Постанова у справі № 554/410/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня2026 року

м. Київ

справа 554/410/25

провадження 61-12318св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дніпропетровська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 12 червня 2025 року у складі судді Сініцин Е. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року у складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Бутенко С. Б., Обідіної О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області) та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 15 серпня 2014 року було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні 12014170010000449, під час якого правова кваліфікація інкримінованих позивачу діянь неодноразово змінювалася: 27 травня 2015 року дії було перекваліфіковано з частини першої статті 15, частини першої статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) на частину першу статті 15, частину четверту статті 190 КК України, а 07 червня 2017 року - на частину другу статті 15, частину четверту статті 190 КК України.

04 липня 2017 року слідчий виявив ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, у зв`язку з чим розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні 12017170000000348, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Надалі це провадження було об`єднано з кримінальним провадженням 12014170010000449.

Постановою від 26 листопада 2020 року слідчий зупинив досудове розслідування у кримінальному провадженні 12014170010000449 за підозрою позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України, та оголосив його в розшук. 11 січня 2021 року позивача було затримано.

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 13 січня 2021 року у справі 202/90/21 відмовив у задоволенні клопотання слідчого про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосував до нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання строком до 11 березня 2021 року.

Постановою від 28 січня 2021 року слідчий повторно зупинив досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні та оголосив позивача в розшук.

22 березня 2021 року прокурор затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні 12014170010000449 за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України.

Октябрський районний суд міста Полтави вироком від 07 лютого 2023 року у справі 554/3553/21, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, визнав позивача невинуватим та виправдав у зв`язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України.

Посилаючись на те, що внаслідок незаконного кримінального переслідування, пред`явлення обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, тривалого перебування у статусі підозрюваного та обвинуваченого, оголошення в розшук і застосування до нього заходів процесуального примусу було завдано шкоди його честі, гідності та діловій репутації як журналіста, юриста і керівника Громадської організації Останній бастіон , а також спричинено моральні страждання, погіршення стосунків з оточуючими та інші негативні наслідки, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь 848 000,00 грн моральної шкоди за рахунок держави Україна в особі відповідачів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Полтави рішенням від 12 червня 2025 року позов задовольнив частково.

Стягнув із держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури та ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 848 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди .

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України відмовив.

Стягнув із держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури та ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.

Судові витрати у вигляді судового збору залишив за рахунок держави.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідно до положень статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року 266/94-ВР Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (далі - Закон 266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому унаслідок незаконного перебування під слідством та судом.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував тривалість перебування позивача під слідством і судом, характер обмежень його прав, перебування у статусі підозрюваного та обвинуваченого, оголошення його в розшук, застосування до нього заходів процесуального примусу, а також негативний вплив кримінального переслідування на його честь, гідність та ділову репутацію. Суд зазначив, що позивач перебував під слідством і судом з 15 серпня 2014 року до 19 липня 2023 року, тобто 106 повних місяців, а тому з урахуванням мінімального розміру заробітної плати, встановленого на час вирішення спору, гарантований законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 848 000,00 грн (8 000,00 грн х 106 місяців).

Відхиляючи доводи Дніпропетровської обласної прокуратури про необхідність обчислення строку перебування під слідством лише з моменту повідомлення про підозру, суд керувався тим, що кримінальне переслідування позивача фактично розпочалося з внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 серпня 2014 року, а стаття 13 Закону 266/94-ВР пов`язує визначення розміру відшкодування моральної шкоди саме з часом перебування особи під слідством чи судом.

Також суд дійшов висновку, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у справі, оскільки не вчиняла щодо позивача жодних незаконних дій, а виконує функції щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з державного бюджету.

Крім того, суд стягнув на користь позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, визнавши їх документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи.

Полтавський апеляційний суд постановою від 03 вересня 2025 року апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та ГУНП в Полтавській області задовольнив частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 12 червня 2025 року змінив у частині порядку стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, виклавши абзаци другий та четвертий резолютивної частини рішення суду в такій редакції:

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 848 000,00 грн.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму витрат на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн .

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 12 червня 2025 року залишив без змін.

Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 5 000,00 грн.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, є правильними, відповідають встановленим у справі обставинам та підтверджуються належними і допустимими доказами, яким суд надав належну правову оцінку.

Колегія суддів погодилася з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що кримінальне переслідування позивача тривало з 15 серпня 2014 року до 19 липня 2023 року, тобто до набрання законної сили виправдувальним вироком після його перегляду судом апеляційної інстанції.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури щодо необхідності обчислення строку перебування під слідством і судом з моменту повідомлення про підозру, апеляційний суд керувався тим, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 розпочалося з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 серпня 2014 року і тривало до 19 липня 2023 року, тобто до набрання законної сили виправдувальним вироком після його перегляду судом апеляційної інстанції. Оскільки позивач перебував під слідством і судом 106 повних місяців, а мінімальна заробітна плата на час ухвалення рішення становила 8 000,00 грн, суд визнав правильним визначення розміру моральної шкоди у сумі 848 000,00 грн як гарантованого законом мінімального розміру відшкодування.

Разом із тим апеляційний суд дійшов висновку про неправильне визначення судом першої інстанції порядку виконання рішення та зазначив, що боржником у зобов`язанні щодо відшкодування шкоди є держава Україна, а тому стягнення має здійснюватися з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України без зазначення конкретних органів як суб`єктів виконання рішення. З цих підстав апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині формулювання резолютивної частини щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2025 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу , в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 12 червня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 686/23731/15, від 21 серпня 2019 року у справі 523/13432/16, від 29 січня 2020 року у справі 214/1543/15, від 06 квітня 2020 року у справі 661/246/17, від 25 січня 2023 року у справі 333/146/21, від 25 вересня 2024 року у справі 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі 333/2527/22, від 23 жовтня 2024 року у справі 293/174/23, від 05 березня 2025 року у справах 161/170/24 та 166/789/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу Дніпропетровська обласна прокуратура обґрунтовувала тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили період перебування позивача під слідством і судом, безпідставно обчисливши його з 15 серпня 2014 року - дати внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тоді як такий період повинен обраховуватися з 07 червня 2017 року - дати повідомлення ОСОБА_1 про підозру, до 19 липня 2023 року - дати набрання законної сили виправдувальним вироком.

На думку заявника, до моменту повідомлення про підозру особа не набуває процесуального статусу підозрюваного та не є стороною кримінального провадження з боку захисту, а тому не може вважатися такою, що перебуває під слідством у розумінні Закону 266/94-ВР.

Крім того, Дніпропетровська обласна прокуратура вважає, що суди неправильно визначили розмір моральної шкоди, оскільки для її обчислення застосували мінімальну заробітну плату у розмірі 8 000,00 грн, встановлену статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік , тоді як, на переконання заявника, підлягав застосуванню розмір 1 600,00 грн як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, визначена абзацом дев`ятим статті 7 та статтею 8 зазначеного Закону.

Заявник зазначає, що Верховний Суд ще не висловлював правового висновку щодо застосування цих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік у взаємозв`язку зі статтею 13 Закону 266/94-ВР.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.ухвалою від 09 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Шевченківського районного суду міста Полтави .

18 листопада 2025 року матеріали справи 554/410/25 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 червня 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 03 червня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

15 серпня 2014 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні 12014170010000449. Під час досудового розслідування правова кваліфікація інкримінованих ОСОБА_1 діянь неодноразово змінювалася: 27 травня 2015 року - з частини першої статті 15, частини першої статті 190 КК України на частину першу статті 15, частину четверту статті 190 КК України, а 07 червня 2017 року - на частину другу статті 15, частину четверту статті 190 КК України.

Надалі слідчий виявив ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, у зв`язку з чим розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні 12017170000000348, яке в подальшому було об`єднано з кримінальним провадженням 12014170010000449.

07 червня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України.

Під час досудового розслідування проводилися слідчі та процесуальні дії, зокрема здійснювався привід, вилучалися документи, призначалися експертизи, подавалися клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про затримання особи з метою її приводу до суду, а також приймалися рішення про оголошення підозрюваного в розшук.

Зазначені процесуальні дії здійснювалися слідчим управлінням ГУНП в Полтавській області за процесуального керівництва прокуратури Полтавської області та Дніпропетровської обласної прокуратури.

22 березня 2021 року у кримінальному провадженні 12014170010000449 затверджено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України.

Вироком Октябрського районного суду міста Полтави від 07 лютого 2023 року у справі 554/3553/21, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон 266/94-ВР.

У статті 1 Закону 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України Про оперативно-розшукову діяльність , Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), в тому числі моральна шкода.

У статті 4 Закону 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У Рішенні від 27 жовтня 1999 року 9-рп/99 у справі 1-15/99 Конституційний Суд України зазначив, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі 306/701/20 (провадження 61-3676св22) зазначив, що Закон 266/94-ВР пов`язує виникнення у реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який охоплює підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на її відшкодування. Таке право виникає лише у разі повної реабілітації особи. Реабілітуючими підставами для застосування Закону 266/94-ВР є: встановлення відсутності події кримінального правопорушення; встановлення відсутності у діянні складу кримінального правопорушення; невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливостей їх отримати.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. Суди встановили, що кримінальне переслідування позивача припинено з реабілітуючих підстав, оскільки його вина у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України, не була доведена у встановленому законом порядку, про що свідчить постановлений щодо нього виправдувальний вирок суду.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі 686/23731/15-ц (провадження 14-298цс18), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, дійшла висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має керуватися таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Верховний Суд у постановах від 31 серпня 2022 року у справі 306/701/20 (провадження 61-3676св22), від 14 вересня 2022 року у справі 415/1009/21 (провадження 61-18055св21), від 30 вересня 2022 року у справі 753/4724/21 (провадження 61-947св22), від 09 листопада 2022 року у справі 461/422/21 (провадження 61-8158св22) зробив такі висновки: Статтею 13 Закону 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом 266/94-ВР не передбачено. При цьому р озмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення .

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 686/23731/15-ц (провадження 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження законної сили.

Установивши фактичні обставини справи, дослідивши та належним чином оцінивши зібрані у справі докази, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, оскільки таке право виникло в нього на підставі виправдувального вироку суду відповідно до положень Закону 266/94-ВР.

Разом із тим Верховний Суд не погоджується з висновками судів щодо визначення періоду перебування позивача під слідством і судом, який було покладено в основу обчислення розміру моральної шкоди.

Визначаючи тривалість такого періоду, суди керувалися тим, що незаконне кримінальне переслідування позивача розпочалося 15 серпня 2014 року, тобто з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні положень статті 13 Закону 266/94-ВР.

До моменту повідомлення особі про підозру вона не набуває процесуального статусу підозрюваного та не є стороною кримінального провадження з боку захисту, а тому сам собою факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про перебування конкретної особи під слідством у розумінні статті 13 Закону 266/94-ВР.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що гарантований частиною третьою статті 13 Закону 266/94-ВР мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди визначається з розрахунку не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування особи під слідством і судом, а відповідний період обчислюється з дня повідомлення особі про підозру до дня набрання законної сили виправдувальним вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі 759/2707/18 (провадження 61-14833св19), від 05 березня 2025 року у справі 161/170/24 (провадження 61-9822св24) та інших.

У справі, що переглядається, позивач набув статусу підозрюваного 07 червня 2017 року, коли йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, а виправдувальний вирок набрав законної сили 19 липня 2023 року після його перегляду судом апеляційної інстанції. Отже, позивач перебував під слідством і судом протягом 73 місяців 12 днів.

Відповідно до статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі встановлено на рівні 8 000,00 грн. Водночас цим Законом визначено розрахункову величину у розмірі 1 600,00 грн для обчислення окремих виплат за рішеннями суду.

Доводи касаційної скарги про необхідність застосування під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди розрахункової величини у сумі 1 600,00 грн є безпідставними, оскільки Закон 266/94-ВР є спеціальним законом, який безпосередньо регулює порядок визначення розміру моральної шкоди у спорах цієї категорії. Тому положення законів про Державний бюджет України щодо визначення розрахункової величини для обчислення окремих виплат за рішеннями суду не підлягають застосуванню під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 13 Закону 266/94-ВР.

Аналогічні правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі 490/7139/23, від 19 грудня 2024 року у справі 488/2561/21, від 22 січня 2025 року у справі 524/6017/22, від 12 лютого 2025 року у справі 753/75/23, від 27 лютого 2025 року у справі 161/20724/23, від 09 квітня 2025 року у справі 757/1549/21, від 05 листопада 2025 року у справі 161/12059/24 та від 15 січня 2026 року у справі 607/24623/24.

Отже, мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди у цій справі підлягає визначенню з урахуванням мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 000,00 грн, установленої законом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.

Оскільки позивач перебував під слідством і судом протягом 73 місяців 12 днів, мінімальний розмір моральної шкоди, гарантований частиною третьою статті 13 Закону 266/94-ВР, становить 587 096,77 грн, що обчислюється із розрахунку 8 000,00 грн за кожен повний місяць перебування під слідством і судом та пропорційно кількості днів неповного місяця ((8 000,00 грн х 73 місяці) + (8 000,00 грн / 31 день х 12 днів)).

Разом із тим визначення розміру відшкодування моральної шкоди не зводиться лише до арифметичного обчислення встановленого законом мінімуму. Суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати характер і тривалість моральних страждань особи, істотність вимушених змін у її життєвих зв`язках, вплив незаконного кримінального переслідування на її честь, гідність та ділову репутацію, а також керуватися засадами розумності, справедливості та співмірності.

У справі, що переглядається, позивач перебував під слідством і судом протягом 73 місяців 12 днів, а його право на відшкодування моральної шкоди виникло у зв`язку з повною реабілітацією на підставі виправдувального вироку суду. З урахуванням установлених обставин справи, а також правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13 Закону 266/94-ВР, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі підлягає стягненню мінімальний гарантований законом розмір моральної шкоди.

Оскільки мінімальний гарантований частиною третьою статті 13 Закону 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди становить 587 096,77 грн, саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Державного бюджету України. Підстав для визначення більшого розміру відшкодування з урахуванням установлених судами обставин Верховний Суд не вбачає.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваних судових рішень у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та стягнення на користь позивача 587 096,77 грн, що відповідає мінімальному розміру моральної шкоди, гарантованому частиною третьою статті 13 Закону 266/94-ВР.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на те, що у цій справі не потребується збирання нових або додаткової перевірки чи оцінки наявних доказів, обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно, однак допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, з 848 000,00 грн до 587 096,77 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції повинна містити, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, у разі скасування чи зміни судового рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України Про судовий збір позивачі у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури або суду, звільняються від сплати судового збору.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку зі зміною судових рішень Верховний Суд відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України здійснює новий розподіл усіх судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

З огляду на те, що позов підлягає задоволенню у розмірі 69,23 % заявлених вимог, витрати позивача на професійну правничу допомогу, присуджені рішенням суду першої інстанції у розмірі 30 000,00 грн та постановою апеляційного суду за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн, підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 20 769,00 грн, а за розгляд справи судом апеляційної інстанції - 3 461,50 грн.

Оскільки позивач відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, судовий збір, який підлягав сплаті при поданні позову, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь держави пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Водночас, з огляду на часткове задоволення апеляційних скарг Дніпропетровської обласної прокуратури та ГУНП в Полтавській області, а також касаційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, зазначені відповідачі мають право на компенсацію за рахунок держави судового збору, сплаченого ними за подання відповідних скарг, пропорційно тій частині вимог, у якій позов було відхилено.

Здійснюючи новий розподіл судових витрат, Верховний Суд враховує як суми судового збору, що підлягають стягненню з відповідачів на користь держави, так і суми судового збору, що підлягають компенсації відповідачам за рахунок держави, визначивши кінцевий результат такого розподілу.

За таких обставин за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, підлягає компенсації Дніпропетровській обласній прокуратурі 4 418,56 грн, а ГУНП в Полтавській області - 244,11 грн судового збору.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 12 червня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат змінити.

Зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, присудженої на користь ОСОБА_1 , з 848 000 (восьмисот сорока восьми тисяч) гривень 00 копійок до 587 096 (п`ятисот вісімдесяти семи тисяч дев`яноста шести) гривень 77 копійок.

Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції, присуджених на користь ОСОБА_1 , з 30 000 (тридцяти тисяч) гривень 00 копійок до 20 769 (двадцяти тисяч семисот шістдесяти дев`яти) гривень 00 копійок.

Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом апеляційної інстанції, присуджених на користь ОСОБА_1 , з 5 000 (п`яти тисяч) гривень 00 копійок до 3 461 (трьох тисяч чотирьохсот шістдесяти однієї) гривні 50 копійок.

Компенсувати Головному управлінню Національної поліції в Полтавській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 244 (двісті сорок чотири) гривні 11 копійок.

Компенсувати Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 418 (чотири тисячі чотириста вісімнадцять) гривень 56 копійок.

У решті рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 12 червня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк