Постанова in case no. 910/24323/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року

м. Київ

Справа 910/24323/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представника:

ПАТ "Мостобуд" - адвоката Салашної Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 19.02.2020

та на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 09.10.2019

за заявою ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в загальному розмірі 137 074,54 грн

в межах справи 910/24323/16

за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа 910/24323/16 за заявою ПАТ "Альфа-Банк" про банкрутство ПАТ "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.02.2017.

2. 12.10.2018 до Господарського суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 із заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у з`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в загальному розмірі 137 074,54 грн.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Мостобуд на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 8 401,18 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення. Видано наказ.

4. Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 змінено в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 21 607,96 грн, з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 11 349,84 грн та індексації заробітної плати на суму 10 258,12 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов про стягнення з ПАТ "Мостобуд" 21 607,96 грн, з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 11 349,84 грн та індексації заробітної плати на суму 10258,12 грн. задоволено. Стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 21 607,96 грн. В іншій частині залишено ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 без змін.

6. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

6.1. ОСОБА_1 з 16.10.2013 по 27.02.2015 працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін 12 ПАТ "Мостобуд" на посаді монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою 97 від 04.12.2017 року, копією трудової книжки та не заперечується сторонами.

6.2. ОСОБА_1 звільнений з роботи за згодою сторін 27.02.2015 згідно п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

6.3. Згідно довідки відповідача 97 від 04.12.2017 року, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості складає 16 501,18 грн, з яких: 8401,18 грн - заборгованість по заробітній платі за період з жовтня 2013 по лютий 2015 та 8 100 грн - витрати на відрядження.

6.4. Вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 8 401,18 грн боржником визнається та не заперечується, решта суми заборгованості не визнається.

6.5. Разом з апеляційною скаргою позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з вимогами про стягнення коштів на відрядження.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

7. 10.03.2020 ОСОБА_1 через Північний апеляційний господарський суд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 10.03.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі 910/24323/16 в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ТОВ "Мостобуд" витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 87 288,88 грн за період з 02.03.2015 по 08.10.2018.

8. 22.04.2020, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України, касаційну скаргу ОСОБА_1 від 10.03.2020 разом зі справою 910/24323/16 надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі 910/24323/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 04.05.2020.

10. Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2020 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги від 10.03.2020, касаційну скаргу ОСОБА_1 від 10.03.2020 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 292 Господарського процесуального кодексу України, надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги до 01.06.2020 шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 3 524,00 грн.

11. ОСОБА_1 усунено недоліки касаційної скарги у встановлений ухвалою Верховного Суду термін.

12. Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі 910/24323/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 10.03.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ТОВ "Мостобуд" витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 87 288,88 грн за період з 02.03.2015 по 08.10.2018; призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 від 10.03.2020 на 21.07.2020 року о 10:15.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

13. Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить, зокрема, оскаржувані ухвалу та постанову скасувати в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ТОВ "Мостобуд" витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 87 288,88 грн за період з 02.03.2015 по 08.10.2018, та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, в решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.

13.1. Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн питання щодо застосування строку позовної давності, встановленого ст. 233 КЗпП України до цих вимог не розглядав та відмовив у їх задоволенні необґрунтовано. Водночас, у відповіді на відзив відповідача, поданої до суду першої інстанції, позивач зазначив, що строк звернення до суду про стягнення з відповідача витрат на відрядження в сумі 8100, 00 грн ним не пропущено. У зв`язку з чим позивачем повторно викладено свої доводи щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду у клопотанні про поновлення цього строку до апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції повинен був розглянути доводи клопотання позивача щодо поновлення цього строку так само як і доводи відповідача щодо пропуску строку на звернення до суду, водночас цього не зробив, позбавивши позивача можливості надати свої аргументи на спростування висновків відповідача.

13.2. Скаржник зазначає, що оскільки згідно запису у трудовій книжці його звільнено 27.02.2015, то цей день вважається робочим днем, і що він в цей день працював та був на роботі, а відповідач не розрахувався з ним в цей день по усім належним йому коштам, тому відповідач зобов`язаний сплачувати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні починаючи з наступного робочого дня за днем звільнення до дня проведення повного розрахунку. На підтвердження своє ї позиції наводить практику Верховного суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі 552/2191/17, постанову Верховного Суду від 18.12.2018 у справі 761/17666/15-ц, від 27.06.2019 у справі 923/623/18.

13.3. Відповідач в порушення вимог ч. 1 ст. 74 не надав належних доказів того, що позивач у день звільнення 27.02.2015 не працював та не був на роботі. Допустимим доказом того, чи працював позивач в день звільнення може бути лише табель обліку робочого часу.

Скаржник зазначає, що в своїх письмових поясненнях не вказував, що не працював саме у грудні 2015 та у день свого звільнення 27.02.2015, а його пояснення про останні місяці, коли він виконував роботу у відповідача судом апеляційної інстанції помилково розтлумачено як доказ того що позивач не працював також і у лютому 2015 року.

Отже, суд апеляційної інстанції встановив обставини про те, що позивач не працював в день звільнення на підставі недопустимих доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

14. 20.07.2020 "Мостобуд" подано відзив від 20.07.2020 Вих. 88/02-20 на касаційну скаргу, в якому останнє просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на оскаржувані постанову та ухвалу у зв`язку з тим, що справа є малозначною. У випадку відмови у закритті касаційного провадження, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 і залишити в силі постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020.

15. У судовому засіданні 21.07.2020 представник відповідача заперечила проти касаційної скарги з підстав, наведених у відзиві.

Розгляд клопотань Верховним Судом

16. У відзиві ПАТ "Мостобуд" на касаційну скаргу ОСОБА_3 відповідачем заявлено клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на оскаржувані постанову та ухвалу у зв`язку з тим, що справа є малозначною, додано ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.12.2019 у справі 158/3124/17-ц.

17. У судовому засіданні 21.07.2020 представник відповідача заперечила проти вказаного клопотання відповідача.

18. З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції залишає вказане клопотання відповідача без розгляду.

Позиція Верховного Суду

19. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

20. Законом України від 15.01.2020 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон), зокрема,внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

21. Вказаний Закон набрав чинності 08.02.2020.

22. Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

23. Касаційна скарга ОСОБА_1 від 10.03.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ТОВ "Мостобуд" витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 87 288,88 грн за період з 02.03.2015 по 08.10.2018, подана 10.03.2020.

24. Зважаючи на викладене, в даному випадку при розгляді вказаної касаційної скарги ОСОБА_1 , підлягають застосуванню норми Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону 15.01.2020 460-IX, чинній з 08.02.2020.

25. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній з 08.02.2020, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

26. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

27. Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 16.10.2013 по 27.02.2015 працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін 12 ПАТ "Мостобуд" на посаді монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою 97 від 04.12.2017 року, копією трудової книжки та не заперечується сторонами.

29. Згідно довідки відповідача від 04.12.2017 97, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості складає 16 501,18 грн, з яких: 8401,18 грн - заборгованість по заробітній платі за період з жовтня 2013 по лютий 2015 та 8 100,00 грн - витрати на відрядження.

30. Вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 8 401,18 грн боржником визнається та не заперечується, решта суми заборгованості не визнається.

31. Суди попередніх інстанцій, дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати в розмірі 8401,18 грн.

32. Водночас, в частині заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн, суди попередніх інстанцій відмовили в її задоволенні у зв`язку з пропуском строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, на звернення з такою вимогою.

33. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

34. Згідно з п.п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі) вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

35. Оскільки витрати на відрядження не включаються до фонду оплати праці, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач повинен був звернутися до суду за її стягненням в тримісячний строк з моменту звільнення або коли дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.

36. Крім того, суди встановили, що довідка 97 про заборгованість перед позивачем датована 04.02.2017 року, тоді як позивач звернувся до суду більше ніж через три роки після звільнення - 08.10.2018 року.

37. З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн у зв`язку з пропуском строку на звернення з такою вимогою.

38. Доводи касаційної скарги , викладені у п. 13.1. постанови колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на таке.

38.1. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у відзиві на позовну заяву поданому до суду першої інстанції відповідач зазначив, що вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 8 401,18 грн боржником визнається та не заперечується.

38.2. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції, заявив клопотання про пропуск строку позовної давності в цій частині, зазначивши, що у справах про оплату праці необхідно враховувати строки, передбачені ст. 225, 228, 233 КЗпП України.

38.3. Позивач у відповіді від 25.09.2019 на відзив відповідача, поданій до суду першої інстанції 30.09.2019, заперечував проти клопотання про застосування позовної давності, вважаючи її не пропущеною.

38.4. Отже, заявлення відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності не можна вважати беззаперечним визнанням відповідачем вимог позивача.

38.5. У відзиві на апеляційну скаргу від (24.01.2020 02-2/875), відповідач вдруге заявляв клопотання про застосування строку позовної давності в частині витрат на відрядження, заперечуючи проти поданого позивачем разом з апеляційною скаргою клопотання про поновлення строку за звернення з вимогами в частині витрат на відрядження.

38.6. Апеляційний суд застосував позовну давність, передбачену статтею 233 КЗпП України до вимог про стягнення 8 100,00 грн витрат на відрядження, фактично погодившись із клопотанням про це відповідача, поданим як до суду першої так і апеляційної інстанції.

38.7. Колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що заперечення проти клопотання про поновлення строку позовної давності і клопотання про поновлення строку позовної давності є взаємовиключними позиціями позивача. Помилковим є твердження позивача про те, що до суду апеляційної інстанції він подав вдруге одне й те ж саме клопотання про поновлення строку позовної давності, оскільки до суду першої інстанції у відповіді на відзив відповідача на позовну заяву він подав заперечення, вважаючи позовну давність не пропущеною, а в апеляційній скарзі заявив клопотання про поновлення позовної давності і ці клопотання не є тотожними, а є такими, які виключають одне одного.

38.8. Отже, суд апеляційної інстанції, в силу приписів ч. 5 ст. 269 ГПК України правомірно залишив без розгляду вказане клопотання, оскільки в разі поважності причин пропуску такого строку позивач мав звернутися з клопотанням про його поновлення до місцевого суду при зверненні з відповідними позовом, але з таким клопотанням позивач не звертався до місцевого суду, і тільки при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою позивачем було подано таке клопотання.

39. Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2015 по 08.10.2018 в розмірі 87 288,88 грн, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

40. Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

41. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).

42. Отже, остаточних розрахунків роботодавця з працівником здійснюється при його звільненні, зокрема, або в день звільнення або якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

43. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, позивач не звертався до відповідача з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум за період з 02.03.2015 по 08.10.2018, у відповідача відповідно не виникло обов`язку з ним розраховуватись і тільки при зверненні з позовною вимогою до місцевого суду, 08.10.2018 ним була заявлена така вимога, відтак підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається.

44. Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно пояснень позивача, що наявні в матеріалах справи, розрахунок середнього заробітку ним проводиться не виходячи з останніх двох місяців роботи, що передують звільненню ( січень 2015, грудень 2014 року), як передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 1000 від 08.02.1995 року, а виходячи із нарахованої заробітної плати у лютому та березні 2014 року, оскільки це останні місяці коли він виконував роботу у відповідача.

45. За таких обставин, виходячи з наданих самим позивачем пояснень та розрахунків, за відсутності інших доказів у справі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в день звільнення 27.02.2015 позивач не виконував роботу у відповідача, тобто не працював і відповідно відповідальність відповідача за порушення строку такого розрахунку, що полягає в сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з наступного дня після такого звернення

46. Водночас, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, звернення позивача до Господарського суду міста Києва в жовтні 2018 року є нічим іншим ніж вимогою до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку належних йому при звільненні сум, оскільки звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась).

У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. (Правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі 682/3060/16-ц).

