ст. 21 ЗУ про захист прав споживачів
Text of the article
1. Споживач має право в односторонньому порядку відмовитися від договору, укладеного поза торговельним чи офісним приміщенням, або дистанційного договору, а також відмовитися від отримання товару (крім товарів, визначених частиною п’ятою статті 5 цього Закону) протягом 14 днів:
1) з дня укладення договору (у тому числі договору з постачання цифрового вмісту, який не постачається на матеріальному носії);
2) з дня отримання товару споживачем або визначеною ним третьою особою (для товару чи замовлення, що доставляється частинами, - з дня отримання останньої частини товару чи замовлення);
3) з першого дня доставки товару, який за договором повинен доставлятися регулярно протягом певного періоду часу.
Здійснення споживачем права на відмову припиняє зобов’язання сторін з укладення або виконання дистанційного договору або договору, укладеного поза торговельним чи офісним приміщенням.
2. Суб’єкт господарювання з метою забезпечення вимог цього Закону розміщує на своєму веб-сайті форму заявки для оформлення відмови від договору, а також інструкцію про порядок відмови, типові форми яких затверджуються компетентним органом.
Якщо споживач оформив заявку про відмову від договору через веб-сайт суб’єкта господарювання, суб’єкт господарювання повинен невідкладно повідомити споживачу про отримання його заявки.
3. Споживач повинен повідомити суб’єкта господарювання про відмову від договору у строк, визначений частиною першою цієї статті.
4. Суб’єкт господарювання зобов’язаний протягом 14 днів з дня отримання товару від споживача повернути суму, сплачену споживачем за товар, а також, якщо це передбачено договором, інші платежі, у тому числі кошти за доставку товару споживачу.
Якщо споживач обрав спосіб доставки товару вартістю більшою, ніж найдешевший спосіб доставки, запропонований суб’єктом господарювання, додаткові кошти, сплачені ним за доставку, відшкодуванню не підлягають.
5. У разі недотримання суб’єктом господарювання вимог пункту 9 частини першої статті 17 цього Закону строк, встановлений частиною першою цієї статті, становитиме 12 місяців.
Якщо суб’єкт господарювання, який на момент продажу товару не виконав вимогу пункту 9 частини першої статті 17 цього Закону, виконає її протягом 12 місяців після продажу товару, строк, встановлений частиною першою цієї статті, становитиме 14 днів з дня отримання споживачем відповідної інформації.
6. Споживач може реалізувати своє право на відмову від договору у строк, встановлений частинами першою і п’ятою цієї статті, якщо повідомлення про відмову від договору буде надіслане ним суб’єкту господарювання до закінчення такого строку.
7. Тягар доведення, що споживач скористався своїм правом на відмову від договору, покладається на споживача.
8. Повернення товару суб’єкту господарювання у разі відмови від договору здійснюється споживачем за власний рахунок, за винятком таких випадків:
1) суб’єкт господарювання запропонував самостійно та за власний рахунок забрати у споживача товар;
2) під час укладення договору суб’єкт господарювання не повідомив про спосіб та витрати споживача у разі повернення ним товару відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 17 цього Закону;
3) постачання, повністю або частково, цифрового вмісту, який не надається на матеріальному носії, якщо:
споживач не надав попередньої прямої згоди на початок постачання до закінчення 14-денного строку для відмови;
споживач не повідомив про відмову від свого права на відмову при наданні попередньої згоди;
продавець не надав підтвердження відповідно до частин першої і другої статті 19 цього Закону.
Споживач повинен повернути товар суб’єкту господарювання протягом 14 днів з дня повідомлення йому про прийняття рішення про відмову від договору.
У разі доставки споживачу товару до визначеного ним місця під час укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням (на підставі такого договору) продавець за власний рахунок забирає товар, якщо за своєю природою такий товар не може бути повернутий шляхом пересилання поштового відправлення.
Споживач несе відповідальність лише за зменшення вартості товару у результаті поводження з ним, відмінного від призначення товару чи вимог інструкції (за наявності). Споживач не несе відповідальності за зменшення вартості товару, якщо продавець не надав повідомлення про право на відмову відповідно до пункту 9 частини першої статті 17 цього Закону.
9. У разі відмови від договору щодо товару з цифровим вмістом або цифрової послуги суб’єкт господарювання на вимогу споживача повертає цифровий вміст, наданий або створений споживачем під час використання товару з цифровим вмістом (крім персональних даних). Повернення суб’єктом господарювання цифрового вмісту здійснюється безоплатно, у форматі, що дає змогу його оброблення електронними засобами, не пізніше семи днів з дня відмови або в інший строк за домовленістю із споживачем. У разі вимоги продавця про повернення матеріального носія така вимога повинна бути подана протягом 14 днів з дня, коли продавець був поінформований про рішення споживача розірвати договір.
10. Суб’єкт господарювання, який виконує роботи (надає послуги) за договором, укладеним поза торговельним чи офісним приміщенням, або за дистанційним договором, може передбачити в такому договорі право споживача на відмову від договору.
11. Якщо споживач має намір, щоб виконання робіт (надання послуг) розпочалося у період відмови, суб’єкт господарювання вимагає від споживача письмове підтвердження про ознайомлення споживача з тим фактом, що в такому разі він втрачає право на відмову, за умови повного виконання договору суб’єктом господарювання.
12. У разі відмови від договору про виконання робіт (надання послуг) споживач повинен сплатити виконавцю кошти у сумі, пропорційній вартості виконаної роботи або наданої послуги виконавцем до моменту відмови споживача від договору.
13. Споживач не може відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг), укладеного поза торговельним чи офісним приміщенням, або відповідного дистанційного договору, якщо:
1) умовами договору передбачено, що споживач втрачає таке право після виконання суб’єктом господарювання договору в повному обсязі;
2) споживач уклав договір щодо замовлення послуг з термінового ремонту товару або з технічного чи іншого обслуговування, що здійснюється у приміщенні споживача, крім випадку, якщо під час термінового ремонту чи обслуговування між споживачем і суб’єктом господарювання укладено інший договір про виконання робіт (надання послуг) чи придбання товарів, які не стосуються такого термінового ремонту чи обслуговування;
3) договором передбачено надання послуг з розміщення у житловому приміщенні (крім послуг з проживання), транспортування товарів, прокату автомобілів, громадського харчування, показу (проведення) гастрольних заходів та/або послуг, пов’язаних із дозвіллям, у разі якщо зазначено конкретну дату або період його виконання.
14. Якщо споживач відмовляється від договору, припиняється виконання договорів, пов’язаних з виконанням цього договору та укладених з метою його реалізації, щодо отримання товарів або робіт (послуг), що постачаються, виконуються (надаються) суб’єктом господарювання або третьою стороною на підставі домовленості між ними. Таке припинення здійснюється без витрат для споживача, крім випадку, якщо споживач обрав спосіб доставки, відмінний та дорожчий від способу доставки, запропонованого продавцем.
How the Supreme Court applies this provision
…Конституції України та частиною першою статті 21 Закону України Про захист прав споживачів . 45. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. 46. Рішення судів поперед…
…ісія) за управління кредитом. Вирішуючи питання про визнання такого пункту кредитного договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду у справі 363/1834/17 керувалася, зокрема, положеннями частини 1 статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів", дія якого не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами у справі 910/6178/20. Проте колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі 363/1834/17 сформульовано й висновки щодо застосування статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", які стосуються правових норм, що регулюють відносин…
…дання банківських послуг. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі 363/1834/17 (провадження 14-53цс21) дійшла висновку про те, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність ). Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними (речення перше частини першої статті 21 Закону України Про захист прав спожива…
…13 липня 2022 року (справа 363/1834/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного до 13 січня 2006 року, щодо встановлення додаткової плати (комісії) за обслуговування споживчого кредиту є оспорюваною (частина перша статті 21 Закону України Про захист прав споживачів , у редакції, чинній на час його укладення, частина третя статті 215 ЦК України). Таку умову суд може визнати недійсною, зокрема через невідповідність частині першій статті 203 ЦК України (пункту 6 частини першої статті 3, частині третій статті 509 ЦК України, частині першій ста…
…шої та другої статті 19, частини першої статті 21 Закону України Про захист прав споживачів ; - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі 617/1552/15-ц (провадження 61-19159св19), щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі 487/1013…
The text of the article comes from our legislation database, loaded from the official portal Legislation of Ukraine (zakon.rada.gov.ua) (wording of 02.03.2026). The act is an official document and is not subject to copyright (Article 8 of the Law on Copyright and Related Rights). For use in proceedings, verify against the official source.
Verify against the source ↗