Постанова у справі № 757/62714/18-ц

Times New Roman CYR; Calibri; Roboto Condensed Light; Roboto Condensed; Times New Roman CYR; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа 757/62714/18

провадження 61-2787св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду :

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення боргу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 3 358 060,80 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 27 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав від нього у позику грошові кошти в сумі 100 000,00 дол. США під 18 % річних строком на один рік, тобто до 27 грудня 2015 року.

ОСОБА_2 власноруч склав розписку та надав копію паспорта. До червня 2015 року відповідач виконував взяті на себе зобов`язання та сплачував відсотки за користування коштами. Однак у червні 2015 року відповідач повідомив його про те, що не буде сплачувати відсотки та поверне лише основну суму боргу.

Із червня до жовтня 2015 року ОСОБА_2 частково повернув йому кошти в сумі 26 000,00 дол. США, проте до 27 грудня 2015 року позичені кошти та відсотки за користування коштами у повному обсязі не сплатив. Отже, борг відповідача перед ним становить суму в розмірі 120 620,00 дол. США, з них: 74 000,00 дол. США - основна сума боргу, 46 620,00 дол. США - відсотки за користування коштами за 42 календарних місяці.

Вказував, що станом на 17 грудня 2018 року сума боргу за курсом гривні до іноземної валюти становить 3 358 060,80 грн.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Суди розглядали справу неодноразово.

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 16 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 29 червня 2023 року позов задовольнив. Стягнув зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 3 358 060,80 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідач належним чином не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, своєчасно не повернув усі отримані в борг грошові кошти разом з процентами. Розмір неповернутої відповідачем суми позики та розмір невиплачених процентів за користування позикою становить 120 620,00 дол. США, що на день подання позову еквівалентно 3 358 060,80 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційний суд мотивував неврахуванням судом того, що 23 липня 2017 року ОСОБА_2 повернув грошові кошти у розмірі 74 000,00 дол. США разом з відсотками в сумі 20 000,00 дол. США повіреному ОСОБА_3 для передання ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань за борговим документом в сумі 74 000,00 дол. США основної суми боргу та 46 620,00 дол. США процентів, і саме тому повинен їх повернути, є помилковим, а позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції .

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі 154/3443/18, від 15 серпня 2019 року у справі 310/6826/16, від 18 липня 2018 року у справі 143/280/17, від 19 квітня 2023 року у справі 755/7216/21, від 26 квітня 2022 року у справі 753/1349/20, від 19 грудня 2018 року у справі 544/174/17, від 25 березня 2019 року у справі 183/2689/17, від 18 березня 2020 року у справі 464/104/16, від 02 червня 2021 року у справі 757/62714/18;

суд встановив обставини, які мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що оригінал боргової розписки, якою підтверджується факт укладення договору позики між позивачем і відповідачем, знаходиться у позикодавця, що підтверджує невиконання боргового зобов`язання; довіреність від 20 липня 2017 року, видана ОСОБА_1 ОСОБА_3 не є належним і допустимим доказом виконання відповідачем боргового зобов`язання перед позивачем; складена ОСОБА_3 та видана ОСОБА_2 розписка від 23 липня 2017 року про отримання від нього грошових коштів у сумі 94 000,00 дол. США для передання ОСОБА_1 є неналежним і недопустимим доказом виконання ОСОБА_2 боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 , адже тільки боргова розписка, складена боржником та видана кредитору, є єдиним доказом виконання чи невиконання боржником боргових зобов`язань перед кредитором, а не будь-яка інша розписка, складена іншими особами.

У квітні 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що 27 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 кошти в сумі 100 000,00 дол. США під 18 % річних, строком на один рік - до 27 грудня 2015 року.

Також апеляційний суд встановив, що 20 липня 2017 року ОСОБА_1 , усвідомлюючи природу правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до усного договору доручення та на виконання вимог статей 1000, 1006, 1007 ЦК України довіреністю уповноважив ОСОБА_3 , представляти його інтереси в усіх підприємствах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форми власності, з усіх без винятку питань, з усіма правами наданими йому чинним законодавством, в органах Державної виконавчої служби, з питань стягнення зі ОСОБА_2 заборгованості за борговою розпискою у сумі 100 000,00 дол. США.

Для чого представнику надається право: подавати будь-які заяви, пред`являти виконавчі документи до стягнення, підписувати та подавати будь-які документи, вести переговори від його імені, подавати та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, включаючи клопотання, скарги тощо, а також інші документи, що стосуватимуться законних інтересів довірителя, сплачувати необхідні платежі (державне мито тощо), а також виконувати інші дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду уповноважень. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам терміном на шість місяців та дійсна до двадцятого січня дві тисячі вісімнадцятого року, якщо не буде скасована раніше вказаного терміну у встановленому законом порядку.

Нотаріус роз`яснив ОСОБА_4 зміст статей 240-245, 247-250 ЦК України щодо поняття довіреності, її форми, строків, передоручення, припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив зазначені обставини.

23 липня 2017 року повірений ОСОБА_3 склав розписку на ім`я ОСОБА_2 , згідно з якою ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 74 000,00 дол. США разом з процентами в сумі 20 000,00 дол. США для передання ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 підтвердив, що отримані грошові кошти він ОСОБА_1 не передав та використав їх у власних цілях, оскільки із ОСОБА_1 у нього не було домовленості щодо строків передання коштів, які він отримає від ОСОБА_2 . Також вказав в ході розгляду справи, що він неодноразово пропонував ОСОБА_1 повертати кошти частинами, але ОСОБА_1 відмовився отримувати кошти таким чином.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі 544/174/17 (провадження 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання наявність боргового документа у боржника варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на знаходження в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку .

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Статтями 1006, 1007 ЦК України визначено обов`язки повіреного та довірителя, повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконанім доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення; довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. В той же час довіритель зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення. Довіритель зобов`язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв`язку з виконанням доручення. Довіритель зобов`язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що між ним і відповідачем 27 грудня 2014 року був укладений договір позики, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти в розмірі 100 000,00 дол. США під 18 % річних, строком на один рік - до 27 рудня 2015 року.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд встановив, що 20 липня 2017 року ОСОБА_1 довіреністю уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, зокрема з питань стягнення зі ОСОБА_2 заборгованості за борговою розпискою у сумі 100 000,00 дол. США.

Аналізуючи зміст цієї довіреності, апеляційний суд встановив, що попередньо між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений усний договір доручення, який дає підстави вважати що сторони узгодили між собою питання оплати послуг повіреного.

Тобто ОСОБА_3 був наділений усіма необхідними повноваженнями щодо стягнення заборгованості за розпискою в сумі 100 000,00 дол. США зі ОСОБА_2 зокрема, і отримувати грошові кошти від імені ОСОБА_1

23 липня 2017 року повірений ОСОБА_3 склав розписку на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 74 000,00 дол. США разом з процентами в сумі 20 000,00 дол. США для передання ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 підтвердив, що отримані грошові кошти він ОСОБА_1 не передав та використав їх у власних цілях, оскільки із ОСОБА_1 в нього не було домовленості щодо строків передання коштів, які він отримає від ОСОБА_2 . Також вказав у ході розгляду справи, що він неодноразово пропонував ОСОБА_1 повертати кошти частинами, але той відмовився отримувати кошти таким чином.

Установивши факт повернення ОСОБА_2 позики та процентів за розпискою від 27 грудня 2014 року повіреному ОСОБА_3 , підтверджується довіреністю та розпискою від 23 липня 2017 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що зобов`язання за договором позики виконані.

Аргументи касаційної скарги про невиконання відповідачем зобов`язання за договором позики у зв`язку з наявністю у позивача оригіналу боргової розписки, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі апеляційний суд встановив факт повернення позики.

Той факт, що про існування довіреності та розписки відповідач заявив тільки під час нового розгляду справи, також не впливає на правильність вирішення спору, оскільки обставини щодо уповноваження ОСОБА_3 на отримання коштів за борговою розпискою позивач також мав би повідомити при зверненні до суду, однак не зробив цього.

Доводи касаційної скарги (в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко В. М. Коротун

М. Ю. Тітов