Постанова у справі № 686/24767/20

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Calibri; Times New Roman CYR; Tahoma;

; ; ;

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа 686/24767/20

провадження 61-6748св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Хмельницького окружного адміністративного суду,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2020 року у складі судді Палінчака О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Хмельницького окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову посилався на те, що йому було завдано моральну шкоду невиконанням рішень Верховного Суду України та Верховного Суду у справі 2270/14181/11 у формі активної незаконної бездіяльності, незаконних дій та рішень в період з 23 квітня 2020 року до 06 жовтня 2020 року. Моральна шкода полягала у моральних стражданнях та переживаннях, які він поніс під час тривалого очікування на виконання рішення суду та повернення його приватної власності у вигляді паспортної книжечки, розчаруванні в системі органів державної влади держави Україна, додатковому психологічному напруженні під час спілкування як з державним виконавцем, так і з працівниками органів Міністерства внутрішніх справ та міграційної служби, що викликало у нього почуття душевного болю та посилювало відчуття невизначеності.

Внаслідок невиконання рішень судів порушено його конституційне право споживача на доброякісну послугу від органів влади держави Україна в частині правомірності та добросовісності, право приватної власності на паспортну книжечку, право на судовий захист, адже виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з держави Україна на свою користь 12 000 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої невиконанням рішень Верховного Суду України та Верховного Суду у справі 2270/14181/11 у формі активної незаконної бездіяльності, незаконних дій та рішень в період з 23 квітня 2020 року до 06 жовтня 2020 року включно з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 квітня 2018 року 21071/05 (пункт 49), що зобов`язує національні суди призначати суми компенсації моральної шкоди не менше ніж 500 євро за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів неправомірності дій або бездіяльності суду та факту заподіяння йому моральної шкоди, в чому саме полягали ці дії чи бездіяльність, коли саме були вчинені або невивчені, які саме рішення Верховного Суду України та Верховного Суду у справі 2270/14181/11 були не виконані відповідачем.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що позов про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, може бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтями 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Рішення судів попередніх інстанцій є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі

6-1435цс17; Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі 632/580/17, необхідностівідступлення від висновку щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі 6-501цс17; Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі 638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі 199/6713/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі 686/20012/18.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Встановлено, що 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна, представником якої визначив Хмельницький окружний адміністративний суд, про відшкодування моральної шкоди, завданої йому невиконанням рішень Верховного Суду України та Верховного Суду у справі 2270/14181/11 у формі активної незаконної бездіяльності, незаконних дій та рішень в період з 23 квітня 2020 року до 06 жовтня 2020 року в сумі 12 000 000 000,00 грн.

Отже, предметом спору у цій справі є вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої, на думку позивача, невиконанням рішення в адміністративній справі у формі бездіяльності, дій та рішень суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

ОСОБА_1 обставини завдання йому моральної шкоди обґрунтовує невиконанням рішень Верховного Суду України та Верховного Суду у справі 2270/14181/11 у формі активної незаконної бездіяльності, незаконних дій та рішень в період з 23 квітня 2020 року до 06 жовтня 2020 року

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів неправомірності дій або бездіяльності суду та факту заподіяння йому моральної шкоди, в чому саме полягали ці дії чи бездіяльність, коли саме були вчинені або невивчені, які саме рішення Верховного Суду України та Верховного Суду у справі 2270/14181/11 були не виконані відповідачем.

Щодо вирішення вимоги до держави Україна в особі Хмельницького окружного адміністративного суду про відшкодування моральної шкоди

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 1402-VIII) суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

ЄСПЛ зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону 1402-VIII).

Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається . Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про в изнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі 454/3208/16-ц (провадження 14-500цс19).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі

454/143/17-ц (провадження 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі 757/43355/16-ц, (провадження 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі 489/5045/18 (провадження 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі 454/3208/16-ц (провадження 14-500цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до держави Україна саме в особі Хмельницького окружного адміністративного судупро відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Допущені судами порушення процесуального закону згідно з частиною третьою статті 400 та частиною другою статті 414 ЦПК України становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі 686/31901/19 (провадження

61-6964св20) та від 12 січня 2022 року у справі 760/8141/19 (провадження 61-269св20.

За таких обставин оскаржені судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Хмельницького окружного адміністративного суду про відшкодування моральної шкоди необхідно скасувати та в цій частині закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо вирішення вимоги до держави Україна про відшкодування моральної шкоди

Верховний Суд зауважує, що відповідачем у справі позивач визначив державу Україна.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.(частина четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи у судах).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 27 лютого 2019 року у справі 761/3884/18 (пункт 35), від 21 серпня 2019 року у справі 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункти 25-28), від 06 липня 2021 року у справі 911/2169/20 (пункт 8.6)).

До участі у цій справі також залучено Державну казначейську службу України

Водночас незалежно від участі у справі органу, через який вона бере участь у справі, належним відповідачем у справі є саме держава Україна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі 920/715/17 вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мотивував та жодними доказами не довів, якими саме незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю Хмельницьким окружним адміністративним судом йому завдано моральної шкоди, в чому полягали ці дії чи бездіяльність, коли вони були вчинені чи невчинені, які саме рішення Верховного Суду України та Верховного Суду, на думку позивача, не були виконані Хмельницьким окружним адміністративним судом.

Суди також виходили з недоведеності позивачем завдання йому моральної шкоди.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд.

Встановлено, що у позовній заяві не зазначено будь-яких чітких аргументів щодо фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, крім тверджень про її наявність. Позивач не обґрунтував вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначив фактів (обставин), за яких можна було б стверджувати про порушення прав позивача, порушення державою конкретних обов`язків.

Отже, оскаржені рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди необхідно залишити без змін.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України у справі 6-1435цс17; Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі 632/580/17 (провадження 61-51сво18), Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 27 вересня 2017 року у справі 6-1435цс17 Верховний Суд України зазначив, що позивач вказував на порушення відповідачем таємниці телефонних розмов та спричинення йому такими протиправними діями моральної шкоди у вигляді душевних страждань. При цьому, оцінюючи завдану моральну шкоду, позивач виходив з кількості прослуховувань його телефонної розмови, що була розміщена у вільному доступі в мережі Інтернет. Передаючи справу на новий розгляд до місцевого суду, Верховний Суд України вказав, що відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України. В такому випадку суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі 632/580/17 (провадження 61-51сво18) зазначено, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту .

Водночас ухвалені у цій справі рішення не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у зазначених постановах. Зокрема, у цій справі, з огляду на предмет та підстави позову, суди попередніх інстанцій виходили з необґрунтування позивачем вимоги про відшкодування державою моральної шкоди, незазначення фактів (обставин), відповідно до яких можна стверджувати про порушення державою конкретних обов`язків, невиконання чи неналежного виконання саме державою Україна її обов`язків з гарантування певного права позивача.

Щодо тверджень заявника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі

6-501цс17; Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі

638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі 199/6713/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі 686/20012/18, Верховний Суд звертає увагу на таке.

У справі Чепмен проти Сполученого Королівства (Chapman v. the United Kingdom), заява 27238/95, рішення від 18 січня 2001 року), Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

У пункті 49 Висновку 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі 823/2042/16 (провадження 11-377апп18) дійшла висновку про те, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Заявник не навів достатніх, переконливих та вагомих аргументів щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, від якого він просить відступити.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає, що скаржник за встановлених обставин не довів наявності передумов для відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Отже, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року в частині вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Хмельницького окружного адміністративного суду про відшкодування моральної шкоди необхідно скасувати та в цій частині провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення в частині вимог до держави Україна про відшкодування моральної шкоди ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409, 410, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року в частині вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Хмельницького окружного адміністративного суду про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко