Рішення Палати у справі "R. L. та M.-J...

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Р І Ш Е Н Н Я

19.05.2004

Рішення Палати у справі

"R. L. та M.-J. D. проти Франції"

Комюніке Секретаря Суду

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив

рішення(1) у справі "R. L. та M.-J. D. проти Франції" (R. L. and

M.-J. D. v. France) (заява N 44568/98).

--------------- (1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини

( 995_004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення

палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках,

звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої

палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у складі

п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо

тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або

важливе питання загального значення, Велика палата виносить

остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає,

колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В

іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом

зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють,

що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на

розгляд Великої палати.

Суд П О С Т А Н О В И В : - чотирма голосами проти трьох, що було порушення статті 3

Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 ) (заборона

нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) стосовно

поводження, якому було піддано заявників; - чотирма голосами проти трьох, що було порушення пункту 1

(с) статті 5 Конвенції ( 995_004 ) (право на свободу та особисту

недоторканність) внаслідок арешту заявника; - одноголосно, що було порушення пункту 1 (е) статті 5

Конвенції ( 995_004 ) через тривале тримання заявника у

психіатричному ізоляторі паризької поліції; - одноголосно, що було порушення пункту 5 статті 5 стосовно

заявника.

Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ) (справедлива

сатисфакція), Суд присудив: - чотирма голосами проти трьох, 35000 євро заявникові та

10000 євро заявниці - як компенсацію за завдання фізичних

ушкоджень та за нематеріальну шкоду; - шістьма голосами проти одного, 10000 євро на двох - як

компенсацію за судові витрати і видатки. (Рішення викладено лише французькою мовою).

1. Основні факти

Заявники - громадяни Франції п. R. L. та пані M.-J. D.

Пан R. L., 1950 року народження, проживає в Парижі. Пані M.-J. D.,

1959 року народження, проживає у Ла-Варенні (La Varenne). Вони є

власниками ресторану в Парижі.

Упродовж певного часу між ними та власниками сусіднього

ресторану тривала суперечка з приводу використання запасного

виходу. Увечері 2 серпня 1993 року заявник за допомогою

електричного свердла прилаштував на дверях запасного виходу меню.

Невдовзі після цього троє поліцейських у цивільному, яких

викликали власники сусіднього ресторану, поскаржившись на галас,

увірвалися до ресторану заявників. Сторони не дійшли згоди з

приводу подій, що відбулися всередині ресторану. Уряд Франції

заявляв, що не встигли поліцейські прибути, як заявники почали їх

ображати, зчинилася сварка. Щоб заспокоїти заявника, поліцейські

були змушені застосувати силу. Притиснувши його до барної стійки,

вони одягли на нього наручники. Стверджувалося, що один з

поліцейських схопив заявницю, яка намагалась утекти, і повернув її

до ресторанної зали.

Заявники стверджували, що вони відмовилися поїхати до

поліційного відділення з поліцейськими. У той час як пані M.-J. D.

намагалася сфотографувати дії поліцейських, аби мати докази, вони

накинулися на заявників. Перш ніж одягти на заявника наручники,

вони кілька разів розпластували його на барній стійці і

неодноразово завдавали йому ударів. Заявниця намагалась утекти,

але один з поліцейських схопив її за волосся і протягнув по

підлозі до барної стійки.

Заявника було доставлено до поліційного відділення п'ятого

округу, а згодом - до лікарні Пітьє Салпетр'єр, де його оглянув

психіатр. Не змігши поставити точного діагнозу, він направив його

до психіатричного ізолятора паризької поліції (ПІПП). О 4.15 ранку

заявника доставили до ПІПП, де його оглянув психіатр-інтерн.

О 10.45 ранку заявник розмовляв із лікарем, який визнав, що

психічний стан заявника не вимагає госпіталізації. Заявника

повернули до поліційного відділення і звільнили 3 серпня о 12.45.

Наступного дня, після огляду заявника двома лікарями і

заявниці - іншим лікарем, було видано три медичні висновки, які

підтверджували, що заявники мають численні синці, головним чином

на правій руці і животі в заявника та на лівому стегні в заявниці.

Один з лікарів приписав заявникові звільнення від роботи на шість

днів, інший - на одинадцять.

За скаргою заявників, яку вони подали разом із заявою про

намір взяти участь у провадженні як цивільні сторони, державна

прокуратура почала розслідування стосовно невідомої особи або

осіб, яких було обвинувачено в позбавленні свободи, незаконному

арешті, протиправному ув'язненні, незаконних насильницьких діях та

зловживанні владою. Медичний висновок, наданий за наказом

судді-слідчого, доводив, що жорстоке поводження, якому було

піддано заявників, призвело до численних ушкоджень, внаслідок чого

заявник був повністю непрацездатний упродовж десяти днів, а

заявниця - упродовж шести. 22 травня 1996 року суддя-слідчий

припинив провадження. Департамент обвинувальних актів підтримав це

рішення, а 6 травня 1998 року касаційний суд відхилив апеляцію

заявників щодо права.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Суду 5 листопада 1998 року і оголошено

частково прийнятною 20 березня 2003 року. Відкрите слухання справи

відбулося у Палаці прав людини в Страсбурзі 19 червня 2003 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло

сім суддів: Герг Ресс (Німеччина), голова Іренеу Кабраль Баррето (Португалія) Жан-Поль Коста (Франція) Люціус Кафліш (Швейцарія) Бостьян Жупанчич (Словенія) Маргарита Цаца-Ніколовська (Македонія) Крістак Трая (Албанія), а також Венсан Берже, секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення(2)

--------------- (2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд

не зобов'язує.

Оскарження

Посилаючись на статтю 3 Конвенції ( 995_004 ), обидва

заявники скаржилися на поводження, якого зазнали від поліцейських.

Крім того, заявник скаржився на незаконність його затримання, на

госпіталізацію в психіатричний ізолятор паризької поліції та на

те, що не отримав компенсації від французьких судів за спричинену

шкоду внаслідок незаконного тримання його під вартою. Він

посилався на пункт 1 (с) статті 5, пункт 1 (е) статті 5, пункт 5

статті 5.

Рішення Суду

Стаття 3 Конвенції

( 995_004 )

Медичні свідчення, видані через два дні після подій, про які

йдеться, та медичний висновок, наданий під час судового

розслідування, довели, що заявникам завдано тілесних ушкоджень.

Суд зробив висновок, що в будь-якому разі немає сумніву щодо

застосування поліцейськими сили під час своїх спроб заспокоїти

заявників. Отже, не існувало обставин, які б давали підстави

сумніватися, що сліди тілесних ушкоджень та біль, про які йшлося у

звітах лікарів, були наслідком фізичного тиску з боку

поліцейських. Проте матеріали справи не містять фактів, які б

давали можливість припустити, що поліцейські умисно завдали ударів

заявникам.

Стосовно питання, чи було застосування сили поліцейськими

пропорційним, Суд зауважив, що, по-перше, вони ніколи не

стверджували, що мали підстави вважати заявників агресивними,

небезпечними або озброєними. До того ж матеріали справи свідчили,

що заявники не були особами міцної статури, і вони не

заперечували, що брали участь у тій бійці. Попри це, Суд вважав,

що виявлені синці занадто численні та занадто великі, а періоди

непрацездатності заявників надто довгі, щоб вважати застосування

сили абсолютно необхідним з огляду на поведінку заявників. З

урахуванням викладеного, Суд постановив, що поводження, якого вони

зазнали, суперечило пункту 3 Конвенції ( 995_004 ).

Пункт 1 (с) статті 5 Конвенції

( 995_004 )

Поліцейські прибули до ресторану заявників після скарги на

галас, який зчинили заявники, і заарештували заявника. Суд

зауважив, що таке порушення громадського порядку карається

штрафом, а не ув'язненням, тим більше що на час прибуття поліції

ніякого шуму вже не було. Уряд Франції заявив, що заявник міг бути

заарештованим, оскільки його поведінка становила образу

поліцейського, а таке правопорушення карається ув'язненням. Проте

матеріали справи не свідчили, що заявників було обвинувачено на

цій підставі, а заявник після арешту так і не постав перед суддею.

Отже, Суд вважає, що затримання заявника не було виправданим з

огляду на заходи, які можна було застосувати проти нього.

Пункт 1 (е) статті 5 Конвенції

( 995_004 )

Суд погодився, що підставою для першого огляду заявника

психіатром був його збуджений стан і що направлення до ПІПП

спочатку було виправдане, оскільки перший лікар не міг поставити

діагноз щодо його психічного стану. Проте лікарка, до якої було

доставлено R. L., заявила, що заявник залишався в ізоляторі до

наступного ранку, оскільки вона не мала повноважень на його

звільнення. Таким чином, тримання заявника під вартою у психіатричному

ізоляторі не мало медичних підстав, скоріше вони могли бути

віднесені до суто адміністративних. Отже, позбавлення його свободи

не було більше виправдане на підставі пункту 1 (е) статті 5.

Пункт 5 статті 5 Конвенції

( 995_004 )

Заявник подав скаргу із заявою про свій намір узяти участь у

провадженні як цивільна сторона, але кримінальну справу було

припинено через відсутність свавільної дії, яка порушувала б його

особисту свободу. Зважаючи на той факт, що він використав наявні

засоби захисту, не отримавши компенсації за завдану йому шкоду,

Суд постановив, що було порушення пункту 5 статті 5.

Суддя Коста висловив окрему думку, що частково не збігається

з позицією більшості, до якої приєдналися судді Кафліш і Трая.

Текст окремої думки додається до судового рішення.

Рішення Палати у справі "R. L. та M.-J. D. проти Франції"

Рішення; Рада Європи від 19.05.2004

Прийняття від 19.05.2004

Постійна адреса:

https://zakon.rada.gov.ua/go/980_327

Законодавство України

станом на 04.09.2026

поточна редакція

Публікації документа

Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 2004 — 2004 р., № 3