Постанова у справі № 592/6054/19

Постанова

Іменем України

11 листопада 2021 року

м. Київ

справа 592/6054/19

провадження 61-4441св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Пулинця Богдана Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2019 року у складі судді Литовченка О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Позовну заяву мотивувала тим, що 09 серпня 2005 року між нею та відповідачем укладено договір довічного утримання (догляду), відповідно до якого відповідач зобов`язалась довічно та повністю утримувати її, забезпечувати продуктами харчування, одягом та необхідною допомогою і зберегти в її довічному безкоштовному користуванні з правом довічного безкоштовного проживання всю квартиру, а також зобов`язалася довічно утримувати її, забезпечувати щоденним харчуванням (сніданок, обід і вечеря), надавати побутові послуги (прання постільної білизни, миття посуду, здійснення прибирання, тощо), допомагати у її купанні, підтримувати житло у належному стані, а також частково сплачувати комунальні платежі. Замість, цього вона передала їй у власність однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що певний час відповідач сумлінно виконувала свої зобов`язання, а з кінця 2018 року не виконувала свої обов`язки за договором, а всі її прохання залишалися без уваги.

ОСОБА_1 просила суд розірвати договір довічного утримання (догляду) від 09 серпня 2005 року укладений між нею та ОСОБА_3 , який посвідчено державним нотаріусом Другої сумської державної нотаріальної контори Крамаренко Н. В. та зареєстровано в реєстрі за 1-946.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву про розірвання договору довічного утримання та залишення у власності частини майна, що є об`єктом договору довічного утримання, яку мотивувала тим, що вона не відмовлялась та не відмовляється від виконання своїх обов`язків за договором, однак з огляду на дії ОСОБА_1 вона позбавлена можливості в подальшому належним чином виконувати покладені на неї спірним договором обов`язки.

ОСОБА_2 просила розірвати договір довічного утримання від 09 серпня 2005 року з підстав неможливості його подальшого виконання, залишити у власності набувача - ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , жилою площею 11,4 кв. м, загальною площею 21,19 кв. м, реєстраційний номер майна: 11611298.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 липня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання та залишення у власності частини майна, що є об`єктом договору довічного утримання, прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням від 27 листопада 2019 року Ковпаківський районний суд м. Суми у позові ОСОБА_1 відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.

Розірвав договір довічного утримання (догляду) від 09 серпня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої сумської державної нотаріальної контори Крамаренко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за 1-946 у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення.

Залишив у власності набувача - ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , жилою площею 11,4 кв. м, загальною площею 21,19 кв. м, реєстраційний номер майна: 11611298.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що твердження ОСОБА_1 про те, що відповідач не належним чином виконує свої зобов`язання за договором довічного утримання, зокрема, припинила щоденно до неї приходити і забезпечувати харчуванням, здійснювати догляд та витрати в межах 200,00 грн, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та спростовуються дослідженими судом доказами. Не знайшли свого підтвердження і доводи позивача про те, що з кінця 2018 року відповідач не виконувала свої обов`язки та зокрема те, що вона за власну пенсію в повному обсязі почала сплачувати комунальні платежі та робити поточний ремонт.

Основні умови договору довічного утримання (догляду) щодо забезпечення ОСОБА_1 продуктами харчування, одягом та необхідною допомогою виконуються, проте сама ОСОБА_1 відмовляється від прийняття виконання за договором та своїми діями чинить перешкоди ОСОБА_2 у виконанні покладених на неї обов`язків, що у даному випадку унеможливлює подальше виконання договору. За наявності таких підстав набувач має право на залишення за нею частини майна, що є об`єктом договору довічного утримання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановоювід 04 лютого 2020 року Сумський апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Пулинця Б. А. в інтересах ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем за первісним позовом не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором довічного утримання.

Позивач близьких родичів не має, є особою похилого віку (1928 року народження), починаючи з 2000 року має інвалідність другої групи, дуже обмежена в пересуванні і пересувається лише в межах своєї квартири, а отже тривалий час потребує сторонньої допомоги в придбанні продуктів харчування, ліків, тощо. Спірний договір між сторонами укладений у 2005 році і протягом 14-років позивач за первісним позовом не зверталась до суду із вимогами про його розірвання і такі дії свідчать про те, що вона погоджувалась з тим, що утримання, яке надається їй ОСОБА_2 , є достатнім і належним виконанням умов укладеного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду,адвокат Пулинець Б. А. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову в частині залишення у власності частини майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 11 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Пулинець Б. А. в інтересах ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 322, 334, 749 ЦК України у подібних правовідносинах та неврахування висновку Верховного Суду про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі 143/280/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково взяли до уваги квитанції про оплату комунальних послуг як належні та допустимі докази на підтвердження утримання позивача ОСОБА_1 за договором довічного утримання, оскільки умовами договору не було передбачено такого обов`язку, а оплата комунальних послуг ОСОБА_2 є виключно тягарем утримання майна власником; ОСОБА_2 не доведено здійснення утримання ОСОБА_1 за договором довічного утримання щодо надання матеріального забезпечення на суму 200,00 грн; судами не наведено мотивів визнання за ОСОБА_2 права власності на частину квартири.

У жовтні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Заяви та клопотання

У відзиві на касаційну скаргу викладено клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за участю відповідача (позивача за зустрічним позовом).

Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 01 грудня 1978 року Виконавчий комітет Сумської міської ради народних депутатів ОСОБА_1 видав ордер 1497 на право зайняття однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а. с. 6).

ОСОБА_1 набула право власності на в квартиру на підставі свідоцтва про право власності, виданого 31 березня 1997 року СМНВО ім., М. В. Фрунзе, зареєстрованого в Сумському обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації від 31 березня 1997 року НОМЕР_2.

ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безтерміново (довідка МСЕК від 29 березня 2000 року 005674, а. с. 13).

09 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір довічного утримання (догляду), посвідчений державним нотаріусом Другої сумської державної нотаріальної контори Крамаренко Н. В., зареєстрований в реєстрі 1-946 (а. с. 7).

У липні 2007 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 07 липня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції Сумської області, а. с. 72).

ОСОБА_2 здійснювала розрахунки за комунальні послуги та квартплату за квартиру АДРЕСА_1 за період з 19 листопада 2015 року до 24 травня 2019 року (а. с. 38-71).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування висновку Верховного Суду про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі 143/280/17;

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), а саме: відсутній висновок щодо застосування статей 322, 334, 749 ЦК України у подібних правовідносинах.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційне провадження у справі у цій частині підлягає закриттю.

В частині відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики

Пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновку Верховного Суду про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі 143/280/17.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги відповідача, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Предметом позову в цій справі є розірвання договору довічного утримання та залишення у власності частини майна, що є об`єктом договору.

Так, у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі 143/280/17, зазначеної заявником, як приклад, предметом спору було стягнення боргу за договором позики та за результатами розгляду справи суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розписка підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачем від позивача грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, а також зазначено про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справою, яка наведена заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права.

У прикладі, зазначеному заявником, як вимоги, так і підстави позову не є аналогічними, а також мають різне матеріально-правове регулювання спірних відносин, що дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справою 143/280/17, яка наведені заявником як приклад неоднакового застосування норм права судами.

Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких про те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором довічного утримання не врахував апеляційний суд в цій справі.

Тому, враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення апеляційного суду. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Щодо відсутності висновку щодо застосування статей 322, 334, 749 ЦК України у подібних правовідносинах

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Частиною першою статті 749 ЦК України передбачено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Відповідно до частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.

У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення (частина перша статті 756 ЦК України).

В той же час, у випадку, якщо договір підлягає розірванню у зв`язку із неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов`язки за договором ( частина друга статті 756 ЦК України).

Суди встановили, що згідно з умовами договору довічного утримання, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов`язалася довічно та повністю утримувати ОСОБА_1 , забезпечувати її продуктами харчування, одягом, та необхідною допомогою і зберегти в її довічному безкоштовному користуванні з правом довічного безкоштовного проживання всю квартиру. Сума матеріального забезпечення/продуктами харчування, одягом та необхідною допомогою/ встановлена сторонами в сумі 200,00 грн щомісячно (така сума підлягає індексації у порядку, встановленому законом).

Враховуючи те, що ОСОБА_2 здійснювала розрахунки за комунальні послуги та квартплату за квартиру АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 забезпечила ОСОБА_1 безкоштовним користуванням зазначеною квартирою (а. с. 38-71).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт належного виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором довічного утримання також підтверджується поясненнями свідків про те, що саме ОСОБА_2 здійснювала догляд за непрацездатною ОСОБА_1 , прибирала в квартирі, прала її речі, придбавала ліки, продукти харчування та готувала їжу, а також здійснювала поточний ремонт квартири, займалась заміною труб водопостачання.

Однак, починаючи з січня 2019 року ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 у виконанні нею спірного договору довічного утримання, не допускає її до квартири, відмовляється від її послуг з прибирання квартири, прання та прасування речей і білизни та від отримання від неї продуктів харчування, мотивуючи це наданням їй допомоги сторонніми особами, що свідчить про неможливість виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором довічного утримання.

Встановивши, що позивач близьких родичів не має, є особою похилого віку (1928 року народження), починаючи з 2000 року має інвалідність другої групи, дуже обмежена в пересуванні і пересувається лише в межах своєї квартири, а отже тривалий час потребує сторонньої допомоги в придбанні продуктів харчування, ліків, а спірний договір між сторонами було укладено у 2005 році і протягом 14-років позивач за первісним позовом не зверталась до суду із вимогами про його розірвання і такі дії свідчать про те, що вона погоджувалась з тим, що утримання, яке надається їй ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про достатнє і належне виконання умов укладеного договору довічного утримання.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не має можливості виконувати умови договору довічного утримання з підстав, що мають істотне значення, договір довічного утримання підлягає розірванню у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем та за набувачем слід залишити право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого вона належно виконувала свої обов`язки за договором.

Зазначена позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та є сталою.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі 521/17385/17 (провадження 61-8411св21), від 09 березня 2021 року у справі 206/3112/18 (провадження 61-6452св19), викладено висновок про те, що договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності. Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що доводи ОСОБА_1 про невиконання відповідачем умов договору довічного утримання не знайшли свого підтвердження, а навпаки основні умови договору довічного утримання (догляду) щодо забезпечення ОСОБА_1 продуктами харчування, одягом, та необхідною допомогою виконуються, проте сама ОСОБА_1 відмовляється від прийняття виконання за договором та своїми діями чинить перешкоди ОСОБА_2 у виконанні покладених на неї обов`язків, що у даному випадку унеможливлює подальше виконання договору.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі 461/2321/20 (провадження 61-16181св20).

З огляду на встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги про відсутність висновку щодо застосування статей 322, 334, 749 ЦК України у подібних правовідносинах є неприйнятними, оскільки немає необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору у справі, що переглядається, з огляду на встановлені фактичні обставини справи та суди попередніх інстанцій зазначені заявником статті 322, 334, 749 ЦК України не застосовували.

Посилання заявника на те, що суди помилково взяли до уваги квитанції про оплату комунальних послуг як належні та допустимі докази на підтвердження утримання позивача ОСОБА_1 за договором довічного утримання, оскільки умовами договору не було передбачено такого обов`язку, а оплата комунальних послу ОСОБА_2 є виключно тягарем утримання майна власником, ОСОБА_2 не доведено здійснення утримання ОСОБА_1 за договором довічного утримання щодо надання матеріального забезпечення на суму 200,00 грн зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався заявник в касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження щодо перегляду судового рішення за касаційною скаргою адвоката Пулинця Б. А. в інтересах ОСОБА_1 в цій частині підлягає закриттю.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 396, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Частково закрити касаційне провадження у справі 592/6054/19 за касаційною скаргою адвоката Пулинця Богдана Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у частині відкритій на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу адвоката Пулинця Богдана Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська