Постанова у справі № 676/3444/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року

м. Київ

справа 676/3444/24

провадження 61-3097св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області як орган опіки та піклування,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки, в якому просила:

- визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4 в сім`ї позивачки за адресою: АДРЕСА_1 ;

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, з 10 травня 2024 року до досягнення ними повноліття.

2. ОСОБА_1 зазначила, що вона є рідною бабою малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився від спільного проживання її сина ОСОБА_5 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. Крім того, в сім`ї ОСОБА_5 проживав син ОСОБА_2 від першого шлюбу - неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. 24 січня 2023 року ОСОБА_5 був мобілізований до лав Збройних Сил України у зв`язку з агресією росії проти України, брав участь у бойових діях і загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 . До дня смерті ОСОБА_5 діти перебували на його утриманні, а неповнолітній ОСОБА_4 вважав його своїм батьком.

4. З 01 листопада 2023 року ОСОБА_2 залишила дітей, а тому вони перейшли проживати до позивачки. Відтоді ОСОБА_2 не бере участі у вихованні синів, не виявляє інтересу до їх життя і навчання, не надає дітям матеріальної допомоги, не забезпечує їм необхідного харчування та догляду. Відтак ОСОБА_2 фактично усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а вихованням та утриманням дітей займаються тільки позивачка та її чоловік ОСОБА_6 . Діти не бачать свого майбутнього життя з матір`ю, не бажають з нею ні зустрічатися, ні спілкуватися.

5. Сім`я позивачки має житловий будинок, гарантований дохід і значні кошти для вихованні дітей. В інтересах малолітнього ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4 слід визначити місце їх проживання разом із бабою та дідом.

6. Оскільки малолітній ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 не проживають з матір`ю та не отримують від неї матеріальної допомоги, а перебувають на утриманні позивачки, то остання має право на стягнення аліментів зі

ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

7. Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області рішенням

від 01 листопада 2024 року позов задовольнив.

8. Визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із бабусею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .

9. Позбавив батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10. Стягнув з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи

з 17 травня 2024 року та до повноліття дітей.

11. Визначив, що рішення в межах суми платежів за 1 місяць підлягає негайному виконанню.

12. Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області додатковим рішенням від 01 листопада 2024 року стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.

13. Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області додатковим рішенням від 10 грудня 2024 року стягнув з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

14. Місцевий суд задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі керувався тим, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання синів, внаслідок чого мають місце підстави для позбавлення її батьківських прав. Оскільки діти не бажають проживати з матір`ю, а мешкають тривалий час з бабусею ОСОБА_1 , то місце їх проживання слід визначити з останньою. Малолітній ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 проживають разом з бабусею ОСОБА_1 і перебувають на її утриманні, а ОСОБА_2 не надає дітям належної матеріальної допомоги, хоча за своїм матеріальним становищем вона спроможна сплачувати позивачці аліменти на дітей у такому розмірі.

15. Ухвалюючи додаткові рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з розглядом справи позивачка понесла обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, а тому ці витрати слід покласти на відповідачку. Крім того, при ухваленні рішення судом не було вирішено питання про судовий збір.

16. Хмельницький апеляційний суд постановою від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

17. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області

від 01 листопада 2024 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 скасував та в цій частині ухвалив нове рішення.

18. Додаткові рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 листопада 2024 року та 10 грудня 2024 року в частині розміру судових витрат змінив.

19. В позові ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовив.

20. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 605,60 грн судового збору.

21. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 333,34 грн витрат на професійну правничу допомогу.

22. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав, обґрунтовував це тим, що зібрані у справі докази вказують на те, що з листопада 2023 року ОСОБА_2 не виконувала належним чином свої батьківські обов`язки щодо своїх дітей, залишала їх самих у найманій квартирі, не забезпечувала дітей необхідним доглядом і харчуванням, не приділяла уваги їхньому навчальному процесу та стану здоров`я, витрачала кошти на утримання дітей не за цільовим призначенням.

23. Водночас у справі відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_2 умисно не виконувала свої обов`язки щодо виховання дітей, систематично та постійно вчиняла відносно дітей неправомірні дії, свідомо нехтувала їхнім життям і здоров`ям. Також відсутні докази про негативний вплив ОСОБА_2 на дітей. Відповідачка заперечує проти позбавлення батьківських прав і має намір відновити стосунки з синами, а її неправомірна поведінка щодо дітей тривала незначний період часу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

24. У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокатка Коробей Т. Д. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, в якій просила скасувати оскаржувану постанову в частині позбавлення батьківських прав та залишити в силі рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 01 листопада 2024 року про задоволення позовної вимоги в частині позбавлення батьківських прав.

25. Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі 366/2047/18, від 27 січня 2021 року у справі 398/4299/17, від 15 травня 2019 року у справі 661/2532/17. Також підставою для скасування оскаржуваного судового рішення заявниця зазначає частину першу та третю статті 411 ЦПК України.

26. У поданій касаційній скарзі заявниця вказує на те, що відповідачка під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції навіть не заперечувала проти факту привласнення нею аліментів, що, в свою чергу, апеляційний суд залишив без жодної оцінки.

27. Подана ОСОБА_2 апеляційна скарга за своїм змістом була спрямована не на спростування доводів рішення суду першої інстанції, а ґрунтувалася на абсолютно нових обставинах та доказах. У зв`язку з цим апеляційний суд не взяв до уваги додані роздруківки з рахунків про начебто надання нею матеріальної допомоги на харчування, утримання та лікування дітей, про які вона взагалі не зазначала у суді першої інстанції. Попри це, суд апеляційної інстанції скасував законне рішення першої інстанції лише з огляду на наміри відповідачки відновити спілкування з дітьми.

28. Також у суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про повторний допит дітей щодо обставин, зазначених в апеляційній скарзі, та їхніх стосунків з матір`ю, оскільки твердження відповідачки в судовому засіданні не відповідали дійсності. Однак апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання.

29. Заявниця не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ними не здобуто доказів негативного впливу поведінки матері на дітей, що не відповідає дійсності. Суд першої інстанції зробив детальний аналіз взаємовідносин матері та дітей.

30. Оскаржувана постанова не містить посилань на те, що мати на теперішній час виконує обов`язки, визначені статтею 155 СК України, стосовно своїх дітей, і в який саме спосіб вона виконуватиме їх у майбутньому. Натомість у судовому рішенні лише констатується її намір відновити спілкування.

31. Такий висновок не дає підстав стверджувати, що діти за участю матері виховуватимуться в належних сімейних умовах. Водночас найвищим інтересам дітей відповідатиме забезпечення їхнього розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі в сім`ї баби та діда, де діти проживають з листопада 2023 року і отримують від них повне матеріальне забезпечення та належне виховання. З огляду на це, баба та дід повинні мати право представляти інтереси дітей та захищати їхні права, оскільки мати продемонструвала свою повну неспроможність і діяла на шкоду дітям.

32. Крім того, відповідачка оскаржила рішення суду першої інстанції лише в частині позбавлення її батьківських прав. Це свідчить про те, що вона претендує на реалізацію батьківських прав відповідно до вимог СК України, хоча водночас погодилася, щоб діти проживали з бабою та дідом.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

33. Верховний Суд ухвалою від 20 березня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

34. 01 квітня 2025 року цивільна справа 676/3444/24 надійшла до Верховного Суду.

35. Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2025 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи

36. ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

37. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_6 у них народився син ОСОБА_3 .

38. ОСОБА_1 і ОСОБА_6 є бабою та дідом ОСОБА_3 .

39. ОСОБА_5 у порядку мобілізації був призваний на військову службу в Збройні Сили України. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 загинув під час виконання обов`язків військової служби в селі Новодарівка, Пологівського району, Запорізької області.

40. З листопада 2023 року діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають разом із бабою ОСОБА_1 і дідом ОСОБА_6 у житловому будинку на АДРЕСА_1 .

41. ОСОБА_2 проживає окремо від дітей.

42. Наказом служби у справах дітей Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 09 лютого 2024 року

4/2024-ОД забезпечено тимчасове влаштування дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які залишилися без батьківського піклування, в сім`ю

ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

43. Із психологічного висновку за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 24 травня 2024 року слідує, що мати ОСОБА_2 взагалі відсутня у його житті та викликає у нього негативні почуття, осуд та неприйняття.

44. Згідно висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 20 червня 2024 року 174,

ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 та неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

45. Під час засідання комісії з питань захисту прав дитини Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 висловили свою думку про небажання проживати з матір`ю ОСОБА_2 , оскільки вона не піклується про них належним чином, постійно залишає їх одних у зачиненій квартирі. Відтак вони хочуть проживати в сім`ї баби та діда - ОСОБА_1 і ОСОБА_6 .

Позиція Верховного Суду

46. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

47. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

48. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

49. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

50. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

51. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

52. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім 'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

53. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

54. Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

55. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

56. Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України

від 26 квітня 2001 року 2402-III Про охорону дитинства (далі - Закон 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

57. Частиною першою статті 8 Закону 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

58. Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

59. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

60. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

61. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

62. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).

63. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 ЦК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

64. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).

65. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).

66. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).

67. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року (заява 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

68. ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі Мамчур проти України , заява 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі М. С. проти України , заява 2091/13).

69. Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі Ілля Ляпін проти росії , заява 70879/11)

70. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

71. Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

72. Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

73. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі 361/2014/22 (провадження 61-9249св24)).

74. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

75. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

76. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

77. Стаття 263 ЦПК України визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.

78. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).

79. Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що зібрані у справі докази підтверджують неналежне виконання відповідачкою з листопада

2023 року батьківських обов`язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 та малолітнього сина ОСОБА_3 . Зокрема, вона залишала дітей самих у найманій квартирі, не забезпечувала їх необхідним доглядом і харчуванням, не приділяла уваги навчальному процесу та стану здоров`я, а кошти на утримання дітей витрачала не за цільовим призначенням. Проте суд апеляційної інстанції одночасно вказав на відсутність у справі належних і допустимих доказів того, що

ОСОБА_2 умисно не виконувала свої обов`язки щодо виховання дітей, систематично та постійно вчиняла стосовно них неправомірні дії чи свідомо нехтувала їхнім життям і здоров`ям. Також суд зазначив про відсутність даних про негативний вплив ОСОБА_2 на дітей, урахував її заперечення проти позбавлення батьківських прав, намір відновити стосунки з синами та дійшов висновку, що її неправомірна поведінка тривала незначний період часу.

80. Із такими висновками Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

81. Як вже зазначалося, суд має діяти в забезпечення найкращих інтересів дітей.

82. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

83. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів, з огляду на достатність та взаємозв`язок для прийняття відповідного процесуального рішення.

84. Таким вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

85. Так, апеляційним судом не надано належної оцінки доводам позивачки щодо поведінки матері, не надано відповідних мотивів та арґументів.

86. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення

батьків/одного з батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі 203/3505/19, від 12 березня 2025 року у справі 454/768/23).

87. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви та доводи касаційної скарги, позивачка зазначала, що після мобілізації 24 січня 2023 року ОСОБА_5 (який є батьком малолітнього ОСОБА_3 ), відповідачка самостійно змінила постійне місце проживання та винайняла іншу квартиру. З 01 листопада 2023 року вона знову змінила місце проживання, проте вже без дітей, які категорично відмовилися переїжджати разом із нею. Крім того, у суді апеляційної інстанції відповідачка не заперечувала того факту, що її наміри зберегти батьківські права стосуються виключно молодшого сина, рідний батько якого загинув на війні. Такий інтерес зумовлений тим, що дитина має право на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника та одноразової грошової допомоги після загибелі батька-військовослужбовця. Перебуваючи у відносинах з іншим чоловіком, ОСОБА_2 не надала жодної моральної та психологічної підтримки дітям, які перебували у тяжкому психоемоційному стані після загибелі батька. Натомість відповідачка одразу звернулася до військової частини із заявою про отримання грошового забезпечення та розрахункових виплат загиблого, з яким перебувала у фактичних шлюбних відносинах. При цьому вона підтвердила, що малолітній ОСОБА_3 з нею не проживає, а перебуває на повному утриманні й вихованні діда та баби.

88. Суд апеляційної інстанції також належним чином не дослідив і не надав правової оцінки доводам позивачки про те, що відповідачка використовувала не за цільовим призначенням аліменти, які стягувалися з ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_6 . Зазначені обставини та факти нераціонального витрачання дитячих коштів сама відповідачка під час судового розгляду навіть не намагалася спростувати.

89. Поза увагою залишилося й те, що діти як на засіданні органу опіки та піклування, так і під час розгляду справи судом першої інстанції категорично висловилися проти спільного проживання з матір`ю. Свою позицію вони обґрунтували повною втратою довіри до неї через те, що відповідачка систематично залишала їх самих дома без нагляду та базового забезпечення, а також вчиняла стосовно них фізичне та психологічне насильство.

90. Також позивачка у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про повторний допит дітей. У такий спосіб апеляційний суд позбавив себе можливості безпосередньо заслухати думку малолітнього та неповнолітнього щодо обставин справи, тривалості бездіяльності матері та їхнього небажання проживати разом із нею.

91. Отже, колегія суддів не може погодитися, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно встановив обставини справи.

92. Верховний Суд в своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що якщо відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, ще не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

93. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин саме лише заперечення відповідачки проти позбавлення її батьківських прав не може розцінюватися, як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

94. У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дітей, інтереси яких превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування (або незастосування) крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

95. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України Про охорону дитинства ).

96. Верховний Суд наголошує, що належна увага повинна приділятися поглядам та думці дітей відповідно до їхнього віку та зрілості. Право бути почутим є безумовним правом дитини, а не її обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дітей має здійснюватися з урахуванням їхнього віку та індивідуальної спроможності самостійно висловити власну позицію.

97. На виконання зазначених норм права судом першої інстанції було безпосередньо заслухано думку дітей. Останні повідомили, що умови їхнього життя погіршилися після призову батька до лав Збройних Сил України. Зокрема, матір прийняла рішення змінити місце проживання та переїхати до іншої квартири, проти чого вони категорично заперечували. Неповнолітній ОСОБА_4 зазначив, що за висловлення незгоди щодо переїзду відповідачка застосувала до нього фізичне насильство (вдарила його). Також діти підтвердили факти систематичного залишення їх самих удома без їжі та нагляду, що інколи тривало по декілька днів поспіль. Через відсутність належного батьківського піклування вони були змушені після навчання звертатися по допомогу до баби та діда, у помешканні яких наразі постійно й проживають. Діти наголосили, що матір не надає їм жодної матеріальної допомоги, та підтвердили своє категоричне небажання проживати разом із нею.

98. Спростувань такої поведінки з боку матері матеріали справи не місять.

99. Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

100. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

101. З наданого висновку органу опіки та піклування Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради за 174 від 20 червня 2024 року прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , стосовно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

102. Не врахування апеляційним судом висновку органу опіки та піклування без належного обґрунтування підстав чому не було саме взято до уваги цей висновок, колегія суддів вважає належним чином необґрунтованими, оскільки лише зазначення апеляційним судом, що даний висновок не відповідає найкращим інтересам дітей без належного обґрунтування не може бути підставою для встановлення фактичної відсутності будь-яких підстав для позбавлення батьківських прав. Відповідач не був позбавлений права надати необхідні пояснення, які б спростовували висновки уповноваженого органу, зокрема обставини, які передбачають застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі 661/2532/17 (провадження 61-46449св18), від 11 грудня 2024 року в справі 199/5456/23 (провадження 61-12046св24)).

103. Отже, не можна вважати, що апеляційний суд повно та всебічно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам у справі, поведінці матері, виклав мотиви та аргументи.

104. У зв`язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду достатньою мірою викладено мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

105. У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

106. Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

107. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

108. Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Щодо розподілу судових витрат

109. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

110. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

111. Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

2. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

В. В. Пророк