Постанова у справі № 588/1149/20

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Calibri; Times New Roman CYR; Tahoma;

; ; ;

Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа 588/1149/20

провадження 61-6507св2 1

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. ,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба Україна, Сумська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргуСумської обласної прокуратури на рішення Тростянецького районного суду від 17 грудня 2020 року у складі головуючого судді Щербаченко М. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Собини О. І., Левченко Т. А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури про відшкодування витрат за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури про відшкодування витрат за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні.

Позивач просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь 380 000,00 грн судових витрат, сплачених адвокату у зв`язку з наданням правничої допомоги у кримінальній справі.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що стосовно нього постановою старшого слідчого відділу прокуратури Сумської області від 26 липня 2010 року порушено кримінальну справу, а Зарічним районним судом м. Суми 29 липня 2010 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Строк тримання під вартою ОСОБА_1 неодноразово продовжувався.

05 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та адвокатом Собиною П. М. укладено угоду про надання правової допомоги, за умовами якої останній взяв на себе зобов`язання на представництво інтересів ОСОБА_1 на усіх стадіях розгляду кримінальної справи.

10 червня 2014 року підписано додаткову угоду, оскільки справа тривала значний період часу.

05 серпня 2011 року між сторонами підписано додаток до угоди від 05 серпня 2011 року щодо сплати суми гонорару за послуги адвоката Собина П. М. в розмірі 300 000 грн.

Відповідно до угоди про надання правової допомоги від 10 червня 2014 року розмір гонорару становив 80 000 грн.

Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року ОСОБА_1 , а також інших осіб, визнано невинуватими та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212; частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28 - частиною четвертою статті 358; частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28 - частиною першою статті 366 КК України.

Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року.

Відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт від 10 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили виконання робіт адвокатом. Згідно з угодою про надання правової допомоги від 05 серпня 2011 року та угодою про надання правових послуг адвоката від 10 червня 2014 року проведено роботу в повному об`ємі на загальну суму 380 000 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера.

Розмір гонорару був установлений з огляду на те, що матеріали кримінальної справи становили близько 120 томів, юридична допомога надавалася при порушенні стосовно ОСОБА_1 кримінальної справи, при затриманні, всіх процесуальних діях, складенні обвинувального висновку стосовно ОСОБА_1 по обвинуваченню його у вчиненні злочину, направленні до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 17 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 380 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду має право на відшкодування йому сум, сплачених ним захиснику Собині П. М. у зв`язку з наданням юридичної допомоги в кримінальному провадженні.

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду з огляду на те, що докази направлення позивачу відповідних повідомлень органу досудового розслідування та суду з роз`ясненням його права звернутись до суду відсутні, з фактом направлення якого пов`язується початок обчислення шестимісячного строку звернення до суду за відшкодування шкоди відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 18 березня 2021 року апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки позивач, відповідно до приведених норм закону, має право на відшкодування суми, сплаченої ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

При цьому така шкода, за законом, відшкодовується в повному обсязі, розмір якої було доведено стороною позивача належними та достатніми доказами, що містяться в матеріалах справи: угодами про надання правничих послуг адвоката, актом приймання-передачі виконаних робіт, квитанціями, книгою обліку доходів, а також судовими рішеннями в кримінальному провадженні в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності суд зауважив, що оскільки на виконання умов договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 основну суму гонорару в розмірі 300 000,00 грн сплачено 28 вересня 2017 року та 25 травня 2018 року (сплачено 15 100,00 грн) здійснено остаточний розрахунок з адвокатом Собиною П. М., тому саме з цього часу у позивача виникло право на пред`явлення позову, тобто з часу повної оплати за надані послуги адвоката, а не з дня набрання виправдувальним вироком законної сили - 23 серпня 2016 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2021 року Сумська обласна прокуратура засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга подана прокурором на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України у зв`язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права (статті 1176 ЦК України, положень Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , статей 253, 257, 261, 267 ЦК України), а також порушенням норм процесуального права (статей 10, 12, 13, 77-78, 81, 89, 263-264 ЦПК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (Велика Палата Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 686/23731/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі 311/842/17, від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц, від 18 грудня 2018 року у справі 910/4881/18, від 24 жовтня 2019 року у справі 905/1795/18, від 22 липня 2019 року у справі 911/1563/18, від 11 листопада 2019 року у справі 904/1038/19, від 11 лютого 2020 року у справі 916/612/19), що відповідно до пункту 3 частини першої статті 409, статті 412 ЦПК України є підставами для скасування вказаних судових рішень і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання комплексного застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме питання застосування строків звернення до суду за стягненням матеріальної шкоди за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні у випадку постановлення виправдувального вироку суду, врегулювання питання щодо наявності або відсутності обов`язку суду здійснити направлення громадянину повідомлення (із роз`ясненням порядку відшкодування шкоди та поновлення порушених прав разом із копією виправдувального вироку, який набрав законної сили), а також строків звернення до суду із врахуванням положень статей 11, 12 Закону, пунктів 6, 11, 12 Положення про застосування Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року 6/5/3/41, статей 253, 257, 261, 267 ЦК України та положеннями КПК України (в редакції з 20 листопада 2012 року).

Сумська обласна прокуратура вважає, що висновки судів про необхідність відшкодування витрат за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні у повному обсязі є хибними та такими, що не передбачені положеннями вимог Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду . Окрім цього, суди не дослід или питання співмірності гонорару у загальній сумі 380 000 грн із окремими фактами надання правової допомоги, а також надано не правильн у оцінку доказам на підтвердження наданих послуг адвоката.

Зазначає, що Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі 922/1163/18 зазначив, що, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те чи були вони розумними.

Отже, висновки судів про обов`язкове відшкодування шкоди за надані послуги адвоката у повному об`ємі (без визначення їх розумності, обґрунтованості та реальності), є хибними та безпідставними.

З і змісту договору про надання правових послуг з адвокатом Собиною П. М. б/н від 05 серпня 2011 року вбачається про відсутність будь-яких умов щодо представництва інтересів ОСОБА_1 на стадіях досудового слідства та в судах першої, апеляційної, касаційної інстанції, Європейського суду з прав людини, відсутній конкретний чи загальний перелік послуг, які буде надано; ціна та порядок проведення розрахунків (строки та об`єм виплат, черговість); врегулювання питань прийняття виконаних робіт; не зазначені ідентифікуючі дані щодо клієнта (серії та номеру паспорту чи ідентифікаційного номеру) тощо.

Зокрема, із умов договору є незрозумілим, що входить у поняття представництва інтересів: участь адвоката під час здійснення всіх слідчий дій на досудовому слідстві; судових засіданнях в судах усіх інстанцій та в тому числі у Європейському суді з прав людини, підготовка чи внесення документів процесуального характеру або документів спрямованих на оскарження прийнятих судових рішень на захист інтересів клієнта, або вчинення інших дій.

Більш того у самому тексті договору відсутні ціна та умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару, а також порядку і строків оплати такої професійної правової допомоги (дати виплат, умови щодо повної оплати чи оплати частинами; строки виплат та вимоги до документів на підтвердження виконання наданих послуг; їх обґрунтованість).

Зокрема, за умовами договору оплата за надані послуги проводиться відповідно до додатка 1, який є частиною цього договору , однак долучений позивачем додаток немає відповідної нумерації 1 , сума гонорару в розмірі 300 000 грн визначена без урахування складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин.

Також визначені суми гонорару в розмірі 300 000 грн, що становить фактично 312 мінімальних місячних заробітних плат (станом на 05 серпня 2011 року розмір мінімальної заробітної плати становив 960 грн) та його збільшення у 2014 році ще на 80 000 грн не відповідало критеріям розумності та обґрунтованості.

Отже, адвокат в угоді, укладеній у серпні 2011 року, визначив суму гонорару, яка дорівнювала заробітній платі за 26 років, що є не співмірним із об`ємом наданих послуг.

Суди не надали оцінки факту відсутності належним чином складеного звіту про виконану роботу, розрахунку, а у наданому акті здачі-приймання робіт немає конкретизації кожної вчиненої процесуальної дії та наданої послуги.

Твердження судів про обґрунтованість понесених позивачем сум витрат в розмірі 380 000 грн з огляду на наявність відповідних копій підтверджуючих документів, а саме: акта приймання-передачі виконаних робіт; копій квитанцій до прибуткового касового ордера; аркушів Книги обліку доходів; постанови слідчого про допуск адвоката; судових рішень у кримінальній справі (кримінальному провадженні) стосовно ОСОБА_1 не є належними та допустимими з огляду на таке.

Так, у позовній заяві зазначено, що позивач здійснив виплати адвокату відповідно до квитанцій до прибуткових касових ордерів від 20 червня 2013 року (2 000 грн), 24 вересня 2013 року (9 900 грн), 01 липня 2014 року (10 000 грн); 24 січня 2015 року (5 000 грн); 17 лютого 2015 року (10 000 грн); 12 травня 2016 року (3 000 грн); 28 липня 2016 року (13 750 грн); 13 серпня 2016 року (11 250 грн); 28 вересня 2017 року (300 000 грн); 25 травня 2018 року (15 100 грн).

При цьому зазначено, що грошові кошти відображені в книзі доходів та витрат, розпочатої 01 січня 2012 року та закінченої 30 березня 2018 року, та аналогічною книгою, розпочатою з 30 березня 2018 року. Однак всупереч вимог чинного законодавства копія титульного аркуша книги, що додана позивачем до позовної заяви, не містить даних щодо платника податку, прошнурування та реєстрацію книги в контролюючому органі. Титульний аркуш не засвідчений підписом керівника або заступника керівника контролюючого органу.

Із доданих ксерокопій аркушів книги не вбачається, кому і у зв`язку з чим здійснені виплати, прізвища платника написані нерозбірливо, що не відповідає вимогам підпункту 3 пункту 3 Порядку ведення книги обліку доходів для платників єдиного податку першої, другої та третьої груп, які не є платниками податку на додану вартість .

При цьому долучена квитанція до прибуткового касового ордера від 28 вересня 2017 року на суму 300 000 грн є неспівмірною із іншими, а також містить суперечності, оскільки як підставу вказані дві угоди від 05 серпня 2011 року та від 10 червня 2014 року, які передбачали різний розмір гонорару у сумі 300 000 грн та у сумі 80 000 грн.

Суд и першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимог ам ст атей 77, 78, 79, 83 ЦПК України оригінали доказів (у тому числіквитанції до прибуткового касового ордера) не оглядались та не вивчались.

Факт долучення до відзиву на апеляційну скаргу, із порушенням вимог частини четвертої статті 83 ЦПК України, адвокатом позивача податкової декларації не свідчить про факти декларування ним отриманих коштів за надані юридичні послуги за договорами, укладеними з ОСОБА_1 , оскільки суми доходів могли бути отримані від здійснення адвокатської діяльності та отриманих гонорарів від інших громадян чи юридичних осіб у цей або минулі періоди.

Адвокат Собина П. М. надав декларацію лише за ІІІ квартал 2017 року, без долучення податкових декларацій за І, ІІ квартал 2017 року, тому встановити суму задекларованих коштів у попередніх періодах і порівняти із іншими задекларованими доходами неможливо.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій зробили неправильні висновки про наявність підстав для відшкодування 380 000 грн витрат за надання правової допомоги.

Щодо порушення позивачем норм процесуального права касатор зазначав, що у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 оголошено виправдувальний вирок, який залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій. Присутній особисто у цих судових засіданнях ОСОБА_1 не міг не знати про постановлення щодо нього відповідних судових рішень та відповідно мав право на звернення до суду з часу набрання виправдувальним вироком законної сили.

Однак із позовною заявою у цій справі звернувся лише 22 липня 2020 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.

При цьому ОСОБА_1 не скористався своїми правами ні у шестимісячний строк, ні упродовж загального строку звернення до суду. Зазначені судом обставини (не направлення повідомлення ОСОБА_1 ) можуть бути підставою для поновлення шестимісячного строку звернення, відповідно до пункту 25 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду , у разі звернення ОСОБА_1 із відповідною заявою до суду. Однак із відповідними заявами чи клопотаннями позивач до суду не звертався.

Отже, початком перебігу процесуального строку є дата, з якою пов`язано порушення прав та інтересів, а саме з набранням чинності виправдувальним вироком.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Тростянецького районного суду Сумської області.

31 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 липня 2010 року постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області Нікітченка В. Г. порушено кримінальну справу 10800077 стосовно директора ТОВ АРВ ОСОБА_3 , директора ТОВ АЖК ОСОБА_4 та співзасновників зазначеного підприємства ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 236).

З 26 до 29 липня 2010 року ОСОБА_1 затриманий старшим слідчим СВ прокуратури Сумської області Нікітченком В. Г. за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 212 КК України, з мотивів необхідності перешкодити особі ухилитись від розслідування справи, виключення можливості продовження злочинної діяльності, а також можливості справити негативний вплив на розслідування справи (т. 1 а. с. 141 зворотній бік).

29 липня 2010 року за поданням старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області Нікітченка В. Г. Зарічним районним судом м. Суми ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який 23 вересня 2010 року продовжений до 4 місяців, 24 листопада 2010 року продовжений Апеляційним судом Сумської області до 9 місяців, а 22 квітня 2011 року продовжений до 12 місяців (т. 1 а. с. 140-142).

В цілому позивач з 29 липня 2010 року до 23 листопада 2011 року перебував під вартою, а з 23 листопада 2011 року ОСОБА_1 звільнений під підписку про невиїзд (т. 1 а. с. 238 зворотній бік аркуша).

13 грудня 2010 року постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області Нікітченка В. Г. порушено кримінальну справу 10800077 стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 і ОСОБА_5 за частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212 КК України, частиною другою статті 366 КК України (позивач обвинувачувався в ухиленні від сплати податків за попередньою змовою з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у складі організованої злочинної групи, що призвело до ненадходження до бюджету податків в особливо великих розмірах) (т. 1 а. с. 138, 139, 148 зворотній бік аркуша).

11 січня 2011 року постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області Нікітченка В. Г. у кримінальній справі 10800077 за клопотанням ОСОБА_1 до участі у справі був допущений його захисник адвокат Собина П. М. на підставі договору, укладеного 05 січня 2011 року ОСОБА_6 про надання ОСОБА_1 правових послуг адвокатом Собиною П. М., який засвідчив своє право на зайняття адвокатською діяльністю свідоцтвом 630, виданим 23 жовтня 2008 року Полтавською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (т. 1 а. с. 252).

13 січня 2011 року постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області Нікітченка В. Г. порушено кримінальну справу 10800077 стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 263 КК України (т. 1 а. с. 148 зворотній бік).

16 березня 2011 року постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області Нікітченка В. Г. закрито матеріали кримінальної справи 10800077 стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 366 КК України (т. 1 а. с. 236 зворотній бік аркуша).

05 серпня 2011 року ОСОБА_1 та адвокат Собина П. М. уклали договір про надання правових послуг адвоката, за умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання на представництво інтересів ОСОБА_1 на стадії досудового слідства та в суді, як першої так і апеляційної інстанції, касаційної інстанції, Європейському суді з прав людини по кримінальній справі стосовно останнього, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб, а також за фактом службового підроблення за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, статтею 212 КК України, частиною першою статті 263 КК України.

Оплата за надані послуги проводить відповідно до додатка 1, який є частиною цього договору (т. 1 а. с. 6).

Також 05 серпня 2011 року ОСОБА_1 та адвокатом Собиною П. М. підписано додаток до угоди про надання правової допомоги від 05 серпня 2011 року, за яким сторони визначили розмір гонорару в 300 000,00 грн, за надання послуг із захисту інтересів клієнта ОСОБА_1 у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 за статтею 28, частиною третьою статті 212 КК України, частиною першою статті 263 КК України (т. 1 а. с. 8).

18 травня 2012 року постановою Тростянецького районного суду Сумської області (судова справа 1818/119/2012) кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 за частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212 КК України, частиною першою статті 263 КК України, а також за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у відповідних злочинах повернуто прокурору Сумської області для організації додаткового розслідування (т. 1 а. с. 136, 137).

12 листопада 2012 року постановою слідчого в ОВС відділу прокуратури Сумської області Глядчишина О. С. дії ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 перекваліфіковані з частини третьої статті 28, частини третьої статті 212 КК України на частину третю статті 28, частину другу статті 212 КК України (т. 1 а. с. 138 зворотній бік аркуша, 139).

15 листопада 2012 року слідчим в ОВС відділу прокуратури Сумської області Глядчишиним О. С. ОСОБА_1 пред`явлене обвинувачення за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 212 КК України, частиною першою статті 263 КК України (т. 1 а. с. 237, 248).

21 листопада 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження 42012200000000002 за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 212 КК України (у зв`язку з набранням чинності КПК України 2012 року) (т. 1 а. с. 237).

29 листопада 2012 року слідчим в ОВС відділу прокуратури Сумської області Глядчишиним О. С. складений обвинувальний акт у кримінальному провадженні 42012200000000002, який 05 грудня 2012 року затверджений прокурором Кондратенко Г., яким ОСОБА_1 пред`явлене обвинувачення за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 212 КК України, частиною першою статті 263 КК України (т. 1 а. с. 248-250).

До 16 жовтня 2013 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212 КК України, частиною першою статті 263 КК України, а також за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у відповідних кримінальних правопорушеннях, розглядалось Охтирським міськрайонним судом Сумської області (справа 1813/5977/2012) (т. 1 а. с. 245).

22 жовтня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Сумської області кримінальне провадження 42012200000000002 від 21 липня 2012 року стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 передано на розгляд Тростянецького районного суду Сумської області, а 05 листопада 2013 року ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області (справа 588/1908/13-к) обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні повернений прокурору (т. 1 а. с. 251).

30 квітня 2014 року заступником начальника ВПМ СУ ФР ГУ Міндоходів у Сумській області Тиченко М. П. кримінальне провадження в частині кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України стосовно ОСОБА_1 , закрито (т. 1 а. с. 237 зворотній бік аркуша).

12 травня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212 КК України (організація ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) з фінансово-господарської діяльності ТОВ АРВ і ТОВ АЖК у значних розмірах у складі організованої групи за попередньою змовою з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ), частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28 - частини четвертої статті 358 КК України (організація за попередньою змовою з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , використання завідомо підроблених документів), частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28 - частини першої статті 366 України (організація за попередньою змовою з директором ТОВ АЖК ОСОБА_4 та директором ТОВ АРВ ОСОБА_3 службового підроблення).

З 30 травня 2014 року до 24 червня 2014 року ОСОБА_1 відповідно до статті 290 КПК України ознайомлювався з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні 42012200000000002 від 21 листопада 2012 року, обсяг яких становив 130 томів (т. 1 а. с. 256-257).

10 червня 2014 року на стадії відкриття матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні 42012200000000002 між ОСОБА_1 та адвокатом Собиною П. М. укладена ще одна угода про надання правових послуг адвоката, предметом якої було представництво інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні 42012200000000002 на усіх його стадіях з визначенням ще додаткового розміру гонорару в сумі 80 000 грн, які підлягають сплаті після вирішення справи по суті (т. 1 а. с. 7).

26 червня 2014 року старшим слідчим з ОВС другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Сумській області Приходьком С. В. вдруге складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 21 листопада 2012 року 42012200000000002, затверджений прокурором Саєнко С. В., яким ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212 КК України, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28 - частиною четвертою статті 358 КК України, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28 - частиною першою статті 366 України (т. 1 а. с. 184-238).

26 червня 2014 року одночасно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні 42012200000000002 від 21 листопада 2012 року прокурором Саєнко С. В. складена позовна заява в інтересах держави про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 621 731 грн податку на додану вартість (т. 1 а. с. 239-243).

Цього ж дня, 26 червня 2014 року, підозрюваному ОСОБА_1 вручено примірник обвинувального акта на 96 аркушах, реєстру матеріалів досудового розслідування на 14 аркушах та копію позовної заяви (т. 1 а. с. 244).

28 липня 2014 року ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області (справа 588/1254/14-к) призначено підготовче судове засідання на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні 42012200000000002 від 21 листопада 2012 року, а 04 вересня 2014 року ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області указане кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 призначено до розгляду по суті (т. 1 а. с. 247).

11 січня 2016 року вироком Тростянецького районного суду Сумської області у справі 588/1254/14-к ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212 КК України, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28 - частиною четвертою статті 358 КК України, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28 - частиною першою статті 366 України визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів (т. 1 а. с. 150-161).

23 серпня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Сумської області вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року залишено без змін (т. 1 а. с. 161-164).

10 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2016 року залишено без змін (т. 1 а. с. 165-169).

Цього ж дня, 10 травня 2017 року між ОСОБА_1 та адвокатом Собиною П. М. підписаний Акт приймання-передачі виконаних робіт стосовно надання правової допомоги ОСОБА_1 відповідно до договору про надання правової допомоги від 05 серпня 2011 року та угоди про надання правових послуг адвоката від 10 червня 2014 року, за змістом якого виконавець адвокат Собина П. М. провів роботу із захисту інтересів клієнта ОСОБА_1 у кримінальній справі 10800077 від 26 липня 2010 року та у кримінальному провадженні 42012200000000002 від 21 листопада 2012 року під час досудового розслідування, в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції до прийняття остаточного рішення. Загальна сума гонорару становить 380 000,00 грн. Клієнт прийняв виконану роботу в повному обсязі, претензій до наданих послуг немає (т. 1 а. с. 8 зворотній бік аркуша).

Із квитанцій без номерів, виданих адвокатом Собиною П. М., вбачається, що від ОСОБА_1 адвокатом Собиною П. М. отримано: 20 червня 2013 року - 2 000 грн; 24 вересня 2013 року - 9 900 грн; 01 липня 2014 року - 10 000 грн; 24 січня 2015 року - 5 000 грн; 17 лютого 2015 року - 10 000 грн; 12 травня 2016 року - 3 000 грн; 28 липня 2016 року - 13 750 грн; 13 серпня 2016 року -11 250 грн; 28 вересня 2017 року - 300 000 грн, 25 травня 2018 року - 15 100 грн. Усі платежі вчинено на виконання угод від 05 серпня 2011 року та від 10 червня 2014 року. Всього на загальну суму 380 000,00 грн (т. 1 а. с. 9 зворотній бік аркуша).

Вказані суми, отримані від ОСОБА_1 адвокатом Собиною П. М. включено до книги обліку доходів (т. 1 а. с. 13-21).

Також у 2017 році адвокатом Собиною П. М. задекларовано 346 500,00 грн доходу та сплачено з нього 15 500,00 грн податків (т. 2 а. с. 77-79).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді регламентовано в пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі 826/1216/16 (провадження 11-562ас18)).

Крім того, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі 211/3113/16-ц (провадження 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі 760/11145/18 (провадження 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц, провадження 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі 904/4507/18, провадження 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява 19336/04, 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі 596/2305/18-ц (провадження 61-13608св20).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази на підтвердження заявленого розміру витрат за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року 14 Про судове рішення у цивільній справі , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем надано до суду докази понесених витрат на оплату юридичної допомоги адвоката Собини П. М. на загальну суму 380 000 грн, що підтверджується:

1) копією акта приймання-передачі виконаних робіт стосовно надання правової допомоги ОСОБА_1 відповідно до договору про надання правової допомоги від 05 серпня 2011 року та угоди про надання правових послуг адвоката від 10 червня 2014 року;

2) копіями квитанцій до прибуткового касового ордера, відповідно до яких адвокатом Собиною П. М. прийнято від ОСОБА_1 20 червня 2013 року - 2 000 грн; 24 вересня 2013 року - 9 900 грн; 01 липня 2014 року - 10 000 грн; 24 січня 2015 року - 5 000 грн; 17 лютого 2015 року - 10 000 грн; 12 травня 2016 року - 3 000 грн; 28 липня 2016 року - 13 750 грн; 13 серпня 2016 року - 11 250 грн; 28 вересня 2017 року - 300 000 грн, 25 травня 2018 року - 15 100 грн (т. 1 а. с. 9, 143-144);

3) копіями аркушів Книги обліку доходів ОСОБА_2 за період з 01 січня 2012 року до 30 березня 2018 року, та з 30 березня 2018 року (т. 1 а. с. 13-21);

4) копією постанови старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області Нікітченка В. Г. у кримінальні справі від 11 січня 2011 року 10800077 про допуск адвоката Собини П. М. як захисника ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування (т. 1 а. с. 252);

5) копіями судових рішень у справах, у межах яких кримінальна справа стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 поверталась на досудове розслідування ( 1818/119/2012), передавалась на розгляд з Охтирського міськрайонного суду Сумської області до Тростянецького районного суду Сумської області (справа 1813/5977/2012), повертався обвинувальний акт прокурору ( 588/1908/13-к), а також кримінальне провадження розглядалось по суті ( 588/1254/14-к), з яких вбачається участь адвоката Собини П. М. у кримінальному провадженні в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції (т. 1 а. с. 136-137, 150-169, 245, 247, 251, 252 зворотній бік аркуша, 254, 255).

Оцінивши надані до суду докази на підтвердження понесених витрат за надання правової допомоги у кримінальному провадженні та врахувавши зміст та обсяг наданих робіт, а також фактичний об' єм виконаної роботи, колегія суддів Верховного Суду вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат за надання правової допомоги у кримінальному провадженні обґрунтованим та таким, що відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності та справедливості.

Крім того, слід зазначити про помилковість доводів касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 11 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (далі - Положення 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, що громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у п. 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Відповідно до п. 11 Положення 6/5/3/41 д ля визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

Відсутність такого повідомлення не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Матеріали справи не містять доказів направлення ОСОБА_1 судом разом з копією виправдувального вироку від 11 січня 2016 року повідомлення за формою, що встановлена в додатку до Положення 6/5/3/41, з роз ' ясненням права звернутись протягом шести місяців за відшкодуванням сум за надання юридичної допомоги, з фактом направлення якого пов ' язується початок обчислення шестимісячного строку звернення до суду, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про непропущення позивачем строку звернення з позовом до суду.

Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви 6778/05 у справі МПП Голуб проти України від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду від 17 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Сердюк