Постанова у справі № 990/86/22

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Calibri; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2023 року

м. Київ

Справа 990/86/22

Провадження 11-146заі22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представників позивача - Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,

представника відповідача - Шевчука А. О.,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року (судді Губська О. А., Білак М. В., Калашнікова О. В., Загороднюк А. Г., Соколов В. М.),

УСТАНОВИЛА

3 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 17 лютого 2022 року 142/0/15-22 Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (далі - Рішення).

Це Рішення ухвалене ВРП на підставі пункту 14 розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України 21 грудня 2016 року 1798-VIII Про Вищу раду правосуддя (далі - Закон 1798-VIII) за матеріалами подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про звільнення судді за порушення присяги, внесеного Верховній Раді України 6 червня 2016 року ( 53/0/12-16).

Обґрунтовуючи протиправність Рішення, ОСОБА_1 послався на безпідставність застосування відповідачем пункту 14 розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону 1798-VIII, оскільки у його випадку відсутній факт неприйняття Верховною Радою рішення за внесеним ВРЮ поданням, що є обов`язковою передумовою для застосування цієї норми й ухвалення ВРП рішення про звільнення судді за таким поданням.

Крім того, позивач зазначає, що Рішення прийнято ВРП поза межами повноважень цього органу, оскільки він може приймати рішення тільки щодо суддів. При цьому позивач посаду судді вже не займав і був відрахований із штату суду відповідним наказом у зв`язку з досягненням 65-річного віку.

Також позивач посилався на невмотивованість Рішення щодо встановлення та наявності факту вчинення істотного дисциплінарного проступку, формальне ж посилання на чинність рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року 709/0/15-16 про внесення подання про звільнення судді не звільняє ВРП від обов`язку наведення відповідних мотивів.

ОСОБА_1 вказує і на порушення процедури прийняття Рішення ВРП в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності. Так, на переконання позивача, подання ВРЮ та його реалізація шляхом прийняття рішення про звільнення становлять єдиний процес, за яким притягнення судді до відповідальності реалізується саме в момент прийняття рішення про звільнення.

Однак ВРП не було вирішено питання про дотримання строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення проступку минуло більше 8 років, відсутність окремого строку для прийняття рішення про звільнення судді не виправдовує втручання в права позивача, бо свідчить лише про порушення юридичної визначеності та проблеми з якістю закону.

До того ж позивач вважає, що оскаржуване Рішення прийняте з порушенням заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі за одне й те саме діяння. У випадку позивача порушено як заборону подвійного переслідування, оскільки розгляд питання про звільнення судді відбувався двічі - Верховною Радою України та ВРП, так і заборону подвійного притягнення (покарання) за одне і те саме діяння, адже позивача вже звільняла Верховна Рада України.

У позові ОСОБА_1 також порушує питання про визнання протиправною і скасування ухвали ВРП від 22 лютого 2022 року 152/0/15-22 про залишення без розгляду його заяви про звільнення з посади судді у відставку від 13 липня 2021 року (далі - Ухвала) та зобов`язання ВРП розглянути цю заяву.

Позивач указує на протиправне позбавлення його права на відставку внаслідок бездіяльності ВРП щодо розгляду відповідної заяви у визначений законом місячний строк, а також внаслідок зловживання відповідачем дискреційними повноваженнями в частині визначення черговості розгляду підстав для звільнення судді з посади, адже питання про звільнення ОСОБА_1 у відставку за його заявою від 13 липня 2021 року було внесено ВРП до порядку денного пізніше (22 лютого 2022 року), ніж питання про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 28 листопада 2022 року відмовив у задоволенні позову.

За висновком суду першої інстанції, ВРП правомірно на підставі пункту 14 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону 1798-VIII розглянула подання ВРЮ від 8 червня 2016 року 53/0/12-16 про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_1 , з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги , а відтак ухвалила за ним оскаржуване рішення.

На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване в цій справі Рішення ВРП постановила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України.

Суд першої інстанції зауважив, що фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення, викладено в рішенні ВРЮ від 31 березня 2016 року 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Це рішення ВРЮ є чинним, відповідно й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

ВРЮ як орган, уповноважений відповідно до статті 131 Основного Закону України (у попередній редакції) вносити подання про звільнення суддів з посади, реалізувала це право / компетенцію і внесла до Верховної Ради України як органу, який обирав позивача на посаду судді безстроково, подання про його звільнення за порушення присяги.

Суд акцентував увагу на тому, що подальше скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року 1627-VIІІ зумовило те, що станом на дату набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) за поданням ВРЮ від 8 червня 2016 року 53/0/12-16 рішення Верховної Ради України не прийнято. Указане подання ВРЮ по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (Постанова від 29 вересня 2016 року 1627-VIІІ ) і результат його судового оскарження (вказану Постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було.

Також, за висновком суду, у спірних правовідносинах ВРП не притягала ОСОБА_1 до відповідальності повторно (за одне і те ж). Вид відповідальності щодо позивача вже обрала / застосувала ВРЮ своїм рішенням від 31 березня 2016 року 709/0/15-16. Відповідач по суті реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

Крім того, суд указав на те, що, постановляючи оскаржувану Ухвалу, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також не допустила протиправної бездіяльності при розгляді питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку на підставі поданої ним заяви.

12 грудня 2022 року адвокат Кравець Р. Ю. від імені позивача ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 28 листопада 2022 року, в якій просить скасувати це рішення й ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування скарги зазначає, що при розгляді справи суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме:

- пункту 14 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону 1798-VIII, оскільки неприйняття рішення та ненастання наслідків є різними за своїм змістом та природою поняттями, а тому ненастання наслідків не може вважатися тим фактом, який породжує можливість застосування вказаної норми, яка у свою чергу має трактуватися виключно з точки зору якості закону , а не політичної доцільності;

- пункту 6 частини першої статті З Закону 1798-VIII, оскільки згідно із цією нормою ВРП може приймати рішення тільки щодо суддів, позивач же посади судді не займав і вже навіть після поновлення був відрахований із суду відповідним наказом у зв`язку з досягненням 65-річного віку;

- пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, частини другої статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 1402-VIII), оскільки норма Конституції України передбачає звільнення за істотний дисциплінарний проступок, норма ж частини другої статті 115 Закону 1402-VIIIпередбачає, що виключно ВРП може встановити наявність істотного дисциплінарного проступку, формальне ж посилання на чинність рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року 709/0/15-16 не звільняє ВРП від обов`язку винесення саме повноцінного вмотивованого рішення, при цьому закон не встановлює, що істотний дисциплінарний проступок та порушення присяги є однаковими поняттями;

- частини третьої статті 55 Закону 1798-VIII, оскільки не врахував, що названа норма дозволяє зупинити розгляд відставки виключно у випадку наявності на розгляді в Дисциплінарній палаті ВРП заяви або скарги, в цьому ж випадку таких обставин не настало.

Також, на переконання скаржника, при розгляді справи суд також допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині визначення та застосування строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення дій минуло більше 8 років.

Крім того, скаржник посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи в частині перевірки та встановлення обставин дотримання принципу заборони подвійного притягнення до відповідальності.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначає, що підстав для задоволення скарги немає.

Зазначає, що оскаржуване Рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами цього органу, які брали участь у його ухваленні. Позивач був належним чином повідомлений про засідання ВРП, на якому було прийнято Рішення. Воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді ОСОБА_1 та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ВРП звертає увагу на те, що рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань, оскільки для цього законами 1798-VIII та 1402-VIII передбачено процедуру перегляду ВРП рішень її дисциплінарного органу. Нормами зазначених вище законів не передбачено права ВРП переоцінювати вже встановлені нею обставини під час вирішення питання про звільнення судді з посади. Тобто в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (у тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).

Також ВРП указує на правомірність оскаржуваної Ухвали. За висновками відповідача, оскільки ВРП могло бути прийняте рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, то ВРП ухвалою від 15 лютого 2022 року відповідно до частини третьої статті 55 Закону 1798-VIII зупинила розгляд питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку до розгляду відповідного подання ВРЮ. Таким чином, ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом 1798-VIII, оскаржувана Ухвала ВРП містить відповідні підстави та мотиви, а доводи ОСОБА_1 щодо її незаконності є безпідставними.

У судовому засіданні представники позивача та представник ВРП підтримали відповідно апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.

У ході судового розгляду встановлено такі обставини справи.

Київська міська рада народних депутатів рішенням від 25 жовтня 1994 року 32 призначила ОСОБА_1 на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва строком на 5 років. Верховна Рада України Постановою від 23 вересня 1999 року 1101-XIV обрала ОСОБА_1 на посаду судді цього ж суду безстроково, а Постановою від 2 грудня 2010 року 2757-VІ - на посаду судді Апеляційного суду м. Києва.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду Українська правнича фундація Берка С. Т. від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України Шокіна В. М. від 10 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; заяви адвокатів Закревської Є. О. від 9 грудня 2014 року та ОСОБА_7 від 11 жовтня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ; заява ОСОБА_8 від 09 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_1 .

Вказані заяви вмотивовані тим, що зазначеними вище суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у зв`язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах, заявники просили провести перевірку на предмет порушення присяги цими суддями.

За результатами перевірки ТСК було прийнято висновок від 10 червня 2015 року 57/02-15, яким установлено в діях суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наявність ознак порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.

ВРЮ ухвалою від 15 жовтня 2015 року на підставі вищевказаного висновку ТСК відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи 31 березня 2016 року ВРЮ ухвалила рішення 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України, зокрема, про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги.

Це рішення ВРЮ ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку (справа 800/25/17 (800/274/16)). За результатами розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду 14 березня 2019 року відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення ВРЮ 709/0/15-16.

8 червня 2016 року ВРЮ до Верховної Ради України направила подання 53/0/12-16 про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_1 , з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги.

Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року 1627-VIІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року (справа 800/529/16) цю Постанову парламенту визнано протиправною та скасовано через порушення народними депутатами України встановленої процедури особистого голосування .

Верховна Рада України листом від 27 грудня 2019 року 04-26/12-1170 надіслала ВРП подання ВРЮ від 6 червня 2016 року 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

Разом із цим рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2020 року у справі 826/1967/17 за позовом ОСОБА_1 скасовано наказ голови Апеляційного суду міста Києва від 30 грудня 2016 року 579-ОС про звільнення позивача з посади судді цього суду. Визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду міста Києва в особі голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Д. Л. щодо незарахування ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді та зобов`язано суд зарахувати ОСОБА_1 до його штату на посаду судді.

13 липня 2021 року позивач подав до ВРП заяву про звільнення його у відставку з посади судді.

18 січня 2022 року на виконання згаданого вище рішення Окружного адміністративного суду м. Києва наказом Апеляційного суду міста Києва 02-ОС ОСОБА_1 зарахований до штату Апеляційного суду м. Києва на посаду судді, а 19 січня 2022 року - відрахований зі штату суду у зв`язку з досягнення 65-річного віку (наказ 03-ОС).

15 лютого 2022 року ВРП постановила ухвалу 122/0/15-22 про зупинення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

17 лютого 2022 року ВРП на підставі подання ВРЮ від 6 червня 2016 року 53/0/12-16 прийняла Рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

У зв`язку з прийняттям Рішення 22 лютого 2022 року ВРП прийняла Ухвалу про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.

Надаючи оцінку доводам учасників справи щодо правомірності й навпаки названих Рішення й Ухвали ВРП, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, яка діяла до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у зазначеній редакції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення ним присяги.

Частиною першою статті 128 Конституції України (у зазначеній редакції) було передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Порядок звільнення судді з посади на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України від 7 липня 2010 року 2453-VI Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 2453-VI).

Згідно зі статтею 111 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

Після набрання 30 вересня 2016 року чинності законами України 1402-VIII та від 2 червня 2016 року 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон 1401-VIII) встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад.

За змістом пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній після 30 вересня 2016 року) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень ВРП.

Відповідно до частини другої статті 112 Закону 1402-VIII рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом 1798-VIII.

Так, статтею 3 названого Закону до повноважень ВРП віднесено, зокрема, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

Пунктом 14 розділу ІІІ цього ж Закону визначено, що матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Згідно із частинами першою та шостою статті 56 Закону 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Отже, за процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення його з посади із цієї підстави, була Верховна Рада України, оскільки саме цей орган обрав його на посаду судді безстроково.

Рішення із цього приводу парламент приймав лише на підставі відповідного подання ВРЮ, за результатами розгляду якого міг або підтримати його, прийнявши постанову про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення ним присяги, або ні, якщо, наприклад, кількість народних обранців, які голосували за звільнення судді з посади, була б недостатньою для прийняття такого рішення. При цьому Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати зроблені в рішенні ВРЮ висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності (стягнення), оскільки це було віднесено до виключних повноважень ВРЮ.

За таких обставин процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.

Так, у цій справі встановлено, що ВРЮ рішенням від 31 березня 2016 року прийняла рішення 709/0/15-16 , законність якого перевірив і підтвердив суд (справа 800/25/17 (800/274/16)), внесла до Верховної Ради України подання про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Верховна Рада України підтримала зазначене подання, прийнявши Постанову від 29 вересня 2016 року 1627-VIІІ, якою звільнила суддю з посади.

Однак парламент порушив процедуру прийняття цієї Постанови. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, і з цих підстав цей суд визнав її незаконною і скасував (рішення від 11 листопада 2019 року).

Скасування акта суб`єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Отже, можна зробити висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення / дій, прийнятого / вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце у будь-якому із цих двох випадків), процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади не може вважатися завершеною, а подання ВРЮ, на підставі якого суддя є притягнутим до дисциплінарної відповідальності з обранням йому виду стягнення, - розглянутим.

У контексті обставин справи, яка розглядається, це означає, що внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року 1627-VIІІ цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.

Отже , доводи скаржника щодо відсутності у його справі факту неприйняття Верховною Радою України рішення за внесеним ВРЮ поданням, а відтак і протиправності застосування ВРП пункту 14 розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону 1798-VIII й ухвалення нею рішення про звільнення судді за таким поданням ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону і не заслуговують на увагу.

Після скасування зазначеної вище Постанови ВРУ подання ВРЮ від 8 червня 2016 року 53/0/12-16 не було реалізоване та залишилось чинним.

Після набрання чинності законами України 1401-VIII та 1402-VIII, а також 1798-VIII у системі правосуддя відбулися суттєві зміни в організації судоустрою та її правових інститутів. Зокрема, повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення суддів тепер наділена лише ВРП.

Передання на підставі пункту 14 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону 1798-VIII на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений, але вже з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій його частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.

Станом на цей час рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року 709/0/15-16 про внесення Верховній Раді України відповідного подання було чинним, відтак й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України в попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), - встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності (стягнення) за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним / застосованим.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що з набранням чинності зазначеними вище законами відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була, і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наведених обставин немає підстав вважати, що ВРП притягнула позивача до відповідальності повторно (за одне і те ж), адже вид відповідальності (стягнення) щодо ОСОБА_1 уже обрала ВРЮ своїм рішенням від 31 березня 2016 року 709/0/15-16, відповідач же реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

Отже, оскільки після 30 вересня 2016 року ВРП є органом, уповноваженим ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ВРП правомірно розглянула подання ВРЮ на підставі пункту 14 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону 1798-VIII і ухвалила за наслідками його розгляду оскаржуване в цій справі Рішення.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 17 лютого 2022 року 13 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 14 членами, які брали участь у його ухваленні.

Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону 1798-VIII, для скасування спірного Рішення відповідача.

Оцінюючи Рішення ВРП на його відповідність пункту 3 частини другоїстатті 57 Закону 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це Рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Зазначене рішення ВРЮ було предметом судової перевірки, за наслідками якої Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 березня 2019 року у справі 800/25/17 (800/274/16) відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення ВРЮ.

У названій справі Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що суддя Бець О. В. у складі різних судових колегій Апеляційного суду м. Києва під час розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтовані судові рішення, які не відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України , Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , а також практиці Європейського суду з прав людини. Погодилася з висновками ВРЮ про те, що суддя ОСОБА_1 допустив грубі порушення законодавства, які порочать звання судді, підривають авторитет правосуддя і мають бути кваліфіковані як порушення присяги. Дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРЮ про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРЮ, приймаючи рішення від 31 березня 2016 року 709/0/15-16, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення. Це рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади, а тому немає підстав для його скасування.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС факт порушення ОСОБА_1 присяги судді та правомірність рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення цього судді з посади за порушення присяги не потребують доказування.

Обґрунтовуючи Рішення, ВРП послалася на те, що рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року 709/0/15-16 (у якому розглянуті та вирішені питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення ВРЮ подання про звільнення позивача з посади судді) є чинним, його законність перевірив та підтвердив суд. У зв`язку із цим ВРП дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

З прийняттям законів України 1401-VIII та 1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була, і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились, оскільки не було пом`якшено або скасовано відповідальність за вчинені суддею ОСОБА_1 порушення.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону 1402-VIII підставою для звільнення судді з посади є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За приписами пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону 1402-VIII у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при ухваленні оскаржуваного Рішення ВРП діяла на підставі та в межах визначених Конституцією і законами України повноважень. Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача з приводу того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення він не був суддею Апеляційного суду міста Києва, оскільки наведене не змінює того, що того, що суддя, обраний безстроково, звільняється органом який його обрав. Виключення зі штату суду не впливає на ці обставини.

Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення

Положення законів 2453-VI і 1798-VIII у редакції, чинній на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року 192-VIII Про забезпечення права на справедливий суд (далі - Закон 192-VIII) внесено зміни до Закону 1798-VIII , які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону 1798-VIII (у редакції Закону 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону 2453-VI (у редакції Закону 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону 2453-VI (у редакції Закону 192-VIII), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону 1798-VIII після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом 2453-VI (у редакції Закону 192-VIII).

Стаття 32 Закону 1798-VIII нерозривно пов`язана з розділом VI Закону України Про судоустрій і статус суддів і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому випадку після набрання чинності Законом 2453-VI (у редакції Закону 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Отже, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Аналогічні висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі П/800/310/17, від 5 квітня 2018 року у справі 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах 11-272сап18 та 11-78сап18, від 1 листопада 2018 року у справі 800/493/15 (П/9901/311/18).

Дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у лютому 2014 року.

31 березня 2016 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 , прийняла рішення 709/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення цього судді з посади за порушення присяги. Законність цього рішення, яким ОСОБА_1 був притягнутим до відповідальності з обранням виду дисциплінарного стягнення, підтвердив суд.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що саме з прийняттям ВРЮ цього рішення від 31 березня 2016 року обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності (стягнення) за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

З урахуванням наведеного доводи скаржника про недотримання строку притягнення його до відповідальності є помилковими.

Також слід зауважити, що підставою для передання подання ВРЮ щодо судді ОСОБА_1 на розгляд ВРП стали положення пункту 14 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону 1798-VIII , які встановлюють особливу процедуру звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України на перехідний період. Тобто у спірних правовідносинах не передбачено подання Дисциплінарної палати ВРП про звільнення судді з посади.

Таким чином, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, наведених позивачем у його апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного Рішення ВРП, оскільки, приймаючи його, цей орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування Ухвали ВРП щодо залишення без розгляду заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку від 13 липня 2021 року та зобов`язання ВРП розглянути цю заяву.

Частиною третьою статті 55 Закону 1798-VIII ВРП наділено правом зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Аналогічно до наведеної норми пунктом 15.8 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням цього органу від 24 січня 2017 року 52/0/15-17 (далі - Регламент), передбачено, що розгляд питання про звільнення судді з посади відповідно до пунктів 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України може бути зупинено ВРП на час розгляду скарги або заяви, але не більше ніж на дев`яносто днів.

Відповідно до пункту 15.7 Регламенту, якщо на момент розгляду ВРП питання про звільнення судді (за загальними обставинами) суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, член ВРП - доповідач своєю ухвалою залишає заяву (висновок, подання) без розгляду.

У цій справі підстави для вирішення питання про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України виникли раніше, ніж позивач виявив бажання звільнитись у відставку, адже 2 січня 2020 року ВРП отримала від Апарату Верховної Ради України матеріали за поданням ВРЮ від 6 червня 2016 року 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги, а заява цього судді про звільнення його у відставку подана 13 липня 2021 року.

У випадку розгляду дисциплінарної скарги на дії судді та одночасного подання таким суддею заяви про звільнення його у відставку пріоритетному застосуванню підлягає норма, яка передбачає зупинення розгляду питання про звільнення судді з посади з визначеної пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України підстави до закінчення розгляду наявних дисциплінарних скарг на дії цього судді. Тим самим право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотриманням високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 9901/75/19, провадження 11-646заі19).

Отже, у ВРП були обґрунтовані підстави для постановлення ухвали від 15 лютого 2022 року 122/0/15-22 про зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У зв`язку з ухваленням 17 лютого 2022 року (до закінчення встановленого пунктом 15.8 Регламенту дев`яностоденного строку) Рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України підстави зупинення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку відпали, натомість виникла передбачена пунктом 15.7 Регламенту підстава для постановлення оскаржуваної Ухвали про залишення заяви судді без розгляду.

Наведене не свідчить про порушення ВРП права судді ОСОБА_1 на відставку, адже таке право може бути використане суддею, якщо до подання відповідної заяви ним не допущено дій, які зумовлюють ухвалення компетентними органами рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав. І, як слушно зауважив суд першої інстанції, таке обмеження переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві з огляду на те, що пільги й переваги, які мають судді у відставці, є невід`ємною складовою суддівського статусу, який, своєю чергою, передбачає належне та добросовісне здійснення суддею своїх повноважень. У випадку ОСОБА_1 суддя, притягнутий 31 березня 2016 року до відповідальності з обранням йому звільнення з цієї посади як виду дисциплінарного стягнення не може бути звільнений з неї за іншою підставою - у зв`язку з поданням 13 липня 2021 року заяви про відставку. Інший підхід був би непропорційним меті інститутів дисциплінарної відповідальності судді та відставки судді.

Таким чином, право на відставку має реалізовуватись у системному взаємозв`язку з положеннями частини третьої статті 55 Закону 1798-VIII , яка визначає особливий порядок розгляду відповідної заяви, за якого ВРП уповноважена зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Щодо посилання скаржника на невиконання ВРП обов`язку розглянути заяву судді про звільнення з посади у відставку слід зауважити, що закон не передбачає можливості прийняття ВРП рішення про звільнення з посади судді одночасно з кількох підстав, зокрема, визначених пунктами 3 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України. Станом на час постановлення ВРП Ухвали про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку він вже був притягнутим до дисциплінарної відповідальності з обранням йому стягнення та надалі звільнений із цієї посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що унеможливлювало розгляд по суті поданої ним як суддею заяви про звільнення із зазначеної посади.

З огляду на наявність передумов для звільнення судді з посади з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за порушення присяги), Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що призначення розгляду питання про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку поза межами визначеного законом місячного строку для такого розгляду було пов`язане з існуванням обставин, що унеможливлювали його своєчасність та здійснення у визначених законом межах, тобто з існуванням чинного рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувана Ухвала ВРП постановлена на підставі, в межах повноважень ВРП та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ВРП не допустила протиправної бездіяльності при розгляді питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку на підставі поданої ним заяви.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 обґрунтованим, таким, що відповідає правильному застосуванню норм права та встановленим у справі обставинам.

Міркування і твердження в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно й правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко

Судді: В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

Д. А. Гудима І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. С. Золотніков