Постанова у справі № 920/1216/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року

м. Київ

cправа 920/1216/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Ромась І.М. (в режимі відеоконференції),

відповідача: Панченко М.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні режимі відеоконференції касаційну скаргу Сумської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2026

та рішення Господарського суду Сумської області від 06.01.2026

у справі 920/1216/25

за позовом Сумської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаккі Естейт"

про стягнення 2 562 787,66 грн ,

В С Т А Н О В И В:

Сумська міська рада звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лаккі Естейт , в якому просила суд стягнути з відповідача 2 562 787,66 грн за використання земельної ділянки площею 0,3070 га, кадастровий номер 5910136300:04:015:0033 за адресою: місто Суми, вул. Кустовська, буд. 11 без оформлення договору оренди за період з 12.02.2020 до 31.05.2025.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.01.2026 (суддя Вдовенко Д.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2026 (колегія суддів у складі: Шаратов Ю.А. - головуючий, Бестаченко О.Л., Скрипка І.М.), позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Лаккі Естейт на користь Сумської міської ради 1 980 141,85 грн за використання земельної ділянки без оформлення договору оренди. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач є власником нерухомого майна (нежитлових приміщень), розташованого за адресою: м. Суми, вулиця Кустовська (колишня назва - Гагаріна), будинок 11. Право власності відповідача на нерухоме майно зареєстроване в реєстрі 11.02.2020 на підставі договору купівлі-продажу від 11.02.2020.

Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 5910136300:04:015:0033 площею 0,3070 га, яка належить на праві власності територіальній громаді міста Суми.

Земельна ділянка є сформованою, останній присвоєний кадастровий номер (дата державної реєстрації земельної ділянки 21.12.2017); категорія земель - Землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення - 03.09 Для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ (витяг з Державного земельного кадастру НВ-0001376632025 від 09.07.2025).

Листом від 08.05.2025 Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради пропонував ТОВ Лаккі Естейт усунути порушення вимог земельного законодавства шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладений.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Сумській області 3679/5/18-28-04-01-10 від 06.06.2025 ТОВ Лаккі Естейт протягом 2020-2025 років за земельну ділянку не звітувало, податкові зобов`язання з плати за землю не нараховувало та не сплачувало.

Позивачем розраховано за період з 12.02.2020 до 31.05.2025 суму орендної плати за землю у розмірі 2 562 787, 66 грн, яку місцевий бюджет недоотримав через не оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою.

У розрахунку позивач врахував: нормативно-грошову оцінку земельної ділянки за 2020-2021 роки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.01.2020; за 2025 рік - згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 07.05.2025; за 2022-2024 роки нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, що розрахована виходячи з розміру нормативної грошової оцінки за 2025 рік із застосуванням коефіцієнтів індексації (зменшення на коефіцієнт індексації) за попередні роки з урахуванням інформації у листах Держгеокадастру від 12.01.2024 6-28-0.222-600/2-24 та від 13.01.2025 6-28-0.22-18/17-25.

Розмір відсотку від нормативної грошової оцінки земельної ділянки визначений позивачем відповідно до рішень Сумської міської ради від 19.06.2019 5298-МР, від 24.06.2020 7000-МР, від 14.07.2022 3025-МР (03.09 Для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ у 2020-2022 роках - 8 %, у 2023-2025 роках - 4 %).

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нерухоме майно, власником якого є відповідач, розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 5910136300:04:015:0033 площею 0,3070 га, яка належить на праві власності територіальній громаді міста Суми. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою у спірний період, зокрема укладення договору оренди та державної реєстрації права оренди, а тому правомірним та обґрунтованим є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у межах заявленого періоду в загальній сумі 1 980 141, 85 грн: за лютий-грудень 2020 року - в сумі 400 813, 64 грн, за 2021 рік - в сумі 452 770, 97 грн, за січень, лютий 2022 року - в сумі 112 340, 21 грн (694 986, 02 грн (орендна плата за 2022 рік)/365днів х59 днів), за 2023 рік - в сумі 399 616, 96 грн, за 2024 рік - в сумі 419 997, 43 грн, за січень-травень 2025 року - в сумі 194 602, 64 грн. В свою чергу, суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 582 645, 81 грн за період з 01.03.2022 до 31.12.2022, оскільки відповідно до норм підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. А згідно з частиною другою розділу І Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 309, у редакції від 17.02.2023, Сумську міську територіальну громаду віднесено до територій на яких велися активні бойові дії з 24.02.2022 до 03.04.2022. Місто Суми є центром Сумської міської територіальної громади. Факт ведення з 24.02.2022 на території міста Суми бойових дій є загальновідомим.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.07.2025 у справі 908/1301/24 та від 27.04.2021 у справі 922/2378/20. За доводами скаржника, вказані норми Податкового кодексу України стосовно плати за землю (і надання пільг зокрема) стосуються виключно тих осіб, які набувають законних прав на володіння або користування земельними ділянками, і не стосуються правовідносин, які виникли у зв`язку з відсутністю оформлення права користування земельною ділянкою.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 28.07.2026 та надано строк на подання відзиву на неї до 10.07.2026.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2026 від Товариство з обмеженою відповідальністю "Лаккі Естейт" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскарженій частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За частинами другою, третьою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Оскільки позивач оскаржує судові рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, колегія суддів переглядає судові рішення саме в цій частині.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах 522/2202/15-ц (пункт 22) і 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19 (провадження 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2025 у справі 908/1301/24 з предметом позову про стягнення 1 725 134,22 грн безпідставно набутих (збережених) коштів у виді орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності протягом періоду часу з 16.05.2018 по 31.10.2023 на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України викладено висновок про те, що " Законом України від 11.04.2023 3050-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" чітко передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди , юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2025 у справі 908/929/24.

Натомість у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій виходили із встановлених обставин стосовно того, що ТОВ "ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД" не сплачуючи в належному обсязі орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, фактично збільшило свої доходи, а Запорізька міська рада втратила грошові кошти у виді орендної плати, а тому безпідставно збережені кошти підлягають стягненню з відповідача."

Колегія суддів також звертає увагу на постанову у справі 908/929/24, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на положення пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ Перехідні положення ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, Товариство мало право у спірний період не сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками, які розташовані в місті Запоріжжя. Водночас у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 922/2378/20 за позовом Харківської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства Альфа-Банк безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати зазначено таке: З урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах необхідно застосовувати таким чином: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України .

Отже, Законом України від 11.04.2023 3050-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно чітко передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2025 у справі 908/929/24 (див. постанову Верховного Суду від 01.07.2025 у справі 908/1301/24).

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що оскільки відповідач не уклав договір оренди, положення пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ Перехідні положення ПК України не застосовуються до спірних правовідносин, тобто відповідач не є суб`єктом, який має право на застосування пільг щодо звільнення його від нарахування та сплати орендної плати за землю у період з 12.03.2022 по 31.12.2022, передбачених пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, адже користувався земельною ділянкою за відсутності правових підстав для володіння чи користування нею.

Водночас вказаних висновків суди обох інстанцій не врахували, та дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ "Перехідні положення" ПК України. При цьому вказаний розмір нарахованих до стягнення безпідставно отриманих коштів не оспорюється відповідачем, а тому, враховуючи встановлені судами обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає за необхідне оскаржені рішення у відповідній частині (в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 582 645, 81 грн за використання земельної ділянки без оформлення договору оренди) скасувати та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 582 645, 81 грн за використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01.03.2022 до 31.12.2022.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (ч. 1 ст. 311 ГПК України).

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким позов у відповідній частині задовольнити.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача 39 328, 61 грн витрат по сплаті судового збору, а саме: 8 739, 69 грн за подання позовної заяви, 13 109, 54 грн за подання апеляційної скарги та 17 479, 38 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сумської міської ради задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2026 та рішення Господарського суду Сумської області від 06.01.2026 у справі 920/1216/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаккі Естейт" (вул. Петропавлівська, буд. 60, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 43398626) на користь Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 23823253) 582 645 грн 81 коп за використання земельної ділянки без оформлення договору оренди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаккі Естейт" (вул. Петропавлівська, буд. 60, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 43398626) на користь Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (вул. Садова, буд. 33, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 40456009) 39 328, 61 грн витрат по сплаті судового збору, а саме: 8 739, 69 грн за подання позовної заяви, 13 109, 54 грн за подання апеляційної скарги та 17 479, 38 грн за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.