Ухвала у справі № 990/290/26

УХВАЛА

27 липня 2026 року

м. Київ

справа 990/290/26

адміністративне провадження П/990/290/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М. І.,

суддів: Дашутіна І. В., Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М., Кашпур О. В., перевірив матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Управління справами апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними, встановлення існування / відсутності повноважень (компетенції), зобов`язання до вчинення дій та

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду позовом до Верховної Ради України, Управління справами апарату Верховної Ради України, з вимогами:

- встановити та визнати відсутність компетенції (повноважень) у Верховної Ради України звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод ОСОБА_1 як Людини/громадянина України та як учасника бойових дій (скасовувати існуючі права і свободи) при ухваленні Верховною Радою України нових законів або під час внесення змін до чинних законів на підставі частини третьої статті 22 Конституції України;

- визнати відсутність компетенції (повноважень) у Верховної Ради України (відповідача) на ухвалення норм Закону України від 21 травня 2024 року 3720-IX Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон 3720-IX), які призвели до скасування існуючого права позивача (звуження змісту та обсягу існуючого права до повної його відсутності), ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, не здійснювати обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та не нести з цього приводу жодних витрат, що закріплено у нормі пункту 13.1 статті 13 Закону України від 01 липня 2004 року 1961-IV (в редакції Закону України від 22 травня 2018 року 2443-VIII) Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон 1961-IV) та існували на момент ухвалення Закону 3720-IX;

- визнати протиправними дії Верховної Ради України, що полягають у порушенні вимог частини третьої статті 22 Конституції України під час ухвалення (прийняття) Закону 3720-IX, внаслідок чого звужено зміст та обсяг існуючих прав і свобод ОСОБА_1 , що закріплені у пункті 13.1 статті 13 Закону 1961-IV та існували на момент прийняття Закону 3720-IX;

- визнати протиправними дії Верховної Ради України щодо включення до Закону 3720-IX положень, що скасовують дію пункту 13.1 статті 13 Закону 1961-IV, оскільки такі дії вчинені поза межами повноважень, визначених статтею 22 Конституції України;

- встановити відсутність повноважень у суб`єкта владних повноважень (Верховної Ради України) приймати нормативні акти, що звужують обсяг прав учасників бойових дій, набутих ними до моменту прийняття таких актів.

- зобов`язати відповідача поновити з дати скасування права і свободи позивача в сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в межах змісту та в обсязі прав і свобод, що внормовані пунктом 13.1 статті 13 Закону 1961-IV, що гарантовано, зокрема, статтями 3, 8, 19, 22 Конституції України.

Під час постановлення цієї ухвали Суд керувався таким.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України).

За пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За текстом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, .

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Отож КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України визначені у статті 266 КАС України.

Суд звертає увагу на те, що правила частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України треба розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті постанови, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, які ухвалено / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких парламент реалізує свої владні (управлінські) функції.

У питанні про розмежування підсудності адміністративних справ про оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.

У цьому зв`язку Суд зазначає, що як бачиться зі змісту позовної заяви предметом цього спору є ухвалення Закону 3720-IX і, водночас, самі приписи цього Закону, що визначають особливості визначення розміру страхової премії для окремих категорій фізичних осіб.

Потрібно зауважити, що відповідачем за цим позовом його автор зазначив, поряд з Верховною Радою України, також Управління справами апарату Верховної Ради України.

Суд у цій ситуації виходить з того, що ухвалення законів є повноваженням винятково Верховної Ради України (пункт 3 статті 85 Конституції України) як єдиного органу законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Позаяк ОСОБА_1 оспорює приписи закону, то зазначення як другого відповідача (за цим позовом) структурного підрозділу апарату Верховної Ради України не змінює ані змісту позовних вимог, ані правовідносин, адже ніяких інших дій / рішень (актів) / бездіяльності, крім як приписів статті 13 Закону 3720-IX, не спричинили звернення до суду з цим позовом.

Іншими словами, хоча позивач і зазначив відповідачем Управляння справами апарату Верховної Ради України, його вимоги адресовані винятково Верховній Раді України й стосуються ухвалення закону, який, на думку позивача, є протиправним і порушує (обмежує) його права.

Отож у контексті підстав і мотивів подання цього позову Суд зазначає, що у сфері законотворення Верховна Рада України не реалізовує управлінських функцій, тому дії та/або бездіяльність цього органу державної влади не підлягають судовому контролю у порядку адміністративного судочинства.

Таку позицію неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 20 липня 2023 року у справі 990/80/23, від 01 лютого 2024 року у справі 990/140/23, від 13 червня 2024 року у справі 990/33/23, від 12 вересня 2024 року у справі 990/169/24, від 06 березня 2025 року у справі 990/10/25.

Стаття 75 Конституції України визначила, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України під час сесій на її засіданнях (стаття 91 Конституції України).

У мотивувальній частині Рішення від 27 березня 2002 року 7-рп/2002 Конституційний Суд України зауважив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

З уваги на наведене, Суд констатує, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів, а тому до підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції віднесено лише ті спори щодо оскарження актів (дій чи бездіяльності), зокрема, Верховної Ради України, які виникають у правовідносинах, де названий орган реалізовує владні повноваження (крім законодавчої діяльності).

Отож приписи статті 13 Закону 3720-IX, що з ними не згоден позивач, як і, власне, сам цей Закон загалом, не є результатом управлінської діяльності Верховної Ради України, тому тут не може виникати публічно-правового спору, вирішення якого є завданням адміністративного суду.

До того ж спори подібного штибу, як-то про оскарження законів (повністю чи в частині) або дії / акти уповноважених суб`єктів у межах законотворчої діяльності, взагалі не можуть розглядати суди загальної юрисдикції; питання їхньої відповідності Конституції України - адже саме в такому ракурсі позивач трактує порушення (обмеження, звуження) своїх прав і свобод - належить до повноважень Конституційного Суду України відповідно до визначеної законом процедури конституційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на приписи статті 170 КАС України у зіставленні з наведеними мотивами щодо оскарження дій / рішень (актів) / бездіяльності в рамках законотворчої діяльности, Суд зазначає, цей спір не віднесено до юрисдикції ані адміністративного суду, ані будь-якого іншого суду загальної юрисдикції, тому, відмовляючи у відкритті провадження у справі - що за цих обставин повинен зробити Суд - немає необхідності у роз`ясненні підвідомчості цього спору.

Керуючись статтями 170, 248, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Управління справами апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними, встановлення існування / відсутності повноважень (компетенції), зобов`язання до вчинення дій.

Ухвала набирає законної сили і може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду і у порядку і строки, визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя -доповідач М. І. Смокович

Судді І. В. Дашутін

В. Е. Мацедоднська

Ж. М. Мельник-Томенко

О. В. Кашпур