Постанова у справі № 908/3067/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 908/3067/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Український графіт

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026 (Верхогляд Т. А. - головуючий, судді Іванов О. Г., Парусніков Ю. Б.) у справі

за позовом Запорізької міської ради

до Приватного акціонерного товариства Український графіт

про стягнення 3 697 240,01 грн,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Мироненко Н. О., відповідача - Прийменко О. Г.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 . 25.10.2024 року до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради до відповідача Приватного акціонерного товариства Український графіт (далі - ПрАТ Український графіт ) про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з дат формування земельних ділянок по 31.07.2024 в розмірі 3 697 240,01 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач набув у власність об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках комунальної власності. За період з 18.03.2021 року по 31.07.2024 року користувався земельними ділянками без правовстановлюючих документів та не сплачував кошти за користування земельними ділянками.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 29.12.2017 року в межах справи про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Вуглецевий композит відбувся аукціон з реалізації майна банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу, за результатами якого переможцем визначено ПрАТ Укрграфіт .

Відповідач придбав цілісний майновий комплекс, до складу якого входило нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване за адресами: вул. Північне шосе, 31-А, та вул. Самоцвітна, 11, в місті Запоріжжі.

04.01.2018 року відповідач набув у власність об`єкти нерухомого майна:

- за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 31 А, а саме: цех 5 графітувальне відділення, інв. 1011504, літ. Б, загальною площею 12860,5, прибудова, літ.Б'. майданчик для газоочистки, літ.б2, літ.б3, вхід в тунель, літ. В, літ. Г, прохідний тунель 296 м/п інв. 1020617, загальною площею 1391,2 кв. м, літ. І, галерея між корпусами інв. 1011507, загальною площею 79,8 кв. м, літ. ІІ, цех 4 корпус 4, загальною площею 1657,8 кв. м, літ. Б, контрольно-пропускний пункт інв. 1011505, загальною площею 24,3 кв. м, будівля теплофікаційної камери інв.38000187, загальною площею 29,9 кв. м, інженерно побутовий корпус інв. 1011501, інженерно-побутовий корпус інв. 1011502, інженерно-побутовий корпус-галерея інв. 1021301, загальною площею 7589,5 кв. м, корпус 3, цех 4, загальною площею 9372,5 кв. м, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 385271076 від 03.07.2024 року;

- за адресою: м. Запоріжжя, вул. Самоцвітна, 11, а саме: будівля вузлу зворотного водопостачання інв. 1020619, літ. А, загальною площею 965,8 кв. м, будівля фільтрувальної інв. 1020619, літ. В, загальною площею 361,3 кв. м, градирня водообороту інв. 1020619, літ.2, будівля підстанції 10КВ інв. 8000139, будівля КНС інв. 1020612, водооборот 2 градирня 2-х секційна інв. 1020103, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 385271648 від 03.07.2024.

Земельні ділянки під об`єктами нерухомості перебували у користуванні ВАТ Вуглецевий композит згідно Державного акта на право постійного користування землею І-ЗП 003480 від 17.12.1998 року.

Листом вих. 16/196 від 17.01.2018 відповідач звернувся до позивача з приводу вирішення питання щодо відведення ПрАТ Укрграфіт земельних ділянок під придбаними об`єктами нерухомості та оформлення прав підприємства на дані земельні ділянки.

Листом вих. 16/684 від 13.02.2019, на виконання приписів статті 123 ЗК України, яка регламентує порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, відповідач звернувся до позивача з проханням надати дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки по Північному шосе, буд. 31-А в м. Запоріжжі для укладання договору оренди землі.

Листом вих. 16/1858 від 26.04.2019 відповідач звернувся до позивача з приводу вирішення питання надання міськвиконкомом відповідно договору на виконання матеріалів щодо надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок по Північному шосе, 31-А, та вул. Самоцвітній, 11, в місті Запоріжжі для укладання з ПрАТ Укрграфіт договорів оренди землі.

В подальшому ПрАТ Украграфіт також зверталося до позивача, у т.ч. до Управління з питань земельних відносин ЗМР, Департаменту управління активами ЗМР з приводу укладення договорів оренди земельних ділянок, що підтверджується листами від 03.07.2019 16/2764; від 30.08.2019 16/3632; від 08.10.2019 16/4210; від 13.01.2020 1682; від 23.07.2021 3321/16; від 06.08.2021 16/3513; від 08.09.2021 16/3919; від 24.09.2021 16/4170; від 13.10.2023 16/2326; від 14.12.2023 16/2892; 21.06.2024 16/1669.

