Постанова у справі № 398/4257/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Київ

справа 398/4257/25

провадження 61-1972св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Диківська гімназія Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мольченка Олександра Станіславовича на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Диківської гімназії Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (далі - Диківська гімназія Пантаївської селищної ради) про поновлення на роботі.

Позовну заяву мотивувала тим, що 26 серпня 2024 року вона з відповідачем уклала строковий трудовий договір 26, відповідно до якого її прийнято на посаду вчителя початкових класів Диківської гімназії Пантаївської селищної ради. Вона сумлінно виконувала свої трудові обов`язки та не мала дисциплінарних стягнень.

04 червня 2025 року відповідач направив їй лист-попередження 124 про її звільнення з роботи з підстав, передбачених статтею 49-2 КЗпП України з 26 серпня 2025 року, у зв`язку з припиненням строку дії договору.

Указувала, що на її заяву від 20 червня 2025 року про порушення трудових прав та необхідність укладення безстрокового трудового договору, відповідач 25 червня 2025 року надав відповідь про звільнення з посади за статтею 36 КЗпП України.

Позивачка вважала, що її звільнення з підстав, передбачених статтями 36, 49-2 КЗпП України, є незаконним та таким, що порушує її трудові та конституційні права.

Крім того, зазначає, що у зв`язку із незаконним звільненням з посади вчителя молодших класів, вона позбавлена можливості працювати та отримувати заробітну плату, чим було завдано їй значної моральної шкоди, яка виразилася у стресі, переживанні за себе, свою родину, дітей, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичного життєвого укладу, репутаційних втратах. Завдану у зв`язку з порушенням трудових прав моральну шкоду позивачка оцінила у суму 10 000,00 грн.

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати бездіяльність директора Диківської гімназії Пантаївської селищної ради, яка полягає у ненаданні відповіді на її звернення від 20 червня 2025 року протиправною, зобов`язати відповідача розглянути її заяву від 20 червня 2025 року по суті та надати відповідь;

- поновити її на посаді вчителя початкових класів Диківської гімназії Пантаївської селищної ради з 26 серпня 2025 року;

- стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року, ухваленим у складі судді Авраменка О. В., позов ОСОБА_1 до Диківської гімназії Пантаївської селищної ради про поновлення на роботі задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Диківської гімназії Пантаївської селищної ради з 26 серпня 2025 року.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Стягнуто з Диківської гімназії Пантаївської селищної ради на користь

ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, суму у розмірі 5 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Диківської гімназії Пантаївської селищної ради на користь

ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Стягнуто з Диківської гімназії Пантаївської селищної ради на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Задовольняючи позов у частині поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 29 липня 2024 року до 18 вересня 2024 року з працівниками гімназії укладено 15 строкових трудових договорів строком на один рік кожний. На момент закінчення строкового трудового договору з позивачкою в Диківській гімназії Пантаївської селищної ради існували посади, які відповідали її кваліфікації та передбачали можливість укладення безстрокового трудового договору, зокрема посада вчителя початкових класів. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що він інформував позивачку про вакансії, що відповідають її кваліфікації, а також можливість укладення з нею безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками, знаючи, що вона працює на умовах строкового трудового договору. Не надав доказів відмови позивачки від запропонованих посад.

Суд констатував, що звернення позивачки із заявою про укладення безстрокового трудового договору, письмова відмова відповідача та подальше звільнення з роботи і прийняття на її посаду іншої особи є доказом того, що звільнення проведено з порушенням вимог частини третьої статті 23 КЗпП України.

Частково задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що відповідач порушив порядок звільнення позивачки з роботи та порядок інформування позивачки, яка працювала за строковим трудовим договором, про вільні посади (робочі місця).

Уважав наявними обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачці моральної шкоди, яка полягає у понесених нею моральних (душевних) страждань, є зокрема порушення її трудових прав з боку відповідача, втрата роботи та доходу, відчуття несправедливості, необхідність докладати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод, а тому вважав, що з відповідача на користь позивачки підлягає відшкодуванню 5 000,00 грн моральної шкоди, що буде справедливою сатисфакцією потерпілій стороні внаслідок дій неправомірного характеру з боку відповідача.

Звернення позивача про укладення безстрокового трудового договору розглянуто відповідачем та на нього надана відповідь, якою фактично відмовлено їй в укладенні безстрокового трудового договору. Той факт, що зміст відповіді не задовольнив позивачку, не є протиправною бездіяльністю, оскільки суд визнав незаконним подальше звільнення позивачки, отже, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу Диківської гімназії Пантаївської селищної ради задоволено частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на посаді вчителя початкових класів Диківської гімназії Пантаївської селищної ради та відшкодування із Диківської гімназії Пантаївської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди скасовано.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Диківської гімназії Пантаївської селищної ради про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Диківської гімназії Пантаївської селищної ради витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн.

Компенсовано Диківській гімназії Пантаївської селищної ради за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України, сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що строк трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Сторони погодили строковий трудовий договір з 26 серпня 2024 року до 26 серпня 2025 року. Отже, за відсутності укладеної між сторонами до дня закінчення строку дії трудового договору угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довела порушення відповідачем її трудових прав.

Короткий зміст касаційної скарги

У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 лютого 2026 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

25 лютого 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області , іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Підставами касаційної скарги зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 16 вересня 2024 року у справі 127/29926/23 (провадження 61-5575св24), від 19 лютого 2025 року у справі 339/530/23 (провадження 61-12683св24).

Заявник указує, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини третьої статті 23 КЗпП України, не проінформував працівника, з яким укладений строковий трудовий договір, про наявність вакантної посади вчителя початкових класів станом на серпень 2025 року, на яку була прийнята інша особа без повідомлень позивача.

Суд апеляційної інстанції став на захист роботодавця, проігнорувавши встановлений судом першої інстанції факт наявності робочого місця, що порушує принцип верховенства права.

Незаконне позбавлення права на працю - це порушення прав на повагу до приватного життя, що спричиняє позивачці моральних страждань.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2026 року Диківська гімназія Пантаївської селищної ради подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та Диківською гімназією Пантаївської селищної ради укладений трудовий договір 26, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнята на посаду вчителя початкових класів Диківської гімназії Пантаївської селищної ради з 26 серпня 2024 року строком до 26 серпня 2025 року (пункт 1.7 договору). Підстава - заява ОСОБА_1 від 26 серпня 2024 року.

26 серпня 2024 року Диківська гімназія Пантаївської селищної ради видала наказ 30-К Про прийняття на роботу ОСОБА_1 , яким ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя початкових класів з 26 серпня 2024 року за строковим трудовим договором до 26 серпня 2025 року.

04 червня 2025 року Диківська гімназія Пантаївської селищної ради направила ОСОБА_1 лист-попередження з інформацією про те, що з 26 серпня 2025 року її буде звільнено з посади вчителя початкових класів, на підставі статті 49-2 КЗпП України у зв`язку з припиненням строку дії строкового трудового договору.

20 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до директора Диківської гімназії Пантаївської селищної ради із заявою про порушення трудових прав та зобов`язання укласти з нею безстроковий трудовий договір на посаду вчителя початкових класів або іншу посаду, що відповідає її кваліфікації та професійному досвіду, просила надати перелік вакантних посад з направленням відповіді на її адресу фактичного місця проживання.

25 червня 2025 року Диківська гімназія Пантаївської селищної ради надала відповідь ОСОБА_1 на її звернення від 20 червня 2025 року, в якому зазначила, що відповідно до пункту 2 статті 23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Керуючись цією нормою, 26 серпня 2024 року між Диківською гімназією Пантаївської селищної ради та ОСОБА_1 укладений строковий трудовий договір з 26 серпня 2024 року до 26 серпня 2025 року. Після закінчення дії строкового трудового договору працівник підлягає звільненню на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. Звільнення працівника у зв`язку із закінченням строкового трудового договору не потребує і завчасного попередження про це з боку роботодавця. Тож вручений лист-попередження від 04 червня 2025 року мав інформаційний характер і був складений з метою інформування та нагадування про наступне закінчення строку договору.

26 серпня 2025 року наказом директора Диківської гімназії Пантаївської селищної ради 35-К ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя початкових класів з 26 серпня 2025 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, пункт 2 статті 36 КЗпП України. Підстава: наказ Про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 26 серпня 2024 року 30-К.

Із довідки Диківської гімназії Пантаївської селищної ради від 06 жовтня 2025 року 196 встановлено, що у період з 29 липня 2024 року до 18 вересня 2024 року зі всіма працівниками гімназії укладено 15 строкових трудових договорів строком на один рік кожний. Протягом 2024 - 2025 навчального року за власним бажанням звільнено три педагогічних працівника та двом педагогічним працівникам, включно з ОСОБА_1 , направлено попередження про наступне звільнення у зв`язку з закінченням строку трудового договору. З 01 вересня 2025 року на посаду вчителя початкових класів гімназії на умовах строкового трудового договору строком на один рік призначено Афанасьєву З. І.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі 753/16193/16-ц (провадження 61-24657св18), від 31 жовтня 2018 року у справі 761/27037/17-ц (провадження 61-44171св18, від 29 травня 2023 року у справі 341/1639/21, провадження 61-10694св22) зроблено висновок, що підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України .

Відповідно до трудового договору 26 ОСОБА_1 прийнято на роботу вчителем молодших класів до Диківської гімназії Пантаївської селищної ради строком на один рік з 26 серпня 2024 року до 26 серпня 2025 року.

Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку, що наказ від 26 серпня 2025 року 35-К про звільнення ОСОБА_1 з підстав закінчення строку дії трудового договору видано з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду 16 вересня 2024 року у справі 127/29926/23 (провадження 61-5575св24), від 19 лютого 2025 року у справі 339/530/23 (провадження 61-12683св24) на увагу не заслуговують та правильно спростовані судом апеляційної інстанції з огляду на таке.

18 березня 2020 року набрав чинності Закон України Про повну загальну середню освіту від 16 січня 2020 року, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 Закону України Про повну загальну середню освіту (в редакції чинній, на момент укладення з позивачкою строкового трудового договору), педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Зокрема, у вказаних справах, на які посилається заявник, позовні вимоги ґрунтувались на тому, що строкові трудові договори не були приведені у відповідність до вимог Закону України Про загальну середню освіту після ухвалення Конституційним Судом України 07 лютого 2023 року рішення 1-р/2023 у справі 1-5/2020(118/20), яким визнано неконституційним абзац третій частини другої статті 22 Закону України Про повну загальну середню освіту , згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років .

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, строковий трудовий договір був укладений з позивачкою не відповідно до вимог абзацу третього частини другої статті 22 Закону України Про загальну середню освіту , який був визнаний неконституційним, а за згодою сторін.

Крім того, позивачка ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку і не отримує пенсію за віком, тобто не відноситься до тієї категорії педагогічних працівників, щодо яких визнано неконституційним абзац третій частини другої статті 22 Закону України Про повну загальну середню освіту .

Отже, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що за вказаних умов саме сторони (працівник і роботодавець) визначають строк його дії і жодна з них не має права вимагати поновлення контракту за відсутності згоди іншої сторони.

Ураховуючи, що сторони уклали строковий трудовий договір, порушень статті 23 КЗпП України у частині інформування працівника про вакантні посади не встановлено. Доводи касаційної скарги в цій частині є неспроможними.

Установивши, що ОСОБА_1 правомірно звільнено за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у частині відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними, на думку позивачки, діями роботодавця.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк