Постанова in case no. 920/274/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

Справа 920/274/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Катеринчук Л.Й. - головуючої, Огородніка К.М., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.

учасники справи:

позивач - Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів;

представник - не з`явився;

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром";

представник - адвокат Шевцов П.В. (ордер серії ПТ 161644 від 08.01.2020).

розглянув касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 12.08.2020

у складі колегії суддів: Поляков Б.М. (головуючий), Верховець А.А., Доманська М.Л.

та рішення Господарського суду Сумської області

від 14.01.2020

у складі судді Яковенка В.В.

у справі 920/274/18

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 2 445 646, 42 грн та пені в розмірі 1 467, 39 грн.

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 31.08.2020 поштовим відправленням Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою за 04-219/840 від 31.08.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 та рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2020 у справі 920/274/18 в порядку статей 286, 287, 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи 920/274/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Огородніка К.М., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2020.

3. Ухвалою Верховного Суду від 24.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі 920/274/18 за касаційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 та рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2020. Розгляд касаційної скарги Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у судовому засіданні призначено на 12.11.2020 о 10:30.

4. Судове засідання Верховного Суду 12.11.2020 проводилося в режимі відеоконференції із Господарським судом Сумської області на підставі Ухвали Верховного Суду від 10.11.2020.

5. Від Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - ПАТ "Сумихімпром", відповідач) надійшов відзив на касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - скаржник, позивач).

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ, АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ ТА КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Справа 920/274/18 судами розглядалась неодноразово.

7. Постановою Верховного Суду від 24.07.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 17.10.2018 скасовано, справу 920/274/18 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального закону (статтю 86 ГПК України) та неповно досліджено всі обставини справи в їх сукупності. При новому розгляді судам зазначено про необхідність дослідити обставини, пов`язані з перебігом процедури банкрутства (визначивши природу спірних вимог як конкурсних чи поточних), повно та всебічно дослідити обставини належності поданої боржником звітності про створення робочих місць, інші зібрані у справі докази, дати їм відповідну оцінку, на предмет їх належності та допустимості і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в постанові Верховного суду, постановити законне та обґрунтоване рішення.

8. Підчас нового розгляду справи 920/274/18, рішенням Господарського суду Сумської області від 14.01.2020 у задоволенні позовних вимог Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій на суму 2 445 646, 42 грн та пені на суму 1 467, 39 грн відмовлено.

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 апеляційна скарга Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишена без задоволення, рішення Господарсько суду Сумської області від 14.01.2020 у справі 920/274/18 залишено без змін.

Судами встановлено факт звернення у травні 2018 року Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до суду про стягнення 2 447 113, 81 грн, в тому числі 2 445 646, 42 грн адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році та сплату пені на суму 1 467, 39 грн пені. Суди зазначили про порушення щодо відповідача 24.10.2011 справи про банкрутство 5021/2509/2011 та введення ухвалою суду 30.10.2012 процедуру санації ПАТ "Сумихімпром", зазначивши про те, що ця справа прийнята в межах провадження у справі про банкрутство 5021/2509/2011 у відокремленому позовному провадженні, з наданням йому індивідуального номера.

Суди дослідили наданий відповідачем звіт форми 10-ІІІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017, встановивши що середньооблікова чисельність штатних працівників ПАТ "Сумихімпром" у 2017 становила 4046 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність 131 особа. Відтак застосувавши 4% норматив створення робочих місць від загальної кількості працюючих (4046 осіб), суди дійшли висновку, що на відповідача законодавцем покладено обов`язок створення 162 робочі місця для осіб з інвалідністю. Отже, 31 місце зайняте працюючими працівниками не забезпечено умовами для працевлаштування інвалідів (162-131=31), а тому відповідач зобов`язаний надати відповідні докази того, що ним подавалась до органів соціального захисту належна інформація про створення 31 робочого місця для працевлаштування інвалідів, однак з незалежних від відповідача причин такі особи не були працевлаштовані центром зайнятості. Такі висновки суди аргументували з посиланням на приписи статей 19 - 20 "Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Судами встановлено, що протягом 2017 року відповідач відповідно до положень абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" повідомляв органи державної служби зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом подачі звітів форми 3-ПН, копії яких наявні в матеріалах справи. Також суди зазначили про те, що відповідач протягом 2017 року додатково подавав інформацію про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до Зарічної МСЕК, Сумської міжрайонної МСЕК, Обласної МСЕК, Ковпаківської МСЕК, Сумської обласної громадської організації інвалідів України "Поступ", сумської обласної ради первинних організацій Українського фонду "Реабілітація інвалідів".

Встановлення зазначених обставин суди визнали достатніми для відмови в задоволенні позову про сплату 2 445 646, 42 грн адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, зазначивши при цьому, що обов`язок працевлаштування таких осіб на створене відповідачем робоче місце покладається не на юридичну особу - відповідача, а на центри зайнятості, як один з уповноважених державою органів в системі соціального захисту населення. Судами встановлено, що Сумським міським центром зайнятості було направлено на працевлаштування до відповідача 9 осіб з інвалідністю, з яких тільки 2 погодились на фактичне працевлаштування ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), а інші відмовились.

10. Не погодившись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 та рішення Господарсько суду Сумської області від 14.01.2020 у справі 920/274/18 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Доводи скаржника (позивача у справі)

11. Скаржник, з посиланням на статті 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", доводив, що підприємства, які використовують найману працю, зобов`язані не тільки виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а й забезпечувати їх зайнятість шляхом працевлаштування осіб з інвалідністю або сплачувати адміністративно-господарські санкції за кожне незайняте робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю.

11.1. Скаржник зауважив, що судами першої та апеляційної інстанцій не зроблено жодного висновку щодо оцінки доказів за їх сукупністю, а зокрема, про те, що Штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ "Сумихімпром" для працевлаштування інвалідів, який введено в дію з 01.01.2017 визначено 168 робочих місць (штатних одиниць) для осіб з інвалідністю без зазначення що такі робочі місця мають ознаки неповної зайнятості. В той час як у звітах за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", з якими відповідач звертався у 2017 році до центру зайнятості, вказано вакансії на 0,5 штатної одиниці від посад діловод, оператор комп`ютерного набору, підсобний робітник, прибиральник службових приміщень з розміром заробітної плати (у тому числі премії, надбавки, інші заохочувальні та компенсаційні виплати) з оплатою праці 1 600 грн, тобто менше від розміру мінімальної заробітної плати затвердженої Законом України "Про державний бюджет на 2017 рік". Зазначене підтверджує невиконання вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в частині забезпечення соціально-економічних гарантій на працевлаштування особи з інвалідністю з отриманням заробітної плати в розмірі, не менше мінімального, передбаченого законодавством. Такі особливості створених робочих місць не тільки не забезпечують соціально-економічні гарантії на належні умови праці, але й фактично унеможливлюють працевлаштування особи, навіть без особливих потреб за станом здоров`я, оскільки не забезпечують людині отримання мінімальної заробітної плати.

11.2. Скаржник доводив, що неналежне створення відповідачем робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю обґрунтовує застосування щодо нього адміністративно-господарських санкцій, а тому судами неправильно застосовано статті 218, 238 ГК України.

11.3. Щодо вимог про стягнення пені, скаржник аргументував на те, що норми частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство (в редакції що застосовується до боржника у цій справі) дають підстави стверджувати, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію та є поточними за своєю правовою природою, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Зобов`язання боржника сплатити пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій виникло після порушення судом провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, тобто пеня, згідно розрахунку, доданого до позовної заяви, нарахована за період з 16.04.2019 до 16.04.2019 (включно), є поточною заборгованістю і підлягає задоволенню. Скаржник посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 11.06.2012 у справі 21-179а12, відповідно до якої, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Щодо зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями, згідно із загальними правилами, нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Доводи відповідача (відзив на касаційну скаргу)

12. Від ПАТ "Сумихімпром" 20.10.2020 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якому відповідач зазначає про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими, прийнятими за належного встановлення обставин та з правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

12.1. У відзиві відповідача-скаржника зазначено, що встановлена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідальність за меншу кількість працюючих осіб з інвалідністю, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з урахуванням приписів статей 18, 18-1 цього Закону щодо обов`язку державних органів з працевлаштування інвалідів, та відсутність аналогічного обов`язку в підприємств, установ, організацій, може наступити тільки у разі наявності відмови відповідача у працевлаштуванні особи з інвалідністю у кількості відповідно до встановлених нормативів; відповідач зауважив, що створення робочих місць не супроводжується обов`язком роботодавця щодо пошуку працівників для працевлаштування.

12.2. Відповідач доводив, що в силу приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, однак, пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховується, за винятком випадків, що можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства; відтак, на думку відповідача, позовні вимоги в частині нарахування йому пені на суму 1 467, 39 грн за прострочення у сплаті на користь позивача спірних адміністративно-господарських санкцій в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів підприємства-відповідача не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

13. Господарський кодекс України

Частина 1 статті 218 - підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання .

Частина 2 статті 218 - учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частина 1 статті 238 - за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частина 2 статті 238 - види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

14. Кодекс законів про працю України в редакції Закону України 2249-VIII від 19.12.2017

Частина 1 статті 50 - нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Частина 1 статті 51 - скорочена тривалість робочого часу встановлюється :

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

Частина 2 статті 51 - перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Частина 3 статті 51 - крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Частина 4 статті 51 - скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю.

Частина 1 статті 56 - за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

15. Закон України "Про зайнятість населення" в редакції Закону України 2249-VIII від 19.12.2017

Частина 3 статті 50 - роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) (абзаци 1, 2 пункту 4 частини 3 цієї статті).

16. Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в редакції Закону України 2249-VIII від 19.12.2017

Частина 1 статті 1 - особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних , політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 2 статті 2 - дискримінація за ознакою інвалідності забороняється .

Частина 1 статті 17 - з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях , а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частина 2 статті 17 - підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частина 1 статті 18 - забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу , в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частина 3 статті 18 - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю , у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю , і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 1 статті 18-1 - особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Частина 3 статті 18-1 - державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Частина 1 статті 19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частина 2 статті 19 - підприємства, установи, організації , у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частина 3 статті 19 - підприємства, установи, організації , у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частина 5 статті 19 - виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією , у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частина 7 статті 19 - порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частина 9 статті 19 - підприємства, установи, організації , у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частина 10 статті 19 - керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Частина 1 статті 20 - підприємства, установи, організації , у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції , сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частина 2 статті 20 - порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені .

Частина 4 статті 20 - адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями , у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

17. Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" в редакції Закону України 2249-VIII від 19.12.2017

Частина 1 статті 1 - реабілітація осіб з інвалідністю - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових , фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство , а також забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення; трудова реабілітація - система заходів , розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах , у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць (абзаци 11, 17 частини 1).

Частина 1 статті 17 - реабілітаційний процес включає такі складові, як медичну, медико-соціальну, соціальну, психологічну, психолого-педагогічну, фізичну, професійну, трудову, фізкультурно-спортивну реабілітацію, соціальну адаптацію.

Частина 1 статті 39 - трудова реабілітація передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення особі з інвалідністю, дитині з інвалідністю умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів.

18. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України 2343-ХІІ, яка застосовується до боржника.

Частина 4 статті 12 - мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня) , не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

19. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів позивача про неправильне застосування судами положень статті 218 ГК України, статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", статті 22 Закону України "Про зайнятість населення", частини 4 статті 12 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, статей 12, 20, 30, 86, 236 ГПК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

20. Спір у справі 920/274/18 виник між Сумським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (позивач) та ПАТ "Сумихімпром" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2 447 113, 81 грн, в тому числі: 2 445 646, 42 грн адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон), зокрема: за недотримання встановленого статтею 19 цього Закону нормативу із зайняття особами з інвалідністю 31 робочого місця (відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (том 1 сторінка 10 справи); та стягнення 1 467, 39 грн пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій (том 1 сторінка 9 - розрахунок суми позову).

21. За змістом частини 3 статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Так, частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено обов`язок підприємств, які використовують найману працю, виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Основним питанням, на яке слід відповісти при розгляді цієї справи в касаційному порядку, є те, чи дотримався відповідач вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо зобов`язання виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

22. Розкриваючи це питання, слід вказати щодо "зон відповідальності" як підприємства, так і державної служби зайнятості стосовно працевлаштування інвалідів.

Усталена судова практика судів касаційної інстанції (Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) свідчить, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості (постанови від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі 819/639/17, від 21.08.2018 у справі К/9901/29529/18, від 22.01.2020 у справі 920/472/16 (5021/2509/2011), від 17.06.2020 у справі 5021/2509/2011, від 24.06.2020 у справі К/9901/31243/19).

23. При цьому, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком таких осіб для працевлаштування.

Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, на центри зайнятості покладається обов`язок проводити пошук та направлення таких осіб до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, належне звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

24. Колегія суддів касаційного суду акцентує увагу, що положеннями частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено обов`язок роботодавця, серед іншого, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії , передбачені законодавством.

25. Як встановлено судами, відповідач направляв до Сумського міського центру зайнятості звітність за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" в період січня-грудня 2017 року, з якої вбачається, що відповідач звітував перед центром зайнятості щодо наявності у нього 36 вакансій для працевлаштування на посади " діловод 0,5 шт.од." - 6 вакансій, "оператор комп`ютерного набору 0,5 шт.од." - 10 вакансій, " підсобний робітник 0,5 шт.од." - 10 вакансій та " прибиральник службових приміщень 0,5 шт.од." - 10 вакансій (том 1, сторінки 92-104). Отже, в цілому відповідач відзвітувався про створення 36 вакансій на половину штатної одиниці, що на одну штатну одиницю, з огляду на ряд тотожних вакансій, які можна скласти в єдину штатну одиницю становить 18 штатних одиниць та не відповідає вимогам статті 20 щодо створення кількості робочих місць інвалідів в обсязі 4% від штатної чисельності, затвердженої відповідачем на 2017 рік, яка не передбачала штатного розпису про зайнятість працівників відповідача на половину штатної одиниці.

26. Надані позивачем докази штатного розпису відповідача на 2017 рік та подані ним звіти за формою 3-ПН в 2017 році мали аналізуватися та оцінюватися судами відповідно до правил оцінки доказів за статтями 76-79, 86 ГПК України кожен окремо та за їх сукупністю. Однак під час нового розгляду справи такої оцінки судами не було зроблено на предмет відповідності такої звітності (пропозицій) роботодавця щодо вакансій зі ставкою оплати 0,5 положенням частини третьої статті 18, частини п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", спрямованості і духу цього Закону, а також положенням статті 56 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

27. Так, згідно з частиною першою статті 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

28. Аналіз приписів статей 50, 51 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що для осіб, які працюють за трудовим договором, може бути встановлена нормальна (до сорока годин на тиждень) та скорочена тривалість робочого часу. Підстави для встановлення обов`язкової скороченої тривалості робочого дня та відповідні категорії працівників, до яких таке обмеження застосовується в силу закону, передбачені приписами статті 51 КЗпП України, однак, до таких осіб не віднесені особи з інвалідністю.

Тобто, на переконання судової колегії, домовленість про умови праці з неповним робочим днем має укладатися саме за згодою обох сторін; і саме під час прийняття на роботу або згодом, але ніяк не при створенні робочого місця для потенційного працівника, якому встановлено інвалідність.

29. Частиною п`ятою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно частини першої цієї статті, вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним .

30. Водночас, розмір заробітної плати за запропонованими відповідачем вакантними робочими місцями для осіб з інвалідністю у 2017 році встановлено в розмірі від 1 600 грн на початку звідного року і до 2 227 грн в кінці звітного року, з урахуванням премій, надбавок, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що є нижчим від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі - 3200 грн, який встановлено статтею 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік".

31. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки відповідності розміру заробітної плати за запропонованими відповідачем посадами для осіб з інвалідністю законодавчо гарантованому розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі на 2017 рік та не дослідили, чи відповідає така пропозиція щодо працевлаштування осіб з інвалідністю гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом (частина 4 статті 43 Конституції України), з огляду на те, що таке місце роботи для цих осіб є основним (частина п`ята статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

32. Саме про дослідження повноти та належності доказів на обґрунтування виконання відповідачем своїх обов`язків через призму системного аналізу зазначених положень законодавства наголошував Верховний Суд у постанові від 24.07.2019 у цій справі при передачі її на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак, вказівки касаційного суду в повному обсязі суди першої та апеляційної інстанції не виконали.

33. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те що у процедурі банкрутства спірні позовні вимоги мають правову природу поточних зобов`язань. Однак з огляду на необхідність направлення справи на новий розгляд щодо застосування спірних адміністративно-господарських санкцій, вважає передчасними правові висновки щодо правильності стягнення чи відмови у стягненні пені, зазначаючи при цьому на необхідності дослідження правових підстав нарахування пені на суму 1 467, 39 грн (яким нормативним актом визначено право позивача нараховувати пеню за несвоєчасну сплату адміністративно-господарської санкції), так як у позовній заяві такі правові підстави не зазначено.

34. Відповідно до статей 1, 12 Закону про банкрутство (в редакції чинній до 19.01.2013, що застосовується до боржника) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

35. Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов`язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

36. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов`язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов`язання. З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

37. Що стосується зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 16.09.2020 у справі 826/3106/18.

38. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

39. Оскільки належний розгляд судом позовної заяви у цій справі має наслідком встановлення обставин та надання вичерпної оцінки доводам учасників справи та поданим доказам, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до вимог статті 300 ГПК України, то судова колегія вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги

40. Суд погоджується з доводами позивача, викладеними в пунктах 11.1-11.3 вступної частини постанови з підстав, які зазначено касаційним судом у пунктах 20-38 мотивувальної частини постанови. Разом з тим, касаційний суд не вбачає можливості прийняття власного рішення у справі, оскільки апеляційним судом при перевірці рішення місцевого суду не дотримано приписів процесуального законодавства щодо правил оцінки доказів у справі і такі порушення можуть бути виправлені тільки апеляційним судом з огляду на наявність у нього компетенції щодо оцінки доказів та приймаючи до уваги що справа уже направлялася на розгляд до суду першої інстанції постановою Верховного Суду 24.07.2019.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41. На підставі викладеного та керуючись пунктом 2 частини 1 статті 308, статті 310, статті 315 ГПК України, Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 та передання справи 920/274/18 на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

42. При новому апеляційному розгляді справи апеляційному суду належить перевірити обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій з урахуванням вимог частин 1, 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю на робочих місцях в межах законодавчо встановленого нормативу як за основним робочим місцем з гарантуванням їм оплати праці у розмірі, не нижчому від визначеного законом на відповідний календарний рік; надати оцінку відповідності створених відповідачем робочих місць у 2017 році згідно даних поданої ним звітності до центру зайнятості за формою 3-ПН вимогам до робочого місця особи з інвалідністю відповідно до правил оцінки доказів за статтями 76-79, 86 ГПК України, положення статті 57 КЗпП України щодо порядку прийняття на роботу на умовах скороченого робочого часу та Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні"; врахувати обставини здійснення щодо підприємства-відповідача провадження у справі 5021/2509/2011 про банкрутство, порушеної ухвалою суду 24.10.2011 з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, та з огляду на встановлене прийняти обґрунтоване рішення за результатами апеляційного перегляду рішення місцевого суду 14.01.2020 про розгляд спору про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в порядку статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

В. Судові витрати

43. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги, скасуванням рішення апеляційного суду з направленням справи 920/274/18 на новий апеляційний розгляд, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України касаційним судом не вирішується, оскільки завершення розгляду спору по суті не відбулося.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі 920/274/18 скасувати.

Справу 920/274/18 направити на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді К.М. Огороднік

В.Г. Пєсков