Постанова у справі № 990SСGС/5/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року

м. Київ

справа 990SCGC/5/26

провадження 11-169заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Губської О. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року (судді Хохуляк В. В., Бившева Л. І., Гончарова І. А., Ханова Р. Ф., Юрченко В. П.) у справі 990SCGC/5/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник) до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо невчинення передбачених законом процесуальних дій за дисциплінарними справами М-989/6/7-25, М-989/7/7-25, М-989/8/7-25, М-292/0/7-26;

- визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо неналежного реагування на скаргу позивача про вчинення дисциплінарного проступку дисциплінарним інспектором;

- зобов`язати ВРП ухвалити передбачені законом процесуальні рішення за кожною з наведених дисциплінарних справ та за скаргою на дії дисциплінарного інспектора;

- стягнути з ВРП на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у встановленому законом порядку подав до ВРП чотири дисциплінарні скарги щодо дисциплінарних проступків суддів. Усі скарги прийнято ВРП, зареєстровано, автоматизовано розподілено між дисциплінарними інспекторами, проте не завершено ухваленням жодного процесуального рішення.

3. Також у зв`язку з тривалим порушенням строків розгляду дисциплінарної справи, позивач звернувся до ВРП із скаргою про вчинення дисциплінарним інспектором дисциплінарного проступку. Як вважає позивач, ВРП не забезпечила організацію дисциплінарної процедури у розумні строки, допустивши тривалу та системну бездіяльність, що виходить за межі будь-якого допустимого адміністративного розсуду, чим порушила статтю 19 Конституції України - діяльність поза межами закону; статтю 55 Конституції України - відсутність ефективного засобу судового захисту; статтю 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Позивач покликається на те, що у рішеннях Kudla v. Poland, Scordino v. Italy, Merit v. Ukraine Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що тривала відсутність рішення та ігнорування звернень заявника є самостійним порушенням Конвенції. Крім того, позивач відзначає, що він є учасником АТО, учасником ООС, ветераном війни, ветераном ЗСУ, особою, яка безпосередньо захищала Україну, стверджує, що майже рік протиправної бездіяльності ВРП призвело до психологічних страждань, таким чином, з урахуванням тривалості протиправної бездіяльності, статусу позивача, характеру правовідносин, практики Верховного Суду та ЄСПЛ - розмір моральної шкоди у 10000 гривень є справедливим і співмірним.

Короткий зміст рішення суду, яке оскаржується

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 квітня 2026 року клопотання представника ВРП про закриття провадження у справі 990SCGC/5/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнив та закрив провадження у цій справі.

5. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, тлумачення норм Закону України від 21 грудня 2016 року 1798-VIII Про Вищу раду правосуддя (далі - Закон 1798-VIII) засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не змінюють обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, і не впливають на них.

6. За висновком суду першої інстанції, оскільки позивач за загальним правилом не наділений правом на оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП під час здійснення дисциплінарного провадження, то заявлені ним позовні вимоги не підлягають судовому розгляду. На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання представника відповідача підлягає задоволенню, а провадження у цій справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

7. З урахуванням того, що між сторонами відсутній публічно-правовий спір, суд виснував, що позовні вимоги про стягнення шкоди не підлягають розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги

8. Позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. Позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що висновки суду першої інстанції є помилковими, такими, що суперечать Конституція України, практиці Конституційного Суду України, нормам КАС України та практиці ЄСПЛ, з огляду на таке.

10. Щодо права на звернення до суду скаржник вказав про те, що суд зобов`язаний прийняти до розгляду будь-яку заяву про порушення прав; відсутність спеціального правового регулювання не може бути підставою для відмови у правосудді; юрисдикція судів є універсальною та поширюється на всі правовідносини. Висновок суду про відсутність публічно-правового спору є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам процесуального права. У цій справі має місце одночасно: надмірна тривалість розгляду дисциплінарних скарг; відсутність ефективного реагування; позбавлення доступу до суду. Це становить комплексне порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

11. Також покликається позивач на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

12. 12 червня 2026 року від позивача надійшло заперечення на відзив, у якому викладено мотиви незгоди з позицією ВРП. Так, скаржник покликається на те, що фактично позиція ВРП зводиться до того, що встановлений законом строк може не дотримуватися невизначений час з огляду на навантаження органу. Однак така позиція суперечить статті 19 Конституції України та принципу верховенства права.

13. Якщо погодитися з доводами відповідача, то аналогічний підхід може бути застосований будь-яким органом державної влади, посадовою особою, слідчим, прокурором, суддею або іншим суб`єктом владних повноважень, який зможе посилатися на значне навантаження як на підставу невиконання вимог закону. Такий підхід фактично нівелює обов`язковість норм права та створює умови для свавільного невиконання встановлених законом обов`язків. Прямої норми, яка б дозволяла перевищувати встановлений законом строк з підстав значного навантаження, кадрового дефіциту або інших організаційних труднощів, не існує. Крім того, відповідач не спростував фактичних обставин справи щодо тривалого неприйняття передбачених законом процесуальних рішень за дисциплінарними скаргами позивача.

14. На думку ОСОБА_1 , посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2025 року у справі 990/144/25 не спростовує доводів апеляційної скарги, оскільки сама наявність висновку про відсутність права скаржника впливати на результати дисциплінарного провадження не усуває обов`язку ВРП діяти відповідно до вимог статті 19 Конституції України та виконувати імперативні приписи закону. Більше того, відсутність у скаржника права вимагати притягнення судді або іншої посадової особи до дисциплінарної відповідальності не тотожна відсутності у державного органу обов`язку діяти відповідно до закону.

15. Доводить позивач і те, що право особи на подання дисциплінарної скарги не може бути суто декларативним. Якщо особа має право звернутися до ВРП з дисциплінарною скаргою, але при цьому не має жодного охоронюваного законом інтересу у тому, щоб така скарга була розглянута відповідно до закону та у встановлені законом строки, то саме право на подання дисциплінарної скарги втрачає практичний зміст та перетворюється на формальність.

16. Позивач стверджує, що відповідач навів фактичні дані, які підтверджують наявність різного ставлення до заявників дисциплінарних скарг. Зазначає, що з рішення ВРП від 3 лютого 2026 року 140/0/15 вбачається, що дисциплінарний інспектор ВРП не визнав її пріоритетною, а тому її розгляд здійснюється в загальному порядку .

Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги

17. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Рух апеляційної скарги

18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 1 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року залишила без руху.

19. Ухвалою від 13 травня 2026 року продовжила ОСОБА_1 строк для усунення недоліку апеляційної скарги на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року.

20. Ухвалою від 27 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року.

21. Ухвалою від 17 червня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) на 23 липня 2026 року.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

22. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке.

23. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

24. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

25. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року 18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

27. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

28. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

29. Відсутність спору, у свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі 802/2474/17-а; провадження 11-1081апп18).

30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Суд правомірно не роз`яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом (див. mutadis mutandis постанови Великої Палати від 22 березня 2018 року у справі 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі 9901/497/18, від 5 та 27 лютого 2019 року у справах 9901/638/18 та 9901/798/18).

31. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.

32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

33. За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.

34. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП визначені у статті 266 КАС України.

35. Відповідно до частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

36. Згідно із частиною сьомою статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

37. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом 1798-VIII та Законом України від 2 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 1402-VІІІ).

38. Відповідно до частини першої статті 1 Закону 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

39. Статтею 107 Закону 1798-VІІІ встановлені вимоги щодо звернення з дисциплінарною скаргою.

40. За правилами частини першої статті 107 Закону 1402-VІІІ право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.

41. ОСОБА_1 реалізував таке право шляхом звернення до ВРП зі скаргами щодо дисциплінарних проступків суддів Донецького окружного адміністративного суду Буряк І. В.; судді Донецького окружного адміністративного суду Льговської Ю. М.; судді Донецького окружного адміністративного суду Чекменьова Г. А.; судді Третього апеляційного адміністративного суду Ясенової Т. І.

42. Звертаючись до Верховного Суду з позовом, доводить, що його права та інтереси порушені через неналежне здійснення дисциплінарного провадження ВРП, на переконання позивача, ВРП не забезпечила організацію дисциплінарної процедури у розумні строки, чим допустила протиправну бездіяльність.

43. Згідно зі статтею 108 Закону 1402-VІІІ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

44. Відповідно до статті 42 Закону 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону 1402-VІІІ, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

45. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП (частина друга статті 42 Закону 1798-VІІІ). Дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону 1798-VІІІ).

46. Згідно із частиною першою статті 44 Закону 1798-VІІІ дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом 1402-VІІІ; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

47. Нормами пункту 4 частини першої статті 43 Закону 1798-VIII встановлено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.

48. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону 1798-VIІІ), яка ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

49. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абзац третій частини другої статті 42 Закону 1798-VIII).

50. У частині одинадцятій статті 109 Закону 1402-VІІІ визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

51. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і що власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді (див. постанови від 4 вересня 2025 року у справі 560/8027/25, від 23 жовтня 2025 року у справі 990/319/25, від 4 грудня 2025 року у справі 990/248/25).

52. Законом 1798-VIII визначено, що ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46) не підлягають оскарженню.

53. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону 1798-VIII скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

54. За змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

55. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

56. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 9 жовтня 2025 року у справі 990/144/25, від 12 березня 2026 року 990/18/26, тлумачення в сукупності наведених норм засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсягу прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.

57. Такої логіки дотримувався законодавець у приписах глави 4 Дисциплінарне провадження щодо суддів Закону 1798-VIII, не передбачивши для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, права на оскарження в дисциплінарному провадженні будь-яких рішень ВРП (її дисциплінарних органів, посадових осіб) під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги та наділивши дисциплінарний орган ВРП виключними дискреційними повноваженнями щодо надання скаржнику дозволу на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду дисциплінарної справи.

58. Отже, як правильно виснував суд першої інстанції, відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для позивача і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

59. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що сама лише фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не може вплинути і не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою.

60. У межах цієї справи позивач оскаржує бездіяльність ВРП, що полягала у нерозгляді його скарги на суддю у визначений Законом 1798-VIII строк.

61. З урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

62. Велика Палата Верховного Суду також звертається до власного правового висновку, сформульованого у постанові від 6 березня 2025 року у справі 990/11/25, про те, що позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

63. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду акцентує, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі 1798-VIІІ, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП), тож якщо не підлягає оскарженню рішення дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на його перегляд.

64. Крім того, відсутність у позивача легітимних прав, обов`язків чи інтересів, зумовлених чи порушених оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не породжує для останнього і права на судовий захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

65. Визначення пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг є процесуальним механізмом організації роботи ВРП, а не проявом дискримінаційного ставлення до заявників, тому доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.

66. Щодо аргументів позивача про обмеження його у праві на доступ до правосуддя Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне зазначити, що законодавчі обмеження можливості оскарження діяльності суб`єкта владних повноважень не шкодять самій суті права на доступ до суду.

67. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України (заява 377/02) ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, 93).

68. Частиною другою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

69. У контексті цих конституційних норм поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.

70. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

71. За наведеного вище, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі, визначених пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки з позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається наявності спору, який може бути розглянутий як у порядку адміністративного судочинства, так і судом узагалі.

72. Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення завданої йому моральної шкоди, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

73. Оскільки між сторонами відсутній публічно-правовий спір, позовні вимоги про стягнення шкоди не підлягають розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства.

74. Клопотання позивача про витребування доказів у справі Велика Палата Верховного Суду залишає без задоволення, оскільки воно не містить жодного правового обґрунтування та не підтверджене відповідними доказами. Крім того, указане клопотання не є таким, що може завадити здійснювати розгляд цієї справи та за її наслідками ухвалити відповідне судове рішення, оскільки в цьому випадку розгляд справи по суті не здійснюється.

75. Інші міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі, запереченні на відзив не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

76. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

77. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

78. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року у справі 990SCGC/5/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. Губська

Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко А. А. Ємець В. В. Король О. В. Кривенда М. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков С. О. Погрібний Т. Г. Стрелець О. В. Ступак М. Ю. Тітов І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич