Постанова у справі № 826/15288/17

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року

м. Київ

справа 826/15288/17

адміністративне провадження К/9901/66358/18, К/9901/67583/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги 1) Головного управління ДФС у м. Києві, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоінвестмонтаж

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2018 (суддя Аверкова В.В.),

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 (судді: Ганечко О.М., Федотова І.В., Сорочко Є.О.),

у справі 826/15288/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоінвестмонтаж

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Енергоінвестмонтаж (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.08.2017 0006351401, 0006361401, 1438140303.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач покликався на безпідставність висновків відповідача про порушення положень законодавства та неправомірне формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій з контрагентами, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися. Позивач стверджує, що такі висновки податкового органу ґрунтуються виключно на припущеннях без урахування того, що реальність виконання підтверджується сукупністю первинних документів.

Позивач також не погоджується із застосуванням штрафних санкцій за несвоєчасне подання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб, оскільки відповідна податкова звітність була подана у встановлені законодавством строки.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 16.04.2018 позовні вимоги задоволено повністю.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшов переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені.

Суд першої інстанції відмітив, що позивач належним чином підтвердив використання придбаних робіт у власній господарській діяльності, де сам позивач виступав безпосереднім підрядником. Тому, на переконання суду першої інстанції, спірні господарські операції здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, суд першої інстанції зазначив, що податковий розрахунок за формою 1-ДФ за І квартал 2015 року був поданий ним у встановлений строк. При цьому зазначив, що самостійне виправлення допущених помилок виключало підстави для притягнення позивача до відповідальності.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.10.2018 скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.08.2017 0006351401 та 0006361401 та у цій частині відмовив в задоволені позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи реальність спірних господарських операцій, встановив лише факт формального документування зазначених операцій та їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

На думку апеляційного суду, на користь цього висновку свідчать такі факти:

- предметом спірних господарських операцій були будівельні роботи, але до перевірки та суду не були надані в повному обсязі підтверджуючі первинні документи, а саме: журнали обліку виконаних робіт (КБ - 6), який є підставою для складання звітності з виконання будівельно-монтажних, робіт, використання основних- матеріалів, здійснення контролю за обсягами робіт тощо; акти на приховані роботи; журнал будівельних робіт; журнал оперативної документації об`єкта; звіти про хід та результати наданих робіт; накази про призначення відповідальних, інструкції та журнали з охорони праці;

- у реквізитах договору між сторонами вказано номер рахунку підприємства, який був відкритий пізніше, ніж дата укладення договору;

- у контрагентів відсутні основні засоби для виконання будівельних робіт, а кількість задокументованих у первинних документах людино-годин очевидно не відповідає чисельності працівників, облікованих у таких контрагентів.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідач у касаційній скарзі наполягає, що строк подання податкової звітності був пропущений позивачем, а тому зазначає про правомірність нарахування штрафних санкцій.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що податкова звітність була подана своєчасно. Водночас виявлені в ній помилки позивач самостійно виправив у визначений законом строк до проведення перевірки, що виключає застосування штрафних санкцій.

З касаційною скаргою звернулося також Товариство з обмеженою відповідальністю Енергоінвестмонтаж , яке, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Позивач, обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції в цій частині ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються належними і допустимими доказами.

Зокрема, позивач звертає увагу на те, що твердження про відсутність у його контрагентів основних засобів та достатньої кількості працівників для виконання спірних робіт не підтверджені належними доказами, а фактично відтворюють лише висновки акта перевірки. При цьому позивач наголошує, що контролюючим органом не проводилися зустрічні звірки (перевірки) контрагентів, які б підтверджували такі висновки.

Також позивач зазначає, що ним до матеріалів справи надано належні первинні та інші документи, які, на його думку, підтверджують реальну можливість контрагентів виконувати відповідні роботи, зокрема щодо наявності у них ліцензій, виробничо-технічної бази та інших необхідних ресурсів.

Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу позивача. Про відкриття касаційного провадження повідомлений належним чином.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 08.06.2017 по 20.07.2017 Головне управління ДФС у м. Києві провело планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестмонтаж" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2017.

За результатами перевірки складено акт від 27.07.2017 314/26-15-14-01-01/33298282, яким, зокрема, встановлені наступні порушення:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 4, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 257156 грн., у тому числі за 2015 рік - 143015 грн, за півріччя 2016 року - 114141 грн, за три квартали 2016 року - 114141 грн, за 2016 рік - 114141 грн;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 285 728 грн, в тому числі за липень 2015 року - 83333 грн, за грудень 2015 року - 202395 грн;

- пункту 49.2, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, підпункту б пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті несвоєчасного подання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків за 1 квартал 2015 року.

Указані в акті перевірки порушення мотивовані, серед іншого, неправомірним включенням позивачем до складу витрат вартості робіт по взаємовідносинам ТОВ СКАЙ БІЛД (нова назва ТОВ САПСАН-М ), ТОВ СІАТЕЛ КОМПАНІ та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по цим відносинам у зв`язку із не підтвердженням реальності вчинення господарських операцій, виходячи із того, що контрагенти не мають достатніх можливостей для виконання спірних операцій.

На підставі акта перевірки від 27.07.2017 314/26-15-14-01-01/33298282 відповідачем ухвалено податкові повідомлення-рішення від 10.08.2017:

- 0006361401, яким збільшено суму зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 314 226,00 грн, в тому числі: за основним платежем - 257156,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 57070,00 грн;

- 0006351401, яким збільшено суму зобов`язання з податку на додану вартість на суму 428 592,00 грн, в тому числі: за основним платежем - 285728,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 142864,00 грн;

- 1438140303, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 510,00 грн.

Відповідно до пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Відповідно до пункту 119.2 статті 119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2015 за допомогою засобів електронного зв`язку ТОВ "Енергоінвестмонтаж" подало до контролюючого органу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за І квартал 2015 року (форма - 1ДФ).

Відповідач зазначив, що граничний строк для подання вищенаведеного розрахунку закінчується 12.05.2015.

Згідно з пунктами 4.1-4.3 розділу IV Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Мінфіну України від 13.01.2015 4, коригування поданого і прийнятого податкових розрахунків проводяться на підставі самостійно виявлених податковим агентом помилок, а також на підставі повідомлень про помилки, виявлені контролюючим органом.

У разі необхідності проведення коригувань податкового розрахунку до закінчення строку його подання подається звітний новий податковий розрахунок.

Уточнюючий податковий розрахунок подається у разі необхідності проведення коригувань податкового розрахунку після закінчення строку його подання. Уточнюючий податковий розрахунок може подаватися як за звітний період, так і за попередні періоди.

27.09.2016 за допомогою засобів електронного зв`язку ТОВ "Енергоінвестмонтаж" подало до контролюючого органу Уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за І квартал 2015 року (форма - 1ДФ).

Відповідач під час перевірки встановив, що відомості про нараховані та виплачені фізичним особам суми доходів і суми утриманих з них податків за формою 1-ДФ подавалися вчасно, але не в повному обсязі, з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб (в податковому розрахунку за 1 квартал 2015 року неправильно відображено суми виплаченого доходу фізичним особам).

У зв`язку з цим, відповідач дійшов висновку, що позивач несвоєчасно подав податкову звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків за 1 квартал 2015 року, а саме: фактично подано 27.09.2016, в той час, як граничний строк закінчився 12.05.2015, що стало наслідком накладення на ТОВ "Енергоінвестмонтаж" штрафу в розмірі 510 гривень.

Така позиція контролюючого органу є помилковою з огляду на таке.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 119.2 статті 119 ПК України передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються у випадках, коли недостовірні відомості або помилки у податковій звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), виникли у зв`язку з виконанням податковим агентом вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу та були виправлені відповідно до вимог статті 50 цього Кодексу.

Роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги (підпункт 169.4.3 пункту 169.1 статті 169 ПК України).

Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає недоплата утриманого податку, то сума такої недоплати стягується роботодавцем за рахунок суми будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць, а в разі недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних місяців, до повного погашення суми такої недоплати (підпункт 169.4.4 пункту 169.1 статті 169 ПК України).

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Статтею 102 Податкового кодексу України строк давності встановлено в 1095 днів, тобто 3 (три) роки.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачем було у встановлені законодавством строки подані і податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за І квартал 2015 року (форма - 1ДФ) (до 12.05.2015), і уточнюючий розрахунок (протягом 1095 днів з дня подачі розрахунку).

Наявність помилок у первинно поданому податковому розрахунку не свідчить про неподання або несвоєчасне подання звітності, якщо сам розрахунок був поданий у встановлений законом строк. Подання уточнюючого розрахунку спрямоване на виправлення раніше допущених неточностей і саме по собі не змінює дати подання первинної звітності.

Крім того, у разі самостійного виправлення платником податків помилок у податковій звітності підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання такої звітності відсутні. Тому висновок контролюючого органу про подання позивачем звітності за І квартал 2015 року лише 27.09.2016 не відповідає встановленим обставинам справи та змісту спірних правовідносин.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасне подання податкової звітності, оскільки відповідна звітність була подана у встановлений законом строк, а допущені в ній помилки самостійно виправлені платником податків.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують, зводяться до помилкового ототожнення подання уточнюючого розрахунку з первинним поданням податкової звітності та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДФС у м. Києві задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 10.08.2017 0006351401, 0006361401, то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх правомірності, виходячи з такого.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

При цьому, згідно з пунктом 22.1 статті 22, пунктом 185.1 статті 185 та пунктом 186.1 статті 186 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов`язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені у статті 198 Податкового кодексу України.

Крім того, пунктом 135.1 статті 135 ПК України врегульовано, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України врегульовано, що у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Стаття 1 Закону України від 16 липня 1999 року 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон 996-XIV)передбачає, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Водночас, у разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, ТОВ Енергоінвестмонтаж мало фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ СКАЙ БІЛД" на підставі договору про виконання підрядних робіт від 26.06.2016 26/26/2015.

Установлено, що згідно поданих податкових розрахунків сум доходу, нарахованого та (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку форми 1ДФ на підприємстві обліковувались 5 працівників.

Кількість робочих днів для виконання договору, згідно наданих первинних документів ТОВ СКАЙ БІЛД витрачено в липні 2015 року 10528,96 людино-годин при кількості працюючих 5 осіб в середньому становить 91-92 години на один робочий день, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції зробив висновок, що очевидним є фактична неможливість виконання такого обсягу робіт.

Суд апеляційної інстанції врахував, що згідно з Єдиним реєстром податкових накладних ТОВ СКАЙ БІЛД" по ланцюгу постачання здійснював придбання товарів різних номенклатурних груп (пластівці гречані Екстра", Boom Chok драже арах.жовто-синя глазурь 50г, Energo 0,5 л (12), Mojito безалкогольний напій 0,5 л (12), арахіс сирий ядра, вода мінеральна бонаква Пэт (газ) NEW, гайка М8 з`єдувальна 8x24x12, засоби для макіяжу очей, в асортименті, клуб 4 лапи для котів рагу з печінкою 0,1 кг*24 кг, ріжки особливі та інші).

Тобто, роботи контрагентами-постачальниками ТОВ СКАЙ БІЛД не надавались.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ Енергоінвестмонтаж мало фінансово господарські взаємовідносини з ТОВ СІАТЕЛ КОМПАНІ" на підставі договорів про виконання підрядних робіт від 18.11.2015 18/11-2015 та від 11.12.2015 11/12-2015.

Згідно поданих податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку форми 1ДФ, на підприємстві обліковувались 10 працівників.

Тобто, виходячи з кількості робочих днів, для виконання договору, згідно наданих первинних документів для перевірки, ТОВ СІАТЕЛ КОМПАНІЇ витрачено в грудні 2015 року 8282,88 людино-годин при кількості працюючих 10 осіб, в середньому становить 36-38 годин на один робочий день, що, на думку суду апеляційної інстанції, є фізично не можливим та підтверджує відсутність реального здійснення спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції врахував, що згідно з Єдиним реєстром податкових накладних ТОВ СІАТЕЛ КОМПАНІ" здійснювало придбання товарів різних номенклатурних груп (попстар асорті сніданки сухі 100 гр., Artelit водостійкий клей для деревини WB-330 750г без/білий, Makita Акумуляторний шурупокрут DF330 DWLE 10.8В/1.3Ач Li- Ion 13 00об/хв., Tytan силікон для акваріумів 310 мл безкольоровий, автошина 185/60R15 BEL-286 б/к ArtMotion, бетон В20 (М-250) Р2, бонаква 0,5л.негазована, відро оцинковане 15л, карамель молочно- вершкова 1кг, лопата совкова піскова ЛСП, Арт.16С9, без т/об 1.5 та інше).

Тобто, будівельно-монтажні роботи, пусконалагоджувальні роботи в РП 2*250/10/0,4, улаштування переходів через проїзну частину (закритим способом методом горизонтального буріння) контрагентами-постачальниками робіт ТОВ СІАТЕЛ КОМПАНІ" не надавалися.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ Енергоінвестмонтаж до перевірки та суду не були надані в повному обсязі підтверджуючі первинні документи по підрядникам TОB "СКАЙ БІЛД" (нова назва ТОВ "САПСАН- М") (код 38913426), TOB "CIATEЛ КОМПАНІ" (код 39646750), які б свідчили про реальність надання будівельних робіт, а саме:

журнали обліку виконаних робіт (КБ - 6), який є підставою для складання звітності з виконання будівельно-монтажних, робіт, використання основних- матеріалів, здійснення контролю за обсягами робіт тощо.

акти на приховані роботи;

журнал будівельних робіт;

журнал оперативної документації об`єкта;

звіти про хід та результати наданих робіт;

накази про призначення відповідальних, інструкції та журнали з охорони праці.

Колегія суддів зазначає, що позиція контролюючого органу щодо нереальності спірної господарської операції ґрунтується на комплексі викладених в акті перевірки обставин, а саме: відсутності у контрагентів позивача трудових, матеріально-технічних ресурсів для здійснення обумовленого договором обсягу надання послуг. Тобто, на підставі наданих позивачем до перевірки документів, а також отриманих податкових інформацій з інших податкових органів та отриманої інформації з ДФС України, даних єдиного державного реєстру судових рішень, даних інформаційно-аналітичної системи ДФС України не підтверджено реальний характер спірних господарських операцій.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині, суд апеляційної інстанції, враховуючи в сукупності встановлені обставини щодо не підтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентами, а відповідно і неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за такими операціями, надали належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та дійшли обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати витрати та податковий кредит за такими операціями.

Роблячи узагальнюючі висновки у цій справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий орган навів докази на підтвердження неможливості здійснення контрагентами господарських операцій з позивачем за спірними правочинами.

При цьому Верховний Суд наголошує, що наявність у платника окремих первинних документів є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Слід зазначити, що платнику податків необхідно проявляти розумну обережність при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Враховуючи, що судами не встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентом належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, Верховний Суд не може погодитись з доводами позивача про реальність здійснення господарських операцій.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що наведені обставини у сукупності могли бути враховані як такі, що ставлять під сумнів реальність господарських операцій, оскільки самі лише формально оформлені первинні документи не є безумовним підтвердженням фактичного здійснення операцій за відсутності доказів реального руху активів та фактичного виконання робіт.

Обґрунтовано також взято апеляційний судом до уваги ненадання позивачем у повному обсязі документів, які за характером спірних правовідносин могли б підтверджувати фактичне виконання будівельних робіт, зокрема журналів виконаних робіт, актів на приховані роботи, журналів будівельних робіт, оперативної документації об`єктів, звітів про хід виконання робіт, а також інших супровідних документів, що зазвичай створюються у межах такого виду діяльності.

Суд також надав оцінку обставинам відсутності придбання контрагентами будівельних матеріалів або залучення субпідрядних організацій, що у сукупності з відсутністю необхідних трудових і виробничих ресурсів обґрунтовано розцінено як свідчення неспроможності фактичного виконання задекларованого обсягу робіт.

Верховний Суд не приймає до уваги посилання позивача на підтвердження господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами первинними документами, які містяться в матеріалах справи, оскільки цим первинним документам надана відповідна правова оцінка судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів наголошує, що перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність первинних документів не є підставою для висновків про здійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів не відбувався.

Доводи касаційної скарги про те, що податкова інформація з інформаційно-аналітичних баз даних контролюючого органу не є належним і допустимим доказом, колегія суддів відхиляє.

Дійсно, Верховний Суд неодноразово зазначав, що сама по собі податкова інформація щодо контрагента, відомості з інформаційних баз даних, як і окремі недоліки в оформленні первинних документів, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас такі відомості не позбавлені доказового значення та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими встановленими у справі обставинами.

У цій справі висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються виключно на податковій інформації з відповідних баз даних. Такі відомості були враховані судом поряд з іншими обставинами, які, за оцінкою суду, свідчили про сумніви щодо реального характеру спірних операцій, зокрема невідповідністю обсягів задекларованих робіт наявним трудовим ресурсам контрагентів, відсутністю достатньої матеріально-технічної бази для їх виконання, фізичною неможливістю виконання задекларованого обсягу робіт, а також ненаданням позивачем повного комплексу первинної виробничо-технічної документації, яка за характером спірних правовідносин могла підтверджувати фактичне виконання робіт.

Отже, відомості з інформаційних баз даних були використані судом апеляційної інстанції не як самостійний та вирішальний доказ, а як один із елементів доказової сукупності, якому оцінка надана разом з іншими доказами у справі, що відповідає усталеному підходу Верховного Суду щодо дослідження реальності господарських операцій.

Колегія суддів вважає слушним також висновок суду апеляційної інстанції щодо врахування обставини, що у реквізитах договору між сторонами зазначено номер банківського рахунку, який, як установлено судом, був відкритий пізніше дати укладення цього договору, що обґрунтовано поставило під сумнів достовірність відповідного документа та реальність оформлення спірних правовідносин саме у зазначений у договорі час.

При цьому позивач у касаційній скарзі не навів жодних переконливих пояснень щодо вказаної невідповідності та не спростував установлених судом апеляційної інстанції обставин, якій надано належну правову оцінку.

Важливо зауважити, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховним Судом не встановлено порушення судами норм процесуального права при дослідженні та оцінці наявних доказів.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Отже, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління ДФС у м. Києві та Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоінвестмонтаж залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 у справі 826/15288/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Васильєва В.П. Юрченко В.В. Хохуляк