Постанова у справі № 826/14188/16

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Times New Roman CYR; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2022 року

м. Київ

справа 826/14188/16

касаційне провадження К/9901/49896/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Гончарової І . А.,

суддів - Олендера І . Я., Ханової Р . Ф .,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року (головуючий суддя - Вєкуа Н.Г.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Губська Л.В.; судді - Вівдиченко Т.Р., Федотов І.В.)

у справі 826/14188/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 квітня 2016 року 108-1305.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 22 листопада 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на правильності здійсненого ним розрахунку податкового обов`язку платника в межах розглядуваних правовідносин.

Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2016 року 108-1305, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 212495,40 грн.

Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії слугувало те, що позивач є власником нежилих приміщень, загальною площею 641,70 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі продажу нежилих приміщень від 17 червня 2008 року і Реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 08 липня 2008 року 007768.

Частина належних приміщень за зазначеною вище адресою, а саме - 284,6 кв. м. використовується позивачем як фізичною особою-підприємцем для провадження господарської діяльності згідно з КВЕД, зазначених у відповідному державному реєстрі.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачами, у свою чергу, є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі продажу нежилих приміщень від 17 червня 2008 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, обов`язок зі сплати земельного податку виник у нього з дати придбання нерухомого майна в червні 2008 року.

В той же час, суди попередніх інстанцій правильно вказали про те, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).

Згідно з частиною першою статті 193 ЗК України державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до підпункту 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року 1051, до державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідачем при розрахунку податкового обов`язку платника із земельного податку застосовано ставку земельного податку в розмірі 3 відсотки відповідно до статті 274 ПК України, тобто максимальний розмір ставки податку, який передбачений цією статтею. Зміст вказаної статті ПК України свідчить, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Разом з тим, у Положенні про плату за землю в місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року 242/5629, встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які зайняті житловим фондом, у розмірі 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.

Відтак, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про те, що відповідач неправильно розрахував суму податкового зобов`язання платника згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Зазначена обставина, в свою чергу, перешкоджає новому нарахуванню податкового зобов`язання за тих же обставин і з тих же підстав, що зазначені в акті індивідуальної дії контролюючого органу про визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку.

В протилежному випадку буде мати місце порушення конституційної вимоги про сплату кожним податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України).

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

У даному випадку помилкове нарахування суми податкового зобов`язання відбулося через порушення нормативних вимог, як платником, так і контролюючим органом. Відтак, податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2016 року 108-1305 не може бути визнане протиправним та скасоване в якійсь сумі, оскільки відповідач ще не визначив в установленому законом порядку дійсний податковий обов`язок ОСОБА_1 із земельного податку за 2016 рік.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість акта індивідуальної дії, яке визнається протиправним та скасовується, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

На користь наведеного висновку свідчить й правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 05 грудня 2006 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства Київський склотарний завод до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними рішень, яка має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова