Рішення Палати у справі "Відес Айзсард...

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Р І Ш Е Н Н Я

27.05.2004

Рішення Палати у справі

"Відес Айзсардзібас Клубс" проти Латвії"

Комюніке Секретаря Суду

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив

рішення(1) у справі "Відес Айзсардзібас Клубс" проти Латвії"

(Vides Klubs v. Latvia) (заява N 57829/00). Суд одноголосно

постановив, що було порушено статтю 10 (свобода вираження

поглядів) Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 ). Згідно

зі статтею 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції, Суд присудив

заявникові 3000 євро як компенсацію за моральну шкоду та

1000 євро - за судові витрати.

--------------- (1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини

( 995_004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення

палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках,

звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої

палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у складі

п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо

тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або

важливе питання загального значення, Велика палата виносить

остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає,

колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В

іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом

зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють,

що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на

розгляд Великої палати.

(Рішення викладено лише французькою мовою).

1. Основні факти

Заявник, "Відес Айзсардзібас Клубс" (Vides Klubs - Клуб

захисту довкілля - відомий як "VAK"), є неурядовою організацією,

що міститься в Ризі.

У листопаді 1997 року організація-заявник прийняла резолюцію,

в якій висловила занепокоєння з приводу збереження прибережних дюн

на береговій смузі Ризької затоки. У резолюції містилися

твердження, що мер Мерсрагса (Mersrags), І.В., "підписав незаконні

документи, рішення та свідоцтва" й умисно не виконав рекомендацій

відповідних органів щодо припинення незаконних будівельних робіт.

У грудні 1997 року цю резолюцію було опубліковано в регіональній

газеті "Талсу Вестіс" (Talsu - "Новини Талсі").

І.В. вчинив позов до організації-заявника в суді першої

інстанції району Талсі, який 23 серпня 1999 року виніс рішення на

користь І.В. Суд визнав, що організація-заявник не довела

правдивості своїх тверджень, і наказав їй опублікувати офіційне

вибачення та сплатити мерові відшкодування шкоди, завданої

публікацією з наклепницькими твердженнями. Це рішення було

підтверджене в апеляційній інстанції регіональним судом Курземе

(Kurzeme). Верховний суд відхилив апеляцію організації-заявника

9 лютого 2000 року і залишив це рішення без зміни.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано 15 травня 2000 року і 13 лютого 2003 року

визнано частково прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло

сім суддів: Крістос Розакіс (Греція), голова Джованні Бонелло (Мальта) Франсуаза Тюлкен (Бельгія) Егіл Левіц (Латвія) Снежана Ботучарова (Болгарія) Анатолій Ковлер (Росія) Владиміро Загребельський (Італія), а також Сьорен Нільсен, секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення(2)

--------------- (2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд

не зобов'язує.

Оскарження

Організація-заявник скаржилася, що наказ, спрямований проти

неї, порушив її право на свободу вираження поглядів, і зокрема

право поширювати інформацію, гарантовані статтею 10 Конвенції

( 995_004 ).

Рішення Суду

Судовий наказ, виданий проти організації-заявника, становив

втручання у здійснення нею свого права на свободу вираження

поглядів. Це втручання було передбачене законом і мало легітимну

мету, а саме: захист репутації та прав інших осіб.

Суд зазначив, що основною метою резолюції було привернути

увагу державних органів до надзвичайно важливого питання, що

становило публічний інтерес, а саме: недоліки в роботі важливого

сектора, яким управляють органи місцевої влади. Отже,

організація-заявник, як неурядова організація, що спеціалізується

у відповідній галузі, виконала свою роль "сторожового пса" згідно

із Законом про охорону довкілля. Така участь асоціації була

важливою в демократичному суспільстві. Отже, для того, щоб

виконувати своє завдання ефективно, асоціація повинна була

повідомляти інформацію та факти, що становили публічний інтерес,

оцінювати їх і в такий спосіб сприяти прозорості діяльності

державної влади.

Наказ було видано стосовно організації-заявника у зв'язку з

її твердженнями про те, що І.В. підписав документи, про які

йшлося, і не виконав розпорядження регіонального управління з

питань охорони довкілля припинити будівельні роботи в прибережній

зоні. З урахуванням того, що це було фактичне твердження проти

конкретної особи, організація-заявник мала очікувати, що від неї

вимагатиметься довести правдивість своїх тверджень, що вона й

зробила. Суд не розуміє, які ще додаткові докази

організація-заявник могла б надати.

З рішення регіонального суду та зауважень Уряду видно, що

резолюцію було визнано наклепницькою тому, що випад стосувався

І.В. особисто, тимчасом як рішення муніципальної ради ухвалювалися

колегіально. З огляду на повноваження латвійського мера стосовно

прийняття рішень та з урахуванням меж дозволеної критики

державного діяча, Суд постановляє, що критика мера за політику

всього органу місцевої влади не може вважатися зловживанням правом

на свободу вираження поглядів.

Наказ був спрямований проти організації-заявника також у

зв'язку з тим, що вона описувала поведінку І. В. як "незаконну".

На погляд Суду організація-заявник висловила власну правову думку,

яка становила оцінне судження. Отже, від неї не вимагається

доводити точність такого оцінювання. У зв'язку з цим Суд

постановив, що в демократичному суспільстві органи державної

влади, як правило, постійно наражаються на уважні та допитливі

погляди громадян, і з урахуванням того, що вони мають діяти

добросовісно, кожен повинен мати змогу привернути увагу

громадськості до ситуацій, коли він вважає їхні дії незаконними.

Таким чином, попри повноваження діяти на свій розсуд, які

надаються національним органам влади, Суд постановив, що не було

розумної пропорційності між обмеженнями на свободу вираження

поглядів організацією-заявником та легітимною метою.

Рішення Палати у справі "Відес Айзсардзібас Клубс" проти Латвії"

Рішення; Рада Європи від 27.05.2004

Прийняття від 27.05.2004

Постійна адреса:

https://zakon.rada.gov.ua/go/980_323

Законодавство України

станом на 04.09.2026

поточна редакція

Публікації документа

Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 2004 — 2004 р., № 3