Рішення великої палати у справі "Кріст...

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Р І Ш Е Н Н Я

11.07.2002

Рішення великої палати у справі

"Крістіна Ґудвін проти

сполученого королівства"

Комюніке Секретаря Суду

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 11 липня 2002 року у

справі "Крістіна Ґудвін проти Сполученого Королівства" (Christine

Goodwin v. the United Kingdom) (заява N 28957/95), Європейський

суд з прав людини одноголосно постановив:

- що було допущено порушення статті 8 (право на повагу до

приватного і сімейного життя) Європейської конвенції з прав

людини ( 995_004 ); - що було допущено порушення статті 12 (право на шлюб і

створення сім'ї); - що жодного питання за статтею 14 (заборона дискримінації)

не постає; - що було допущено порушення статті 13 (право на ефективний

засіб правового захисту).

Суд одноголосне постановив, що висновок про наявність

порушення становить достатню справедливу сатисфакцію за завдану

заявниці нематеріальну шкоду, і присудив заявниці 39 000 євро за

судові витрати.

1. Основні факти

Заявниця - Крістіна Ґудвін (Christine Goodwin), громадянка

Великої Британії. 1937 року народження, після операції зі зміни

статі стала жінкою-транссексуалом.

Заявниця скаржилася на те, що в неї були проблеми і вона

зазнавала сексуального домагання на роботі до та після зміни своєї

статі. Нещодавно у неї виникли труднощі зі сплатою внесків до

фонду державного страхування (ФДС). Оскільки юридичне вона й

надалі залишається чоловіком, вона повинна продовжувати сплату

страхових внесків до 65-річного віку. Якби її визнали жінкою, тоді

ще в квітні 1997 року, коли їй виповнилося 60 років, їй вже не

треба було сплачувати такі внески. Вона мусила спеціально

потурбуватися про подальшу сплату внесків до ФДС безпосередньо в

особистому порядку, щоб уникнути запитань, які виникають у

працедавців у зв'язку з цією аномалією. За її твердженням,

збереження за нею того самого номера платника внесків до ФДС

означає, що її працедавець може виявити, що вона раніше працювала

у нього під іншим прізвищем і належала до іншої статі, через що

вона відчуватиме зніяковіння і зазнаватиме приниження.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 5 червня

1995 року. 1 грудня 1997 року її оголошено прийнятною. 1 листопада

1998 року справу передано до Європейського суду з прав людини. 11

вересня 2001 року палата Суду (третя секція) відмовилася від своєї

юрисдикції стосовно розгляду справи на користь Великої палати, і

20 березня 2002 року відбулося слухання.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої

увійшло 17 суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція) Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія) Елізабет Палм (Elizabeth Palm, Швеція) Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія) Ріца Тюрмен (Riza Turmen, Туреччина) Франсуаза Тюлкен (Francoise Tulkens, Бельгія) Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія) Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург) Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych, Україна) Ніна Важич (Nina Vajik, Хорватія) Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія) Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie Greve, Норвегія) Андраш Бака (Andras Baka, Угорщина) Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія) Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrekhelidze, Грузія) Антонелла Мулароні (Antonella Mularoni, Сан-Марино), а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця скаржилася на відсутність юридичного визнання зміни

нею своєї статі шляхом операції і стосовно юридичного статусу

транссексуалів у Сполученому Королівстві. Зокрема, вона скаржилася

на поводження з нею при вирішенні питань працевлаштування,

соціального забезпечення і пенсії, а також на відсутність

можливості взяти шлюб. Вона посилалася на статті 8, 12, 13 і 14

Конвенції ( 995_004 ).

Рішення Суду

Стаття 8

Хоча заявниця перенесла операцію зі зміни статі, що

здійснюється в національній установі охорони здоров'я, і хоча в

суспільстві вона жила як жінка, з юридичного погляду вона

залишалася бути чоловіком. Це мало наслідки для її життя, де стать

має юридичну значущість у таких сферах, як пенсійне забезпечення,

вік звільнення на пенсію тощо. Серйозне втручання в її приватне

життя також сталося внаслідок конфлікту між суспільною реальністю

і законом, через що транссексуала потрапляють у ненормальне

становище, в якому вони можуть відчувати уразливість, приниження і

депресію. Хоча остаточних висновків стосовно причини

транссексуалізму немає, Суд вважав важливішим те, що це явище вже

визнано в багатьох країнах і такі проблеми розв'язуються в

медичному порядку. Суд визнав непереконливим те, що нездатність

транссексуала набути всіх біологічних характеристик має

вирішальне значення. Існують очевидні і безперечні докази

подальшої міжнародної тенденції на користь не лише зростання

соціального визнання транссексуалів, а й юридичного визнання нової

статі особи післяопераційних транссексуалів. У розпорядженні Суду

не було жодних матеріалів, які свідчили б, що треті сторони можуть

зазнати матеріальної шкоди внаслідок тих чи інших можливих змін у

системі реєстрації народження, які могли б відбутися після

офіційного визнання можливості зміни людиною своєї статі. Було

взято до уваги, що нині Уряд обговорює пропозиції стосовно реформи

системи реєстрації актів цивільного стану, щоб уможливити

внесення змін до вже існуючих даних цивільного статусу.

Хоча труднощі заявниці і ненормальність її становища як

післяопераційного транссексуала не набули ознак щоденного

втручання, якого зазнавав заявник у справі "В. проти Франції" (B.

v. France) (рішення від 25 березня 1992 року, серія А, N 232), Суд

наголосив, що повага до людської гідності і свободи людини

становлять основну суть Конвенції ( 995_004 ). Зокрема, у світлі

статті 8 Конвенції, в якій поняття особистої автономії є важливим

принципом, на якому ґрунтується тлумачення її Гарантій,

забезпечується захист особистої сфери кожного індивіда, включно з

правом визначати конкретні дані своєї особи як окремої людської

істоти. У XXI столітті право транссексуалів на особистий розвиток

та на фізичну і моральну безпеку, яке повною мірою здійснюється

іншими людьми в суспільстві, вже не може вважатися дискусійною

проблемою, яку можна розв'язати лише зі спливом певного часу, що

дало б змогу краще з'ясувати дотичні до цієї проблеми питання.

Визнання такої оцінки в Сполученому Королівстві можна знайти в

доповіді Міжвідомчої робочої групи з питань транссексуалізму та в

рішенні апеляційного суду "Беллінґер проти Беллінґера" (Bellinger

v. Bellinger) (EWCA Civ 1140 [2001]).

Хоча Суд реально оцінює важливі наслідки, до яких неминуче

призвела б будь-яка суттєва зміна в зазначеній системі, не лише у

сфері реєстрації актів про народження, а й, наприклад, у сфері

доступу до архівних документів, сімейного права, встановлення

батьківства, успадкування, соціального забезпечення і страхування,

такі проблеми зовсім не є неподоланними, про що свідчать

пропозиції робочої групи, фактично жодної конкретної чи суттєвої

перешкоди суспільним інтересам чи можливості завдання шкоди цим

інтересам внаслідок якої-небудь зміни в статусі транссексуалів

продемонстровано не було, і, стосовно інших можливих наслідків,

Суд дійшов висновку, що є підстави очікувати і від суспільства

толерантного ставлення до певних незручностей і надання людям

можливості жити з почуттям власної гідності і значущості

відповідно до статевої ідентичності, яку вони обрали за рахунок

великої особистої ціни. Незважаючи на неодноразові зауваження Суду

з 1986 року (востаннє це було в 1998 році) стосовно важливості

подальшого вирішення питання необхідності відповідних юридичних

заходів у зв'язку з науковими і суспільними тенденціями,

Уряд-відповідач нічого реально не зробив. Виходячи з наведених

вище міркувань, Суд встановив, що Уряд-відповідач уже не має права

заявляти про перебування цього питання в межах його свободи

розсуду, за винятком лише відповідних засобів здобуття визнання

права, ґарантованого Конвенцією ( 995_004 ). Суд дійшов висновку,

що питання забезпечення справедливої рівноваги, основоположної

вимоги Конвенції, тепер має, безперечно, вирішуватися на користь

заявниці. Отже, було допущено неповагу до її права на приватне

життя, тобто порушено статтю 8.

Стаття 12

Хоча це факт, що право, чоловіка і жінки на шлюб прямо

гарантується чітким формулюванням статті 12, Суд визнав, що на

час, про який ідеться у цій справі, це формулювання не обмежувало

визначення статі виключно на підставі біологічних критеріїв. З

часу прийняття Конвенції ( 995_004 ) у сфері інституту шлюбу

відбулися значні соціальні зміни. Відчутні зміни в цій сфері також

викликані досягненнями медицини та науки в дослідженні феномена

транссексуалізму. Розглянувши справу у світлі статті 8, Суд

встановив, що критерій відповідності біологічних чинників уже не

може бути вирішальним у позбавленні юридичного визнання зміни

статі післяопераційних транссексуалів. Існують інші важливі

чинники - визнання медичними колами та установами охорони здоров'я

в Договірних державах проблеми розладів статевої ідентичності;

застосування медичних засобів, серед них і хірургічних, для

асиміляції ознак статі людини, наскільки це можливо, відповідно до

того, якої статі вона усвідомлює себе сама; а також взяття

транссексуалом на себе тієї соціальної ролі, яку передбачає

визначена ним стать.

Однак, оскільки ґарантоване статтею 8 право на повагу до

приватного життя не охоплює всіх питань, що постають у світлі

статті 12, коли конкретно зазначаються умови, встановлені

національними законами, Суд мав далі розглянути, чи обмежує в цій

справі саму суть права на шлюб положення національного

законодавства, за яким вважається, що людина має ту стать, яку

було зареєстровано при її народженні. У зв'язку з цим Суд вважає

нещирим твердити про те, що післяопераційні транссексуали не

позбавлялися права на шлюб, оскільки, згідно із законом, у них

залишається можливість одружитися з особою їхньої колишньої

протилежної статі. Заявниця в цій справі жила як жінка і мала

бажання одружитися лише з чоловіком. Оскільки у неї не було

можливості це зробити, вона мала право заявити, що порушено саму

суть її права на шлюб. Хоча тих країн, які дозволили одруження

транссексуалів відповідно до визначеної ними статі, менше, ніж

тих, що визнали зміну самої статі, Суд встановив, що цей факт не є

підставою залишити вирішення цього питання повністю в межах

свободи розсуду Договірних держав. Це було б рівнозначно висновку

про те, що низка альтернатив, якими може скористатися Договірна

сторона, включає фактичну заборону будь-якого здійснення права на

шлюб. Свобода розсуду не може сягати так далеко. Хоча саме

Договірна сторона має визначати, зокрема, умови належного

оформлення зміни статі особою, яка домагається юридичного визнання

її транссексуалом. а також чинну процедуру оформлення майбутнього

шлюбу (включаючи, наприклад, інформацію, яка має подаватися

гаданому подружжю). Суд визнав, що немає підстав для позбавлення

транссексуалів можливості здійснювати право на шлюб за тих чи

інших обставин. Суд дійшов висновку, що було допущено порушення

статті 12.

Стаття 14

Суд зауважив, що суть скарг заявниці, які вона подала з

посиланням на статтю 14 Конвенції ( 995_004 ), полягає у

відсутності юридичного визнання зміни статі післяопераційних

транссексуалів. Ці питання вже було розглянуто у світлі статті 8,

внаслідок чого зроблено висновок про наявність порушення цього

положення. За цих обставин Суд встановив, що жодного окремого

питання на підставі статті 14 не постає і окремого висновку не

потребується.

Стаття 13

Рішення, які вже були ухвалені в подібних справах органами

Конвенції ( 995_004 ), свідчать про те, що статтю 13 не можна

тлумачити як таку, що вимагає наявності засобу правового захисту

від таких умов національного права, оскільки в іншому разі Суд

встановлював би стосовно Договірних сторін вимогу інкорпорувати

Конвенцію. Отже, оскільки до 2 жовтня 2000 року, коли набрав

чинності Закон 1998 року про права людини, в національному праві

жодного засобу правового захисту не існувало, скарги заявниці не

відповідали цьому принципові. Після цієї дати заявниця могла б

звернутися зі своїми скаргами до національних судів, які мали б

змогу скористатися низкою відповідних засобів задоволення таких

скарг. З огляду на такі обставини, жодного порушення статті 13

допущено не було.

Рішення великої палати у справі "Крістіна Ґудвін проти сполученого королівства"

Справа; Європейський суд з прав людини від 11.07.2002

Прийняття від 11.07.2002

Постійна адреса:

https://zakon.rada.gov.ua/go/980_100

Законодавство України

станом на 04.09.2026

поточна редакція

Публікації документа

Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 2002 — 2002 р., № 3