47. Крім того, у касаційній скарзі скаржник заявляє, що допустимим доказом того, чи працював позивач в день звільнення може бути лише табель обліку робочого часу, а його письмові пояснення про останні місяці, коли ним виконувалась робота помилково розтлумачені судом апеляційної інстанції як доказ того, що позивач не працював у грудні 2015 року, оскільки позивач мав на увазі, що це попередні місяці до місяця звільнення періоди. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив обставини про те, що позивач не працював в день звільнення на підставі недопустимих доказів.

48. Колегія суддів вважає вказані доводи касаційної скарги (п.13.2. - 13.3. постанови) необґрунтованими з огляду на таке.

48.1. Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач вказує, що розрахунок середнього заробітку ним проводився не виходячи з останніх двох місяців роботи, що передують звільненню (січень 2015, грудень 2014 року), як передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 1000 від 08.02.1995 року, а виходячи із нарахованої заробітної плати у лютому та березні 2014 року, оскільки це останні місяці коли він виконував роботу у відповідача перед звільненням.

48.2. Водночас, в поданих апеляційному суду поясненнях позивач зазначає, що звільнився з роботи 27.02.2015 року і в цей день він працював.

48.3. Проте, заперечення позивача своїх попередніх пояснень у відзиві є порушенням принципу "естопель", який застосовується в практиці Європейського суду з прав людини ("Хохліч проти України", заява 41707/98) та означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі.

48.4. Крім того, на підтвердження своїх заперечень, інших належних доказів позивачем не надано.

48.5. Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

48.6. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

48.7. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

48.8. Письмові пояснення відносяться до письмових доказів, в розумінні статті 73 ГПК України.

48.9. Згідно частини 1 статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

48.10. Апеляційний суд, встановив, що в поясненнях позивач визнає останніми робочими місяцями є лютий та березень 2014 року, а відповідач проти цього не заперечує. Тому, колегія суддів вважає помилковим твердження позивача про те, що табель обліку робочого часу є єдиним допустимим доказом, що може підтверджувати, що позивач працював у день звільнення.

48.11. Отже, за відсутності у матеріалах справи табелю обліку робочого часу, зберігання якого у загальному випадку складає - 1 рік (поз. 408 Переліку типових документів, що створюють під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджених наказом Мін`юсту від 12.04.2012 року 578/5), та на підставі наданих самим позивачем пояснень та розрахунків, за відсутності інших доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в день звільнення 27.02.2015 позивач не виконував роботу у відповідача, тобто не працював і відповідно відповідальність відповідача за порушення строку такого розрахунку, що полягає в сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з наступного дня після такого звернення.

48.12. Щодо правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі 552/2191/17, постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі 761/17666/15-ц та від 27.06.2019 у справі 923/623/18, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що обставини справи у зазначених постановах не є тотожними з даною справою, водночас, правові висновки, здійснені судами попередній інстанцій, враховуючи встановлені судами обставини у даній справі, не суперечать правовим висновкам у наведених постановах Верховного Суду. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі 761/17666/15-ц, суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявність обставин непереборної сили (форс-мажору), які унеможливили в свою чергу своєчасно виплатити позивачу належні йому при звільненні суми. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі 552/2191/17 предметом розгляду були вимоги про стягнення компенсації за час затримки заробітної плати, індексації та моральної шкоди, у зв`язку із невиконанням судових рішень про виплату заборгованості із заробітної плати. У постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі 923/623/18, суд першої та апеляційної інстанції відмовили в позові про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки у зв`язку з тим, що позивач в цей період перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

49. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

50. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

51. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Водночас, більшість доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України.

52. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

53. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 та ухвала Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ТОВ "Мостобуд" витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 87 288,88 грн за період з 02.03.2015 по 08.10.2018 прийняті відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

54. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, то судовий збір відповідно до статті 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України 2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 від 10.03.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ТОВ "Мостобуд" витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 87 288,88 грн за період з 02.03.2015 по 08.10.2018 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ТОВ "Мостобуд" витрат на відрядження в сумі 8 100,00 грн та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 87 288,88 грн за період з 02.03.2015 по 08.10.2018 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді С. В. Жуков

Н. Г. Ткаченко