Постанова у справі № 461/3186/16-ц

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року

м. Київ

cправа 461/3186/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

Офіс Генерального прокурора - Гудков Д.В.,

позивач - не з`явився,

відповідач-1 - не з`явився,

відповідач-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 (колегія суддів у складі: Орищин О.Г. - головуючий, Галушко Н.А., Желік М.Б.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 (суддя Кітаєва С.Б.)

у справі 461/3186/16-ц

за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до 1) Львівської обласної прокуратури; 2) Держави Україна в особі Державної казначейської служби України

про стягнення 1000000,00 грн моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. У травні 2016 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - ФГ Бурки В.В.) звернулося до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Прокуратури Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просило стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1000000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи Прокуратури Львівської області старшого прокурора відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. при розгляді клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

2. Позов мотивований тим, що 16.02.2011 позивач надіслав до Прокуратури Львівської області клопотання про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, а саме: постанови Сокальського районного суду Львівської області від 18.12.2005, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006, постанови Верховного Суду України від 26.04.2006. За результатами розгляду вказаного клопотання 14.03.2013 позивач отримав постанову Прокуратури Львівської області від 07.11.2013 про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами, винесену старшим прокурором відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Прокуратури Львівської області молодшим радником юстиції Сапуцьким Р.Я. Позивач вважає, що зазначену постанову було прийнято незаконно, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного обґрунтування своїх висновків, з порушенням ст. 40 Конституції України, ст.ст. 400-5, 400-8 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КПК України), внаслідок чого порушено його конституційні права і завдано моральні страждання, які полягали у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.03.2021 справу 461/3186/16-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду Львівської області.

5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 в позові відмовлено.

6. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 залишено без змін.

7. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст.ст. 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, заподіяної юридичній особі, є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Виходячи зі змісту ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 13, 14, 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чинне законодавство саме на позивача покладає обов`язок доведення факту заподіяння йому шкоди, доведення їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і шкодою.

8. Суди дійшли висновку, що позивач не обґрунтував та не підтвердив належними і допустимими доказами, в чому саме полягали неправомірні дії працівників відповідача-1, яким чином ці неправомірні дії принизили ділову репутацію позивача як юридичної особи, в чому саме полягала неможливість активної підприємницької діяльності позивача як юридичної особи та який між цими поняттями і діями відповідача-1 зв`язок.

9. Також суди зауважили на тому, що позивач не обґрунтував розмір заявленої моральної шкоди, зокрема, не зазначив, з чого саме він виходив при визначенні суми в 1000000 грн, як саме та скільки часу та зусиль необхідно йому для відновлення тієї репутації, яка на його думку, існувала до порушеного права. При цьому, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

10. ФГ Бурки В.В. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

11. Скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, норм процесуального права, ст.ст. 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 236, 238, 282 ГПК України та порушенням норм Конституції України.

12. На думку скаржника суди попередніх інстанцій повинні були виконати:

- постанову Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі 6-48цс13, де встановлено: "Оскільки, заявляючи позовні вимоги, ОСОБА 9 посилається на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенням самопочуття, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України";

- постанову Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі 6-3139цс16, в якій встановлено : "За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких справах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя...";

- ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2014 у справі 6-19535св14, у якій встановлено: "... У порушення ст.ст. 213, 214, 315 ЦПК України суди на зазначені вимоги закону уваги не звернули і не врахували, що протиправність дій державного виконавця та начальника ВДВС при винесенні постанови про відкриття виконавчого проваджена з порушення строку, визначеного ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче проваджена", підтверджується преюдиційним судовим рішенням. Посилання судів про те, що позивач не надав доказів вини ВДВС у завданні йому шкоди є помилковим, оскільки у зазначених правовідносинах діє презумпція завдавача шкоди, яка звільняє позивача від доведення вини відповідача і зобов`язує саме ВДВС довести відсутність своєї вини у завданні шкоди позивачу, яка ні позивачем, ні судом не спростована...";

- ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.02.2015 у справі 6-25499св14, в якій встановлено: "...Крім цього, особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Тобто, обов`язок спростування вини покладається на заподіювана шкоди, а не позивача, як помилково вважали суди... Безпідставним є також висновок судів про необґрунтованість розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості та повинен наводити в рішенні відповідні мотиви (ч. 3 ст. 23 ЦК України)...";

- рішення Конституційного Суду України 5-зп від 30.10.1997, 6-рп/2001 від 23.05.2001, 19-рп від 14.12.2011.

13. Скаржник вважає, що на підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України суди зобов`язані були захистити права, гарантовані ст. 56 Конституції України, і задовольнити позов в повному обсязі або на підставі ст. 40 Конституції України вказати в рішенні докази, що шкода позивачу завдана не з вини відповідача.

14. Крім того, скарга подається у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

15. У зв`язку з неоднозначним, на думку скаржника, застосуванням судами у цій справі вимог ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, скаржник, керуючись ст. 147, п. 1 ст. 150 Конституції України, ст.ст. 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України", просить Верховний Суд вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень ст. 56 Конституції України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Львівська обласна прокуратура подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення у справі - залишити без змін.

17. Відповідач-1 зауважує на тому, що у справі відсутні докази наявності шкоди та вини відповідача в заподіянні такої, отже відсутні підстави для задоволення позову.

18. Відзив від відповідача-2 до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. 16.02.2011 ФГ Бурки В.В. подано до Прокуратури Львівської області клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, а саме постанови про відмову в порушення кримінальної справи від 19.10.2005, винесеної старшим слідчим прокуратури Сокальського району Львівської області Савяком А.Б., постанови Сокальського районного суду від 08.12.2005, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006, постанови судді Верховного Суду України Кияшко А.Я. від 26.04.2006.

20. За результатами розгляду клопотання, прокурором Сапуцьким Р.Я., 07.11.2013 винесено постанову про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами щодо судових рішень Сокальського районного суду від 08.12.2005, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006, постанови судді Верховного Суду України Кияшко А.Я. від 26.04.2006.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

21. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення з держави немайнової (моральної) шкоди, заподіяної незаконними діями посадової особи Прокуратури Львівської області, що полягали у відмові в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами судових рішень Сокальського районного суду від 08.12.2005, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006, постанови судді Верховного Суду України Кияшко А.Я. від 26.04.2006.

22. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

24. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

25. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

26. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

27. Отже, у цій справі судам належало з`ясувати питання наявності чи відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі приниженням її ділової репутації протиправними, на думку позивача, діями працівника прокуратури.

28. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

29. У ч. 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

30. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.

31. Поряд з цим, положення, передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК України (шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду), не застосовуються до інших незаконних дій або бездіяльності чи незаконного рішення органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, тобто шкода, завдана юридичній особі, відшкодовується згідно з ч. 6 ст. 1176 ЦК України на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України).

32. Норми ст.ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

33. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

34. Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (ст. 11 ЦК України).

35. Верховний Суд зауважує, що схожі висновки щодо питання особливостей деліктної відповідальності органів державної влади та застосування положень ст. 1176 ЦК України містяться у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі 6-501цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі 920/715/17, від 18.12.2019 у справі 688/2479/16-ц.

36. Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

37. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у позовній заяві зазначив, що він в короткі терміни не зміг захистити права фермерського господарства, в результаті чого фермерському господарству було спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, порушено нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності, порушено нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків із оточуючими людьми.

38. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що матеріали справи не містять доказів, які б доводили заподіяння шкоди іміджу позивача, приниження його ділової репутації. Також сам позивач не навів доводів, які би пояснювали в чому конкретно полягає порушення особистих немайнових прав юридичної особи ФГ Бурки В.В. в розумінні ст. 94 ЦК України, а також, який існує причинний зв`язок між прийняттям прокурором Сапуцьким Р.Я. постанови про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами від 07.11.2013 і ймовірним порушенням таких особистих немайнових прав.

39. Зокрема, позивач не обґрунтував, у чому саме полягали неправомірні дії працівників відповідача-1 та яким чином ці неправомірні дії принизили ділову репутацію позивача як юридичної особи, в чому саме полягала неможливість активної підприємницької діяльності позивача як юридичної особи та який зв`язок такої неможливості пов`язаний із діями відповідача-1. Також позивач не зазначив, в чому саме полягала громадська діяльність позивача як юридичної особи, та яким чином вона змінилася (у бік погіршення) у зв`язку з неправомірними діями відповідача-1.

40. Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання позивача на постанову Галицького районного суду м. Львова від 22.02.2013 у справі 461/1128/13-к та на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 18.03.2016 у справі 454/978/14-к, оскільки вказані судові рішення не стосуються постанови про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами від 07.11.2013, прийнятої прокурором Сапуцьким Р.Я.

41. Крім того, позивач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, не вказав, чим керувався при визначенні суми в 1000000,00 грн, не повідомив як саме та скільки часу, зусиль необхідно йому для відновлення тієї репутації, яка, на його думку, існувала до порушеного права.

42. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі 752/17832/14-ц).

43. За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

44. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що суди обох інстанцій на підставі оцінки вказаних доказів та доводів позивача встановили не доведеність таких складових цивільно-правової відповідальності, як: (1) заподіяння моральної шкоди та її розміру, (2) неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів прокуратури, (3) причинно-наслідкового зв`язку між діями вказаних органів та заподіянням шкоди.

45. Отже, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суди виходили з недоведеності позивачем самого факту заподіяння йому, як юридичній особі, моральної шкоди.

46. Такі висновки господарських судів є законними та ґрунтуються на встановлених обставинах справи і положеннях чинного законодавства.

47. З огляду на викладене, враховуючи недоведеність позивачем наявності складу цивільного правопорушення, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1000000,00 грн моральної шкоди, завданої протиправними діями прокуратури.

48. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями ст.ст. 13, 74 ГПК України саме на сторони справи покладено обов`язок надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, а суд не наділений повноваженнями збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

49. При цьому саме по собі посилання на норми права та судову практику, їх довільне тлумачення кожною із сторін не може вважатись безумовною підставою для прийняття судового рішення на користь сторони без надання суду належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини та доводи кожної із сторін справи.

50. Доводи скаржника щодо необхідності застосування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі 6-48цс13, від 01.03.2017 у справі 6-3139цс16, у рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2014 у справі 6-19535св14, від 25.02.2015 у справі 6-25499св14, Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на нерелевантність зазначеної практики обставинам, встановленим судами попередніх інстанцій у цій справі. Так, проаналізувавши зміст наведених постанов, Верховний Суд зазначає, що встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за схожого правового регулювання спірних правовідносин, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

51. Посилання скаржника на те, що судами "не виконано" рішень Конституційного Суду України 5-зп від 30.10.1997, 6-рп/2001 від 23.05.2001, 19-рп від 14.12.2011, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки зроблені судами попередніх інстанцій висновки по суті спору не суперечать правовим висновкам у наведених рішеннях Конституційного Суду України щодо тлумачення положень ст.ст. 55, 56, 62, 64, 124 Конституції Україні, а також щодо визнання неконституційним положення ч. 4 ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" (щодо можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до суду лише у передбачених законом випадках, оскільки винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами).

52. З урахуванням викладеного, оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм чинного законодавства, тому доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права Верховний Суд відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

53. Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Щодо клопотання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України

54. Відповідно до ч. 6 ст. 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

55. Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.

56. Як зазначалось, у зв`язку з неоднозначним, на думку скаржника, застосуванням судами у цій справі вимог ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, скаржник, керуючись ст. 147, п. 1 ст. 150 Конституції України, ст.ст. 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України", просив Верховний Суд вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень ст. 56 Конституції України, а саме: "- чи фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Львівської обласної прокуратури. Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких документів".

57. Верховний Суд вважає, що заявлене скаржником клопотання за своїм змістом стосується не питання тлумачення положень ст. 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, натомість це клопотання спрямоване на вирішення питання встановлення факту порушення суб`єктивного права скаржника - ФГ Бурки В.В. на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.

58. Системний аналіз положень ст. 56 Конституції України та ст.ст. 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України дає підстави для висновку про те, що положення ст. 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Водночас, положення Глави 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави та порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

59. При цьому, у процесі розгляду справи Верховним Судом не встановлено підстав, визначених ч. 6 ст. 11 ГПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як (1) щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема, моральної шкоди, так і (2) щодо тлумачення положень ст. 56 Конституції України.

60. З огляду на викладене, у Верховного Суду відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення ст. 56 Конституції України, відтак відповідне клопотання ФГ Бурки В.В. задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову у справі обґрунтованим. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

62. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

63. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ФГ Бурки В.В. без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції , - без змін.

Судові витрати

64. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу ФГ Бурки В.В. без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 у справі 461/3186/16-ц залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков