Постанова in case no. 620/517/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року

м. Київ

справа 620/517/20

адміністративне провадження К/9901/11465/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу 620/517/20

за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, порушеної

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року, ухвалене суддею Падій В.В.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів Кузьмишиної О.М., Мельничука В.П.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 (далі - третя особа, ОСОБА_2 ), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 28 лютого 2019 року про накладення штрафу у сумі 28979 грн у межах виконавчого провадження ВП 42811760.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його заборгованість зі сплати аліментів стягувачу утворилася до 28 серпня 2018 року, а відповідальність у формі штрафу за таку заборгованість введена лише з 28 серпня 2018 року. Тому позивач, посилаючись на принципи верховенства права та незворотності дії законів у часі, закріплені відповідно у статтях 8 та 58 Конституції України, вважає, що зміни в законодавстві, визначені у частині чотирнадцятій статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" можуть бути застосовані до тих випадків, які будуть виникати після 28 серпня 2018 року, а існуюча заборгованість, що утворилася раніше, не може впливати на визначення штрафних санкцій.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. На підставі заяви ОСОБА_3 про примусове виконання від 27 березня 2014 року постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 1 квітня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП 42811760 з примусового виконання виконавчого листа 2/750/328/14, виданого 27 лютого 2014 року Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його доходів щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 грудня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

4. 5 червня 2014 року та 27 січня 2015 року державним виконавцем винесені постанови про звернення стягнення на заробітну плату боржника, на підставі яких з позивача утримувались аліменти у період з 10 грудня 2013 року по 23 червня 2014 року та з 15 січня 2015 року по 28 березня 2015 року.

5. 4 вересня 2018 року державним виконавцем винесені постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника, а саме: у праві виїзду за межі України; у праві полювання; у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; у праві керування транспортними засобами.

6. 12 вересня 2018 на адресу відповідача надійшла заява від стягувача, в якій остання просила, зокрема, накласти арешт на все майно боржника, замінити стягувача із ОСОБА_3 на ОСОБА_5 та, у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, винести постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів.

7. 13 вересня 2018 року державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника.

8 . Заборгованість позивача зі сплати аліментів станом на 31 липня 2019 року становила 61888,52 грн, а саме: на 31 січня 2015 року - 6450,26 грн, на 31 грудня 2015 року - 10032,52 грн, на 31 грудня 2016 року - 20553,52 грн, на 31 грудня 2017 року - 34474,52 грн, на 31 грудня 2018 року - 53956,52 грн, на 31 липня 2019 року - 61888,52 грн.

9 . 28 лютого 2019 державним виконавцем винесені постанови: про заміну сторони виконавчого провадження, якою змінено стягувача з ОСОБА_3 на ОСОБА_5 ; про накладення штрафу, якою за заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки (з 10 грудня 2013 року по лютий 2019 року у сумі 57958,00 грн), накладено на боржника штраф на користь стягувача у розмірі 50% від суми боргу, а саме 28979,00 грн; про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто з боржника виконавчий збір у сумі 5795,80 грн.

10. Позивач не погодився із постановою державного виконавця в частині накладення штрафу та звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

12. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доводи позивача про те, що заборгованість зі сплати аліментів, яка зумовила застосування до нього штрафу, утворилася до набрання чинності частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" - знайшли своє підтвердження. Одночасно суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в даному випадку не має місце зворотна дія закону у часі, а тому дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до позивача. Суди дійшли висновку, що визначальним для вирішення цієї справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 28 лютого 2019 року про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

13. 23 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року і ухвали нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

14. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 8, 58 Конституції України та частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", які судами у даній категорії справи застосовуються по різному.

14.1. Скаржник підкреслює, що приписи статті 58 Конституції України закріплюють принцип відповідно до якого, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Тому суди попередніх інстанцій, на переконання скаржника, в порушення конституційного принципу незворотності дії закону у часі помилково застосували положення частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", в результаті чого, його, як платника аліментів, притягнуто до відповідальності за існуючу заборгованість ще до прийняття відповідних змін в законодавстві та введення додаткового виду відповідальності у вигляді штрафу. На думку скаржника, судами не було враховано, що вищевказані законодавчі зміни, якими встановлені нові наслідки виникнення заборгованості зі сплати аліментів, не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набрання чинності цим законом.

14.2. Скаржник указує, що при розгляді та вирішенні справи за його позовом, у зв`язку з відсутністю відповідного висновку Верховного Суду про правильність застосування норми права у спірних правовідносинах щодо оскарження постанов про стягнення штрафу за несвоєчасну сплату аліментів, виникла ситуація, коли одні і ті ж норми матеріального права, а саме статті 8, 58 Конституції України, частина чотирнадцята статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", судами застосовуються по різному. В одних випадках, суду першої та апеляційної інстанцій приймають рішення на користь платника аліментів і скасовують постанови винесені державними/приватними виконавцями про стягнення штрафу за несвоєчасну сплату аліментів, прикладом чому можуть бути ухвали Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі 620/655/19, від 01 серпня 2019 року у справі 440/1253/19, від 02 вересня 2019 року у справі 520/3935/19, від 17 грудня 2019 року у справі 500/2025/19, із змісту яких слідує, що суд касаційної інстанції навіть не відкриває провадження за касаційними скаргами органів державної виконавчої служби, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, про те, що відповідальність у вигляді штрафу може бути застосована до платника аліментів лише до заборгованості, що виникла після 28 серпня 2018 року, але аж ніяк не за попередні роки, що передували введенню в законодавство України такої норми. Натомість у його справі 620/517/20 судами першої та апеляційної інстанції прийнято діаметрально протилежне рішення при тому, що наведені ним, зокрема в апеляційній скарзі рішення судів містять ідентичні обставини і застосовані правові норми.

14.3. Подібний підхід до прийняття рішень у аналогічних справах, на переконання скаржника, створює прецедент за яким в однотипних справах, де маються однотипні обставини, та в яких спір виникає щодо правомірності застосування/незастосування одних і тих же норм матеріального права судами ухвалюються різні за своїм змістом та суттю рішення.

15. 23 квітня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Яковенко М.М., суддів Дашутін І.В., Шишов О.О.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі кодегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

17. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 1 жовтня 2020 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року 1878/0/78-20 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Яковенка М.М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21 вересня 2020 року 12), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 жовтня 2020 року справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позиція інших учасників справи

19. 1 червня 2020 року від Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на необґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

19.1. Відповідач посилається на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 3 липня 2018 року 2475-VIII були внесенні зміни до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року 1404-VIII, які передбачають, що строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а не з дня набрання чинності Закону 2475-VIII. Тобто, зазначена норма права містить вказівку лише на суму заборгованості, за наявності якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.

19.2. Одночасно відповідач наголошував, що в ухвалах Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі 620/655/19, від 1 серпня 2019 року у справі 440/1253/19, від 2 вересня 2019 року у справі 520/3935/19, від 17 грудня 2019 року у справі 500/2025/19 відсутні висновки щодо застосування саме статей 11, 71 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 0216 року 1404-VIII.

20. Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Джерела права

21. Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

22. Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

23. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

24. За приписами частин другої та третьої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

25. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 2 червня 2016 року 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон 1404-VІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

26. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

27. Відповідно до статті 3 Закону 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

28. Частиною 1 статті 5 Закону 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

29. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

30. Відповідно до частини 3 статті 71 Закону 1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

31. 28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України від 3 липня 2018 року 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", яким доповнено статтю 71 Закону 1404-VIII частиною 14 наступного змісту:

"За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".

32. Відповідно до частини 4 статті 11 Закону 1404-VIII строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

33. У відповідності до абзацу 3 частини 14 статті 71 Закону 1404-VIII за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

34. Пунктом 8 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року 512/5, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону.

35. Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

36. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 3 серпня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

38. Аналіз наведених скаржником прикладів судової практики дає підстави для висновку, що суди по різному застосовують норми частини чотирнадцятої статті 71 Закону 1404-VIII, що набрали чинності з 28 серпня 2018 року.

39. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

40. Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного, на думку скаржника, застосування судами попередніх інстанцій частини чотирнадцятої статті 71 Закону 1404-VIII у контексті статей 8 та 58 Конституції України.

41. Закріплений у статті 58 Конституції України принцип заборони зворотної дії нормативно-правових актів у часі є однією з важливих складових принципу правової визначеності. На думку Конституційного Суду України, закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту (рішення КСУ від 13 травня 1997 р. 1-зп).

42. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 13 травня 1997 року 1-зп, від 9 лютого 1999 року 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

43. У пункті 2 рішення КСУ від 9 лютого 1999 року у справі 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

44. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

45. Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі <…> полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності <…>, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності <…> (рішення КСУ від 2 липня 2002 року 13-рп/2002).

46. При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акту щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акту в часі).

47. Нормами Закону 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів, зокрема, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік (20% від суми несплачених аліментів), за два роки (30% від суми несплачених аліментів), за три роки (50% від суми несплачених аліментів).

48. Судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість позивача зі сплати аліментів станом на 31 січня 2015 року ставив - 6450 грн 26 коп., на 31 грудня 2015 року - 10032 грн 52 коп., на 31 грудня 2016 року - 20553 грн 52 коп., на 31 грудня 2017 року - 34474 грн 52 коп., на 31 грудня 2018 року - 53956 грн 52 коп., на 31 липня 2019 року - 61888 грн 52 грн. А тому доводи позивача про те, що заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що зумовила застосування до нього штрафу, утворилася до набрання чинності частини чотирнадцятої статті 71 Закону 1404-VІІІ - знайшли своє підтвердження.

49. При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що положення абзацу 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто, зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.

50. Тож відповідачем вірно застосовано цю норму до триваючих правовідносин, а саме до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, безпосередньо застосувавши нормативний акт прямої дії у часі.

51. Приймаючи до уваги вищенаведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до позивача. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 28 лютого 2019 року про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу.

52. Згідно пояснювальної записки до законопроекту цього закону, метою законопроекту є, зокрема, створення економічних передумов для подальшого вдосконалення механізму забезпечення конституційного права дітей на достатній життєвий рівень та покращення матеріального забезпечення дітей у випадках, якщо батьки не дійшли згоди щодо способу утримання дітей і такий спосіб утримання дітей вирішується судом.

53. За змістом цієї пояснювальної записки законодавець виходив з того, що батьки або інші особи, які виховують дитину, повинні створити такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Однією з найбільш нагальних проблем у сфері захисту прав дітей є проблема належного матеріального забезпечення. Найбільш гостро вона стоїть для дітей, які виховуються в неповних сім`ях.

54. З огляду на вищевикладене вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що внесені до Закону 1404-VІІІ зміни мали на меті посилення захисту прав дітей шляхом встановлення дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення в подальшому порушників від відбування призначеного стягнення за несплату аліментів. Натомість неможливість застосування частини чотирнадцятої статті 71 вказаного Закону до заборгованості, що виникла до 28 серпня 2018 року, нівелювала б зміни до законодавства щодо посилення захисту прав дитини.

55. Суди попередніх інстанцій правильно виходили із наявності тривалої несплати позивачем аліментів на утримання своєї дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, та обґрунтовано визнали накладення штрафу, який стягується для утримання дитини, справедливим та таким, що відповідним міжнародним принципам захисту прав дитини.

56. Інші доводи та аргументи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

57. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

58. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

59. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

60. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

61. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

62. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

63. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі 620/517/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов