цим скаржник вважає, що доставка рішення адвокату Фреїшин Т.М. не є належним врученням рішення позивачу.

Крім того, скаржник посилається на положення частини другої статті 295 КАС України та зазначає, що після фактичного отримання рішення він скористався правом на апеляційне оскарження без зайвого зволікання.

У касаційній скарзі також наведено посилання на положення Конституції України щодо права на судовий захист та апеляційний перегляд судового рішення, а також на практику Європейського суду з прав людини щодо права доступу до суду.

Скаржник вважає, що відмова у відкритті апеляційного провадження за наведених обставин є передчасною та надмірно формалістичною.

Відзив на касаційну скаргу від митного органу на адресу Суду не надходив, що не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши в межах, визначених статтею 341 КАС України, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, згідно з частиною першою статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Частиною другою статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Частиною третьою статті 295 КАС України встановлено, що строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Разом з тим, статтею 286 КАС України встановлено особливості провадження у справах щодо рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини четвертої статті 286 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення .

Отже, законодавець встановив для справ відповідної категорії спеціальний строк апеляційного оскарження, який становить десять днів.

При цьому сам по собі спеціальний характер цього строку не виключає можливості його поновлення за наявності передбачених законом підстав. Водночас питання про поновлення такого строку вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи, характеру причин пропуску строку, поведінки особи та моменту, коли особа фактично отримала можливість реалізувати своє право на апеляційне оскарження.

У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ухвалено 13.05.2025.

Копію повного рішення доставлено до електронного кабінету адвоката Фреїшин Т.М., яка здійснювала представництво інтересів ОСОБА_1 , 13.05.2025 о 21:24 год., а відтак враховуючи те, що судове рішення було надіслано після 17 години, апеляційний суд правильно визначив днем його вручення 14.05.2025, відповідно і визначив днем відліку десятиденного строку звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено і особі, яку він представляє.

Застосовуючи наведене положення, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 08.02.2024 у справі 480/8341/22.

У зазначеній постанові Об`єднана палата виходила з того, що участь особи у судовому процесі через свого належним чином уповноваженого представника є участю самої особи як учасника справи, а надсилання судового рішення представнику-адвокату на його офіційну електронну адресу в електронний кабінет (ЄСІТС) є належним способом вручення судового рішення представнику, що відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України вважається врученням цього рішення і особі, яку представник представляє.

Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від наведеного правового висновку у цій справі.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у адвоката Фреїшин Т.М. повноважень на отримання копії судового рішення не спростовують правильності висновків апеляційного суду.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, адвокат Фреїшин Т.М. представляла інтереси ОСОБА_1 у цій справі на підставі належно оформленого ордера.

При цьому саме адвокат Фреїшин Т.М. зверталася від імені та в інтересах позивача до суду, подавала процесуальні документи, брала участь у формуванні процесуальної позиції позивача та в подальшому подала апеляційну скаргу.

Посилання скаржника на внутрішні договірні обмеження повноважень адвоката не можуть самі по собі змінювати процесуальні наслідки належного представництва особи у суді.

Слід зауважити, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а ордер є одним із документів, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

Разом з тим, для суду визначальним є належне підтвердження повноважень представника у конкретній справі. Внутрішні взаємовідносини між клієнтом та адвокатом, у тому числі щодо конкретного обсягу доручень, не можуть автоматично покладати на суд наслідки можливого недотримання адвокатом домовленостей із клієнтом, якщо перед судом повноваження адвоката належним чином підтверджені.

Інше тлумачення фактично призводило б до невизначеності щодо моменту вручення судового рішення та можливості суду здійснювати належну процесуальну комунікацію з представником учасника справи.

Водночас колегія суддів враховує, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі 480/8341/22 прямо зазначено, що суд не повинні цікавити взаємовідносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє, крім тих, що стосуються обсягу повноважень адвоката.

У цій справі матеріали не містять доказів того, що на момент доставки рішення до електронного кабінету адвоката Фреїшин Т.М. її представницькі повноваження припинилися, були скасовані або що суд був належним чином повідомлений про обмеження її процесуальних повноважень у спосіб, який виключав би можливість здійснення офіційної процесуальної комунікації з нею як із представником позивача.

Більш того, як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції договір про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом від 18.09.2024 не надавався.

Тоді як в матеріалах справи наявні ордери, які долучалися до суду першої та апеляційної інстанції, видані Тирлєшом Дмитром на адвоката Фреїшин Тетяну Миколаївну від 03.03..2025 (т. 1 а.с. 9 та а.с. 230-231, а.с. 235) зі змісту яких вбачається, що договором про надання правової допомоги від 13.09.2024 б/н повноваження адвоката не обмежуються.

Також, в матеріалах справи наявний ордер від 28.04.2025, виданий ОСОБА_1 на адвоката Кіт Романа Степановича (т. 1 а.с. 246) зі змісту якого також вбачається, що договором про надання правової допомоги від 13.09.2024 б/н повноваження адвоката не обмежуються.

Більш того, з матеріалів справи вбачається, що саме адвокат Фреїшин Т.М. отримувала процесуальні документи через електронний кабінет та подавала від імені позивача, апеляційну скаргу, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження й касаційну скаргу.

Таким чином, позивач реалізовував свої процесуальні права через адвоката Фреїшин Т.М., а тому суд апеляційної інстанції мав достатні правові підстави здійснювати процесуальну комунікацію з нею як із належним представником позивача.

З огляду на що доводи касаційної скарги про те, що судове рішення не може вважатися врученим позивачу лише через наявність договірного обмеження щодо отримання копій судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини сьомої статті 251 КАС України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що доводи скаржника про обмеження представника позивача у договорі про надання правової допомоги на отримання кореспонденції (копій судових рішень) не було доводом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Доводи скаржника про те, що він особисто не отримував рішення суду першої інстанції та постійно перебував за межами України, також не спростовують правильності висновків апеляційного суду, оскільки перебування позивача за межами України не є поважними причинами пропуску строку.

Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України вручення копії судового рішення представникові має наслідком визнання такого рішення врученим особі, яку він представляє.

Отже, для цілей обчислення процесуального строку закон не ставить момент вручення рішення учаснику справи у залежність від фактичного ознайомлення самого учасника з його змістом, якщо рішення належним чином вручено його представникові.

Учасник справи, який користується професійною правничою допомогою, повинен усвідомлювати процесуальні наслідки участі представника у справі, у тому числі здійснення через нього офіційної процесуальної комунікації.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не був позбавлений можливості отримувати інформацію про перебіг розгляду справи та взаємодіяти зі своїм представником. Доказів протилежності, матеріали справи не містять.

Саме наявність представника у справі забезпечує можливість здійснення процесуальних прав особи через професійного представника та не може розглядатися як обставина, що автоматично поновлює процесуальний строк у разі пропуску такого строку.

Верховний Суд також звертає увагу, що апеляційна скарга була подана 12.06.2025, тобто після спливу встановленого частиною четвертою статті 286 КАС України десятиденного строку, який за встановлених судами обставин закінчився 26.05.2025.

При цьому у клопотанні про поновлення строку позивач не навів об`єктивних обставин, які перешкоджали б його представнику своєчасно подати апеляційну скаргу після отримання рішення суду першої інстанції.

Як вже зазначалося вище, посилання на перебування самого позивача за межами України такою обставиною не є, оскільки його інтереси у справі представляв адвокат, який мав доступ до матеріалів справи та отримав копію судового рішення через електронний кабінет, що не заперечується та не спростовується самим позивачем.

Не змінює цього висновку і посилання скаржника на те, що замовлення на підготовку та подання апеляційної скарги було оформлено 10.06.2025.

Наведена обставина, навпаки, свідчить про те, що після отримання адвокатом копії рішення та до моменту подання апеляційної скарги минув істотний для цієї категорії справ строк, тоді як об`єктивних перешкод для підготовки та подання апеляційної скарги протягом установленого законом строку не встановлено.

При цьому сам по собі факт того, що апеляційна скарга була подана після отримання відповідного доручення від клієнта, не є поважною причиною пропуску строку, якщо представник уже був належним чином залучений до участі у справі та отримав судове рішення.

Щодо посилання скаржника на частину другу статті 295 КАС України Верховний Суд зазначає таке.

Положення частини другої статті 295 КАС України спрямовані на забезпечення права учасника справи на апеляційний перегляд у випадку, коли повне судове рішення не було вручено йому у день його проголошення або складення.

Водночас у цій справі встановлено, що рішення суду першої інстанції було належним чином вручено представнику позивача, а відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України вважається врученим і самому позивачу.

Тому посилання скаржника на те, що особисто він рішення не отримував, не свідчить про наявність передбаченої частиною другою статті 295 КАС України підстави для поновлення строку.

В іншому випадку участь особи у справі через представника фактично не породжувала б передбачених законом процесуальних наслідків, а строк на апеляційне оскарження міг би залежати виключно від фактичного ознайомлення клієнта з рішенням, незалежно від належного його вручення представникові.

Такий підхід суперечив би змісту частини сьомої статті 251 КАС України та правовому висновку Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі 480/8341/22.

Верховний Суд також враховує, що у справах, визначених статтею 286 КАС України, законодавець встановив скорочені процесуальні строки з огляду на особливий характер таких справ та необхідність їх оперативного розгляду.

Відтак застосування наслідків пропуску строку у цій справі відповідає завданню адміністративного судочинства та принципу юридичної визначеності. Посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини щодо доступу до суду не свідчить про протиправність оскаржуваної ухвали.

Суд зауважує, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати встановленим законом обмеженням. Такі обмеження мають переслідувати легітимну мету та бути пропорційними.

У цій справі процесуальний строк встановлений безпосередньо законом, а його застосування апеляційним судом не було свавільним чи надмірно формалістичним.

Суд апеляційної інстанції дослідив обставини, на які посилався позивач, установив дату вручення рішення представнику, визначив дату закінчення строку апеляційного оскарження, оцінив причини пропуску строку та навів мотиви, з яких визнав їх неповажними.

Отже, право позивача на апеляційний перегляд не було обмежене, а позивач мав реальну можливість реалізувати це право через свого належного представника у встановлений законом строк.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини Креуз проти Польщі , Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії , Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії та Іліан проти Туреччини , оскільки наведені у них висновки стосуються недопустимості надмірного формалізму при застосуванні процесуальних правил, тоді як у цій справі апеляційний суд застосував прямо передбачені законом процесуальні наслідки пропуску строку після належного дослідження обставин його пропуску.

Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 20.07.2023 у справі 183/8107/21, від 13.10.2021 у справі 802/1146/16-а та від 08.07.2020 у справі 804/16540/15, судова колегія зазначає, що висновки суду у наведених справах сформульовані за інших фактичних обставин, а тому не є релевантними до спірних правовідносин.

Зокрема, правова оцінка поважності причин пропуску процесуального строку залежить від конкретних обставин кожної справи, способу та дати вручення судового рішення, наявності належного представника, характеру причин пропуску строку та поведінки особи після того, як їй стало відомо або мало стати відомо про відповідне судове рішення.

У цій справі встановлено, що представник позивача отримав судове рішення через електронний кабінет, а апеляційна скарга була подана після закінчення спеціального десятиденного строку, без наведення об`єктивних та непереборних причин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

Таким чином, наведена скаржником практика Верховного Суду не спростовує правильності висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 271 КАС України.

Відповідно до статті 271 КАС України у справах, визначених, зокрема, статтею 286 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення, а копії судових рішень невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

У цій справі судове рішення було прийнято 13.05.2025, а його копія в цей же день була доставлена до електронного кабінету представника позивача, підтвердженням чого є роздруківка (т. 2 а.с. 17).

Отже, встановлений законом обов`язок щодо невідкладного доведення змісту рішення до учасника справи був реалізований шляхом належного процесуального повідомлення його представника.

Враховуючи наведене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що підстави, наведені позивачем для поновлення строку на апеляційне оскарження, не є поважними.

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку визнані судом неповажними.

Отже, після встановлення факту пропуску строку на апеляційне оскарження та визнання наведених апелянтом причин неповажними суд апеляційної інстанції правомірно застосував наслідки, передбачені пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України.

За таких обставин доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Підстав для висновку про те, що оскаржувана ухвала перешкоджає реалізації права позивача на доступ до суду у спосіб, несумісний із вимогами Конституції України, КАС України або Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів не встановила.

Інших доводів та доказів на їх підтвердження, які б засвідчували поважність позивачем пропуску строку на апеляційне оскарження, у касаційній скарзі не наведено та матеріали справи не містять.

Відтак доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 344, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2025 у справі 344/3806/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

О.О. Шишов