Управлінням з питань земельних відносин, Постійною комісією Запорізької міської ради з питань комунальної власності, ресурсів, приватизації, архітектури та земельних відносин надавались відповіді на звернення відповідача, а саме: від 06.03.2019 573; від 25.07.2019 1565/02-03; від 23.09.2019 1938/02-03; від 11.10.2019 84/19; від 19.02.2020 19/20; від 16.09.2021.

На сорок восьмій сесії сьомого скликання Запорізькою міською радою 26.02.2020 року прийняті наступні рішення щодо надання дозволу ПрАТ Укрграфіт на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок:

1) рішення 69/118 щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,200 га по Північному шосе, 31-А для розташування промислового майданчика та подальшої передачі її в оренду;

2) рішення 69/119 щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,4000 га по Північному шосе, 31-А для розташування промислового майданчика та подальшої передачі її в оренду;

3) рішення 69/120 щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,4000 га по Північному шосе, 31-А для розташування промислового майданчика та подальшої передачі її в оренду;

4) рішення 69/121 щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,1000 га по вул. Самоцвітна, 11, для розташування промислового майданчика та подальшої передачі її в оренду.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області вих. 18-8-0.37-1-3517/2-24 від 23.09.2024 року вбачається, що за даними державного земельного кадастру на підставі проектів землеустрою зареєстровані в державному реєстрі з присвоєнням кадастрового номеру земельній ділянки: кадастровий номер 2310100000:05:015:0109 зареєстрована 18.02.2021 року; кадастровий номер 2310100000:05:015:0110 зареєстрована 18.03.2021 року; кадастровий номер 2310100000:05:015:0111 зареєстрована 01.04.2021 року; кадастровий номер 2310100000:05:015:0112 зареєстрована 05.04.2021 року.

За наявною в матеріалах справи Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, площа земельної ділянки за кадастровим номером 2310100000:05:015:0109, яка розташована у м. Запоріжжі по вул. Північне шосе, 31-А, становить 2,0203 га, земельної ділянки за кадастровим номером 2310100000:05:015:0110, яка розташована у м. Запоріжжі по вул. Північне шосе, 31-А, становить 0,3920 га, земельної ділянки за кадастровим номером 2310100000:05:015:0111, яка розташована у м. Запоріжжі по вул. Північне шосе, 31-А, становить 0,2827 га, земельної ділянки за кадастром номером 2310100000:05:015:0112, яка розташована у м. Запоріжжі по вул. Самоцвітна, 11, становить 1,0118 га.

Земельні ділянки належать Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської раді на праві комунальної власності і на них знаходяться об`єкти нерухомості відповідача.

Відповідно до листа Департамента управління активами Запорізької міської ради від 17.07.2024 4597/01/01-07/6002, за наявною інформаційної базою (договорів оренди землі, укладених Запорізькою міською радою) на земельні ділянки з кадастровими номерами: 2310100000:05:015:0110, 2310100000:05:015:0109, 2310100000:05:015:0111, 2310100000:05:015:0112 договори оренди землі не обліковуються.

Згідно із інформацією ГУ ДПС у Запорізькій області (вих. 8784/5/08-01- 04-07 від 24.07.2024 року) при проведенні аналізу інформаційної бази АІС Податковий блок встановлено, що відповідач за період з 04.01.2018 по 01.07.2024 не звітує та не сплачує земельний податок, орендну плату за землю з юридичних осіб за вище вказані земельні ділянки.

Отже, за період з моменту реєстрації земельних ділянок по 31.07.2024 (період визначено позивачем у розрахунку суми стягнення) відповідачем використовуються земельні ділянки комунальної форми власності без правовстановлюючих документів.

28.11.2018 Запорізька міська рада прийняла рішення 26 Про встановлення розміру орендної плати за землю (повний текст рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайту Запорізької міської ради за посиланням: https://zp.gov.ua/uk/documents/item/33564).

Зазначеним рішенням Запорізькою міською радою було встановлено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки). Відповідно до додатку до вказаного рішення (повний текст додатку до рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайті Запорізької міської ради) річний розмір орендної плати за землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до витягу НВ-2300102762024 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:015:0110, загальною площею 0,392 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 31-А, становить 4 389 890,40 грн у цінах 2024 року.

Відповідно до витягу НВ-2300102742024 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:015:0109, загальною площею 2,0203 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 31 А, становить 22 281 888,70 грн у цінах 2024 року.

Відповідно до витягу НВ-2300102792024 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:015:0111, загальною площею 0,2827 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 31 А, становить 3 405 715,17 грн, у цінах 2024 року.

Відповідно до витягу НВ-2300102832024 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:015:0112, загальною площею 1,0118 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Самоцвітна, 11, становить 11 330 844,66 грн, у цінах 2024 року.

Відповідно до даних офіційного сайту Державної податкової служби України(https://tax.gov.ua/nove-pro-podatki--novini-/print-553960.html) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру на виконання статті 289 Податкового кодексу України листом від 12.01.2024 року 6-28-0.222-600/2-24 повідомила про значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок, який за 2021 рік складав 1,1, за 2022 рік складав 1,15 та за 2023 рік складав 1,051.

Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за попередній рік застосовані позивачем для розрахунку податкового зобов`язання на наступний рік.

Недоотриманий дохід за фактичне користування відповідачем земельними ділянками без оформлення документу, що посвідчує право оренди, позивач розраховує наступним чином:

1) щодо земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:05:015:0110: за період з 18.03.2021 року по 31.07.2024 року становить 76 823,08 грн /2024/ + 125 306,10 грн /2023/ + 108 961,83 грн /2022/ + 78 431,71 грн /2021/ = 389 522,72 грн;

2) щодо земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:05:015:0109: за період з 18.02.2021 року по 31.07.2024 року становить 389 933,05 грн /2024/ + 636 019,66 грн /2023/ + 553 060,57 грн /2022/ + 436 664,33 грн /2021/ = 2 015 677,61 грн;

3) щодо земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:05:015:0111: за період з 01.04.2021 року по 31.07.2024 року становить 59 600,02 грн /2024/ + 97 213,56 грн /2023/ + 84 533,53 грн /2022/ + 57 898,50 грн /2021/ = 299 245,61 грн;

4) щодо земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:05:015:0112: за період з 05.04.2021 року по 31.07.2024 року становить 198 289,78 грн /2024/ + 323 430,39 грн /2023/ + 281 243,82 грн /2022/ + 189 830,08 грн /2021/ = 992 794,07 грн.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Господарський суд Запорізької області (суддя Горохов І. С.) рішенням від 25.03.2025 позов задовольнив частково. Стягнув з ПрАТ Український графіт на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з дат реєстрації земельних ділянок по 31.07.2024 в розмірі 2 840 740, 25 грн; розстрочив виконання рішення строком на 12 (дванадцять) місяців з дня ухвалення рішення у даній справі, шляхом сплати відповідачем коштів у розмірі 2 840 740, 25 грн рівними частинами за наступним графіком: до 25.04.2025 236 728,35 грн, до 26.05.2025 236 728,35 грн, до 26.06.2025 236 728,35 грн, до 26.07.2025 236 728,35 грн, до 26.08.2025 236 728,35 грн, до 26.09.2025 236 728,35 грн, до 26.10.2025 236 728,35 грн, до 26.11.2025 236 728,35 грн, до 26.12.2025 236 728,35 грн, до 26.01.2026 236 728,35 грн, до 26.02.2026 236 728,35 грн та до 26.03.2026 236 728,40 грн; у частині стягнення суми 856 499,76 грн у позові відмовив.

Суд першої інстанції відмовляючи частково у позові виходив з тих обставин, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022 року, відповідач мав право у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 не сплачувати плату за землю - орендну плату за користування земельними ділянками, які розташовані в місті Запоріжжя під об`єктами нерухомості, належними відповідачу. В іншій частині суд визнав правомірним нарахування позивачем недоотриманих доходів за фактичне користування відповідачем земельними ділянками у розмірі 2 840 740,25 грн.

3.2. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 24.02.2026 у справі рішення Господарського суду Запорізької області від 25.03.2025 у справі 908/3067/24 скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Постанова аргументована тим, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося в частині відмови у задоволені позову про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 у розмірі 856 499,76 грн.

У постанові Верховного Суду від 27.04.2021 922/2378/20 зазначено, що норми пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 Податкового кодексу України слід застосовувати таким чином: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України .

Законом України від 11.04.2023 3050-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно чітко передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2025 у справі 908/929/24.

Натомість у справі, яка розглядається, ПрАТ Український графіт , не сплачуючи в належному обсязі орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, фактично збільшило свої доходи, а Запорізька міська рада втратила грошові кошти у виді орендної плати, а тому безпідставно збережені кошти підлягають стягненню з відповідача.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ПрАТ Український графіт звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить передати справу 908/3067/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026, а рішення Господарського суду Запорізької області від 25.03.2025 залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження є пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Скаржник зазначає, що наявні підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.07.2025 у справі 908/1301/24 щодо застосування положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України.

Скаржник стверджує, що у постанові від 01.07.2025 у справі 908/1301/24 Верховний Суд посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду. від 27.04.2021 по справі 922/2378/20. Висновок Верховного Суду у цій постанові зроблений в контексті питання правової природи заявлених до стягнення сум (чи є ці платежі податковим боргом) та, відповідно, питання належного позивача (податковий орган чи орган місцевого самоврядування) та юрисдикції спору. Верховний Суд чітко окреслив, які саме норми ПК України не підлягають застосуванню до цих правовідносин (пункт 10.1.1. статті 10, підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункт 265.1.3. статті 265 ПК України), та констатував, що відносини, пов`язані зі стягненням безпідставно (набутих) збережених коштів з осіб, які є фактичними користувачами земельних ділянок без права власності, постійного користування або оренди на них є приватноправовими і ці кошти не можуть вважатися податком в розумінні приписів ПК України. Поряд із цим, Верховний Суд не вказує, що до цих правовідносин не можуть бути застосовані інші норми ПК України.

Згідно з абзацом першим підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України (в редакції Закону України від 11.04.2023 3050-IX який набрав чинності 06.05.2023): За період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

На думку заявника, наведене формулювання або користуванні, у тому числі на умовах оренди не містить виключень щодо виду та підстав користування - постійне, оренда чи фактичне.

Земельні ділянки перебувають у користуванні (фактичному) ПрАТ Укрграфіт в зв`язку із набуттям права власності на розташовані на цих земельних ділянках об`єкти нерухомого майна (що не заперечується сторонами та встановлено судом), а заявлені до стягнення суми розраховані позивачем відповідно до приписів ПК України саме як орендна плата за земельні ділянки, розмір якої був би саме таким і у випадку наявності договору оренди.

Оскільки за наявності укладеного договору оренди землі ПрАТ Укрграфіт не повинен був сплачувати позивачу орендну плату за землю за період з 1 березня 2022 року до 31.12.2022, заявлена позивачем за цей період сума відшкодування не може вважатися недоотриманим доходом позивача у виді орендної плати.

Скаржник також зазначає, що в судах першої та апеляційної інстанцій наявні протилежні підходи щодо застосування вказаних вище норм права у подібних правовідносинах, що свідчить про відсутність по даному питанню, яке має фундаментальне значення, єдиної правозастосовчої практики. Питання наявності чи відсутності у таких користувачів обов`язку відшкодувати землевласнику орендну плату за землю, за період введеного мораторію (коли вона не мала сплачуватися), стосується широкого кола осіб і становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи - ПрАТ Укрграфіт .

Заявник зазначає, що процес оформлення відведення земельних ділянок був розпочатий одразу після укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ПрАТ Укрграфіт вжило всіх передбачених законодавством заходів для належного оформлення права користування земельними ділянками, а Договір оренди досі не укладений виключно з вини позивача. За належних умов, з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, у спірний період між сторонами повинен був бути укладений договір оренди Земельної ділянки, відповідно до якого та норм Податкового кодексу України відповідач повинен був здійснювати плату за користування Земельної ділянки комунальної власності.

Апеляційний суд не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі 160/27644/23 та відображений в пункті 1.1.4 Огляду судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (актуальна практика) рішення, внесені до ЄДРСР за серпень 2025 року про те, що у випадку коли платник не має зареєстрованого речового права користування земельною ділянкою в звітному році (оскільки договір оренди закінчився в попередньому році а новий не було укладено), то він не міг бути платником орендної плати. У випадку відсутності орендного договору земельну плату потрібно справляти у формі земельного податку, лише в межах частки, яка відповідає частці в праві власності на будівлю. Зазначене, на думку скаржника, призвело до протиправного стягнення з відповідача коштів з розрахунку орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки землі, а не 1% земельного податку.

На думку скаржника, інший касаційний суд виклав висновок, який є відмінним від висновку, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі 908/1301/24, а тому на підставі частини третьої статті 302 ГПК України справу необхідно передати на розгляд Великої Палати.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо відступлення від висновків Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

За змістом вказаної норми касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі 904/3807/19.

Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі 914/2614/13, де зазначено наступне: …з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання .

Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тому, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення Європейського суду з прав людини висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинні бути ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Так, в межах цієї підстави касаційного оскарження скаржник посилається на те, що інший касаційний суд виклав висновок, який є відмінним від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі 908/1301/24, а тому на підставі частини третьої статті 302 ГПК України справу необхідно передати на розгляд Великої Палати. Зокрема, у касаційній скарзі відображено посилання на Огляд судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (актуальна практика) та постанову від 28.08.2025 у справі 160/27644/23. Однак, зміст постанови від 28.08.2025 у справі 160/27644/23, яка розміщена у Єдиному державному реєстрі судових рішень не містить висновку, який цитує відповідач у касаційній скарзі. За таких обставин, немає підстав стверджувати, що суд апеляційної інстанції не врахував такий висновок і наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5.4. У свою чергу, у касаційній скарзі також зазначено про наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.07.2025 у справі 908/1301/24.

Так у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2025 у справі 908/1301/24 з предметом позову про стягнення 1 725 134,22 грн безпідставно набутих (збережених) коштів у виді орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності протягом періоду часу з 16.05.2018 по 31.10.2023 на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України викладено висновок про те, що "Законом України від 11.04.2023 3050-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" чітко передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Отже, зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.

Колегія суддів у контексті зазначеного висновку також звертає увагу на постанову у справі 908/929/24, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на положення пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ Перехідні положення ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, Товариство мало право у спірний період не сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками, які розташовані в місті Запоріжжя. Водночас у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 922/2378/20 за позовом Харківської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства Альфа-Банк безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати зазначено таке: З урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах необхідно застосовувати таким чином: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України .

У практиці Верховного Суду сформовано усталений підхід про те, що положення Закону України від 11.04.2023 3050-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" підлягають застосуванню в разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих територіях України. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.07.2025 у справі 908/1301/24, від 10.02.2026 у справі 908/2849/24, від 02.12.2025 у справі 908/1926/24, від 30.06.2026 у справі 910/12543/25, від 25.02.2025 у справі 908/929/24 та інші.

Обґрунтованість зазначеного підходу підтверджується єдністю та сталістю правозастосовної практики суду касаційної інстанції, який протягом тривалого часу застосовує цю правову позицію. Доводи скаржника про відсутність єдиної правозастосовчої практики спрстовуються зазначеним і є власним трактуванням застосування судами вказаних норм права.

Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі 908/1301/24, а також не навів вагомих, ґрунтовних, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

Доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до довільного тлумачення скаржником приписів чинного законодавства і висновків Верховного Суду, і направлені на переоцінку доказів та встановлених у справі обставин, що до повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних вимог статті 300 ГПК України не входить.

Скаржник у цьому випадку не довів неправильного застосування судами пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 Податкового кодексу України в поєднанні з приписами статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

У свою чергу, інших підстав касаційного оскарження скаржник не

навів. Верховний Суд, в силу приписів статті 300 ГПК України, обмежений межами касаційного перегляду, а тому інші доводи касаційної скарги, зокрема і щодо необхідності врахування принципів справедливості, добросовісності та розумності і неукладення договору оренди з вини позивача не зумовлюють спростування висновків судів попередніх інстанцій як такі, що змістовно виходять за межі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі 908/1795/19.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі 916/1004/18).

Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування оскарженої постанови.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Український графіт залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі 908/3067/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