Постанова in case no. 320/7932/16-ц

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа 320/7932/16-ц

провадження 61-38989св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року у складі судді Юрлагіної Т. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню .

Позовна заява мотивована тим, що 29 лютого 2016 року за заявою ПАТ КБ ПриватБанк приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинив виконавчий напис про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором від 21 травня 2012 року, укладеним між нею та закритим акціонерним товариством комерційним банком ПриватБанк (далі - ЗАТ КБ Приватбанк ), правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк , у розмірі 184 990,40 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 104 248,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 71 933,33 грн і штрафу у розмірі 8 809,07 грн, та витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1 700,00 грн, а всього 186 690,40 грн. Строк, за який проводиться стягнення, - три роки вісім місяців десять днів, а саме з 21 травня 2012 року до 31 січня 2016 року.

Вказувала, що на час вчинення виконавчого напису у розпорядженні приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. не було усіх необхідних документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а також нотаріусом не були дотримані вимоги законодавства, яке регулює порядок вчинення виконавчих написів на документах, які свідчать про безспірність заборгованості, внаслідок чого було порушено її право на добровільне виконання вимог банку.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 29 лютого 2016 року 1400, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., щодо звернення стягнення з неї на користь ПАТ КБ Приватбанк грошових коштів у загальному розмірі 186 690,40 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач отримала вимогу ПАТ КБ ПриватБанк про необхідність погашення боргу, яку не виконала, а нотаріусу для вчинення виконавчого напису були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, тому вона правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, вчинила виконавчий напис і стягнула заборгованість за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року 1022/0/226-20 і протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні її позову, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що 21 травня 2012 року між нею та ЗАТ КБ ПриватБанк , правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк , було укладено договір про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, яким було установлено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. На лицьовій стороні виданої їй картки було зазначено термін її дії до травня 2015 року. При цьому на підставі оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса з неї було стягнуто заборгованість за період з 21 травня 2012 року до 31 січня 2016 року. Вказане свідчить, що суди не врахували, що строк дії договору був припинений ще у травні 2015 року, однак з неї було стягнуто заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом після закінчення строку дії кредитного договору, що суперечить вимогам статті 1046 ЦК України. Після закінчення строку дії картки вона до банку із заявою про видачу нової картки не зверталася і така їй не видавалася. У порушення вимог статті 88 Закону України Про нотаріат суди не перевірили належним чином її доводи щодо наявності між сторонами спору з приводу розміру заборгованості та наявності правових підстав для стягнення з неї саме такого розміру заборгованості, як зазначено у виконавчому написі нотаріуса.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. подала відзив на касаційні скарги, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 травня 2012 року між ЗАТ КБ ПриватБанк , правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк , і ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, за умовами якого клієнт здійснює за допомогою карт операції по картрахункам, передбачені чинним законодавством України та у відповідності до Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжними картками, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди 1 до договору від 21 травня 2012 року банк відкриває клієнту картковий рахунок і видає клієнту платіжну картку. Тип картки, відповідно до пункту 1.2 угоди, вид - особиста міжнародна, строк дії - один рік, валюта - гривня. Кредитний ліміт - у розмірі 20 000,00 грн. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Базова процента ставка на момент підписання договору - 2,2 % на місяць із розрахунку 360 днів на рік. Протягом перших 30 днів з моменту виникнення заборгованості за кредитним лімітом (пільговий період) проценти нараховуються виходячи зі ставки 0,01 % річних. У випадку непогашення даної заборгованості у 30-денний строк з моменту її виникнення клієнт сплачує комісію за несвоєчасне погашення кредитного ліміту у пільговий період - 2,2 % від заборгованості. З 31-го дня виникнення заборгованості за кредитним лімітом нарахування процентів за використання кредитним лімітом здійснюється виходячи із базової процентної ставки. Проценти за користування кредитним лімітом підлягають сплаті щомісячно у строк до 30 числа кожного місяця.

29 лютого 2016 року за заявою ПАТ КБ ПриватБанк приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинив виконавчий напис про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором від 21 травня 2012 року, укладеним між нею та закритим акціонерним товариством комерційним банком ПриватБанк (далі - ЗАТ КБ Приватбанк ), правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк , у розмірі 184 990,40 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 104 248,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 71 933,33 грн і штрафу у розмірі 8 809,07 грн, та витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1 700,00 грн, а всього 186 690,40 грн. Строк, за який проводиться стягнення, - три роки вісім місяців десять днів, а саме з 21 травня 2012 року до 31 січня 2016 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України с удове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України Про нотаріат нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом Про нотаріат та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону Про нотаріат ).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерстваюстиції України22 лютого 2012 року 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України Про нотаріат ).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України Про нотаріат та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України Про нотаріат для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України Про нотаріат визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України Про нотаріат та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України Про нотаріат передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України Про нотаріат ).

Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого .

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного .

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року у справі 6-887цс17.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України Про нотаріат у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити і зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

У справі, що переглядається, в обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на те, що вимоги ПАТ КБ ПриватБанк , зазначені у заяві про вчинення виконавчого напису, неправомірні. Зокрема, позивач не погоджувалася з розміром процентів за користування кредитом, який зазначений у виконавчому написі нотаріуса як безспірна заборгованість, зі строком їх нарахування. Крім того, вказувала, що у порушення статті 87 Закону України Про нотаріат , підпунктів 3.1, 3.4 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчинив виконавчий напис, хоча з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.

Так, відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12, провадження 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц, провадження 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі 202/4494/16-ц, провадження 14-318цс18, після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється .

Колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_1 щодо неправильного розрахунку розміру процентів за користування кредитом, який був поданий ПАТ КБ ПриватБанк нотаріусу для вчинення виконавчого напису, є важливими і такими, що можуть прямо вплинути на результат розгляду справи.

Вказане свідчить, що у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статті 87, 88 Закону України Про нотаріат та відповідні їм норми Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій у поєднанні зі статтями 15, 16, 18 ЦК України, статтею 50 Закону України Про нотаріат , але не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування цих норм та вирішення спору.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням вказаного ухвалені у справі судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, оскільки суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Разом з тим, враховуючи, що допущені процесуальні недоліки можуть бути усунуті на стадії апеляційного перегляду, Верховний Суд, керуючись завданням цивільного судочинства та одним із основних принципів цивільного судочинства - розумність строків розгляду справи судом, дійшов висновку, що скасуванню відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо та встановити строк дії договору, укладеного сторонами, строк дії картки, виданої позивачу, та, чи не зверталася остання до банку із заявою про видачу нової картки .

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович