Постанова in case no. 310/5980/13-ц

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа 310/5980/13-ц

провадження 61-5794св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Гулька Б. І., Калараша А. А., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Бердянська міжрайонна прокуратура в інтересах держави,

відповідачі: Бердянська міська рада, Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області, ОСОБА_1 ,

третя особа - реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року у складі судді Черткової Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2013 року Бердянська міжрайонна прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з позовом до Бердянської міської ради, Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що прокурорською перевіркою встановлено, що пунктами 5, 5.46 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації, яка розташована на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення остання отримала державний акт серії ЯК 822052 на право власності на зазначену земельну ділянку та здійснено державну реєстрацію цього державного акта.

Вважаючи, що проект відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, розташована у м. Бердянську на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, проектна документація із землеустрою щодо її відведення затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації, прокурор діючи в інтересах держави, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати підпункт 5.46 пункту 5 рішення сімдесят восьмої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 28 січня 2010 року 38 Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК 822052, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення індивідуального дачного будівництва на АДРЕСА_1 ; зобов`язати Управління Держземагентства у Бердянському районі скасувати запис від 16 квітня 2010 року 011026500354 про державну реєстрацію зазначеного вище державного акта на право власності на земельну ділянку; зобов`язати Управління Держземагентства у Бердянському районі скасувати державну реєстрацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 шляхом закриття Поземельної книги; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянську Запорізької області.

Короткий зміст судових рішень різних інстанцій

Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року позов задоволено частково; визнано недійсним підпункт 5.46 пункту 5 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року 38 Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК 822052, скасовано його державну реєстрацію; зобов`язано управління Держземагенства скасувати державну реєстрацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська Запорізької області.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області віл 27 серпня 2014 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року рішення Апеляційного суду Запорізької області віл 27 серпня 2014 року скасовано, справу передану на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2015 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року у частині задоволення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання управління Держземагенства скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, - скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові у цій частині, у решті рішення суду першої інстанції - залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року в частині задоволених позовних вимог скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди під час розгляду справи не встановили з якого часу особі, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором, стало відомо про порушене право, та як наслідок не перевірили дотримання позивачем строків позовної давності звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано підпункт 5.46 пункту 5 рішення сімдесят восьмої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 28 січня 2010 року 38 Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК 822052, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення індивідуального дачного будівництва площею 0,1 га на АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Управління Держземагенства у Бердянському районі скасувати запис від 16 квітня 2010 року 011026500354 про реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК 822052, виданого на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення індивідуального дачного будівництва на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 23104000000:08:007:0319.

Зобов`язано Управління Держземагентства у Бердянському районі скасувати державну реєстрацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Бердянська Запорізької області земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Стягнуто з Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 на користь держави витрати зі сплати судового збору у розмірі по 121,80 грн із кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка розташована у межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та згідно із генеральним планом м. Бердянська знаходиться на території оздоровчих установ та установ відпочинку, а тому не може бути передана громадянам відповідно до статей 48, 52 ЗК України. Приймаючи рішення про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки Бердянська міська рада порушила вимоги земельного, водного та містобудівного законодавства, а тому останнє є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка - поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України як така, що збережена ОСОБА_1 без достатньої правової підстави. Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для застосування у справі строків позовної давності, мотивуючи це тим, що Держсільгоспінспекція довідалася про порушення вимог закону при виділенні ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у травні 2013 року після здійснення відповідної перевірки на вимогу органів прокуратури, позов пред`явлено у червні 2013 року, тобто в межах позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року в частині зобов`язання Управління Держземагентства у Бердянському районі скасувати запис про реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, - скасовано, провадження у цій частині закрито; у решті рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року - залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що провадження у відповідній частині підлягає закриттю, оскільки рішення Апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2015 року у частині вирішення вимог про зобов`язання Управління Держземагентства у Бердянському районі скасувати запис про реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки - набрало законної сили, у цій частині залишено без змін Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України, є чинним на момент розгляду справи.

Залишаючи без змін рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року в іншій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у частині визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року; строк позовної давності відповідно до частини другої статті 264 ЦК України переривався 15 листопада 2010 року у зв`язку зі зверненням прокуратури до суду з позовом у адміністративній справі про скасування інших пунктів рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 28 січня 2010 року 38 Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ; ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження своїх заперечень на позов.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року у нескасованій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року - скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження; витребувано справу з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відмовлено заступнику прокурора Запорізької області у задоволенні клопотання про проведення судового засідання; справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі 310/5980/13-ц за позовом Бердянського місцевого прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради, Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області, ОСОБА_1 , за участю третьої особи - реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи 372/1684/14-ц.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі 372/1684/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року поновлено касаційне провадження в зазначеній цивільній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про переривання позовної давності на підставі доказу, зареєстрованого у канцелярії суду після ухвалення постанови Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року; предмет спору стосується повернення земельної ділянки територіальній громаді м. Бердянська Запорізької області, тому позов не може бути заявлений в інтересах держави; прокуратура не має повноважень на звернення до суду в інтересах Бердянської міської ради, тому позов підлягав залишенню без розгляду. Судами попередніх інстанцій не застосовано строки позовної давності, не враховано обов`язкового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року у цій справі; у суді першої інстанції прокуратурою заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності, про порушення вимог закону при прийнятті оспорюваного рішення міської ради позивач повідомлявся Головним управлінням Держкомзему у Запорізькій області у квітні 2010 року, про обізнаність прокуратури також свідчить протест прокурора від 27 квітня 2010 року на рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року 38; звернення прокуратури у 2010 року до адміністративного суду не перериває перебіг позовної давності; висновок судів попередніх інстанцій щодо знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги ґрунтуються на припущеннях; суд першої інстанції помилково застосував статті 59, 60, 84, 88, 90 ЗК України, оскільки у справі не встановлено факт надання спірної земельної ділянки за рахунок земель водного фонду та прибережної захисної смуги. Також зазначає, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не підлягав державній експертизі землевпорядної документації, оскільки землі житлової та громадської забудови не входять до переліку, визначеному у статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації ; підпункт 4.2 пункту 4 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року 38 про зміну цільового призначення, зокрема спірної земельної ділянки, не оскаржувався та є чинним. Висновок судів про неправомірність набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки є помилковим, суперечить приписам статті 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблений спеціалізованою землевпорядною організацією, Бердянська міська рада не мала підстав відмовляти у його затвердженні. Також посилається на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у випадку задоволення позову.

Відзиви на касаційну скаргу

У відзиві, поданому у травні 2019 року, прокуратура Запорізької області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року у нескасованій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Пунктом 5, 5.46 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року 38 Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1 га, розташовану по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК 822052, площею 0,1000 га для індивідуального дачного будівництва, яка розташована по АДРЕСА_1 . Акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земля та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 16 квітня 2010 року.

Згідно з листом Виконавчого комітету Бердянської міської ради від 15 травня 2013 року 05-2886/37, на підставі проведеного містобудівного аналізу, згідно з Генеральним планом міста Бердянська, який затверджено рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради V скликання від 25 червня 2009 року 8, спірна земельна ділянка, що знаходиться на АДРЕСА_1 розташована на території оздоровчих установ та установ відпочинку.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08 травня 2013 року, спірна земельна ділянка знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка не запланована для індивідуального дачного будівництва, проект відведення затверджений без розробки містобудівного обґрунтування об`єкта, не встановлені містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки. Крім того, будівництво нових дачних районів у міських населених пунктах згідно з пунктом 3.39 ДБН Планування і забудова міських і сільських поселень не допускається. Таким чином пункт 5 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року 38 суперечить вимогам законодавства та, відповідно, є незаконним , оскільки порушено порядок надання земельних ділянок у власність, а земельні ділянки вказаної категорії не можуть перебувати у приватній власності.

Судами встановлена, що спірна земельна ділянка знаходиться в м. Бердянськ в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря.

Посилаючись на те що за результатами проведення прокурорської перевірки встановлено, що рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 28 січня 2010 року 38 пунктами 5, 5.46 якого затверджено проект відведення та передано у власність громадянці ОСОБА_1 земельну ділянку з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, було прийнято з порушенням чинного законодавства, а тому Бердянська місцева прокуратура Запорізької області в інтересах держави звернулася до суду з вказаним позовом.

Як встановлено постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року в справі 2а-5062/10/0870, 27 квітня 2010 року Бердянською міжрайонною прокуратурою Запорізької області було внесено протест на рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року 38 Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. 27 травня 2010 року на пленарному засіданні Бердянської міської ради протест відхилено, як такий, що не набрав необхідної кількості голосів для його прийняття.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не в повній мірі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, у зв`язку з чим вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 2 Закону України Про охорону земель визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 84 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно зі статями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсним рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно зі статтею 4 ВК України, пунктом б частини першої статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Згідно з пунктом д) частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

На підставі зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 05 листопада 2004 року 434 ( був чинний на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року 486 (далі - Порядок 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Результат системного аналізу наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі 469/1393/16-ц (провадження 14-71цс18).

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги в частині недоведеності того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель прибережної смуги.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку, що під час прийняття пунктів 5, 5.46 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 28 січня 2010 року 38, яким затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1 га у АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації, Бердянською міською радою порушено вимоги чинного на той час земельного, водного та містобудівного законодавства щодо підстав та порядку надання земельної ділянки у власність відповідачу, тому, зазначений пункт рішення є незаконним та підлягає скасуванню .

Щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина перша статті 125 ЗК України).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи, що заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим, оспорювання відповідних договорів, інших правочинів, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки водного фонду не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на такі земельні ділянки та для їх повернення власнику.

Такого висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносин дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі 469/1044/17 (провадження 14-317цс19).

З урахування викладеного, суди зробили помилковий висновок про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, оскільки такий спосіб захисту за обставин цієї справи не є ефективним, а тому в її задоволенні потрібно відмовити.

Щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки

Помилковими є посилання судів на норми статей 256, 257, 261, 264 та 1212 ЦК України, з огляду на наступне.

У пункті 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 487/10128/14-ц (провадження 14-473 цс 18) зроблено висновок, що з емлі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту ґ частини третьої статті 83, підпункту г частини третьої, підпункту д частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі 504/2864/13-ц, а також в постанові від 4 липня 2018 року у справі 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Таким чином, суди помилково застосували до спірних правовідносин положення статей 256, 257, 261, 264 ЦК України та 1212 ЦК України і не застосували норми статті 391 цього кодексу.

У зв`язку з наведеним рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні відповідно до редакції цієї постанови.

Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статей 257 і 261 ЦК України, заслуговують на увагу, проти вони не є підставою для скасування судових рішень, оскільки не впливають на кінцевий результат розгляду справи. При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що до спірних правовідносин строк позовної давності не застосовується, оскільки рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу і позовна давність на такі позовні вимоги не поширюється.

Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі 469/1044/17 (провадження 14-317цс19).

Доводи касаційної скарги про те, що предмет спору стосується повернення земельної ділянки територіальній громаді м. Бердянська Запорізької області, а тому позов не може бути заявлений в інтересах держави, прокуратура не має повноважень на звернення до суду в інтересах Бердянської міської ради, а тому позов підлягав залишенню без розгляду, не заслуговує на увагу, оскільки статтею 36-1 Закону України Про прокуратуру (у редакції на момент звернення прокурора з позовом) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

В позовній заяві прокурор зазначив, що Державна інспекція сільського господарства України не мала повноважень для звернення до суду з позовами, що стосуються даних спірних правовідносин, а тому представляючи інтереси держави прокурор є належним позивачем у цій справі.

Посилання заявника на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року ( East/West Alliance Limited v. Ukraine , заява 19336/04), 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року ( Rysovskyy v. Ukraine , заява 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року ( Kryvenkyy v. Ukraine , заява 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Оскільки прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України), у цих смугах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт г частини другої статті 61 ЗК України, пункт 4 частини першої статті 89 ВК України, у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень , підпункт 4 абзацу третього пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоби навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі 487/10132/14-ц (пункт 124) ).

У справі, рішення в якій переглядаються, суспільний інтерес є спрямованим на повернення земельної ділянки до комунальної власності для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади на земельну ділянку, а саме: у збереженні прибережних захисних смуг; у недопущенні їх передання у приватну власність усупереч чинному законодавству замість надання в оренду для чітко визначених цілей (зокрема, й рекреаційних, і туристичних); у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель водного фонду одного з найвідоміших чорноморських курортів України шляхом виділення цих земель для ведення садівництва нібито із земель сільськогосподарського призначення, а надалі - зміни останнього на землі житлової та громадської забудови.

Верховний Суд вважає, що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність.

При цьому Верховний Суд вважає, що справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами у цій справі не порушений, відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги. Тому немає жодних підстав вважати, що відповідач був добросовісним та не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки спростовується встановленими судами обставинами та по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповнені або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення та постанова судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, в іншій частині рішення судів підлягають зміні з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 рокув частині задоволення позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта серії ЯК 822052 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га для індивідуального дачного будівництва, яка розташована на АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

В іншій частині рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину цих рішень у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ю. Мартєв

Судді: С. Ю. Бурлаков

Б. І. Гулько

А. А. Калараш

Є. В. Петров