Агудімос та Судноплавна компан... | від 28.06.2001 (Текст для друку) Друкувати Допомога Шрифт: + збільшити - зменшити або Ctrl + mouse wheel ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ ДРУГА СЕКЦІЯ Р І Ш Е Н Н Я від 28.06.2001 Страсбург Справа

Справа "Агудімос та Судноплавна компан... | від 28.06.2001 (Текст для друку)

Друкувати

Допомога

Шрифт:

+ збільшити

- зменшити

або Ctrl + mouse wheel

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ

ДРУГА СЕКЦІЯ

Р І Ш Е Н Н Я

від 28.06.2001

Страсбург

Справа "Агудімос та Судноплавна компанія

"Сефаллоніан скай" проти Греції"

(AGOUDIMOS AND CEFALLONIAN SKY SHIPPING CO. v. GREECE)

(Заява N 38703/97)

(Це рішення стане остаточним відповідно до положень пункту 2

статті 44 Конвенції) ( 995_004 )

У справі "Агудімос та судноплавна компанія "Сефаллоніан скай"

проти Греції" Європейський суд з прав людини (друга секція),

засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

п. А.Б. Бака (A.B. Baka), голова п. К.Л. Розакіс (C.L. Rozakis) п. Дж. Бонелло (G. Bonello) пані В. Стражницька (V. Straznicka) п. П. Лоренцен (P. Lorenzen) п. М. Фішбах (M. Fischbach) п. Е. Левіц (E. Levits) а також п. Е. Фріберг (E. Fribergh), секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 18 травня 2000 року та 7

червня 2001 року постановляє таке рішення, ухвалене в останній із

зазначених вище днів:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (N 38703/97) проти Греції,

поданою до Європейської комісії з прав людини (Комісія)

громадянином Греції Димитріосом Агудімосом (Dimitrios Agoudimos)

та заснованою згідно з грецьким законодавством судноплавною

компанією "Сефаллоніан скай" (заявники), 19 вересня 1997 року на

підставі колишньої статті 25 Конвенції про захист прав людини та

основних свобод ( 995_004 ) (Конвенція).

2. Заявників представляли п. Н. Скорініс (N.Scorinis),

адвокат, який практикує в м. Пірея (Pireaus). Уряд Греції

представляла його уповноважена особа, п. Е. Воланіс (E. Volanis),

голова Державної правової ради.

3. Заявники стверджували, зокрема, що законодавче втручання в

судове провадження проти них, в якому іншою стороною виступав

Фонд соціального забезпечення моряків, становило порушення

їхнього права на справедливий судовий розгляд.

4. Заяву було передано до Суду 1 листопада 1998 року з

набуттям чинності Протоколом N 11 до Конвенції ( 995_004 ) (пункт

2 статті 5 Протоколу N 11).

5. Заяву було передано другій секції Суду (пункт 1 правила 52

Регламенту Суду ( 980_067 ). Для розгляду справи (пункт 1 статті

27 Конвенції) ( 995_004 ) зі складу цієї секції було створено

палату, відповідно до пункту 1 правила 26 Регламенту Суду.

6. Рішенням від 18 травня 2000 року Суд оголосив заяву

частково прийнятною.

7. Заявники та Уряд подали зауваження по суті справи (пункт 1

правила 59 Регламенту).

ЩОДО ФАКТІВ

I. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Компанія-заявниця, заснована згідно з грецьким

законодавством, місцерозташування якої в м. Пірея, збанкрутувала.

Перший заявник - один із трьох ліквідаторів.

9. 22 грудня 1982 року кредитори компанії наклали арешт на

судно "Омега Касос" (Omega Kasos), що зареєстроване в м. Пірея і

належить судноплавній компанії К. 6 лютого 1983 року судно було

виставлене на примусовий продаж з торгів. За 4002000 драхм його

купив перший заявник. 15 лютого 1983 року перший заявник продав

судно компанії-заявниці, яка, у свою чергу, продала його іноземній

компанії.

10. 17 лютого 1983 року компанія-заявниця звернулася до

реєстраційного бюро судноплавного складу з проханням вилучити це

судно з реєстру оскільки його придбала іноземна особа. Це прохання

було відхилене на тій підставі, що компанія-заявниця не подала

довідки, яка б засвідчувала, що до торгів усі борги власника судна

перед податковими органами та органами соціального забезпечення

було сплачено в повному обсязі.

11. Компанія-заявниця в односторонньому порядку оскаржила

відмову реєстраційного бюро в Пірейському одномандатному

цивільному суді першої інстанції. 6 квітня 1983 року суд визнав,

що подання довідки, якої зажадало реєстраційне бюро, не було

обов'язковим; більшість судів дотримувалася думки, що особа, яка

придбала судно, виставлене на обов'язковий продаж із торгів, не

несе відповідальності за борги попередніх власників перед державою

чи Фондом соціального забезпечення моряків - Фонд NAT.

Реєстраційне бюро і Фонд NAT це рішення не оскаржували. 1 червня

1983 року судно "Омега Касос" було вилучене з реєстру

судноплавного складу м. Пірея.

12. 10 січня 1984 року Фонд NAT зажадав від першого заявника

та компанії-заявниці як попередніх власників судна "Омега Касос"

сплатити 124915 американських доларів як внески на соціальне

забезпечення за період до зазначених торгів, включаючи відсоткові

нарахування. Він також зажадав від них сплатити 196000 драхм на

повернення екіпажу судна "Омега Касос" на батьківщину - свого часу

попередні судновласники залишили цей екіпаж в іноземному порту без

засобів існування.

13. 19 січня 1984 року заявники оскаржили наказ Фонду NAT у

Пірейському багатомандатному цивільному суді першої інстанції,

посилаючись, зокрема, на рішення від 6 квітня 1983 року

Пірейського одномандатного цивільного суду першої інстанції.

14. 30 липня 1984 року Пірейський багатомандатний цивільний

суд першої інстанції постановив рішення проти заявників,

посилаючись на пункт 6 (a) статті 86 та пункт 5 статті 88

президентського Указу N 913/1978, що тлумачаться в рішеннях N

127/1984 та 128/1984 Касаційного суду. Заявники подали апеляції.

15. 30 липня 1986 року Пірейський апеляційний суд задовольнив

апеляцію, зазначивши, що законодавство, яке передбачає

відповідальність усіх попередніх власників судна за борги перед

Фондом NAT, не поширюється на тих власників, які придбали судно,

що було виставлене на примусовий продаж із торгів. Апеляційний суд

посилався на пункт 6 (а) статті 86 та статтю 88 президентського

Указу N 913/1978 у тлумаченні, наведеному в його власному рішенні

N 649/1981 та в рішеннях N 8/1983 та 1118/1985 Касаційного суду.

Суд також згадав низку рішень, постановлених на підставі іншого

тлумачення, з яким цей суд не погоджується (рішення N 128/1984

Касаційного суду та власні рішення апеляційного суду N 370/1985 і

460/1985).

16. 30 червня 1987 року парламент прийняв Закон N 1711/1987,

який має назву "Зміна та остаточне оформлення законодавства

стосовно Фонду NAT та інші положення". У пункті 6 статті 1 цього

Закону містилося прецедентне тлумачення пункту 5 статті 88

президентського Указу N 913/1978; згідно з тлумаченням парламенту,

це положення стосується також власників, які придбали судно,

виставлене на примусовий продаж із торгів.

17. 10 червня 1988 року Фонд NAT подав до Касаційного суду

апеляцію проти рішення Пірейського апеляційного суду від 30 липня

1986 року, посилаючись, зокрема, на пункт 6 статті 1 Закону N

1711/1987. Заявники стверджували, що Закон 1987 року не має

братися до уваги у світлі, зокрема, рішення Суду від 9 грудня 1994

року у справі "Грецькі нафтопереробні заводи компанії "Стрен" і

Стрен Андреадіс проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stran

Andreadis v. Greece), серія A, N 301-B).

18. 22 квітня 1993 року Фонд NAT домігся накладення арешту на

нерухоме майно першого заявника, який проти цієї постанови не

апелював.

19. 16 квітня 1997 року Касаційний суд ухвалив рішення на

користь Фонду NAT. Касаційний суд навів такі аргументи: особа, яка

придбала судно, виставлене на примусовий продаж із торгів,

відповідає, згідно з пунктом 6 (a) статті 86 президентського Указу

N 913/1978, за борги попередніх власників; це тлумачення також

підкріплюється (як зазначено в рішенні Касаційного суду, "на

користь цього тлумачення можна навести ще один аргумент") пунктом

6 статті 1 Закону N 1711/1987, який містить прецедентне тлумачення

пункту 5 статті 88 президентського Указу N 913/1978. Касаційний

суд повернув справу до апеляційного суду.

20. Судове провадження триває й досі, і майно першого

заявника залишається під арештом.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО І ПРАКТИКА

21. У пункті 1 статті 77 Конституції зазначено: "Автентичне тлумачення законів є справою законодавчої влади".

22. У президентському Указі N 913/1978 зазначено: Пункт 6 статті 86

"Спільну та особисту відповідальність, без права вимагати від кредитора попереднього виконання рішення проти основного боржника, за будь-які відрахування на підставі контрактів з членами екіпажу судна або взагалі за відрахування (збори), встановлені державним органом згідно з відповідними конкретними правилами, несуть такі особи:

а) усі попередні власники судна стосовно рекламацій, поданих до моменту передання ними права власності на судно, а також їхні правонаступники; ..." Пункт 5 статті 88

"Запис у реєстрі судноплавного складу про передання власності на судно не може мати юридичної сили, якщо до нього не додано довідки про те, що це судно не має прострочених боргів перед Фондом NAT ..."

23. У своїх рішеннях N 127/1984, 128/1984, 509/1985,

1145/1987 та 952/1994 Касаційний суд зазначав, що законодавство,

яке покладає відповідальність за борги перед Фондом NAT на всіх

попередніх власників судна, також поширюється на власників, які

придбали судно, виставлене на примусовий продаж із торгів. Саме

такий підхід застосовує Пірейський багатомандатний цивільний суд

першої інстанції у рішеннях N 2796/1980 та 253/1985, Пірейський

апеляційний суд у рішеннях N 301/1979, 370/1985 та 460/1985 та

Афінський апеляційний суд у рішенні N 4023/1978, а також Державна

рада у рішенні N 2390/1996.

24. Однак у своїх рішеннях N 8/1983 та 1118/1985 Касаційний

суд висловив протилежну думку, яку також поділяє Пірейський

апеляційний суд у рішеннях N 445/1981, 649/1981 та 915/1982.

25. У Законі N 1711/1987 зазначено: Пункт 6 статті 1

"Істинне значення терміна "передання" у пункті 5 статті 88 президентського Указу N 913/1978 охоплює випадки ... примусового продажу з торгів ..." Пункт 13 статті 1

"Гроші, сплачені Фондові NAT тими, хто виграв у торгах, на яких здійснено примусовий продаж суден, повертаються ... лише у випадках, коли на час оприлюднення цього Закону вже було ухвалено остаточне рішення".

26. У пояснювальній записці до Закону N 1711/1987 було

зазначено, що "пояснювальні положення статті 1 призначені

допомагати вирішенню спорів, забезпеченню збору коштів Фонду NAT

та узгодженню законодавства, що регулює діяльність Фонду, з

принципами, встановленими прецедентною практикою судів". Під час парламентських дебатів доповідач від Уряду висловив

думку про те, що стаття 1 зазначеного закону затвердила чинність

прецедентної практики з цього питання (див. Офіційні парламентські

протоколи - засідання від 18 травня 1987 року, с. 5990).

ЩОДО ПРАВА

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

27. Заявники скаржаться, що законодавче втручання у судове

провадження проти них, в якому іншою стороною виступав Фонд NAT,

становило порушення їхнього права на справедливий судовий розгляд

згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), в якому

зазначено.

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд ... судом, встановленим законом ..."

28. Уряд вважає, що заявники не можуть критикувати прийняття

законодавцем положення, яке спричинило спір. Він стверджує, що

заявники програли судове провадження не через спосіб, у який

національні суди тлумачать пункт 5 статті 88 президентського Указу

N 913/1978, а через спосіб, у який вони тлумачать його пункт 6 (a)

статті 86. Хоча Касаційний суд, обгрунтовуючи своє рішення,

посилався на пункт 5 статті 8 у світлі тлумачення його пунктом б

статті 1 Закону N 1711/1987, він робив це для того, щоб навести

додатковий аргумент на користь способу, в який він уже тлумачив

пункт 6 (a) статті 86 на початку мотивувальної частини свого

рішення. Тлумачення, яке Касаційний суд дав пункту 6 (a) статті

86, було підтримане багатьма судовими рішеннями, які Касаційний

суд дотримувався тим чи іншим чином. У будь-якому випадку немає

фактів, які б свідчили, що Закон N 1711/1987 було прийнято для

того, щоб позбавити заявників можливості виграти свою справу в

Касаційному суді. Пункт 6 статті 1 цього Закону мав загальний

характер, і парламент мав намір вирішити спір, що виник стосовно

поняття "передання" у пункті 5 статті 88. Отже, пункт 6 статті 1

відповідав суспільному інтересу, тобто забезпеченню чіткості

формулювань закону. Нарешті, Уряд зазначає, що час, коли приймався

Закон N 1711/1987, не викликає сумнівів і держава не була

позивачем у провадженні, в якому проти заявників виступав Фонд

NAT.

29. Заявники заперечують твердження про те, що прийняття

цього Закону служило суспільному інтересу: вони вказують, що

чіткість формулювань Закону, на що посилається Уряд, не може

збігатися із суспільним інтересом; адже щоразу, коли інтереси

держави опиняються під загрозою, Уряд може вдатися до законодавчих

важелів для зміцнення позиції держави. Вони стверджують, що дія

Закону N 1711/1987, разом зі способом та часом його прийняття,

свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ). Зокрема заявники стверджують, що пункт 5 статті 88

президентського Указу N 913/1978 у світлі тлумачення, яке йому дає

пункт 6 статті 1 Закону N 1711/1987, є єдиним аргументом на

підтримку тлумачення пункту 6 (a) статті 86 цього Указу, яке дає

йому Касаційний суд. Саме по собі формулювання пункту 6 (a) статті

86, в якому йдеться про передання права власності, виключає

тлумачення, застосоване Касаційним судом. У будь-якому разі,

навіть якщо Касаційний суд скористався пунктом 5 статті 88 лише як

додатковим аргументом, це є достатньою підставою для встановлення

порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки це свідчить про

те, що на рішення Касаційного суду вплинув Закон N 1711/1987.

Прецедентні рішення, ухвалені до моменту придбання судна

заявниками, жодним чином не підтверджують тлумачення, яке дає

Касаційний суд відповідним положенням. Заявники мали право

посилатися на ці рішення. На погляд заявників, пункт 6 статті 1

Закону N 1711/1987 не є істинно тлумачним положенням, про що

свідчить пункт 13 цієї статті. Цей Закон було прийнято для того,

щоб позбавити їх можливості виграти судовий процес, порушений

проти них Фондом NAT, державною установою. Про це говорить той

факт, що Фонд NAT звернувся з апеляцією до касаційної інстанції

лише після того, як було прийнято згаданий Закон, тобто через два

роки після рішення апеляційного суду. До цього Закону впевненості

у тому, що Касаційний суд ухвалив би рішення на користь Фонду NAT,

зовсім не було. Нарешті, заявники наголошують на тому, що в

законодавстві Греції пункт 6 статті 1 Закону N 1711/1987 є єдиним

положенням, яке зобов'язує того, хто виграв у торгах, сплачувати

суму, більшу за ту, яку він пропонує на цих торгах.

30. Суд знову підтверджує, що хоча в принципі законодавцеві

не заборонено приймати нові положення, які мають зворотну силу,

для регулювання прав, що виникають на підставі чинних законів,

принцип верховенства права і поняття справедливого судового

розгляду, втілені в статті 6 виключають будь-яке втручання

законодавця - окрім випадків наявності для цього неспростовних

підстав що випливають із загального інтересу, - у процес

здійснення правосуддя з метою вплинути на вирішення судом спору

(див., крім інших джерел, рішення у справі "Зелінський і Прадель

та Гонзалез і інші проти Франції" (Zielinski and Pradal & Gonzalez

Others v. France [GC], N 24846/94 і з 34165/96 по 34173/96, п. 57,

ECHR 1999-VII).

31. У цій справі, як і в справі, згаданій вище, Суд не може

знехтувати дією статті 1 Закону N 1711/1987 у поєднанні зі

способом і часом його запровадження.

32. Насамперед, хоча пункт 13 статті 1 прямо виключає зі

сфери свого застосування рішення, які вже стали остаточними, він

раз і назавжди визначає умови спору в звичайних судах і надає цим

умовам зворотної сили.

33. Отже, прийняття Закону N 1711/1987 у момент, коли в судах

тривало це провадження, фактично вирішило суть спору. Після того

як Касаційний суд застосував цей Закон у своєму рішенні від 16

квітня 1997 року (див. пункт 19 вище), подальша підтримка позову

втратила сенс.

34. Що стосується аргументу Уряду, що це не був спір між

заявниками і державою (див. пункт 28 вище), Суд зазначає, що

органи соціального забезпечення виконують місію державної служби і

їхня діяльність має здійснюватися під наглядом відомчих органів.

Отже, не можна не зробити висновок про те, що втручання

законодавця в цій справі відбулося в час, коли тривало судове

провадження, в якому держава була стороною.

35. Отже, держава порушила права заявників, передбачені

пунктом 1 статті 6, здійснивши втручання у спосіб, який гарантував

досягнення в судовому провадженні, в якому вона була стороною,

результатів на її користь. Тому було допущено порушення цієї

статті.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

36. У статті 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначено: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до

неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони

передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності,

надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

37. Заявники оцінюють розмір компенсації за нематеріальну

шкоду у зв'язку з несправедливим судовим розглядом у 10000000

драхм.

38. Уряд не висловив своєї думки.

39. Суд постановляє, що заявникам має бути призначена

компенсація за нематеріальну шкоду, оскільки вони не здійснили

права на справедливий судовий розгляд; він присуджує їм за цим

пунктом 2500000 драхм.

B. Судові витрати

40. Заявники вимагають виплати їм 25050 американських доларів

як компенсацію за судові витрати у грецьких судах та органах

Конвенції.

41. Уряд не висловив своєї думки.

42. Керуючись принципом справедливості, як цього вимагає

стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявникам

компенсацію за судові витрати загальною сумою в 7700 американських

доларів.

C. Відсоток у разі несвоєчасної сплати

43. Згідно з наявною в Суду інформацією, офіційна відсоткова

ставка у Греції на день винесення цього рішення становить 6%

річних,

НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Постановляє що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції

( 995_004 ).

2. Постановляє, що a) держава-відповідач має сплатити заявникам протягом трьох

місяців від дати, коли це рішення стане остаточним, відповідно до

пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ) такі суми:

(і) 2500000 (два мільйони п'ятсот тисяч) драхм за

нематеріальну шкоду,

(ii) 7700 (сім тисяч сімсот) американських доларів за

судові витрати, разом з будь-якою сумою податку на

додану вартість, сплата якої може потребуватися; b) простий річний відсоток із цих сум у розмірі 6% підлягає

виплаті зі спливом зазначених трьох місяців до розрахунку.

3. Відхиляє решту вимог про справедливу сатисфакцію.

Учинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 28

червня 2001 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77

Регламенту Суду ( 980_067 ).

Ерік Фріберг, секретар

Андраш Бака, голова

"Вісник Верховного Суду України", N 5 (27),

вересень-жовтень 2001.

Справа "Агудімос та Судноплавна компанія "Сефаллоніан скай" проти Греції" (AGOUDIMOS AND CEFALLONIAN SKY SHIPPING CO. v. GREECE)

Справа; Європейський суд з прав людини від 28.06.2001

Прийняття від 28.06.2001

Постійна адреса:

https://zakon.rada.gov.ua/go/980_023

Законодавство України

станом на 04.09.2026

поточна редакція

Публікації документа

Вісник Верховного суду України від 2001 — 2001 р., № 5