Постанова у справі № 917/895/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року

м. Київ

cправа 917/895/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакової І. В., Власова Ю. Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Антимонопольного комітету України

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2026

у справі за позовом Антимонопольного комітету України

до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"

про стягнення 13 996 500, 00 грн та зобов`язання виконати рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Антимонопольний комітет України (далі - АМК, Комітет, позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення 13 996 500,00 грн пені за прострочення сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладеного за рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 21.11.2018 29-р/тк (далі - Рішення АМК) та зобов`язання відповідача виконати пункт 4 резолютивної частини Рішення АМК, зокрема, шляхом припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначеного в пункті 2 резолютивної частини Рішення АМК.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив оплату штрафу, покладеного на нього Рішенням АМК, після закінчення встановленого законодавством двомісячного строку на його сплату, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню та не усунув порушення зазначене у пункті 2 резолютивної частини рішення, шляхом вчинення дій визначених у пункті 4.

1.3. Господарський суд Полтавської області рішенням від 17.02.2026 у справі 917/895/24 позов задовольнив частково. Стягнув із Товариства до Державного бюджету України на рахунок відповідного управління Державної казначейської служби України 13 996 500,00 грн пені за прострочення сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Стягнув із Товариства на користь Комітету 167 958,00 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог провадження у справі закрив. Повернув Комітету з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

1.4. Не погодившися з рішенням суду першої інстанції Товариство звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у цій справі; ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на позивача.

1.5. Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.04.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у цій справі та призначив справу до розгляду.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

2.1. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 (колегія суддів: Білоусова Я. О., Лакіза В. В., Мартюхіна Н. О.), зупинено провадження у справі 917/895/24 до набрання законної сили рішенням у справі 16/336, яка розглядається Конституційним Судом України, зокрема, щодо відповідності Конституції України (конституційності) першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 2210-ІІІ у редакції Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" від 23.09.2021 1780-ІХ.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Комітет, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 у цій справі та направити справу для продовження розгляду до апеляційного господарського суду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. У поданій касаційній скарзі скаржник, із посиланням на положення пункту 2 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції і вважає, що суд неправильно застосував положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, а також законодавство про захист економічної конкуренції.

4.1.2. За твердженням скаржника, зважаючи на предмет спору та наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції мав достатньо правових підстав і можливості розглянути справу по суті. Із посиланням на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у справі 240/19209/21 скаржник наголошує на тому, що у разі якщо закон суперечить Конституції України, суд його не застосовує, а застосовує безпосередньо норми Конституції України, навіть у тому разі якщо правовідносини виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України.

4.1.3. Комітет наголошує, що підстави для зупинення провадження у цій справі до розгляду Конституційним Судом України провадження за конституційною скаргою ТОВ "Євро Смарт Пауер" щодо відповідності Конституції України першого речення абзацу першого, абзаців третього, четвертого, п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зі змінами (далі - Закон 2210-III), відсутні, оскільки з інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України вбачається, що у своїй скарзі до Конституційного Суду України заявник посилається на подвійне притягнення його до відповідальності у зв`язку нарахуванням пені за несвоєчасну оплату штрафу.

4.1.4. Скаржник, із посиланням на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у справі 910/13359/24 наголошує, що за змістом статті 56 Закону 2210-ІІІ, штраф накладений на суб`єкта господарювання є видом відповідальності за вчинення правопорушення, водночас нарахована пеня - способом забезпечення сплати цього штрафу. Тобто, нарахування пені в такому випадку не є видом відповідальності за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а отже не суперечить статті 61 Конституції України.

4.1.5. За твердженням Комітету, суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, які викладені у постановах від 25.05.2018 у справі 910/31771/18, від 17.07.2018 у справі 922/52/18 та від 26.04.2018 у справі 914/1621/17.

4.1.6. Також Комітет вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного господарського суду, якою визнано доцільність зупинення провадження у справі не містить аргументованих та переконливих мотивів та доводів: як щодо саме об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення вищевказаної кримінальної справи; так і щодо того, що зібрані по справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, що суперечить вимогам вищевказаного пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Товариство у відзиві на касаційну скаргу проти її доводів заперечує та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

5.3. Склад судової колегії змінювався, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи, який наявний у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

6.1. Предметом касаційного перегляду є ухвала апеляційного господарського суду про зупинення апеляційного провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі 16/336, яка розглядається Конституційним Судом України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону 2210-ІІІ, на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

6.2. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваної постанови, Верховний Суд зазначає таке.

6.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.5. Так, у касаційній скарзі Комітет посилається на те, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. Отже, предметом касаційного перегляду є перевірка правильності застосування апеляційним господарським судом пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

6.6. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

6.7. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

6.8. Водночас зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.

6.9. Порядок і умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний і має право зупинити провадження у справі.

6.10. Суд виходить із того, що під час постановлення оскаржуваної ухвали апеляційний господарський суд керувався положеннями пункту 5 частини першої статті 227 цього Кодексу.

6.11. Пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду .

6.12. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

6.13. Верховний Суд неодноразово зазначав, що за змістом пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

6.14. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає в тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин (див. постанови Верховного Суду від 28.04.2026 у справі 910/8362/24, від 16.04.2026 у справі 916/4765/24, від 13.03.2026 у справі 926/428/23).

6.15. Пов`язаною зі справою, яка розглядається, є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

6.16. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження в якій зупиняється (див. постанови Верховного Суду від 28.05.2026 у справі 911/633/25, від 02.04.2026 у справі 912/1885/24, від 12.02.2026 у справі 910/15595/24).

6.17. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати, як пов`язана справа , що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи .

6.18. У постанові від 01.03.2024 у справі 910/17615/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зробив, зокрема, такі висновки: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

6.19. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

6.20. Як вже зазначено вище, в цій справі Комітет звернувся до суду з вимогами про стягнення з товариства 13 996 500,00 грн пені за прострочення сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладеного на відповідача за Рішенням АМК та зобов`язання відповідача виконати пункт 4 резолютивної частини Рішення, а саме: припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 2 його резолютивної частини.

6.21. Позовні вимоги Комітету обґрунтовані несвоєчасною сплатою відповідачем штрафу в розмірі 13 996 500, 00 грн, нарахованого відповідно до Рішення АМК та невиконання відповідачем пункту 2 резолютивної частини рішення.

6.22. Правовими підставами позовних вимог Комітет визначив, зокрема, статті 56, 60 Закону 2210-ІІІ та статей 17, 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

6.23. Суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору, яким позов Комітету задовольнив частково; стягнув із Товариства до Державного бюджету України 13 996 500,00 грн пені за прострочення сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та витрати зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог провадження у справі закрив.

6.24. Водночас оскаржуваною ухвалою суду апеляційної інстанції вирішено зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення суду першої інстанції до набрання законної сили рішенням у справі 16/336, яка розглядається Конституційним Судом України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону 2210-ІІІ, на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

6.25. Так, постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що в провадженні Конституційного Суду України перебуває конституційна скарга ТОВ "Євро Смарт Пауер" (від 02.09.2025 16/336) щодо відповідності Конституції України (конституційності) першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону 2210-ІІІ.

6.26. Зупиняючи апеляційне провадження суд апеляційної інстанції виснував про неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, оскільки, за висновком суду, приписи частини п`ятої статті 56 Закону 2210-ІІІ фактично було застосовано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції виснував, що оскільки у справі, що розглядається предметом позову є стягнення пені в розмірі 13 996 500,00 грн, яка нарахована позивачем на підставі положень статті 56 Закону 2210-ІІІ, питання щодо конституційності якої розглядається у Конституційному Суді України, провадження підлягає зупиненню.

6.27. Тобто, за висновками суду, перегляд в апеляційному порядку рішення Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у цій справі є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України конституційної скарги, зокрема, щодо конституційності першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону 2210-ІІІ.

6.28. Колегія суддів із урахуванням доводів скаржника першочергово зазначає, що, за положеннями частини третьої статті 56 Закону 2210-ІІІ особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу .

6.29. Згідно з приписами частини п`ятої статті 56 Закону 2210-ІІІ за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом, справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

6.30. Відповідно до частини восьмої статті 56 цього Закону протягом п`яти днів з дня сплати штрафу суб`єкт господарювання зобов`язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

6.31. У вирішенні спірних питань Суд наголошує, що накладений Рішенням АМК штраф є видом відповідальності за вчинене порушення антиконкурентного законодавства, а нарахована пеня - способом забезпечення сплати цього штрафу. Нарахування пені в цьому випадку не є видом відповідальності за вчинене порушення антиконкурентного законодавства, а також не належать до цивільних правовідносин.

6.32. Отже, предметом розгляду та дослідження у цьому спорі можуть бути виключно обставини, пов`язані з фактичним виконанням або невиконанням відповідачем в антимонопольній справі резолютивної частини Рішення АМК, з огляду на чинність такого рішення та обов`язковість його виконання.

6.33. Суд наголошує, що рішення органу АМК відображає позицію державного органу зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

6.34. При цьому, ані Закон 2210-ІІІ, ані ГПК України не містять норм, які б надавали господарським судам під час розгляду справ про зобов`язання відповідача виконати рішення органу АМК і яке є чинним, не скасовано / не визнано недійсним та є обов`язковим до виконання в силу статті 56 Закону 2210-ІІІ, право розглядати питання, які стосуються наявності / відсутності можливості виконання відповідачем у антимонопольній справи рішення АМК, зважаючи на обставини, які ним наводяться як підтвердження неможливості виконання такого рішення.

6.35. Слід також враховувати, що за приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення .

6.36. Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться також у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 2136-VIII.

6.37. Отже правова позиція Конституційного Суду України, в разі ухвалення такого рішення, щодо неконституційності приписів першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону 2210-ІІІ (конституційне провадження за конституційною скаргою ТОВ "Євро Смарт Пауер" від 02.09.2025 16/336) матиме пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення .

6.38. Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував.

6.39. Також зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що зупиняючи провадження в цій справі, апеляційний господарський суд жодним чином не мотивував та не аргументував об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за вказаною конституційною скаргою, так і в частині неможливості здійснення ним перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції відповідно до викладених у ньому висновків, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи та наявні у справі докази.

6.40. Верховний Суд наголошує, що за загальними правилами метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється. За змістом вищевказаного пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

6.41. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

6.42. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

6.43. Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення (частини четверта, шоста статті 75 ГПК України).

6.44. Водночас необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Так ЄСПЛ зазначав, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

6.45. Разом із тим, суд апеляційної інстанції всупереч наведеним вище вимогам законодавства та правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, зупиняючи апеляційне провадження у цій справі не навів достатніх обґрунтувань, на підставі яких він дійшов висновку про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість здійснення ним перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідно до викладених у ньому висновків.

6.46. Наведена позиція суду апеляційної інстанції вказує не на об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України конституційної скарги ТОВ "Євро Смарт Пауер" (від 02.09.2025 16/336) у розумні пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, а на оціночне ставлення суду до сталих і послідовних висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статті 56 Закону 2210-ІІІ, сформованих при вирішенні спору у подібних правовідносинах, а тому вказане не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі за правилами пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

6.47. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі, не дотримавшись при цьому приписів пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

6.48. Верховний Суд також зазначає, що порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України. Проте, зупиняючи апеляційне провадження в цій справі, апеляційний господарський суд залишив поза увагою те, що зупинення провадження в цьому випадку може призвести до безпідставного затягування апеляційного перегляду вже ухваленого рішення місцевого господарського суду по суті спору.

6.49. З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням у справі 16/336, яка розглядається Конституційним Судом України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону 2210-ІІІ у редакції змін, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний встановити та оцінити, зокрема, обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав для стягнення з відповідача пені на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що входить до предмета доказування у справі 917/895/24.

6.50. Таким чином, за результатами перегляду оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду в касаційному порядку, підтвердилися доводи Комітету про те, що ухвала апеляційного господарського суду постановлена з порушенням вимог пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

6.51. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Комітету належить задовольнити, оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду - скасувати, а справу - передати для продовження розгляду до апеляційного господарського суду.

6.52. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.53. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

7.2. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

7.3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.4. Згідно із частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

7.5. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Комітету слід задовольнити, оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати для продовження розгляду до Північного апеляційного господарського суду.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа передається для продовження розгляду справи в суді апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити.

2. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 у справі 917/895/24 скасувати, а справу передати для продовження розгляду до апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судд І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов