Постанова у справі № 638/6855/20

Times New Roman CYR; Roboto Condensed; Calibri; Times New Roman CYR; Tahoma;

; ; ;

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа 638/6855/20

провадження 61-8395св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 липня 2021 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку .

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП Украерорух ) про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позов мотивований тим, що з 01 жовтня 1993 року по 15 травня 2020 року ОСОБА_1 працював у Харківському регіональному структурному підрозділі ДП Украерорух (далі - Харківський РСП ДП Украерорух ). Згідно із наказом Харківського РСП ДП Украерорух від 13 травня 2020 року 110/о він був звільнений з посади заступника директора Харківського РСП ДП Украерорух відповідно до статті 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію з 15 травня 2020 року. Просив виплатити матеріальну допомогу на підставі підпункту 6.25.2 колективного договору ДП Украерорух . Проте відповідач листом від 13 травня 2020 року 92/22.1-11/20 відмовив у виплаті матеріальної допомоги у зв`язку із складним фінансовим станом підприємства та відсутністю коштів. Оскільки відповідач ухиляється від добровільного виконання обов`язку по сплаті матеріальної допомоги, позивач заявив додаткову вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до зазначеного, позивач (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просив суд стягнути з відповідача на його користь 1 151 500,00 грн матеріальної допомоги, середній заробіток за час затримки розрахунку з 15 травня 2020 року до дня ухвалення рішення суду, 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 липня 2021 року позовні вимоги частково задоволено.

Стягнуто з ДП Украерорух на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу у розмірі 1 151 500,00 грн.

Стягнуто з ДП Украерорух на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із наданою правничою допомогою у розмірі 10 000,00 грн.

Стягнуто з ДП Украерорух на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач має право на отримання матеріальної допомоги відповідно до підпункту 6.25.2 колективного договору в редакції, яка була чинною на час його звільнення (15 травня 2020 року), оскільки відповідач на час звільнення позивача з роботи не міг застосовувати локальний нормативний акт (колективний договір), який ще не був прийнятий. Відсутність прибутку ДП Украерорух не може впливати на гарантовану та належну працівникові суму коштів матеріальної допомоги у разі звільнення у зв`язку із виходом на пенсію. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за затримку виплати матеріальної допомоги відмовлено, оскільки така виплата передбачена лише умовами колективного договору, який не містить положень щодо строків її виплати, отже відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за затримку виплати такої матеріальної допомоги. Доведеними є витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року виправлено описку в рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року, зазначено у тексті рішення в усіх відмінках правильно прізвище позивача ОСОБА_1 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати матеріальної допомоги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки у трудових правовідносинах між сторонами у цій справі з 16 березня 2020 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та в період існування яких роботодавець об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, які передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, тому слід відмовити у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, саме з підстав відсутності вини ДП Украерорух у такій затримці з огляду на підтверджене настання істотної зміни обставин, що унеможливлювали виконання роботодавцем умов колективного договору щодо позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати матеріальної допомоги скасувати та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити цю позовну вимогу.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Дзержинського районного суду м. Харкова.

06 жовтня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 12 грудня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Стрільчук В. А.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі 810/451/17, від 30 червня 2021 року у справі 759/10613/20.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору у трудових правовідносинах з роботодавцем. До даних правовідносин застосовуються загальні умови розрахунку при звільненні, визначені законом. Скаржник вказує, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідач не довів відсутність вини у вчиненні порушення щодо строків розрахунку з позивачем, оскільки мав грошові кошти на рахунку.

Наявність обставини - пандемії COVID-19 не є автоматичною підставою вважати, що відповідач був позбавлений можливості виконати зобов`язання щодо виплати матеріальної допомоги.

Належним доказом дії обставин непереборної сили є сертифікат регіональних представництв Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України), а не висновок.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2022 року ДП Украерорух надіслало відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 01 жовтня 1993 року наказом від 15 жовтня 1993 року 21/л ОСОБА_1 прийнято на посаду керівника польотів Харківського філіалу ДП Украерорух (т. 1 а. с. 8).

Згідно із наказом від 08 вересня 2014 року 513/о ОСОБА_1 призначений виконуючим обов`язки заступника директора з УПФ із збереженням функціональних обов`язків начальника АДЦ-НП (т. 1 а. с. 9).

13 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про звільнення з посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію з 15 травня 2020 року та виплатою матеріальної допомоги на підставі підпункту 6.25.2 колективного договору ДП Украерорух (т. 1 а. с. 12).

15 травня 2020 року ОСОБА_1 згідно наказу від 13 травня 2020 року 110/о звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, згідно статті 38 КЗпП України (т. 1 а. с. 13).

Відповідно до підпункту 6.25.2 колективного договору, який укладено між адміністрацією ДП Украерорух та профспілками, в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантувала надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів (т. 1 а. с. 17-31).

Зі змісту висновку ТПП України від 29 липня 2020 року 2051/1.2 Про істотну зміну обставин вбачається, що світова ситуація з розповсюдженням коронавірусу COVID-19 мала критичний вплив як на світову, так і на українську авіаційну галузь. Соціальні та фінансові наслідки для авіації (в тому числі авіакомпаній, аеропортів та провайдерів аеронавігаційних послуг) виявились руйнівними. Починаючи з 12 березня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України був установлений карантин, були заборонені пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Згідно з рішенням РНБО України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , введеним в дію Указом Президента України від 13 березня 2020 року 87, були закриті пункти пропуску через державний кордон України для здійснення регулярного пасажирського сполучення. Зважаючи на виконання введеного органами державної влади України карантину, заборони виконання міжнародних польотів та польотів над територією України, вітчизняні авіакомпанії, які здійснювали пасажирські перевезення, тимчасово призупинили провадження своєї операційної діяльності. Аналогічна ситуація склалась і на ринках авіаційних перевезень країн Європи та світу в частині введення обмежень щодо пересування громадян та відповідної зупинки більшості польотів авіакомпаній (окрім поодиноких евакуаційних рейсів). Як наслідок даної ситуації та введених заходів, падіння трафіку у повітряному просторі України протягом другої половини березня - травня 2020 року склало приблизно 95 % з негативними піками аж до 98 %. Авіаційна, і зокрема аеронавігаційна галузь України та світу, переживає безпрецедентну системну кризу, яка викликана падінням обсягів повітряного руху на 90 %. Прогнозовані строки повернення до докризових рівнів 2019 року коливаються від двох до трьох років. Зважаючи на це, ТПП України підтвердила, що, починаючи з 16 березня 2020 року, наведені обставини унеможливили виконання ДП Украерорух зобов`язань, передбачених колективним договором (т. 1 а. с. 159).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із статтею 10 КЗпП України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України Про колективні договори і угоди (далі - Закон 3356-XII).

Статтею 5 Закону 3356-XII, яка регулює співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України Про оплату праці .

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, які зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17 (провадження 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно із частиною першою статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин [постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі 761/9584/15-ц (провадження 14-623цс18)].

Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі 910/4518/16 виклала висновок про те, що за змістом норм статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист права звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач не виконав вимоги підпункту 6.25.2 колективного договору, тому повинен сплатити позивачу матеріальну допомогу у розмірі 1 151 500,00 грн.

Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, відповідач посилався, зокрема на відсутність його вини в затримці розрахунку. Вказував, що нарахування і виплата одноразової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію не входить в структуру заробітної плати, виплата зазначеної допомоги не є обов`язковою, здійснюється лише за наявності коштів. Загальновідомим є те, що карантин є форс-мажорною обставиною, тому відповідач не підлягає притягненню до відповідальності у зв`язку з виникненням обставин непереборної сили, що не залежали від його волі.

ДП Украерорух фактично погодилося з висновком судів про стягнення з нього в судовому порядку матеріальної допомоги, виплата якої передбачена колективним договором, як складової заробітної плати, судові рішення в цій частині вимог не оскаржувало, тим самим визнало порушення прав позивача щодо невиплати при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства.

У справі, яка переглядається, ДП Украерорух не довело обставин, які унеможливили своєчасну виплату позивачу належних йому при звільненні сум, визначених колективним договором, зокрема, що порушення строків виплати цих сум сталося внаслідок настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Подібний висновок Верховний Суд зробив у постановах від 16 листопада 2022 року у справі 641/4526/20 (провадження 61-11913св21), від 23 листопада 2022 року у справі 635/3473/20 (провадження 61-12426св21) та від 07 грудня 2022 року у справі 359/3841/20 (провадження 61-696св21).

Апеляційний суд звернув увагу на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, проте зробив неправильний висновок по суті спору щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Встановивши, що роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунок при звільненні, а саме не виплатив матеріальну допомогу, виплата якої передбачена колективним договором, Верховний Суд робить висновок про те, що ДП Украерорух не виконало вимоги трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, тому підприємство повинно відшкодувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, а отже, вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законними та обґрунтованими.

Встановлено, що передбачену підпунктом 6.25.2 колективного договору між адміністрацією ДП Украерорух та профспілками матеріальну допомогу, ні в день звільнення, ні по день звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 не було виплачено.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що матеріальна допомога була виплачена відповідачем лише після спливу 21 місяця, внаслідок набрання законної сили судовим рішенням, проте точні відомості про дату такої виплати в матеріалах цивільної справи відсутні, що позбавляє можливості суд касаційної інстанції ухвалити своє рішення по суті спору.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З урахуванням зазначеного, висновки апеляційного суду є передчасними, а справа потребує повторного апеляційного перегляду з урахуванням зазначеного у цій постанові. Апеляційному суду під час нового розгляду справи необхідно встановити дату виплати позивачу матеріальної допомоги, з урахуванням чого, а також принципів, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі 761/9584/15-ц (провадження 14-623цс18), визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судом апеляційної інстанції не встановлені, постанова апеляційного суду не може вважатись законною і обґрунтованою та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров В. А. Стрільчук