Постанова у справі № 921/619/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 921/619/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 (головуючий - Бойко С. М., судді Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) у справі

за первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника

до Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (перейменовано на Міністерство культури України),

за участю особи, яка не була учасником справи та зверталася із апеляційною скаргою - ОСОБА_1 ,

про зобов`язання повернути майно

та за зустрічним позовом Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ

до Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника,

про визнання недійсним договору від 03.09.2018 5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю.

Короткий зміст і підстави вимог первісного та зустрічного позовів

1. 06.09.2023 Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (далі - Кременецько-Почаївський ДІАЗ, Заповідник, балансоутримувач, позивач) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ (далі - Монастир, користувач, відповідач) про зобов`язання відповідача повернути позивачу державне нерухоме майно: приміщення пам`ятки архітектури національного значення - Комплекс споруд Богоявленського монастиря (Богоявленський собор 1760 року, Корпус келій 1760 року, Дзвіниця XX століття) загальною площею 3218 м 2 , охоронний номер 1591 Н, реєстровий 26024191.18.АААДДЛ151 (далі - комплекс споруд Богоявленського монастиря, спірне майно, спірні приміщення), розташоване за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська обл., шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного акта приймання-передачі, посилаючись на положення статей 15, 16, 785, 795, 827 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 284, 291 Господарського кодексу України, чинного до 27.08.2025 (далі - ГК України), статей 24, 25 Закону України від 03.10.2019 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", введеного в дію з 01.02.2020 (далі - Закон України 157-ІХ).

Первісна позовна заява обґрунтовується такими обставинами:

1) 03.09.2023 закінчився 5-річний строк дії договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю від 03.09.2018 5, укладеного між Кременецько-Почаївським ДІАЗ і Монастирем, у зв`язку з чим у відповідача немає законних підстав для подальшого користування спірним майном;

2) позивач повідомив користувача про закінчення терміну дії та відсутність у балансоутримувача намірів продовжити дію цього договору і про необхідність особистої присутності 04.09.2023 при складанні акта приймання-передачі майна;

3) актом від 04.09.2023 зафіксовано відмову відповідача від добровільного повернення спірного майна Заповіднику;

4) наразі Монастир за відсутності правових підстав фактично використовує майно, яке є пам`яткою архітектури національного значення, поза волею власника та балансоутримувача, в оперативному управлінні якого перебуває Комплекс споруд Богоявленського монастиря, як наслідок, відповідач порушує права позивача на володіння та користування спірним майном без жодних перешкод, умов і застережень.

2. 21.10.2023 Монастир звернувся до Господарського суду Тернопільської області із зустрічним позовом (вх. 789) до Заповідника про визнання недійсним договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, від 03.09.2018 5 (далі - договір позички від 03.09.2018, договір 5, оспорюваний договір), посилаючись на норми статей 203, 215, 234 ЦК України.

Зустрічна позовна заява аргументована невідповідністю договору позички від 03.09.2018 законодавству, чинному на час його укладення, та підписанням оспорюваного договору з боку Монастиря неуповноваженою особою із проставленням печатки, яка не належить користувачу.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 24.07.2025 (суддя Шумський І. П.) первісний позов задовольнив частково. Зобов`язав Монастир повернути Кременецько-Почаївському ДІАЗ Комплекс споруд Богоявленського монастиря, розташований за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська обл. У задоволенні решти первісного позову відмовив. У задоволенні зустрічного позову відмовив повністю.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог первісного позову та необґрунтованість вимог зустрічного позову з огляду на те, що:

1) Комплекс споруд Богоявленського монастиря є пам`яткою архітектури національного значення та перебуває у власності держави, зокрема, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 16.11.2002 635-р "Про передачу пам`яток архітектури та містобудування до сфери управління Держбуду" цей комплекс споруд передано у державну власність до сфери управління Держбуду України і пізніше закріплено за Кременецько-Почаївським ДІАЗ на праві оперативного управління, а право державної власності зареєстровано 01.11.2021 за Міністерством культури та інформаційної політики України, яке згідно з постановою КМУ від 06.09.2024 1028 перейменовано на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, яке в свою чергу в жовтні 2025 року перейменовано на Міністерство культури України (далі - Мінкультури України, Міністерство, третя особа);

2) у силу вимог частини 2 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" рішення Кременецької районної ради від 22.12.2000 114 не підтверджує передачі Монастирю у власність Комплексу споруд Богоявленського монастиря як пам`ятки архітектури національного значення та не може вважатися правовстановлюючим документом на спірне майно. Так само не є правовстановлюючими документами на спірне майно виготовлені на замовлення Монастиря у 2009 році Кременецьким районним комунальним бюро технічної інвентаризації технічний паспорт на будівлю сестринського корпусу - блок 1 Кременецького Свято-Богоявленського жіночого монастиря на вул. Дубенській, 2 у м. Кременці, а також охоронний договір від 30.11.1990 57 і охоронно-орендний договір від 25.10.1994. Зокрема, охоронно-орендний договір від 25.10.1994, укладений між Управлінням архітектури Тернопільського облвиконкому і Богоявленським жіночим монастирем, припинився 30.12.1999 у зв`язку із закінченням строку його дії, а матеріали справи не містять і Монастирем не надано доказів щодо продовження дії такого договору;

3) договір позички від 03.09.2018 як такий, що передбачав саме безоплатне користування державним нерухомим майном, у силу вимог частини 1 статті 220 ЦК України є нікчемним правочином, оскільки укладений на строк 5 років у простій письмовій формі, тобто більш як на 3 роки, проте без дотримання вимоги щодо нотаріального посвідчення такого договору, передбаченої статтями 793, 828 ЦК України (у редакції, чинній станом на 03.09.2018), що в свою чергу, є безумовною підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору 5 (частина 2 статті 215 цього Кодексу);

4) нікчемний правочин є недійсним з моменту його укладення та не створює жодних юридичних наслідків, а тому свідчить про відсутність у Монастиря правових підстав для користування Комплексом споруд Богоявленського монастиря. Отже, за відсутності існування між сторонами договірних відносин, правовстановлюючих документів та зареєстрованого у Монастиря права на спірне майно зі спеціальним статусом користувач зобов`язаний повернути Заповіднику Комплекс споруд Богоявленського монастиря і задоволення вимоги про повернення спірних приміщень, яка є негаторним позовом, зможе ефективно захистити права позивача у цій справі без зазначення про необхідність вивільнення зайнятих Монастирем приміщень і підписання акта приймання-передачі.

4. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 17.01.2024 (суддя Гирила І. М. ), постановленою на підставі статей 20, 45, 49 та пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відмовив у відкритті провадження у справі 921/619/23 за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , заявник, апелянт) про визнання права власності за набувальною давністю на кімнату, розташовану в Комплексі споруд Богоявленського монастиря (вх. 31 від 12.01.2024) і роз`яснив ОСОБА_1 , що відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України розгляд цієї позовної заяви має здійснюватися за правилами цивільного судочинства і належить до юрисдикції місцевих загальних судів.

5. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.03.2026 (суддя Бойко С. М.), постановленою на підставі частин 3, 4 статті 260 ГПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 (особи, яка не була учасником справи) від 10.03.2026 132 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2025 у справі 921/619/23 залишив без руху та встановив заявнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме у 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали звернутися до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеного рішення.

Ухвала аргументована тим, що, ураховуючи ухвалу від 17.01.2024 про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 (вх. 31 від 12.01.2024), апелянту було відомо про розгляд справи в Господарському суді Тернопільської області, а тому неповажними причинами для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження є доводи заявника про те, що про рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2025 у справі 921/619/23 ОСОБА_1 дізналася лише з повідомлення настоятельки ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) від 09.03.2026.

6. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.04.2026, постановленою на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України, відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була учасником справи, ОСОБА_1 від 10.03.2026 132 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2025 у справі 921/619/23.

Зазначена ухвала мотивована тим, що станом на 14.04.2026 апелянт не усунув недоліків апеляційної скарги, викладених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026, тобто у встановлений судом 10-денний строк, з огляду на те, що:

1) ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху від 16.03.2026 доставлено до електронного кабінету представника ОСОБА_1 - адвоката Добрінова Ю. І. (повноваження підтверджуються ордером від 10.03.2026 серії АВ 1280021, доданим до апеляційної скарги) 16.03.2026 о 12:21;

2) ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху від 16.03.2026, надіслану заявнику засобами поштового зв`язку, вручено 31.03.2026 безпосередньо ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке 03.04.2026 повернулося до Західного апеляційного господарського суду;

3) перебіг встановленого апеляційним судом строку на усунення недоліків апеляційної скарги починається з дня, наступного за днем отримання апелянтом ухвали від 16.03.2026, тобто із 17.03.2026, а завершується спливом 10 днів - 26.03.2026.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 14.04.2026, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу скасувати повністю та передати справу до Західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 256, 261 ГПК України, наголошуючи на тому, що:

1) апеляційна скарга була подана у межах одного року з дня складення повного судового рішення, а заявник є особою, яку не було залучено до участі у справі;

2) в ухвалі від 17.01.2024 у справі 921/619/23 Господарський суд Тернопільської області чітко дав зрозуміти ОСОБА_1 , що ця справа не стосується її прав та обов`язків, а тому скаржник не вважав за потрібне самостійно відслідковувати рух і результати розгляду справи. При цьому повне рішення, яке було складено 30.07.2025, суд апелянту не направляв;

3) 09.03.2026 ігуменя Монастиря звернулася до ОСОБА_1 із повідомленням, в якому зазначила, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2025 у справі 921/619/23 впливає на її житлові права, оскільки Заповідник наполягає на звільненні всіх приміщень, у тому числі келій, в яких проживають сестри. Таким чином, саме 09.03.2026 скаржник дізнався про оскаржуване рішення.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. Позивач, відповідач і третя особа не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29.06.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у справі 921/619/23 та постановив здійснити перегляд зазначеної ухвали у порядку письмового провадження.

З урахуванням перебування судді-доповідача у відпустці з 13.07.2026 до 02.08.2026, з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд дійшов висновку про можливість касаційного перегляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Позиція Верховного Суду

11. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

12. Предметом касаційного перегляду є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, постановлена на підставі частини 4 статті 260 та пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України, тому з`ясуванню підлягає передусім питання щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску заявником 10-денного строку, встановленого судом апеляційної інстанції з метою надання апелянту можливості усунути недоліки поданої апеляційної скарги від 10.03.2026, а також правомірності застосування апеляційним судом зазначених процесуальних норм.

13. В основу оскаржуваної ухвали покладено висновок апеляційного суду про неусунення апелянтом станом на 14.04.2026 недоліків апеляційної скарги, викладених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026, що полягає у неподанні заявником у встановлений судом 10-денний строк заяви із вказівкою у ній інших підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ніж ті, які були зазначені в апеляційній скарзі та які визнано судом неповажними.

14. Колегія суддів погоджується із цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

15. Відповідно до частин 1, 2 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду ; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

16. Згідно з частиною 2 статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки ; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

17. Водночас наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом із цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку (схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03.05.2022 у справі 904/1875/19, від 30.04.2025 у справі 914/2191/18, від 20.10.2025 у справі 914/2191/18).

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною 2 статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.

18. За змістом положень частини 5 статті 242 ГПК України (у редакції, чинній із 18.10.2023) учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні , або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення .

19. Згідно з пунктами 2, 3 частини 6 статті 242 ГПК України (у редакції, чинній із 18.10.2023) днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Водночас частиною 7 статті 242 ГПК України (у редакції, чинній із 18.10.2023) передбачено, що в разі якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє .

20. Згідно з частиною 11 статті 242 ГПК України (у редакції, чинній із 18.10.2023) якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

21. Абзацом 1 частини 6 статті 6 ГПК України (у редакції, чинній із 18.10.2023) передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи , зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку . Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

За змістом положень абзацу 1 частини 7 статті 6 ГПК України (у редакції, чинній із 18.10.2023) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи , що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою .

22. Отже, лише фізичні особи (громадяни України, іноземці чи особи без громадянства), які є учасниками справи, не належать до вичерпного переліку суб`єктів, які зобов`язані реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, тому суд повинен надсилати всі судові рішення такому учаснику (фізичній особі) в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення (схожий за змістом висновок викладено у пункті 32 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2025 у справі 133/3072/21).

23. Натомість усім адвокатам, які зареєстрували електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, у тому числі й представнику ОСОБА_1 - адвокату Добрінову Ю. І., який зареєстрував свій електронний кабінет 05.09.2024, господарський суд має вручати всі судові рішення виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету таких суб`єктів.

24. Відповідно до частин 3, 4 статті 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку . Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 261 ГПК України питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше 5 днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків .

25. Як достовірно встановлено апеляційним судом, ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху від 16.03.2026 доставлено до електронного кабінету представника ОСОБА_1 - адвоката Добрінова Ю. І. 16.03.2026 о 12:21 (підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету), у зв`язку з чим у силу вимог частини 7 статті 242 ГПК України копія цієї ухвали вважається врученою апелянту в той самий день (схожі правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі 910/14088/21, від 29.11.2022 у справі 916/1716/20, від 04.07.2023 у справі 914/1770/21, від 23.04.2024 у справі 904/201/21).

26. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що перебіг встановленого 10-денного строку на усунення недоліків апеляційної скарги почався з дня, наступного за днем отримання заявником ухвали від 16.03.2026, тобто із 17.03.2026, а завершився зі спливом 10 днів - 26.03.2026. Проте викладені в ухвалі від 16.03.2026 недоліки апеляційної скарги ОСОБА_1 навіть станом на 14.04.2026 усунуто не було, оскільки заявником у період із 17.03.2026 до 14.04.2026 не подавалася будь-яка заява (клопотання) із вказівкою інших поважних підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ніж ті, які були зазначені в апеляційній скарзі та які вже визнано судом неповажними.

27. Таким чином, апеляційний суд урахував невиконання скаржником вимог щодо усунення недоліків апеляційної скарги, викладених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду про залишення апеляційної скарги без руху від 16.03.2026.

28. Верховний Суд не бере до уваги загальні доводи скаржника про те, що: 1) апеляційна скарга була подана у межах одного року з дня складення повного судового рішення, а заявник є особою, яку не було залучено до участі у справі; 2) в ухвалі від 17.01.2024 у справі 921/619/23 Господарський суд Тернопільської області чітко дав зрозуміти ОСОБА_1 , що ця справа не стосується її прав і обов`язків, а тому скаржник не вважав за потрібне самостійно відслідковувати рух і результати розгляду справи. При цьому повне рішення, яке було складено 30.07.2025, суд апелянту не направляв; 3) 09.03.2026 ігуменя Монастиря звернулася до ОСОБА_1 із повідомленням, в якому зазначила, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2025 у справі 921/619/23 впливає на її житлові права, оскільки Заповідник наполягає на звільненні всіх приміщень, у тому числі келій, в яких проживають сестри, у зв`язку з чим саме 09.03.2026 скаржник нібито дізнався про оскаржуване рішення, оскільки, постановляючи ухвалу від 16.03.2026, апеляційний суд уже визнавав неповажними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження рішення аналогічні аргументи заявника із тих мотивів, що, ураховуючи ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 17.01.2024 про відмову у відкритті провадження за позовом про визнання права власності за набувальною давністю на кімнату, розташовану в Комплексі споруд Богоявленського монастиря (вх. 31 від 12.01.2024), апелянту було відомо про розгляд справи в Господарському суді Тернопільської області.

29. Колегія суддів відхиляє передчасні доводи ОСОБА_1 про ймовірне порушення її житлових прав унаслідок виконання оскаржуваного рішення, оскільки у межах цієї справи Заповідник не подавав і суди не розглядали позову про виселення фізичних осіб (черниць) із займаних ними житлових приміщень (келій), розміщених у Комплексі споруд Богоявленського монастиря.

Більше того, зміст рішення від 24.07.2025 якраз свідчить про відмову суду першої інстанції у задоволенні первісного позову у частині вивільнення Монастирем зайнятих приміщень, у яких можуть проживати черниці.

30. Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано нормами статті 119 ГПК України, згідно із частиною 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Із правового аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником та чи підлягає він поновленню. Тому суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

При цьому норми ГПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

31. У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France) , "Ільхан проти Туреччини" ( Ilhan v. Turkey) , "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші).

Доступність права на оскарження у зв`язку з пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі "Скорик проти України" ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі "Зубак проти Хорватії" (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

32. Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно, поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

33. З аналізу практики ЄСПЛ убачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим і вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) ).

34. Таким чином, колегія суддів зауважує, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги та підтверджені належними доказами.

35. Разом із тим Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою - це право сторони, а не обов`язок, тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями ГПК України. Зловживання процесуальними правами не допускається.

36. У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

37. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

38. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

39. У рішеннях ЄСПЛ від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" та від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.

40. При цьому Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A 32, та "Ґарсія Манібардо проти Іспанії", від 15.02.2000, заява 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).

41. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom , рішення від 02.03.1987, а також Helmers v. , рішення від 29.10.1996).

42. ЄСПЛ у рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.

43. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі " de Rada Cavanilles v. Spain ", Reports 1998-VIII, ( 45), від 21.12.2010 "Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine", 17160/06 та 35548/06, ( 34)).

44. У справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

45. Виходячи із наведених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення від 28.10.2004 у справі "Нешев проти Болгарії").

46. Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалася стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважним, об`єктивно незалежним від волі та поведінки скаржника.

47. Невиконання ж скаржником вимог процесуального законодавства, зокрема недоведеність ним поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, наділяє суд апеляційної інстанції правом відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України.

48. Так, пунктом 4 частини 1 статті 261 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

49. Таким чином, на обґрунтування підстав для поновлення пропущеного процесуального строку скаржник не зазначив обставин, які можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних обставин, що зумовлюють пропуск встановленого строку на апеляційне оскарження з поважних причин.

50. Отже, законним і обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність поважних причин пропуску скаржником строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2025 у справі 921/619/23, що з огляду на порушення заявником положень частин 3, 4 статті 260 ГПК України, яке (порушення) полягає передусім у невиконанні ним вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 (щодо усунення недоліків апеляційної скарги), зумовлює правомірність відмови апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 цього Кодексу.

51. Ураховуючи відсутність порушення судом апеляційної інстанції положень статей 119, 242, 256, 260, 261 ГПК України, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не отримали підтвердження, не спростовують правильності висновків апеляційного суду щодо неусунення заявником недоліків апеляційної скарги та зумовленої цим недоведеності поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, як наслідок, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

52. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

53. За змістом положень частин 1, 3 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

54. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

55. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 119, 242, 256, 260, 261 ГПК України, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали як такої, що постановлена без порушень норм процесуального закону.

56. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про неусунення заявником недоліків апеляційної скарги, що призвело до правомірної відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2025 у справі 921/619/23, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Розподіл судових витрат

57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у справі 921/619/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай