Постанова у справі № 641/48/20

Постанова

Іменем України

23 грудня 202 1 року

м. Київ

справа 641/48/20

провадження 61-9696св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 ,

відповідач треті особи: - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова Світлана Іванівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса В`ячеславівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року в складі судді Маньковської О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року в складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба її дочки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Остання 14 лютого 2017 року склала заповіт на все своє майно на користь ОСОБА_3 . Цим заповітом порушені права малолітньої ОСОБА_2 як спадкоємиці за правом представлення після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до смерті його матері - ОСОБА_4 .

14 лютого 2017 року ОСОБА_4 склала заповіт на відповідача під впливом тяжких обставин, а саме: похилого віку (80 років), смерті сина та важкої хвороби, яка призвела до її немічного стану. У зв`язку з хворобою ОСОБА_4 потребувала стороннього догляду, не могла самостійно рухатись та доглядати за собою. Не маючи дорослих близьких родичів, вона була змушена скласти заповіт на користь сторонньої особи, що живе поруч. Наведені обставини підтверджуються тим, що спірний заповіт складено при свідках за місцем проживання ОСОБА_4 та підписаний іншою особою, що свідчить про наявність у неї фізичних вад та важкого стану здоров`я.

Позивач просила визнати недійсним заповіт, складений 14 лютого 2017 року ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л. В.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року а пеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , залишено без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року - без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що при розгляді справи позивачем не надано доказів наявності підстав для визнання заповіту ОСОБА_4 недійсним у зв`язку з вчиненням його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а також доказів порушення спірним заповітом прав малолітньої ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах ОСОБА_2 , надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просила суд касаційної інстанції скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Зокрема, судами допущено порушення пункту 3 частини другої статті 411 ЦПК України ( суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи за її заявою про встановлення батьківства померлого сина заповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 щодо ОСОБА_2 . Також судами не надано належної оцінки доводам позивача, що про наявність тяжких обставин при складенні спірного заповіту ОСОБА_4 свідчать: її хвороба та немічний стан, відсутність поруч близьких повнолітніх родичів; складення заповіту та його нотаріальне посвідчення у присутності свідків за місцем проживання заповідача; заповіт був підписаний не ОСОБА_4 , а іншою особою у зв`язку із неможливістю його підписати особисто заповідачем за станом здоров`я.

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу у строк, встановлений ухвалою Верховною Суду від 12 серпня 2021 року, від інших учасників справи не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 ; у графі мати зазначена ОСОБА_1 , у графі батько - ОСОБА_6 .

Запис про батька ОСОБА_2 у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (зі слів матері, яка не перебуває у шлюбі).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_5 , він народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , у графі мати записана ОСОБА_4 .

У свідоцтві про право власності на житло від 21 серпня 1997 року вказано, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Як видно із копії спірного заповіту, він складений 14 лютого 2017 року ОСОБА_4 в присутності двох свідків, обраних особисто: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Заповідач на випадок смерті зробила розпорядження: все моє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати мені на день моєї смерті та на що я за законом матиму право, я заповідаю ОСОБА_3 . Цей заповіт у відповідності із частиною 2 ст.1248 ЦК України за моїм проханням та з моїх слів записаний нотаріусом за допомогою технічних засобів, вірно і відповідає моїм дійсним намірам. В зв`язку зі станом здоров`я (дуже значне зниження зору) я, ОСОБА_4 , не можу прочитати та власноручно підписати текст заповіту. Згідно ст.1253 ЦК України посвідчення цього заповіту відбувається в присутності свідків, гр. ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та особи, яка підписує заповіт замість мене, заповідача. За моїм, гр. ОСОБА_4 особистим проханням, в моїй, нотаріуса та свідків присутності, цей заповіт підписав ОСОБА_10 Також вказано, що свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зачитали цей заповіт вголос та поставили свої підписи на ньому. ОСОБА_4 підтвердила, що заповіт складений з її слів правильно, зміст заповіту їй зрозумілий. У зв`язку із похилим віком ОСОБА_4 цей заповіт посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Железняк Л. В. на дому за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 ; заповіт зареєстрований в реєстрі за 241, 242.

Заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі, що підтверджується копією витягу від 14 лютого 2017 року 46754670.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Карташової С. І. із заявами про прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 липня 2019 року (яке набрало законної сили) у справі 643/4061/17 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , про встановлення факту визнання батьківства ОСОБА_5 відносно ОСОБА_2 .

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року (яке набрало законної сили) у справі 641/5254/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання заповіту ОСОБА_4 від 14 лютого 2017 року недійсним. Підставою даного позову позивачем було зазначено те, що оспорюваний заповіт не відповідав внутрішній волі заповідача.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року відкрито провадження в справі 643/6108/20 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: служба у справах дітей Московського району Харківської міської ради, Пенсійний фонд Московського району м. Харкова, Московський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області, ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про встановлення факту батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_2 . Розгляд справи триває.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною другою статті 1248 ЦК України визначено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

У частинах першій-третій статті 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

За частиною першою статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення або зменшення тяжких обставин.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати, що невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її вчинити цей правочин. Також, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

У частині першій статті 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У статті 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним.

Позивачем при розгляді справи не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що заповіт, складений 14 лютого 2017 року ОСОБА_4 під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Самі по собі обставини того, що: ОСОБА_4 на час складення заповіту досягла похилого віку та хворіла, у неї були відсутні близькі родичі, заповіт посвідчений у присутності свідків за її місцем проживання та підписаний за неї іншою особою (у зв`язку із неможливістю підписати особисто заповідачем за станом здоров`я), не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним згідно статті 233 ЦК України.

Заповіт є одностороннім безоплатним правочином, який може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Спадкоємець, якого визначив заповідач, не має перед останнім будь-яких зобов`язань матеріального характеру, тому відсутня друга обов`язкова складова - вкрай невигідні умови, наявність якої разом із тяжкими обставинами, є підставою визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 квітня 2019 року у справі 487/1316/18.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 у зв`язку із його необґрунтованістю.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи 643/6108/20 за її заявою про встановлення батьківства померлого сина ОСОБА_4 - ОСОБА_5 щодо ОСОБА_2 . Верховний Суд відхиляє, враховуючи таке.

У пункті 6 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, яким чином пов`язана справа, яка розглядається іншим судом, а також, чим саме обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі.

Таким чином, необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для зупинення провадження у справі. Взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2019 року у справі 910/12694/18, від 09 грудня 2020 року у справі 520/57/17-ц.

Верховний Суд погоджується із висновками судів, що наявність на розгляді суду справи 643/6108/20 за заявою ОСОБА_1 про встановлення батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_2 не перешкоджає суду на підставі наданих у даній справі доказів самостійно встановити наявність обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги. Розгляд цієї справи не є об`єктивно неможливим до дня набрання законної сили рішенням у справі 643/6108/20, враховуючи, що судами було відмовлено у задоволенні позові у зв`язку із недоведенням позивачем наявності підстав для визнання недійсним спірного заповіту у зв`язку із його вчиненням під впливом тяжких обставин (стаття 233 ЦК України).

Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа Пономарьов проти України (CASE PONOMARYOV v. UKRAINE ), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, 63566/00 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржен і судові рішення - без змін.

Щодо клопотання ОСОБА_1 .

У червні 2021 року ОСОБА_1 надіслала клопотання про огляд доказу за його місцезнаходженням, у якому просила оглянути зміст постанови Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у цій справі на веб-сайті Єдиного державного реєстру судових рішень як доказ, з метою встановлення та фіксування його змісту.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині першій статті 85 ЦПК України зазначено, що письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

У порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста (частина сьома статті 85 ЦПК України).

Оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду не є доказом у даній справі в розумінні статті 76 ЦПК України, а тому слід відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 , 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про огляд доказу за його місцезнаходженням відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук