Постанова у справі № 910/357/20 (910/14593/20)

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року

м. Київ

cправа 910/357/20 (910/14593/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - Пархоменко І.М., адвокат Кочмарук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 15.05.2023

у справі 910/357/20(910/14593/20)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Державного підприємства "Проектний інститут "Укрметротунельпроект"

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні

в межах справи 910/357/20

ВСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 звернувся в господарський суд м. Києва з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Проектний інститут "Укрметротунельпроект" середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2015 по 25.08.2020 в розмірі 97 869 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.02.2023 позов задоволено повністю.

3. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСТ МАЙНІНГ України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 апеляційну скаргу задоволено. Оскаржуване рішення суду першої інстанції змінено та викладено його резолютивну частину в редакції, якою позов задоволено частково у розмірі 9 471,18 грн.

Рух касаційної скарги

5. 12.06.2023 ОСОБА_1 направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі 910/357/20(910/14593/20), підтвердженням є штамп касаційного господарського суду у складі Верховного суду на першому аркуші касаційної скарги.

6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі 910/357/20(910/14593/20) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О. В., судді - Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023.

7. Ухвалою Верховного Суду від 26.06.2023 відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі 910/357/20(910/14593/20), повернення касаційної скарги без розгляду або залишення касаційної скарги без руху, до надходження оригіналів матеріалів справи 910/357/20(910/14593/20) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та витребувано з Господарського суду м. Києва, Північного апеляційного господарського суду справу 910/357/20(910/14593/20).

8. На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Верховного суду 17.07.2023 надійшли матеріали справи.

9. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.07.2023 29.2-02/1712, у зв`язку з відпусткою судді Васьковського О. В, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи 910/357/20(910/14593/20).

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі 910/357/20(910/14593/20) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Огородніка К.М., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2023.

11. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2023 відкрито касаційне провадження у справі 910/357/20(910/14593/20) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023. Призначено розгляд касаційної скарги на 19.09.2023 о 10:00 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

12. Не погоджуючись з ухваленою постановою, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

13. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

13.1 Судом апеляційної інстанції не враховано положення статті 58 Конституції України. При цьому, судом не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.03.2021 у справі 908/3049/19.

13.2 Судом апеляційної інстанції не враховано, що у зв`язку із закриттям провадження у справі про банкрутство відповідача з 05.04.2023 конкурсний кредитор взагалі перестав бути учасником провадження у справі 910/357/20, тим паче в межах справи 910/14593/20. При цьому, судом не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2023 у справі 910/20106/19.

14. Скаржник та представник скаржника в судовому засіданні 19.09.2023 підтримали касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

15. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

16. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення скаржника та його представника, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

17. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

18. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

19. Не погоджуючись із мотивами рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд виходив, зокрема, із того, що апеляційна інстанція не погоджується з врахування господарським судом першої інстанції терміну заборгованості 62 місяці, оскільки цей термін обмежено імперативним приписом частини першої статті 117 КЗпП шістьома місяцями, тому неправильним є висновок господарського суду першої інстанції щодо обрахованої суми компенсації 97 869,00 грн. Таким чином, установивши, що в день звільнення позивачу з вини відповідача не були виплачені всі суми, які належали позивачу від підприємства, господарський суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідач повинен відшкодувати майнові втрати, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення розрахунку, однак не врахував імперативний припис норми частини першої статті 117 КЗпП.

20. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх помилковими з огляду на таке.

21. Згідно частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

22. Відповідно до статті 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

23. Згідно статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

24. Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

25. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

26. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України.

27. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

28. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

29. Суди попередніх інстанцій встановили, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу нараховану, але не виплачену, заробітну плату; позивач визнаний конкурсним кредитором у зв`язку з наявністю заборгованості із заробітної плати у сумі 12 986,72 грн. Відповідач не спростував, що належні позивачу кошти не виплачені.

30. Згідно до штатного розпису, який діяв на дату звільнення позивача посадовий оклад останнього становив 1 578,53 грн.

31. Відповідач наказом 10 від 18.08.2020 "Щодо відновлення конституційних прав працівників підприємства на своєчасне одержання винагороди за працю" визначив розмір компенсації позивачу за затримку розрахунків із заробітної плати у сумі 97 869,00 грн. Розрахунок суми компенсації з середнього заробітку за час затримки розрахунків визначено в наступному порядку. Відповідач наказом 7-Г від 12.08.2020 "Про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні" встановив, що за час затримки виплати з заробітної плати працівникам підприємства, яких звільнено, встановити середню заробітну плату в розмірі посадового (місячного) окладу на дату звільнення.

32. Судами встановлено, що станом на день розгляду справи зазначені накази не скасовані, доказів того, що т.в.о. Градов Ю.В. не мав відповідних повноважень на складання та підписання вказаних наказів не надано, однак розрахунок з позивачем не проведено.

33. Згідно штатного розпису, який діяв на дату звільнення позивача посадовий оклад останнього становив 1 578,53 грн, а тому, з урахуванням терміну заборгованості 62 місяці, позивачем заявлено суму компенсації яка дорівнює 97 869,00 грн.

34. Судами встановлено, що позивачем заявлено про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2015 по 25.08.2020.

35. Згідно частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції чинній з 25.05.2015 по 25.08.2020 (період за який заявлено позовні вимоги) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

36. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

37. Згідно статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

38. Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

39. Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України 1-рп/99 від 09.02.1999 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України 3-рп/2001 від 05.04.2001 "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки).

40. З наведеного убачається, що у період з 25.05.2015 по 25.08.2020 (період за який заявлено позовні вимоги) та станом на дату звернення із позовом (25.09.2020) положення статті 117 Кодексу законів про працю України не містили імперативного припису щодо обмеження виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

41. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 58 Конституції України, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України 2352-IX від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та дійшов помилкового висновку про обмеження виплати працівникові його середнього заробітку строком у шість місяців.

42. Тому, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права - статті 58 Конституції України, статті 117 Кодексу законів про працю України, з огляду на наведене вище.

43. В свою чергу, судом першої інстанції правильно застосовано вказані норми матеріального права.

44. З огляду на викладене, аргументи скаржника (пункт 13.1 цієї постанови) знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

45. Разом з тим, аргументи скаржника (пункт 13.2 цієї постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на те, що станом на дату звернення апелянта із апеляційною скаргою (25.03.2023) судом здійснювалося провадження у справі 910/357/20 про банкрутство Державного підприємства "Проектний інститут "Укрметротунельпроект" (кредиторами якого були як позивач так і відповідач у справі 910/357/20(910/14593/20) яка в свою чергу розглядалася в межах вказаної справи про банкрутство), яке було закрито лише 05.04.2023 відповідною ухвалою Господарського суду міста Києва.

46. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

47. Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

48. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

49. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

50. Однак, враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам не відповідає.

5.1 При цьому, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі 910/357/20(910/14593/20) задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі 910/357/20(910/14593/20) скасувати.

3. Рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2023 у справі 910/357/20(910/14593/20) залишити в силі.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк